Швидкість вітру

Різниця атмосферного тиску між двома точками, як біля земної поверхні, так і вище неї приводить до постійного переміщення повітря в горизонтальному напрямі. Горизонтальне переміщення повітря відносно земної поверхні називається вітром. Вітер виникає лише при такому перепаді тиску, який є достатньо великий, щоб подолати опір повітря і викликати його рух. Вітер спрямований від високого тиску до низького. Він характеризується швидкістю і напрямком. Швидкість вітру залежить від перепадів тиску, а напрямок визначається тією частиною горизонту, звідки він дме. Швидкість вітру вимірюється в м/с. Інколи в км/год; в вузлах (морських милях за годину). Щоб перевести швидкість вітру з м/с у вузли, необхідно помножити число метрів за секунди на 2.

Швидкість і напрямок вітру постійно змінюються. Біля поверхні Землі середня швидкість вітру близька до 5…10 м/с, але іноді (при ураганах) може перевищувати 50 м/с. У смерчах можливі швидкості і більше 100 м/с. Існує дванадцятибальна шкала вітрів (шкала Бофорта), яка пов’язує швидкість вітру з різноманітними його ефектами, такими як коливання гілок і дерев, поширення диму із труб, ступінь коливання на морі тощо.

Таблиця 2.1

Бали	Швидкість вітру, м/с	Назва вітру	Узагальнена назва (для шкали)
0	0-0,5	штиль	штиль
1, 2, 3	0,6-5,2	тихий, легкий, слабий	слабкий
4, 5	5,3-9,8	помірний, свіжий	помірний
6, 7, 8	9,9-18,2	сильний, великий, дуже сильний	сильний
9, 10, 11	18,3-29,0	шторм, сильний шторм, жорсткий шторм	шторм
12	Більше 29,0	ураган	ураган

Швидкість вітру біля земної поверхні вимірюється анемометрами різної конструкції (чашковим, крильчастим, індукційним, мельничним), принцип роботи яких заснований на тому, що тиск вітру приводить у обертання прийомну частину приладу або відхиляє її від положення рівноваги (дошка Вільда). Використовуються також і прилади-самописці – анемографи і анеморумбографи (за допомогою яких вимірюється і напрям вітру). Прилади-самописці на метеорологічних станціях встановлюються на висоті 10…12 метрів над земною поверхнею.

Напрям вітру

Необхідно запам’ятати, що говорячи про напрямок вітру, мають на увазі напрям, звідки дує вітер. Вказати цей напрям можна, назвавши або точку горизонту, звідки дує вітер, або кут, який утворюється напрямом вітру з меридіаном місця, тобто його азимутом.

В першому випадку розрізняють 16 румбів горизонту: 8 основних – північ (ПІ), північ-схід (ПС), схід (С), південь схід (ПС), південь (ПД), південь-захід (ПЗ), захід (З), північ-захід (ПЗ) і 8 проміжних румбів між ними: північ-північ-схід (ППС), схід-північ-схід (СПС), захід-південь-захід (ЗПЗ), захід-північ-захід (ЗПЗ), північ-північ-захід (ППЗ). 16 румбів горизонту мають наступні скорочені міжнародні назви:

N	E	S	W
NNE	ESE	SSW	WNW
NE	SE	SW	NW
ENE	SSE	WSW	NNW

Вимовляється: N – норд, E – ост, S – зюйд, W – вест. Якщо напрям вітру характеризується кутом його з меридіаном, то відлік ведеться від півночі за годинниковою стрілкою. Отже, півночі відповідає 0(360), півночі-сходу – 45, сходу 90, півдню – 180, заходу 270.

При спостереженнях за вітром на наземних метеорологічних станціях напрям його вказується в румбах горизонту, а в вищих шарах атмосфери – у градусах.

Напрям вітру визначається за допомогою флюгера, який обертається на вертикальній вісі. Під дією вітру флюгер приймає положення по напрямку вітру. Флюгер з’єднується з дошкою Вільда.

На наземних метеорологічних станціях реєструються:

• температура повітря;

• атмосферний тиск;

• відносна вологість повітря;

• вітер (вимірюється його швидкість і визначається напрям);

• хмарність – ступінь покриття неба хмарами, типи хмар;

• кількість опадів, їх види (дощ, мряка, сніг тощо);

• наявність і інтенсивність різних опадів, які утворюються на земній поверхні і на предметах (роси, інею, ожеледиці тощо), а також туману;

• горизонтальна видимість – віддаль, на якій перестають розрізнятися обриси предметів;

• температура на поверхні ґрунту;

• випаровування води з водних поверхонь і ґрунту.

Реєструються також завірюхи, смерчі, пильні бурі, грози, полярні сяяння і деякі інші явища в атмосфері (райдуги, міражі тощо). У програму спостережень обсерваторій і деяких станцій входять ще актинометричні спостереження за сонячною радіацією, земним випромінюванням, за температурою і вологістю повітря на різних висотах у приземному шарі; вимірювання пилу, хімічних домішок, радіоактивних продуктів; спостереження за вмістом у повітрі електрично заряджених частинок і за змінами електричного та магнітного полів тощо.