Поясний одяг

Різноманітний поясний жіночий одяг має багато локальних різновидів. Найдавніші види — незшиті двоплатові запаски, одноплатові обгортки, плахти, дерги. Двоплатові запаски збереглися у гірських районах Карпат і на Поділлі. Це два поздовжніх полотнища, до верхніх кінців яких прикріплені торочки для зав'язування. Носили запаски поверх сорочки; задня запаска була ширшою від передньої.

Близькі до запасок обгортки — суцільне вовняне полотнище, ткане у поздовжні смуги, яким жінки обгортають стан, підперізуючись вовняною крайкою. Обгортки побутували на Буковині, західному Поділлі, в деяких районах Карпат.

Поясним одягом, однотипним із двоплатовою запаскою й обгорткою, була плахта, поширена в центральних і східних областях України. На відміну від обгортки фоти, які складались з одного горизонтального полотнища, полотнища плахти розміщували вертикально, їх зшивали приблизно на дві третини і згинали вдвоє так, щоб зшита частина була знизу, а незшита перекидалася ззаду через плече й утворювала крила. Плахту обгортали навколо стану, закріплюючи крайкою.

На Полтавщині, Черкащині, Харківщині, південних районах України старші жінки замість плахти носили дергу, споріднену з обгорткою.

Наприкінці XIX ст. з'явилися спідниці, які з часом замінили запаску, обгортку, плахту, дергу. Залежно від локальних відмінностей у крої, тканині, оформленні вони мали багато назв: димка, кабат, фарбан, фартух, літник, андарак. Усі ці терміни слов'янського походження. Виготовляли спідниці переважно з домотканих полотняних, вовняних і напіввовняних тканин. Спідницю-димку шили з візерункової домотканої тканини — вибійки, що виготовляли за допомогою ручного відбивання візерунка дерев'яної орнаментованої дошки.

Невід'ємною частиною жіночого поясного одягу був фартух. Його носили при плахті, запасці, спідниці та виготовляли з домотканого полотна, вовни, а на початку XX ст. — фабричної тканини.

Поясний чоловічий одяг — штани — відомий всім слов'янським народам. В Україні побутували два їх види — з вузькими штанинами та з широкими. Відмінності крою залежали від способу вшивання клина між штанинами трикутної або прямокутної форми (він міг бути і зовсім відсутнім). Полотняні, суконні або шкіряні штани з вузькими довгими холошами носили на Буковині. Штани з глибоким квадратним дном з широкими штанинами побутували на Лівобережжі. Шаровари як одяг, зручний для верхової їзди, носили в районах, де тривалий час існувало відгонне скотарство. Полотняні та вовняні штани оздоблювали різними кольоровими нитками.

Нагрудний одяг

За матеріалом нагрудний одяг поділяли на суконний, полотняний, хутровий і комбінований. Найстарішою частиною народного одягу є безрукавка: у гірських районах — це кірсетка, західних — бруслики, лейбики, кабалі, катанки тощо. Безрукавки прикривають груди і спину, сягаючи звичайно до талії, а часом майже до колін. Шили їх із домотканого, пізніше з фабричного матеріалу, кроїли найчастіше з одного шматка тканини, перегнутого на плечах.

На Закарпатті до початку XX ст. збереглася бунда (камазоля) — хутрова безрукавка прямоспинного крою. Короткі (до пояса) хутрові безрукавки обшивались візерунками рослинного орнаменту. Примітивну форму безрукавки зберегли кептарі у населення гірських районів Карпат, локальні відмінності яких виявляються в довжині та прикрасах. На Гуцульщині їх прикрашали вишивкою, плетивом, сап'яновими аплікаціями, нашиттям, шнурками, мідними капелями.

Для бойків, лемків, покутян, буковинців, гуцулів характерні короткі безрукавки. У всіх цих груп населення жіночі безрукавки за кроєм та художнім оформленням майже не відрізнялися від чоловічих.

До нагрудного одягу належать різноманітні камізельки, які шили з доморобного полотна, сукна або бавовняної тканини. З середини XIX ст. з'явився різновид безрукавки — кірсетка, що складалася з ліфа та поширеної від талії нижньої частини, з вусами або без них. Вона була поширена у центральних та східних областях України. Носили її і чоловіки, і жінки. Для Придніпров'я характерні кірсетки, які облягали стан і розширювались від талії вусами. На початку XX ст. камізельки у західних областях витіснилися кірсетками, приталеними, багато оздобленими, різноманітними за формою та матеріалом. У центральних областях України наприкінці ХІХ — початку XX ст. традиційну безрукавку під впливом міста змінив жилет.