15.3. Проблема істини в пізнанні. Істина та якісні характеристики знання
Із с а м о г о п о ч атку у с в і д о м л е н н я п і з н ав ал ь н ої п р о блемати к и п е р ед л ю д ь м и п о с т а л о п и т а н н я : я к щ о м и с п р и й м а є м о
ді й сн і сть ч е р ез п е в н і н аш і о б р аз и , у я в л е н н я , п о няття , т о я к о ю
мі р о ю м о ж е м о б ути в п е в н е ні в ї х н адійн ості? З аз н а ч е н е питан н я п о стає у г н о с е ол о гії я к питання про істину в п із н а нн і .
відповідності знань
Найпош»ренішим є тлумачення
та уявлень дійст-юсті
істини як відповідност.і знань та
(кореспо1-1де1-1тська)
уявлень дійст-юсті. Але таке тлума-
конвет-щіальна
чення не витримує серйозної крити
ки. Так, людський інтелект у про-
егулятивна
цесі пізнання створює так звані
"ідеальні об 'єкти" ("ідеальlіе коло"
в геометрії, "ідеальтшй газ" у фізиці та ін.), але реально нічого ідеального не
існує. Далі: в процес пізнання ми залучаємо свої прагнення, уподобання, інте реси, ідеали, переконання, проте всі дані інтелектуальні утворення не можна привести у порівняння із якимись речами чи явищами дійсності.
Пізнаючи об'єкт, ми розчленовуємо його на предмети різних наук та на
прямів пізнання. Але реально об'єкт єдиний. Чому відповідають наші пред метні "зрізи" певного об'єкта? На це запитання навряд чи існує якась пере
конлива відповідь. Далі: теоретичне (абстрактне) пізнання неможливе без
використання слів і термінів . Їх правильне вживання часто стає запорукою правильного розуміння процесів і результатів мислення. Але давно відомо,
що остаточно визначити якийсь термін неможливо хоча б тому, що всі слова мови становлять систему без однозначно окреслених меж. Отже, концепція
істини як відповідності знань реальності суттєво спрощує реалії пізнання.
Спробою обминути згадані складнощі була копвенціотшльна концепція
істини: істиною слід вважати те, що більшість людей погоджується визна
вати таким (у науці або й повсякденному житті) .
У науці з давніх часів існує переконання, що істиною можна вважати логіч
ну несуперечливість наукової теорії. Доповнює ці погляди праг.мапшчне тлу мачення істини як ступеня корисності, ефективності, практичної виправданості
знання. Але всі ці концепції істини мають свої досить помітні недоліки.
Так, очевидно, що питання про істину не можна вирішувати більшістю
поданих за неї голосів (навіть, поданих фахівцями), так само, як і корисні стю. Тому врешті -решт у сучасній гносеології авторитетнішою постає ре
гулятивтю концепція істини, згідно з якою знання розглядаються в якості
таких інтелектуальних засобів, інструментів , моделей, що забезпечують
380
ТЕМА 15. ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ
оптимальність наших взаємодій зі світом . При тому враховують, що для
забезпечення наших оптимальних стосунків із природною, суспільною та інтелектуальною реальністю нам потрібні як відчуття , абстрактні конст
рукції, так і досвід, експерименти, практика.
Утакому разі істина постає як інтелектуальна багаторівнева діяльність,
унаслідок якої ми отримуємо надійні засоби та інструменти нашого життє
вого самоздійснення.
• Отже, істина постає не як щось застигле, вічне, незмінне, а як процес
функціонуваюtя інтелектуальllого складника суспільно-історичного життя. Уцьому процесі наявні чуттєва, раціонально-логічна та досв ідтю-практична складові частиllи. Тому й ознаки істини тю різнихрівнях й"функціонувшаtя мо:жуть бутирізні: чуття засвідчує нам фактичність існувштя або неіснуватшя будь-чого,· J\Іtuслеш1я фіксує сут111єві та не обхідні зв 'язки, характеристики, риси реальтюсті; практика та досвід окреслюють умови та ме:жі застосування розулювих конструкцій.
Відзначимо найважливіше в понятті істини. Насамперед істина
•
це якісна характеристика людських інтелектуальних побудов, а
не реальності. Але, крім того, істина - це не картина реальності в
'
людському розумінні, а складне процесуальне розумове утворен-
ня, яке дає змогу констатувати наявне, виявляти суттєве та пере
свідчуватись у можливостях знання.
Істина постає суттєвим поглибленням нашого сприйняття дійсності і вод
ночас усвідомленням самого нашого пізнавальногодосвіду,тобто в кінцевому
підсумку істина - це належне в пізнанні, гносеологічний ідеал пізнання, те,
чого мИ прагнемо, бо врешті-решт, коли ми ставимо питання про поняття
іститш, то воно тя, як і будь-яке
передбачає завершену повноту наших знань. Але це понят еталонне, ідеальне утворення свідомості , виконує функцію
оцінки, виявлення ступеню наближення реального до еталонного, належно го.. В дійсності ж ні ідеального, ні еталонно завершеного не існує, а існують часткові, фрагментарні елементи можливо. ї чи бажаної повноти. . Тому істи на наявна в реальному пізнанні, інакше ми були б неспроможні оцінювати знання, проте вона наявна тут у вигляд лише окремих елеменпв, частинок нашого максимального наближення до оптимальних взаємодій з світом че рез інтелектуальне відтворення дійсності, багатоаспектне в усій її повноті та складності. Але дійсності не самої по собі, не відстороненої від людини, а дійсності як царини людської життєдіяльності. Істину як багатогранний інтелектуальний процес нелегко
збагнути у всій повноті, тому нерідкісними, а, скоріше, типови
ми, постають однобічні підходи до неї, які можуть виливатись:
ТЕМА 1 5. ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ
3 8 1
у п оз и цію д о гм атизму - перебіль ие1mя значею-т ста лого, 1 1 езмітюго елеNtента в п із1ю1-ті, прагнення вва:Jtса т и з д о бут і з1ю1пт а бс олюттюю іст ш ю ю ;
у позицію реляти в і зм у - перебіл ь иення значею-tя міт-mи вості з1іат-1 ь, пр оголо иення усіх згt т - t ь в ідт-юс1шм и ,·
у позицію утилітаризму - зведення до pal-lгy істини т их
з1ю н ь, я к і 1ю дт 1 ий м оме mп в ия в ил и с ь випр а в даним и і J{Ор UС7-t им и ,·
у п оз и ц ію н о р м атив н о г о ставлення до істини - істшю
н е д о ся:J1сна, пp onr z e ва:J1сливим є не її отр илюm-ІЯ, а л uute
рух до н е ї.
Усі ці р еал ь н і о з н а к и і стини ( сталий елемент п і з н а н н я , й о го
. . .
м ш л и в 1 сть , п р а кт и ч н а в и п р а в д а ю ст ь , н о р м ат и в н а с п р я м о -
ван і сть д о і д е а ль н о ї п о в н оти) в х одять у з м і ст н а ш и х з н ан ь .
підтверд:J1се1пт фактами
п ідтверд.J1се1mя експериметпальт-шлщ перевzjжами
уЗгод:Jtсеність із прш-щипами
-наутшвоz· теорй'
кореюпність і точність застосувт-t1т тер1иінології
логічна та 1<011-цептуальна несуперечливість
За л е ж н о в ід їх к о н к ретних складн и к і в , о с о б л и в о стей п о б уд о в и т а о б rрунту в а н н я з н а нн я я к і с н о х а р актеризу ються я к о ч е
видl-lі, вір о г ідні, д о с т о в ірні, пр авди ві, пр авил ь н і та icmum1i. В о с -
та н н ь о м у в и п ад к у йдет ь с я , н а с а м п ер ед , п р о н а ук о в 1 з н а нн я .
Ун а у ці і ст и н н і сть з н а н ь визн а ч ають м а к с и м а л ь н и м ступ е -
не м їх в ід п о в ідно ст і к р ите р і я м та н о р м а м н а у к о в о ст і .
Очеви дніст ь х а р актеризує м а к с и м а л ь н о п о в н е с п і в п ад і н н я м е н т а л ь н и х з а с о б і в т а утв о р ень і з т и м , щ о в х одить в людсь к е спр и й н яття або р о з у м і н ня . Я к п р а в и л о , о чевидні сть супр о в о дж у єть ся в ідсут н і ст ю н а й м е н ш и х с у м н ш ш щ од о т о ч н о ст і з н а н н я . До с т о в ір н ість з асв ідчує н а я в н і ст ь у п е в н и х з н а н н я тих ч и і нш и х ( чуттє в и х , л о гі ч н и х , с м и сл о в и х , о б ' єк т и в н и х ч и
382
ТЕМА 15. ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ
суб 'єктивних) ознак істиності. Вірогідність стосується оцінки
знань на міру їх виправданості, коли немає точних свщчень про їх помилковість або правилам їх вибудовування та вико
ристання. Правдивість, як характеристику знання, окреслимо спещ1 1 ально в останьому підрозділі даної теми.
Важливо зазначити те, що означені характеристики можна застосо
вувати для оцінки не лише бстрактноеоретичних знань, але також повсякденних, образних, м1стичних та І Н .
В негативному плані якість знання оцінюється через понят
тя: а) заблуд:жет-тя - коли знання сприймаються як достовірні,
достаьньо повні, хоча мають такий ступінб неповноти, який реально виводить їх за межі достовірності; заблудження - це не навмисне, а мимовшьно невиправдане вщношення до якості знання; б) полшлки - коли порушується правильність у
з істі, формі або функціонуванні знання; в) хиби (хибності) - коли знання свщомо перекручуються , але подаються як
істинні чи достовірні (щоправда, в логіці існує свій, спеціаль
ний та більш чіткий критерій хибності)
1 5.4. Людина і пізнання. Істина і правда
Розгляд суттєвих аспектів пізнання дав нам змогу пере
свідчитись: пізнання є органічною складовою частитюю людсь кої життєдіяльності. Завдяки пізнанню людина дістає мож
ливість ставитися до дійсності свідомо, зі знанням, оцінювати
її, розуміти та збільшувати свої життєві можливості. Але ак
центування лише позитивної сторони пізнання було б проявом однобічного підходу до нього. Із глибин історії до нас дійшло
свідчення зовсім іншого його тлумачення: "Я віддався моїм
серцем, щоб спізнати мудрість, спізнати глупоту і безумство, і я довідався, що й це гонитва за вітром, бо у великій мудрості велика журба. Хто додає знання, додає страждання" (Біблія,
Проп. , І, 17-18).
Бачення знання і пізнання у негативному аспекті засвідчено
також давньогрецькими міфами (зокрема про царя Едіпа) та
відомою ренесансною легендою про доктора Фауста. Французь
кий філософ А. Берrсон пояснював негативні аспекти пізнання
ТЕМА 15. ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ
383
його обмеженістю, фрагментарністю, тим, що знання розтинає
суцільність буття і тому неминуче його механізує, убиваючи
життєвість. Спираючись на виділені основні змістові акценти в понятті пізнання (підрозділ 1 5 . 1), ми можемо додати, що нега
тивні аспекти пізнання пов. 'язані також із бажанням з його до-
. .
помогою володпи реальюстю, використовувати шзнане вию1юч-
но з утилітарними, проте - частковими та обмеженими цілями і намірами. Саме останні моменти дають змогу зрозуміти, чому
успіхи пізнання призвели до жахливої сучасної економічної кри
зи, чому потужним прискорювачем пізнавальної діяльності впро
довж останніх століть були військові потреби і розробки в галузі створення зброї масового знищення людей.
• Урахування ЯJ( позитивних, тш( і негативних проявів пізнатtя підво дить до дy.Nucu, що його 11е можна відривати від цілісності люд ти, яка пізшzє. ЗNШ-ІlLЯ мо:нсе .мати супю іиформативиий характер, ха раюпер зовніитьоі" обізтютюсті і не зачіпати глибштих ітпересів лю дитш. Таке зтю1тя легко перетворюється па засіб діяльпості і тювіть на товар. Але, кpiJvL того, з11ат-mя мо:нсе бути органічтшм глибитюм людсьтші· особистості, внутріzшL Ь О, іманеІLттю зрозумілим люд ті через те, що воно здобуте zиляхом "потпу і крові ". Ут.акому варіашпі зтюншz постає пов 'язат-Lим із намагаттям досягти через пізт-tшmfІ тюй ва:ж:ливіиюго для людини: самопізт-tшuщ ви цих :;1ситтєвих сенсів, :JІситтєвого щастя та ду иевтюі' рівтюваги. Таке зншmя ми в:;ке ие мо;;1семо протиставляти ні людипі, ні суцільності бу111п1я.
Сучасні дослідження наукового пізнання доводять, що і в науці
позиція дослідника, його уподобання, світоглядні принципи і навіть темперамент ожуть суттєво впливати на результати його пізна вальних дій. У зв'язку з цим поряд із поняттям істини в оцінці пізнан ня використовується ще й поняття правди. За загальним визначен
ням, правда - це істина, поєднана з життєвою позицією людини,
пошуком, досвідом, здобутками та втратами. Якщо істина як ідеал
науки передбачає відсторонене, об'єктивне окреслення того, що є,
і таким, яким воно є, то правда синтетична, завжди чиясь, а не аб страктна. Правду не можна вилучити з реалій життя, з усієї гами
людських почуттів, прагнень, страждань та сподівань. Тому мис
тецьке пізнання, як і творчість узагалі, ми оцінюємо не за допомо
гою поняття істини, а через правду, бо дійсність тут постає в ок ресленнях людського ставлення до неї.
384
ТЕМА 15. ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ
, . Отже, правда характеризує знання і пізнання як людську, цілісну,
особистісну позицію щодо світу і буття Через це правдивість ха
•рактеритзує щирістьвідношення до знань, відомостей, інформації..
Висновки
fl:J:JПізнавальна проблематика є органічним складником будь
яких філософських досліджень. Оскільки філософські твер дження мають ва;;кливе життєве значення, то виникає
питштя про і:Х обtрунтованість, виправданість, надійність, тобто про д:жерела та підвалини наших знань.
Пізнання постаєрішоманітним, виявляючим себе врізних
видах, алеразом усі вони дають можливість побачити, що до пізнавальноїдіяльності залучені всі сили та здібності лю дини (почуття, емоцn: розум, інтуїція, прозріння та ін. ) .
Пізнання - багаторівневий процес побудови знання, але
вирі иальну роль у ньому відіграє розумова активність лю
дитш, що виявляється у конструюванні образів, моделей,
поня111ь, теорій, за допомогою яких людина оптимізує свої взаємини зі світом та збільшує ступені своєї свободи.
Усучасній гтюсеології істина постає у вигляді процесу,
вякому людина, використовуючи складники знання та пізнання, створює виправдані, сталі інтелектуальні інстру
менти та засоби своєї ;;киттєдіяльності. Знання має різні форми свого якісного наближення до істини.
Резюме
ФЛюдитш включається у процес пізнання, якреальну взаємодію свідомості
та дійсності, з усіма власними здібностями та прагненнями, а тому пізнання постає не лише процесом отримання інформації: а й включає у себе прагнення оволодіти дійсністю та досягнути найзаповітнішого для себе стану; ці аспекти пізнання яскраво виявляють себе у співвідношенні основних видів пізнання.
®Пізнанняяк процес формування знання складається із взаємодй.різнихрівнів та форм, якіразом утворюють чуттєвий, раціональний та синтетично
цілісний його компоненти; при тому пізнання має свій внутрішній ритм, оскільки закінчення його рівневого циклу відкриває шлях до наступних.
ТЕМА 15. ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ
385
®Якісні характер ист ики з11mtня виз 1 ю ч а ю т ь ся й о г о в і д и о ш е 1 1 ш1Jн д о іст и
и и ,· о стшtю1 т а к о : J Іс п о стає с кл а д 1 1 им пр о ц е сушtьтш утворе1tю1Jн, в я к о
м у 1,·0;;1с 1 1 u й ко.м п о не 11 т з 1 ш 1 1 1 1я в і д ігра є с в о ю фу и к ц і о 1 1 ал ь 1 1у р ол ь ,· за ф ор
J 1 ІОІО виразу іст ш ш з 11 ш 11m, Я!( правило, позlІа чают ь сн ЯІі." о ч евидні, в ірогід11і,
до с т о в ір и і, пр а в ил ь и і тс1 icm u11ll i.
Пи т а н н я дл я о б го в ор е н н я н а сем і н а р сь н:о м у з а н ятті
І. О с 1 t о ви і З.k t іст о в і 1-шгол о с и у 1 1 011ятті п із 1 ш mm . Види п із l І ш mя та і\: взаєJ1 1 0 -
зв 'язок.
2. РівІLі та форми піз1ю 1 1 1 1я . Піз11штя }/!( пр о цес .
З. Пр о блелш icnu1 1 1 u в п ізштиі. lcm и l l a і правда .
4.О с о бл и в о с т і 11ау1:, о в о г о 11 ізтю 1 1 m1 . Поияття м ет о ду иау к о в о г о 11 із иш11 ш
О с І / О в l І і мет о д и в 1іауці.
Т ем и для рефератів , до п о в ідей і к онтрол ь н и х роб іт
1. Людина і 11із1юшtя. Чи 11рир е че 11 а людшш 1 1 а п ізпшmя ?
2. П011яття п ізнатт тд й о г о в и д и .
З. Взаєм 1 1 і в п л и в и иаукового, м и ст е ц ь кого т а ;;1ситтєво - д о с в ід11ого пізит11tя. 4. Рівп і п із 1 ш 1 1 ш1 та і) взаємозв 'язо !(.
5. Пр о блема іст и 1 1 и в п із1 1mт і. О с и о вн і ко 1 - щепції іст и 1 1 и nш і>с о ц інка.
6.Ісппта т а ;;1си11 1 1 пєва правда.
7.Поияття Ntem o дy п ізиаtmя та й о г о з 11 а чешm в 11ауково11tу 1 1 із 1 1 а 1 1 1 1 і.
uz З rtвд а н н я дл я с а м ості й н о го о п р а цю в а н н я і з а к р і п л е н н я
Завдютя 1.
матеріал у з тем и
Розкрийте зміст поняття пізнання.
Завдття 2.
Охарактеризуйте особли вості, об'єкт, форми, переваги та недо
ЗаЗдштя З.
ліки чуттєвого пізнання.
Охарактеризуйте особливості, об'єкт, форми, переваги та недо
,":авдания 4.
ліки раціонально-логічного пізнання.
Поясніть н еобхідність існування та форми си нтезувального
Завдштя 5.
рівня пізнання.
Охарактеризуйте пізнання як неперервний еволюційний процес.
Завдштя б.
Окресліть сучасне розуміння істини, порівняйте істину та правду.
Завдштя 7.
Поясніть необхідність використання таких якісних характери-
Завдаиия 8.
стик знання як очевидність, достовірність, правильність . .
Окресліть п озитивні і негативн і аспекти прагнення людини
Завдаш1я 9.
п ізнавати .
Випишіть основні терміни, що характеризують провідні п озиції
у ставленні до пізнання, п оясніть їх зміст.
386
ТЕМА 1 5. ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ
W
Додаткова література з теми
1. А· лексеев П. В. ,
Панина А . В. Теория познания и ди алектики - М.,
1 99 1 .
2 . Голдстейн М. Й. Голдстейн И. Ф. Ка к мьr познаем .
М . , 1 984.
3. Дар ио А 11111 исер и Зпистемология и гермен
т
.
Вес
ивер-
ситета. Серия 7. Философия, 200 1 , No3
ев
ика
-
ни к московского ун
4. Демидов В. Как мьr видим то, что видим . - М . ,
1 987.
5 . Загадки челове ческого понимания.
М ., 1 99 1 .
б .
Кістяківський Б. О. Проблеми і завдання соціальн о-наукового п ізнан ня // Філо
соф . і соціал.
думка. 1 992. №2.
-
7 . Кр ьzмски й С. Б. , Парахонский Б. А . ,
Мейзер ский В. М.
Зпистемология культурьr
(Введен ие в обобщенную теор ию познания).
К. , 1 993.
8 . Куль ч ицький О.
Основи філософії і
філософічних наук . Розд. 8 . - Ль вів , 1 995.
9. Нарский И. С.
Соврем енньrе проблемьr теории п ознани я. - М.,
1 988.
1 0.
Петруше11ко В . Епістемологія як філософська теорія з нання . - Льві в , 2000.
l l.
Полани М. Личностн ое з нан ие.
М . , 1 98 5 .
1 2 .
Поп ович М. В .
Логі ка і наукове п ізнання .
- К . ,
1 97 1 .
1 3
. Рас сел Б. Че
ловеческое поз
н ан ие . К . ,
1 997.
-
14
. Фра11к С. Л. П редмет знани я . Душа человека .
- С П б " 1 995 .
1 5
. Чуди11ов З. М.
П рирода научной ист-и н ьr .
М . ,
1 977 .
16. Шевченко В.І.
Кон цепція пізна ння в українськ ій філософії. - К . , 1 993 .
1 7
. Яро исвеz1ь В.І. Л юдина в системі п ізнанн-я. - К . , 1 996.
ТЕМА 1 5. ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ
387
ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ В
СУЧАСНІЙ ФІЛОСОФІЇ
Значно краще взагалі ніколи не дрvtати про відшукши-1я істини будь-якоz· речі, ніж робити це без методу: ад:ж:е цілко.м безсумнівно, що внаслідок невпорядкованих занять такого роду та lfеясних міркувань розвіюється прир одне світло т.а засліплюються розу.ми. . .
Рене Декарт
Якщ о ми пр агнемо називати щ о с ь м,етодом, 1110 це повитю бути спосо бом дії згідтю ос1ювоположе1шям.
Іммануїл Кант
Науковий .метод - це єдине, що дозволяє зрозуміти завдают пауки.
Аркадій Мігдал.
388
ТЕМА 1 6. ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ В СУЧАСНІЙ ФІЛОСОФІЇ
Всебічне осмислення того, що людські уkюви життєдіяльlІості, так са.мо як і людські якості, процеси культури та соціальні процеси не виникають спшхійно, як просте продовжею1я природ1шх, достат11ьо гостро спшвить перед людиною проблему вииайде1іня виправдшшх, надійllих або Ж', 11ри1tайл1лі, оптимальиих спосо бів продукувштя,
збережею-1я та орга11ізаціі. функціоlіувштя умов людського буття. В
загальному nлalli оз1ючеllа пробле;110 окреслюється як пошук .методів людської діяльност і; вона охоплює всі напрялщ та види людської діяльпості, проте найбільш повно та гостро окресляються в сфері інтелектуальної· діяльності саjне т ому, що тут виробляються, закріплюються т.а оц,ітоються л1е1поди. Вчеlіня про методи людської· діяль11ості в загальному плшzі називаєп ься методологією.
Після в ив чення матер іШІу те.ми Ви п овинні:
чи м з у м о вл е н а п отр е б а у м етодах в п і з н а н н і та п р а ктичн і й людсь к і й д і яль н о ст і ;
з ч о г о складаються м етоди п із н а н н я , ч и м
щр 1 з няються м етодо л о п я та м етод и к а ;
в . .
.
як и м и є п р о в ідні м етоди сучасної ф і л о с о фії та наук и .
@" по р і в н ю в ати метод о л о г і ч н у ситу а ц і ю в к л а с и ч н і й та суч асні й ф іл о с о ф ії;
@" ви к о р и ст о в у в ати з н а н н я стру ктури методу для
п о яснення о с о бл и в о стей о кр е м их м етодів ;
@ " по р і в н ю в ати м і ж с о б о ю п р о в ід н і
м етоди ф і л о с о ф ії та
наук и , в .
. .
.
.
идшяти 1х в з а є м ю н ед о ш к и та п е р е в а ги .
+ч и м в и пр а вдане сучасне ста в л е н н я до методол о г ії у
фі л о софії та ч о м у в сучасній ф іл о с о ф ії п а н у є
методол о г і ч н и й п л ю р алі з м ;
+в ч о м у полягає е в р и стичне з н ач е н ня о с н о в н и х
п ар адигм та ї х м етодол о г і ч н их з а со б і в в сучасній
філ о с о ф ії;
+чому саме особливосгями методів можна пояснити переваги наукового пізнання над досвідним, буденним.
ТЕМА 1 6. ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ В СУЧАСНІЙ ФІЛОСОФІЇ
389
ОПлан (логіка) викладу і засво єння мат еріалу :
1 6 . 1 . Особл и в о сті методоло гічної ситуації в сучасній філософії.
1 6.2. Сутність та структура методу як способу організації людської діяльності. Поняття методу, методології та методики.
1 6 . 3 . Проблема методу та методології в сучасній філософії. 1 6.4. Методи і форми наукового пізнання.
КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ
•МЕ ТОД - (від давньогрець,...·ого - через просте:жений ии1ях) свідо.110 застосовані порядок
та послідовність дій. що приводять до бажаного результату. Потреба у методі є
універса.7ьною для людської діяльності, оскільки остання не є пряАtи.11 продов:женням стихійних природних процесів, а виходить за їх .не.жі.
• МЕТОДОЛОГІЯ - спеціальна частина теорії (в науці або філософії) , що присвячена обгрунтувштю ЗАtісту, доціль11ості та виправданості певних методів у тій чи іншій сфері пізнання.
•МЕ ТОДИКА - зібрання, впорядкува11ня та прояснення способів ефективного
використання певних методів у ко11кретних ситуаціях пізнання та діяльності (наприклад, шкільні ..нетодики).
•МЕТОДОЛОГІЧНИЙ МОНІЗМ - установка, що була характерною для класичної
філософії (і науки ) і що поляга.и1 у прагненні віди1укати єдиний, універсальний та позбавлений суб 'єктивних наголосів .11етод досягнень безсу..ннівних істин у пізнан11і.
•МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПЛІОРАЛІЗ М - устш1ов"·а сучасної 11екласичної філософії (і
науки) , що позна чена виз11ання,11 за"1е:JсностіІ .11етодів п ізнання від власт ивост ей, особливостей та завдань суб'єкта, його ко11цептуальних орієнтацій та ракурсів підходу до дійсності; 111етодологічний плюра.1із.м пр ипускає можливість виправданого використання різно,нанітних 111етодів, які "11о:жуть поєднуватись А1іж собою на засадах доповнюваност і.
• СКЛАДОВІ МЕ ТОД У ПІЗ НА ННЯ - описова (частина методу, що дозволяє ідентифікувати предмет, ум ови та засоби використання методу ), операціональ11а (послідовність та порядок дій, необхідних для реалізації . 1етоду) та концептуальна (загальнофі.-10софські принципи, ви;\/оги та обгрунтуваття засад, доцільності та Аtо:жливості .11етоду) .
• ФА КТ НА УКОВИЙ -- подія або явище дійсності, зафіксовані засобш.щ що виклика ють довіру науки та описані за допо.ногою 1юу,...·ових поняmь або категорій.
16. 1 . Особливості методологічної ситуації в
сучасній філософії
П оняття про метод як шлях оптимізації філосо фських пошуків виникло ще у філософії стародавнього світу, оскільки вже там відбулося усвідомлення необхідності підкріплення філосо фських міркувань та в и с н о в к і в в и п р авдан и м и способами вибудовування та перевірки знання.
390
ТЕМА 1 6. ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ В СУЧАСНІЙ ФІЛОСОФІЇ
Геракліт Ефесь J!.иЙ вважав, щ о р езультати п ізнання
·ми піз1шємо, а ще більшою мірою
-від того, як ми мислимо.
Надалі в історії філософії інтерес до методол о гії, якл
філософського обгрунтування найбільш виправданих методів
. .
шзнання, то спалахував, то час вщ часу вщухав .
Н айближча до нас за способами міркування філософія Нового часу (в деяких західних країнах - модернова філософія)
бул а .мет одол ог ічll о акцент о вана , то бто в о н а саме цю проблему - проблему філософського опрацювання ефективних м етод 1 в ш з нання - в в ажала с в о є ю н а й п е р ш о ю та найважливішою. Н а початку епохи Н ового часу найбільш гостр о п и тання про м етод п і з н а н н я бул о п о ставлене Р.Декартом.
За Р. Декарто:м., ніж діяти у пізжтні сліпо та . безпорадно, краще зовсім не робити нічого, ілише виправданий метод може
перевести пізнання на якісно новий рівень.
Р.Декарт ставив перед собою завдання розробити такий метод, яким могла би скористатися будь-яка людина (за його словами, навіть вкрай нерозсудлива), тобто це повинен був бути метод чіткий, однозначний, максимально позбавлений суб'єктивних уподобань .
Пафос декартівського оспівування методу, як універсальної відмички для проникнення у глибини та таємниці пізнання був
сприйнятий його посшдовниками.
На думку Б. Спінози, ;11етод філософського пізнштя, тобто пізнання найперших та найважливіших проблем буття, можна
збудувати з такою :ж точністю та ступенем достовірності, як і методи математики.
Саме завдяки філосо фським п ошукам м етоду ново європейською філософією мет од ологію до сить часто
отото:ж;нюють із філософією або максимально наближають до
неї. Проте в сучасній філософі! спостерігається певна байдужість до шгишь методології, а інколи навіть свідома відмова від її
сповідування або визнання правомірним напрямом філо софських досліджень. Тому існує кілька пояснень.
Перш за все, н адзвичайно активне н а полягання на всемогутності винайдених у філософії методологічних рішень розглядається як одна із передумов формування так званої
ТЕМА 1 6. ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ В СУЧАСНІЙ ФІЛОСОФІЇ
39 1
П ричини і шляхи відмови
від тотального методологізму в історії філософії
т о т ал і т ар н ої і д е о л о г і ї - і д е о л о г ії т и п у б і л ь ш о в и ц ь к ої . В р ад я н с ь к і ч ас и дуже сил ь н о пр о п агув ал и ся тез и "Марксизkt - не
доглщ а керівництво до діГ т а "Марксистське вчею-tя всесшzьне
тшиу, що воно вірне ". І в п ер ш и й , і в другі й тез і й шл о ся про те, що
с а м е в и н а й д е н и й м ар к с и з м о м м е т о д д о з в о л я є й о м у б у т и
н е п е р е м о ж н и м . Ц е й м е т о д і м е н у в а в с я м а т ер і а л і с т и ч н о ю д і ал е к т и к о ю , і в і н о ц і н ю в ав с я в я к о ст і "революційної душі марксизJ11tу " , о с к і л ь к и р о з г л я д а в ся я к і д е й н е о б гр у н ту в а н н я п р а в о іР_Іі() ! _ і !-fе о б х і д н о ст і _ ]3_ і стор ії су с п і л ь ст в а со ц і ал ь н и х р ев о лю ці й . Проте навіть з а у м о в и п ер е н о с у н аголосу з п итан ь
с о ц і ал ь н ого життя на п ита н н я п і з н а н н я врешті було в из н ан о ,
щ о претензія на володінняякUJvtсь привілейовани.ІVt, єдино правшzьниіvt ;vtетодши так чи інакше приводить до невиправданого категоризму
у судженнях та до нетерпшvюсті.
Відчутн и м м отиво м у протестах п р о т и єди н ого та т и м б і л ь ш е авто м ати ч н о дію ч ого методу б у л а ду м к а пр о неприпустшvtість
зведення як пізнання, так ілюдини (я к носія п і з н авальної діяльност і )
до агентів якогось всезагального механізJ11у . Т а к и й м о т и в
пр оглядаєт ь ся у п р а ц я х С. Кіркегора,
Ф. Ніцше, М. Бердяєва та
і н ш и х в ідо м и х ф іл о со ф і в . Зда13 ал () СЯ
б, д о л я м етодологі ч н и х
п о ш ук і в т а а к ц е н т і в у ф і л о с о ф ії б у л а в ир і ш ен а одного р аз у і назавжди . Проте реальна ситуація в и яв илась з н а ч н о складн і ш о ю .
Сп р ав а у т і м_, що в ідхід в і д кл а с и ч ної ф і л о со ф ії в ідбувався з а к і л ьк о м а н а пря м ам , в результа:і діяль ності я к и х вр е ш ті була
п р о в ед е н а досить р1зка м ежа м 1 ж н ау к а м и пр и р о д н и ч и м и т а н а ук а м и г у м анітар н и м и або наука м и про культур у .
І• М айже всі течїі, які так чи ін акше пов 'язували філософію із
обслуговуванням науки , залишились на пози ціях методологізму,
ТЕМА 16. ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ В СУЧА СНІЙ ФІЛОСОФІЇ
. Сцієнтистські нanpЯJvt u
ф іл о с о ф ії так ч и і н ак ш е , тою чи і н ш о ю
.
м 1р о ю п о ч ал и , п о - п ер ш е , р о з глядати м етодо л о п ю в и клю ч н о я к
методологію наукового пізнання , п о -др у г е , п о ч ал и п о сту п о в о
переходити на п оз и ц ії методологічного плюралізму (в і д м о в и в ід
я к о г о с ь о кр е м ого або о к р е м и х м етодів у я к о сті в ир і ш ал ь н и х та в и з н а н н я м о жл и в о ст і з а ст о с у в а н н я б а г а т ь о х , п і з н а в а л ь н о р і в н о ц і н н и х м етодів ) і , п о -тр етє , в і д м о в и л и сь в і д т о г о , щ о б и тр а к т у в а т и м ет о д я к у н і в ер с ал ь н и й к л ю ч д о в с і х п р о б л е м п і з н ан н я . То м у п о стало д о с ить склад н е т а сер й оз н е п ит а н н я про м етоди гу м ан парного ш з н а н н я .
Зусилля м и багатьох досл ід н и к і в , п о ч и н аю ч и в ід н ео к а нті а н ц і в б ад е н с ь к о ї ш к о л и , в р е ш т і б у л и о к р е с л е н і н а й в а ж л и в і ш і о собл и в о сті гу м ан ітар н и х н ау к .
іхлюдиноцентричність, тпобто спрялюваніспzь пізнання на людину, а пюму гу.люнітарні науки поапали формою са;"нопізнання, за умов якого зникала якісна (чи-1по принципова) відіvLінNість JНіж суб 'єюnО/vL та об 'єкmоkt пізнання,-
_. інтерпретативний хараюпер гуманітарного пізнання, зумовлений тим, и10 й иtлося про на;v агання виявити внутрі ині, ще не проявлені та приховаNі J'vLожливості людини;
внаслідок того методи гуманітарного пізнання - це JvLemoди тлумачення, описування та розуміNня.
В аспекті означеного поділу н аук та пізнання постало і питання про методи філософії, оскільки ще на початку епохи Нового часу вважалося, що методи філософії - це методи універсальні, тобто придатні до використання в усіх видах пізнавальної діяльності . Яким чи якими ж повинні бути методи філософії? - Це питання для філософії ХХ ст. в цілому та для певних її н апря м і в зокрема постало як одне із важли в і ш их та сим птоматичних . М ожна без переб іль шень стверджувати, що проблем ати ч н і сть я к постановки , так і вирішення питання про метод постало в якості однієї із особливостей філософії ХХ ст"
іця особливість супроводжує й перші кроки філософії ХХІ ст.
16.2.Сутність та структура методу як способу
організації людської діяльності. Поняття методу- - , методології та методики
Су ч а с н е п ер ек о н а н н я в то м у , що не і с н у є о д н о г о - єд и н о го
мет о д у з адл я в и р і ш е н н я п р о б л е м у р і з н и х с ф ер а х п і з н а н н я ·,
не п р и н и ж у є і не в ід к и д а є з н а ч у щ о ст і м ет о ді в .
ТЕМА 16
.
ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ В СУЧАСНІЙ ФІЛОСОФІЇ
393
' Метод як с п о с і б о р г а н із а ції с в ідомої людс ької ді яль н о сті 8 м а є с в о є з а сто сув а н н я вс юди .
Поясюоється це вже відомою нам фундаментальною особmmісгю л1-одського становища в світі: навички людської діяльності та культуротворення не передаються генетично; засноваш на неприродних (або надприродних) орієнтирах та чинниках, воІШ не виникають сгихійно,самі собою прироДІШМ ІІШЯХом.
Соціально-куs.rьтур е - ц мінене, ер творене природне, перетворене у вщповщносп ІЗ внутрІшшми можливостями людської свідомості, духовного початку людини (див . розділ 1 3 ) . Н ав ідь п р о сте відт в о рення п р едметі в л юдської життєдіяльності, а тим більше створення того, чого ще не існує у наявній формі, вимагає певних у с в ідомл е н их та с в ід о м о
ф іксо ваних пр о ц е дур, алгор итм ів, р е ц еп т ів д іял ь н о с т і а бо ;ж;
мето дів. Всі означені поняття досить. часто використовуютьс. . я
для характеристики того, як оргаюзована людська дІяльюсть, проте вони мають і свої особливості.
•Терм і н " пр о ц е дур а " як правило застосо вують для окреслення структури певних практичних дій, спрямованих на отримання передбачуваного бажаного результату.
•Термін " ал г ор и т м " запозичений із математики та програмування; він позначає схему, певну послідовність дій, які повинні здійснюватись одноманітно і навіть механічно (тому тут можна з астосовувати техні ку) задля вирішення з авдань переважно інформативного плану.
•Термін "рецепт" (інколи - "рецептура") характеризує чітко фіксовані дії із певними предметами, що повинні привести до нео бхідного результату у тих чи інших видах діяльності . Особливістю рецептурної діяльності постає те, що в ній як
правило не пояснюється, чому ми повин.ні здійснювати саме та і
кроки, залучати у дІяльюсть_ _ саме таю предмети, як, до речІ? досить часто не пояснюється І_ те, чому ми отримуємо саме таю
результати.
• У медицині рецептурна діяльність виглядає дещо інакше, але,
н апр и кл ад , у х а рч ов і й п р о ми сл о во ст і , у п р и готув а н н і їжі ,
виноробстві, деяких видах ремісничої діяльності, у різного роду
магічних практиках рецепт виглядає саме так, як він був окреслений.
Тому вивчення людської діяльності приводить до висновку, що вона
історично розвивалася від рецептів до методів та складних технологій.
3 94
ТЕМА 1 6. ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ В СУЧАСНІЙ ФІЛОСОФІЇ
запроваджена в дію, а теорія - це розгорнутий метод. Ясно, що методологія передбачає високий рівень функціонування знань та наукового самоосмислення.
На відміну від методології.методика постає зібранням та розробленням
ефективних способів використання та застосування певних методів у конкретних ситуаціях пізнання та діяльності, тому методика далеко
не завжди передбачає наукові обгрунтування: вона може базуватися
на певних, у т. ч. індивідуальних досвідах (тому методики можуть
бути іменованими, наприклад, методика шкільного виховання за системою В . Сухомлинського).
описова складова
концептуальна складова
Сучасна методологія виділяє основні складові методу та проводить класифікації методів пізнання. Кожний метод включає в себе три основні складові: 1) описову складову, що окреслює, яких
інструментів, якого обладнання, допоміжних засобів чи-то умов вимагає певний метод, які речі чи матеріали повинні бути задіяні у процес його застосування; це є, так би мовити, "Що?" методу;
2) операціональну або процедурну сторону, що наставляє на те, як
саме та в якій послідовності слід здійснювати певні дії; це є "Як'!'' певного методу; З) концептуальну складову, що є інтелектуальним ядром методу і що передбачає обгрунтування самої можливості певним чином будувати метод; це є " Чому?' метода.
Концептуальна сторона методу, як правило, формулюється
увигляді певних принципів (наприклад, у фізиці "прш-щип проспюти", "принцип відносності", "принцип доповнюваност,і"
та ін.), вимог (як-от, наприклад, вимоги Р.Декарта до методу істинного пізнання) , настанов (наприклад, принцип " Не нашкодь!" у медицині) .
Досить часто метод зводять лишедо двох перших складових, проте сучасний
розвиток науки і виробничої діяльності вимагає належного продумування
вихідних засад застосування певних дій людини задля досягнення якогось
результату. В сучасному суспільстві не такими вже рідкісними постають
ситуації, коли певні дії або навіть напрями діяльності краще було би взагалі не
реалізовувати, оскільки їх недостатня продуманість приносить разом із бажаним
396
ТЕМА 1 6. ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ В СУЧАСНІЙ ФІЛОСОФІЇ
результатом небажані, а то й загрозливі для людини наслідки. Більше того, потреба у концептуальній складовій методу зумовлена самим станом сучасного пізнання. Як правило, на питання про те, чим зумовлений зміст методу, слідує
відповідь : об'єктом, на який цей метод спрямований; звідси випливає загальнорозповсюджена теза :"Який об 'єкт, пшкий і метод".
У ва г а !
Сьогодні на питання про те, що, наприклад, вивчає фізика, вже не дається
проста та ніби зрозуміла відповідь: фізика вивчає природу. Сьогодні відповідь звучить інакше: фізика- вивчає фізичну реальність. Хімія, відповідно, - хімічну реальність, соціологія соціальну реальність, та ін. Все це свідчить про те, що
ми цілком виправдано можемо стверджувати: "Яким є метод, таким є об'єкт",
тобто що саме буде потрапляти в поле нашого зору та які характеристики такого
"що" ми зможемо освоювати, залежить саме від застосованого методу. Звідси
стає прозорою та очевидною виправданість та пріоритетність уваги саме до концептуальноїскладової методу, яка покликана обгрунтувати основні аспекти та нюанси співвідношення методу та об'єкта, метода та потреб людської діяльності. В сучасній науці метод постає тим складним інструментом, проекція якого на реальність дозволяє виділяти в останній її шари, структури, об'єкти, властивості . Саме цим виправдане і підвищення значущості методологічної свідомості в сучасній науці. Сьогодні методологічну складову науки досить часто розглядають як її органічну частину, проте піднесену на наднауковий рівень; тому досить чаСто методологію науки називають "лtетшпеорією" (над теорією) сучасної науки.
Цікаво відзначити, що й в сучасному мистецтві більше
8
уваги приділяється не наявним формам та жанрам, а
спробам виробити принципово нові підходи до виявлення
'
естетичних характеристик реальності, тобто і в мистецтві
його концептуальні засади виходять на перший план.
• Класифікаціїметодів проводяться за різними ознаками. Ми вже згадали
про відмінності між природничими та гуманітарними науками; сьогодні
до таких видів наук додають також науки соціальні та інструментальні
(ті, що опрацьовують інструменти пізнання, наприклад, математика,
математична логіка та ін.). Відповідно, і методи поділяють на методи
природничих, соціальних, інструментальних та гуманітарних наук.
ТЕМА 1 6. ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ В СУЧАСНІЙ ФІЛОСОФІЇ
КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ
