2.2. Форма господарського договору

Правове регулювання форми договорів виявляється у встановлені вимог до неї та наслідків їі порушення. Мета відповідних вимог полягає втому, що всі вони дозволяють зробити відносини сторін більш визначеними, забезпечити точність фіксації умов договору, чіткість прав та обов'язків сторін, зняти підстави для спорів у майбутньому з приводу самого факту здійснення договору та його змісту.

Норми, що регулюють форму договорів в Україні, знаходяться на трьох ступенях: вони містяться в гл. 16 ЦК ("Правочини"), в різних главах ЦК,присвячених окремим видам договорів, а також в спеці-альних нормативних актах, які регулюють певний вид господарських відносин[2 ].

Відповідно до ст. 205 ЦК, правочин може вчиняти-ся усно або в письмовій формі, яка може бути простою або нотаріальною [2] .

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК, сторони мають право обирати форму правочину , якщо інше не встановлене законом. Таким чином, після того, як сторони обрали більш сувору, ніж передбачено законом, фор-му, наприклад, нотаріально посвідчену замість пись-мової, підстава обов'язковості відповідної форми - чиє ця більш сувора форма обов'язковою в силу закону або угоди сторін - втрачає значення [ 2] .

3 цієї причини передбачені в законі наслідки порушення вимог про просту письмову форму або про нотаріальне її посвід-чення застосовуються незалежно від того, чи стала відповідна форма обов'язковою в силу вказівки зако-ну або досягнутою контрагентами угоди. Ст. 208 ЦК встановлює, що - у письмовій формі укладаються правочини:

· між юридичними особами;

· між фізичною та юридичною особою;

· між фізичними особами на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

· інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. На нашу думку, письмової форми повинні дотримуватися і громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Отже, всі господарські договори повинні укладатися у письмовій формі, чого вимагають закони України "Про фінансовий лізинг"[17], "Про страхування"[10], "Про оренду державного та комунального майна"[9 ], "Про за-ставу"[7], тощо.

Структура договору, укладеного в письмовій формі, має включати в себе преамбулу, яка повинна містити повну назву договору, наприклад, договір поставки, договір лізингу, дату, місце підписання договору, пов-ну фірмову назву контрагентів, назву сторони за договором ("постачальник", "покупець", "замовник"), докладну назву посади, прізвища, імені, по батькові особи, що підписує договір, а також назву документа, з якого випливають її повноваження на підписання договору.

Після преамбули викладаються умови договору. Поділ договору за умовами може бути різноманітним. Якщо певні умови не потребують докладного опису, тоді Їх можна об'єднати. Навпаки, якщо за характером товару, роботи, послуги умова потребує більшої регламентації, то її слід виділити в окремий розділ. Є декілька принципів розміщення структурних частин договору. Один з них викладення від більш важливого до менш важливого. У цьому випадку спочатку розміщуються розділи (пункти), що містять іс-тотні умови договору, після цього викладаються менш суттєві умови договору.

Інший принцип - статті розміщуються в тій послі-довності, в якій сторони будуть виконувати договір. Так, у договорі купівлі-продажу спочатку формують статті про предмет, ціну, строки поставки, упаковку, маркування товару, потім визначають умови переда-вання товару, приймання за кількістю та якістю. Статті про умови оплати, відповідальність сторін, звільнення від відповідальності, порядок вирішення спорів, розірвання договору та інші умови викладаються в останню чергу.

У заключній частині визначається кількість екземплярів договорів, мова, на якій складений договір(особливо це має значення для зовнішньоекономічних договорів), юридичні адреси, банківські реквізити сто-рін, підписи та печатки сторін [47].

Існують примірники (зразкові) форми договорів, що затверджуються відповідними органами державної влади (наприклад, форма договору застави державного майна, затверджена Фондом державного майна України в додатку до Положення про порядок надання Фондом державного майна України дозволу на заставу державного майна). Ці форми не мають загальнообов'язково-го характеру, а надають можливість сторонам самим врегулювати перелік необхідних умов договору [ 78,с.83].

При укладанні договору у письмовій формі необ-хідне підписання його сторонами відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК. Діючий ЦК визначає, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронночислового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випад-ках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у яких мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів[2].

Виникає також питання, чи обов'язково повинні господарські договори скріплюватись відбитками печатки юридичної особи. Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Таку саму вимогу містить і ГК у ст. 181 якого зазначається, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печаткою [67]. У випадках, прямо передбачених законодавством, необхідне нотаріальне посвідчення договору. Сторони можуть також за власною ініціативою нотаріально посвідчити договори, навіть якщо цього не вимагає закон.

Нотаріальної форми потребують, наприклад, догово-ри застави, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, товари в оборо-ті або переробці; договір про іпотеку; договір застави в міжнародному обороті (це, відповідно, ст.ст. 13, 62, 32 Закону України "Про заставу"[17]).

Ст. 205 ЦК дає змогу сторонам обирати певну письмову форму господарського договору. Договір, укладений у письмовій формі, може мати декілька видів. Це може бути один документ, підписаний обо-ма сторонами (наприклад, договір поставки, міни, ку-півлі-продажу), або комплект листів, телеграм, теле-фонограм та ін., які сторони надсилали одна одній в процесі встановлення господарських зв'язків. При цьо-му це листування повинне містити намір сторін вступити в договірні відносини, а також умови, на які сторони погоджуються. Але при укладанні договору у формі обміну листами, телеграмами тощо треба визначити всі умови, що є істотними для даного виду договорів і в такій формі, щоб ці умови однозначно тлумачилися сторонами [2].

Ще одним різновидом укладання договору у пись-мовій формі є прийняття до виконання замовлення. Такий вид передбачений п. 21 Положення про поста-вки продукції виробничо-технічного призначення та п. 17 Положення про поставки товарів народного споживання. де зазначено, що покупець направляє по-стачальнику замовлення із вказівкою кількості, асор-тименту, якості продукції, товарів, строків поставки, ціни та інших необхідних даних[20].

Замовлення вважа-ється прийнятим до виконання і набуває сили догово-ру, якщо протягом 20 днів після його отримання по-стачальник не повідомить покупця про відхилення замовлення або про непогодження з окремими його умовами [46].

Господарські договори можуть укладатися також шляхом приєднання до вже існуючої форми того чи іншого договору. Таку форму передбачають ч. 4 ст. 179 ГК та нормативні акти, які регулюють певні види господарсько-договірних відносин, як правило, це стосується договорів перевезення [3].

Згідно зі Статутом залізниць України (п.7 ст. 6) [23], формою договору перевезення вантажів залізничним транспортом є "накладна - основний перевізний до-кумент встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем". Накладна є обов'язко-вою двосторонньою письмовою формою угоди на пере-везення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Форма і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджується Міністерством транспорту та зв'язку України. Станції видають вантажовідправ никам бланки накладних (комплектів перевізних до-кументів) за плату згідно з тарифом.

Кодекс торговельного мореплавства України перед-бачає, що документом, який підтверджує наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є ко-носамент. Ст. 138 чітко визначає реквізити коносаменту, які завжди залишаються без змін. У п. 2 цієї самої статті зазначається, що в деяких випадках у коносамент можуть бути включені за згодою сторін інші умови та застереження [5].

Таким чином, вищезазначені нормативні акти створюють певну модель договірних відносин у вигляді спеціальних документів, і сторони можуть або погодитися з цією формою шляхом отримання квитка, квитанції, накладної тощо, або відмовитися від неї. Проте, якщо сторона відмовляється від запропонованої форми, ніякої заміни цих норм не відбувається.

ЦК містить положення, відповідно до якого право-чин підлягає реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ст. 210 ЦК). Так, договір купівлі-продажу земельної ділянки, цілісного майно-вого комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає державній реєстрації (ст. 657 ЦК). Ч. 3 ст. 640 ЦК визначає, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчен-ня або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації [2] .

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити наступні висновки:

Щодо укладення господарських договорів, законодавець передбачає лише так звані істотні умови договору – предмет, ціну і строки.

Сьогодні не існує універсальної моделі договору, що визначала б положення, які мають міститись у договорі. Ми вважаємо, що в ньому мають бути такі розділи: предмет договору, права та обов’язки сторін, ціна договору та порядок розрахунків (якщо договір платний), умови приймання-передачі (робіт, послуг, продукції тощо), порядок вирішення суперечок, форс-мажорні обставини, відповідальність сторін, умови розірвання договору, строк дії договору та прикінцеві положення.

На жаль, багато суб’єктів господарювання нехтують розділом про права та обов’язки сторін і не включають його до договору. Це велика помилка. Адже часто трапляється так, що сторони, перш ніж укласти договір, домовляються про щось усно, а потім знизають плечима зі словами: «Ми ж домовлялися», не маючи змоги звернутися з письмовою претензією до контрагента, який порушив свої зобов’язання, чи до суду.

На нашу думку важливо включати до договору, предметом яких є виконання робіт, послуги чи продукції, умови приймання-передачі таких робіт, послуг, продукції тощо. Як і в розділі про порядок розрахунків, радимо зазначати чіткі дати (або прив’язку до конкретних подій) такого приймання-передачі.

Умови розірвання договору передбачені і в законодавстві – ЦК та ГК, але сторони в договорі можуть додатково зазначити інші умови розірвання договору.

Вважаємо на кожній сторінці договору поставити номер і кількість сторінок (наприклад, сторінка 1 із 5), а також підписи обох сторін, які необхідно скріпити печатками підприємства.. Це дозволить убезпечити себе від недобросовісної поведінки контрагента (наприклад, від заміни сторінок договору).

Оскільки законодавство не регламентує, з яких саме розділів має складатись господарський договір, сторони, укладаючи його, мають передбачити якомога більше умов його виконання. Адже саме деталі в майбутньому можуть стати свідченням добросовісності сторін в суді та допоможуть уникнути багатьох проблем під час тлумачення та виконання умов договору.

РОЗДІЛ 3

ДІЦСНІСТЬ ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ