• наукове пізнання культивується спеціально через усвідом­

ленняролі знання; воно є спеціалізованим та спеціально організо­

ваним, контролює свій хід, намагаючись досягти максимального ступеня достовірності шання;

ffрелігійно-містичне пізнання часто окреслює джерела своїх

відомостей як божественне об 'явлення, особливе просвітлення,

і хоча ці джерела залишаються для нас багато в чому таємни­

чими та недосяжними ні для контролю, ні для свідомого викори­ стання, немає сенсу заперечувати особливу значущість для лю­ дини того, що викладено у священних текстах і релігійних настановах; сама історія людства переконливо це доводить,·

ff екстрасенсивне пізнання, інтерес до якого особливо зріс

наприкінці ХХ ст. , також залишається для нас багато в чому незрозумілим,· ми можемо констатувати, що так звані екстра­ сенси, контактери мають можливість отримувати інформацію з якихось незвичайних джерел. Цей вид пізнання використовують

усуспільстві, але природа його для науки поки що незрозуміла.

•Отже, мо;;кна зробити висновок, що пізнання у своїй дійсності по­

стає як багатограт-tий та складний процес, в яко,ну знаходять своє виявлею-1я як духовні здібностілюдшtи, так і lїнайважливіші життєві

зацікавлення.

15.2. Рівні і форми пізнання

За давньою усталеною традицією філософія виділяє два ос1юв1-tі

д:жерела з1ю1а-m та пізнавального процесу (див . попередні розд­

іли): =>відчупzтя (або чуття) та =>мислею-tя. Але їх взаємодія у

процесі пізнання виявляється досить складною. Зокрема, визна­

но, що людські чуття ніколи не бувають "чистим чуттям", бо їх неодмінно певним чином "завантажують " розум , мислення,

міркування , тобто у людини не існує простого біопсихічного

чуття	воно визначено предметно, цшюсно, штелектуально.
За	,влучним висловом часів німецько. . ї клас. ичної філософії,

людські почуття є "чуттями-теоретиками", бо , дивлячись на

речі, ми відразу вбачаємо в них значно більше від того, що

може дати нам фізіологія відчуття. Урешті-решт, поняття ми або записуємо, або вимовляємо; у тому і в іншому випадку

ТЕМА 15. ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ

375

пр актика

І• От:;1се, розгляд перших двохрівпів піз1ю11шt засвідчує: J(O:J1ce1t із 11их

єиеобхідиим, але 11eдocmaтmtf1}L для пізпаш1я в цілому, 1ш:;1се1t має пе­ реваги, але й недоліки.

П о стає д о сить о ч е в ид н е з а в д а н н я : п о єдн ати їх , т о б т о п о ­ єдн ати п о н яття і те о р ії з н а о ч н о д а ни м , і з ти м , що н ад а н о н а м

ув ід ч уття х . З в і д с и - п од ал ь ш и й - с инт езу в ал ь н и й р ів е н ь

пізнаття, н а я к о м у у м о в и в од и , п о нятт я та к о н це п ц і ї а б ст р а к ­

т н о г о м и с л е н н я втілю ються у р е ал ь н і сть і н а б у в ають н е л и ш е

інтелекту ал ь н о г о , а й р е ал ь н о г о в и гл яду . О с о бл и в ості треть­

ог о р і в ня п і з н а н н я в и р а з н о п р о я вля ються у й о г о ф о р м а х :

e:J до с в ід - о с о б и сте с в і д о м е н аг р о м ад ж е н н я у м о в т а о б ­ ста в и н я к з б і га н н я , т а к і н ез б і га н н я р о зу м о в о го к о н стр у ю в а н -

н я з реаль н и м х од о м р е ч е й і п р о цесш ; . .

e:.:.i експер имеюп - д о сшдже ння п е в н и х , спещально в и д ш е - них в л а стив о сте й , п а р ам етр і в т а х а рактер истик р е чей у спец ­ і ал ь н о о р г а н і з о в а н и х умовах з о б rрунто в ан и м дозуванням дій ч и н ни к і в , ф а кт о р і в і т . і н . ;

e.-:.:i - с в і д о м о ф і к с о в а н и й д о с в і д з аст осу в а н н я те­

ор і й , учень , к о н це п ц і й у реаль н о м у і ст о р и ч н о м у житті п ев н и х

со ц ал ь н и х груп , суспільств , ц и в ш в аці й і т . і н .

Уф і л о с о ф с ь к и х д о сл ідженнях н е з а в жди в иділяють н а з в а- н и й третій р і в е н ь п і з н а н н я , х о ч а н і хто не з а п еречує і не з м о ­ ж е з а п е р е ч и т и з н а ч е н н я е к с п е р и м енту , д о с в щ у т а п р а к ти к и у зді йс н е н н і синтезу з н а н ь , у п і д в и щ е н н і р ш н я ї х н ад і й н о ст і т а

у в и в ед е н н і п із на н н я і діяльн ості людини н а . н о в і о. б р і ї . Б і л ь ш е то г о , с а м е з в е р н е н н я до синтез у в а л ь н о г о р ш н я ш з н а н н я д о з -

в оляє з р о з ум і тИ й о г о п р о ц есуал ь н і сть : в п р о цесі д о сл ід і в ,			е к -
.	.	. .
с п е р и м енп в , п р а ктики ми не л и ш е п р и в од и м о у вщп о в щю сть

між со б о ю чутт є в і в р аження та р о з у м о в і к о н струкції , а й от ­ р и м у є м о н о в і ч уттє в і в р аження , здо б у в а є м о н о в і в ідчуття ; в ід

них ми за в ж е р о з глянутою схем о ю п е р еходи м о до н о в и х п о -
.	. . .

нять та узагаль н е н ь , а, в щтак , - з н о в у до с и нт е з ш 1 т . ІН.

• Отже, пізиштярозвивається від чуття до абстраютиюго мислеи­ ня та до іх сш-т1езу, у процесі якого людина з1-t0ву отримує чуттєві вра;;1се1-11-tя, переходить до 1-t0вих м1jжувшtь і т . ін., тобто процес пізнштя розвивається спіралеподібтю, во1tо еволюціонує, щzро цуєть­ ся, 11юючи певиу 61-tутріиаtю ритміку.

378	ТЕМА 1 5.	ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ

Розглянуте співвідношення
. . .	.
ршюв шзнання засвщчує про-
відну р оль розумової актив-
ноm людини у створеню знан-
ня і у с в ід о м і й о рганіз ації
пізнавальних дій . Поза такою
активністю неможливе к онст- СЗ2(=Ч П3)
руктивне вибудовування інте­
лектуальних утворень, що впо­
рядковують матер1ал чуття та			,
дають м о жл и в 1 сть не л и ш е
сприймати реальність , а й ро-		СЗ 1(=ЧП2)	·
зуміти її, випробовувати та по­
яснювати , з б ільшуючи м о ж ­			чп.
ливості лІОдини в їївзаємодії з і
світом. Неможтmим був би та-		Чуттєве піз11ття
к о ж 1 к о нтроль	за х од о м

пізнання, його коригування, свідоме збирання знань т а ін .

Ба г ат о р і в н е в и й х а р а кт е р п і з н а н н я д у ж е ч а с т о н а б у в а є

сп р о щен ого , одн о б іч н о го тлу м аченн я . Т а к , з а н ад мі р н о г о а к ­

центув ання р ол і чуття та в ідчуття ф о р мується п оз и ц і я сенсу­

алізму, що її о креслюють в ідомим в и сл о в о м Д .ж . Локка: "Немає нічого в інтелеюпі, чого б не було у відчутті" . Н ад м і р н е акцен ­ т у в ан н я р ол і а б ст р а кт н о г о м исле н н я п р и в одить д о п о зиції ра­ ціоналізму, суть якої Р. Декарт в иразив тез о ю : усе наше пізнання зале:жить лише від діяльностірозуму.

Н арешті , п е р е б і л ь ш е н н я р ол і досв іду м о ж е п р и в ести д о п о ­ зиції емпіризму ( в и п р авдане л и ш е т е з н а н н я , я к е !рунтується

на н а я в н о м у в н а ш о м у д о с в іді) , а р ол і п р актики - д о прагма­ тизму ( с л і д в в а ж а т и в и п р а в д а н и м л и ш е т а к е з н а н н я , я к е є

ко р исне) . Але к о ж е н із з а з начених аспектів п і з н а н н я в и п р а в ­ д о в у є с е б е тільки тоді , к о л и в і н в х одить у цілі с н и й п і з н а в ал ь ­

ни й п р о цес, в и к о ну ю ч и свої о со бл и в і ф у н к ції.

•От:же, багаторівневість пізиат-аш дозволяє побачити, яку його про­

цесі задіяні сутнісні силилюдини та Прізні інтелектуальні здібності, побачити з1шю1я як складне упzвореюtя, що передбачає і пряме відно­ шення до дійсності, і інтелеттzуальне конструтовштя, і підведення своїх змістових складових під смислову цілістtість.

ТЕМА 15. ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ

379