6. Антоніми

Слова з протилежним значенням називаються антоні­мами (друг — ворог, білий — чорний, сумно — весело, гово­рити — мовчати). Найбільш характерні антоніми для слів, що мають у своєму значенні вказівку на якість: світло — тьма, охолоджувати — розігрівати, повний — порожній, швид­ко — повільно. Тому особливо багаті антонімами якісні прикметники: багатий — бідний, великий — малий, гіркий — со­лодкий, молодий — старий, хоробрий — боягузливий. Антоні­мічні пари властиві насамперед для іменників, що означають почуття, настрої, стан або діяльність людини (любов — ненависть, щастя — горе, радість — смуток, робота — відпочи­нок, життя — смерть), а також час, простір, явища природи (день — ніч, зима — літо, схід — захід, початок — кінець).

Антоніми служать для більш наочного зіставлення, по­рівняння контрастних понять. Вони широко використовую­ться в народній творчості і художній літературі, в публіци­стиці і науковій мові. Наприклад: Ситий голодного не розу­міє. (Нар. те.) А я піду за волю проти рабства, я виступлю за правду проти вас! (Леся Українка.) Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер, коротко кажучи, гнобитель і гноблений перебували у вічному анта­гонізмі один до одного... (К. Маркс і Ф. Енгельс.) Антоніми часто використовують у ролі заголовків («Крок вперед, два кроки назад» (В. І. Ленін), «Війна і мир» (Л. Толстой), «Прав­да і кривда» (М. Стельмах.) Антонімічні протиставлення часто забарвлені іронічно: Давали, та з рук не пускали. Взагалі в основі іронії лежить прихована антонімічність: Пожалів вовк кобилу... Особливу пару антонімів утворюють епітет і . означуване слово, протилежне йому за значенням (т. зв. епітет-оксиморон): чесний злодій, солодкий біль.

Антонімічними здебільшого є всі похідні слова від якоїсь пари антонімів: хворий — здоровий, хвороба — здоров'я, хворіти — здоровіти.

У зв'язку з багатозначністю слово може мати не один, а кілька антонімів. Ці антеніми бувають синонімічними (хо­лодний — теплий, гарячий, палкий) і не синонімічними (працювати — відпочивати і лінуватися). Порівняйте: холодне (зимове) — тепле, гаряче, палке (літнє) сонце; холодний — теплий, гарячий — прийом; але сухий — свіжий хліб, сухий — мокрий одяг, суха — жива гілка.

У реченні як антоніми можуть виступати і слова, які, окре­мо взяті, антонімами не вважаються: Думати головою, а не ногами.

Наявність антонімів, таким чином, свідчить про багат­ство мови та її виражальні можливості.

7. Пароніми

Пароніми — слова, які подібні своїм звучанням. Схоже звучання мають, наприклад, слова олива, олія, оліфа; кіт, кит; кристал, кришталь. З цього погляду пароніми слід розглядати як слова, що наближаються до омонімів. Але на протилежність до омонімів, пароніми іноді є одночасно або синонімами (наприклад, лицар і рицар), або словами, що належать до однієї галузі, сфери (наприклад, калій і каль­цій — назви легких металів) або словами спільнокореневими, що відбивають у своєму значенні якусь спільну ознаку (наприклад, свідчення і свідоцтво). Звукова подібність паронімів створює можливість для використання їх у художній літературі з тією самою метою, що й омонімів. Разом з тим звукова подібність, особливо при певній близькості значення, може призвести до плутання паронімів, що спотворює або й зовсім затемнює думку. Отже, треба добре розуміти зна­чення паронімів і правильно вживати їх.