5.4.6 Класифікація виробничих умов за рівнем електробезпеки

Середовище, що оточує людину, може посилювати або зменшувати небезпеку ураження людини електричним струмом.

Відповідно до ПУЕ електроустановки поділяються на:

• відкриті, зовнішні, що не захищені від атмосферного впливу;

• закриті або внутрішні, захищені спорудою від атмосферного впливу.

Залежно від умов виробничі приміщення бувають:

• сухі – відносна вологість повітря буває до 60%;

• вологі – це умови з вологістю повітря від 60% до 75%;

• сирі – вологість перевищує 75%;

• гарячі – де температура повітря перевищує 350С;

• запилені – де така кількість пилу, що він осідає на проводах і попадає в машини і апарати;

• хімічно активні умови – де агресивне середовище руйнує ізоляцію на струмопровідних частинах електрообладнання.

Згідно з ПУЕ всі виробничі умови за рівнем небезпеки поділяються на три категорії:

І – з підвищеною небезпекою;

ІІ – особливо небезпечні;

ІІІ – без підвищеної небезпеки.

До першої категорії належать умови, які характеризуються однією з умов, що викликає підвищену небезпеку:

• відносна вологість повітря понад 75%;

• струмопровідний пил;

• температура понад 350С або короткочасно 400С незалежно від пори року;

• можливість одночасного дотикання людини до металевих корпусів електрообладнання і заземлених металевих конструкцій будівлі;

• наявність струмопровідних підлог земляних, залізобетонних, цегляних і ін..

До ІІ категорії, що характеризується особливо небезпечними умовами належать такі, що мають одну з таких ознак:

• дощ, сніг або у приміщення вологість близька до 100% (обладнання, підлоги і стіни постійно вкриті вологою);

• хімічно активне середовище з їдкими парами і газами, що руйнують ізоляцію;

• одночасно наявні дві або більше умов з ознаками приміщень І категорії.

До ІІІ категорії відносяться сухі, без пилу приміщення, де відсутні ознаки І і ІІ категорій.

Найнебезпечнішими є умови ІІ категорії. За ступенем небезпеки роботи на зовнішніх установках прирівнюються до робіт особливо небезпечних (ІІ кат.)

Тема 6. Пожежна безпека

6.1 Загальні відомості про пожежі

Становлення протипожежної справи в Україні припадає на 30-40 роки ХІХ ст., коли в м. Києві було засновано постійний штат пожежної частини поліції і створено пожежну охорону.

Першу професійну пожежну команду було створено в 1840 р. в м. Львові її освятили під гаслом: «Богу хвала, народу слава, близьким на захист».

У складі пожежної частини були брандмейстер і його учень. Усі частини об’єднувалися у пожежну команду, на чолі якої стояв брандмайор, підпорядковувалися вони поліції. Озброєність пожежних частин на той час перебувала на вкрай низькому рівні, але привертала увагу розкішна збруя, що сяяла прикрасами для дорогих коней рідкісної масті. Пожежників одягали в пишні мундири й блискучі мідні каски з вигадливими гребінцями.

Основним вогнегасним засобом була вода. У 1762р. вийшов державний указ, де вимагалося: «Щоб у кожному домі колодязі в придатному стані й достатньої глибини та надлишками води були. А якщо хто з тутешніх обивателів, якого звання не був, у двох недільний строк колодязя біля дому не зробив, той має у наказаніє дєнєжний штраф понести».

Суворий порядок вимагав влітку у дворах мати не менше 2-3 діжок з водою, а у випадку пожежі на даху кожної домівки мала стояти людина готова заливати вогонь водою.

Основним засобом гасіння пожеж були заливні труби. Таку трубу обслуговувало близько 50 осіб. Понад 300 років пожежний насос ручної дії був основним інструментом для гасіння пожеж в Україні.

Перші пожежні гідранти в м. Києві були облаштовані в 1870 році.

Нині протягом однієї доби в Україні виникає біля 110-120 пожеж, на яких гине 5-7 осіб, а 5-6 отримують травмування.

На ліквідацію пожеж витрачаються колосальні кошти. Загальні витрати включають економічні, соціальні та екологічні наслідки. На ліквідацію пожеж у світі щорічно витрачається близько 300 млн. м3 води.

Щотижня за даними статистики в Україні пожежами руйнується 600-700 житлових будівель.

Кожна пожежа має негативні наслідки як для людей, що постраждали так і для суспільства в цілому. Наслідки пожеж визначаються за результатами аналізу сукупності прямих і побічних збитків.

Прямі збитки – це знищення або пошкодження вогнем, водою, димом і високою температурою основних фондів та іншого майна, якщо вони мають прямий причинний зв'язок з пожежею.

Побічні збитки – це витрати на ліквідацію пожежі, це простій виробництва за період його відновлення і т. ін.

Світова статистика свідчить, що в середньому на одного загиблого припадає 25-30 травмованих з опіками різного ступеню, які вимагають тривалого і дорогого лікування (біля 2 % від загальних збитків).

З точки зору наведених фактів актуальним стає для держави і суспільства забезпечення ефективного протипожежного захисту для населення, основних фондів та матеріальних цінностей.

Останнім часом було внесено суттєві зміни в систему управління справами пожежної охорони в державі. Вона нині підпорядковується МНС.

За останні роки розроблено ряд заходів щодо створення загальнодержавної системи забезпечення пожежної безпеки. Було прийнято закон «Про пожежну безпеку» (1994 р.) згідно з яким пожежна безпека є складовою частиною державної політики щодо охорони життя та здоров‘я людей, національного багатства та навколишнього природного середовища.