- •15.3.3. Конфуціанство - національна релігія Китаю
- •2.1. Виховання та навчальна практика у країнах Стародавнього Сходу
- •1. Історія педагогіки давнього світу
- •1.1 Виховання у первісному суспільстві
- •1.2 Виховання та навчальна практикау країнах Стародавнього Сходу
- •1.3 Виховання й шкільна освітав державах Стародавньої Греції
- •1.4 Виховання, школа і педагогічна думкау Стародавньому Римі
- •2. Розвиток школи, виховання і педагогічних ідей у Середньовічній Європі, в епоху Відродження та Реформації
- •2.1 Особливості освітньо-виховної практики та педагогічної думки в епоху Середньовіччя
- •2.2 Школа I педагогічна думка у Європі в епоху Відродження та Рефомації
- •3. Становлення і розвиток зарубіжної педагогічної науки (XVII-XX ст.)
- •3.1 Педагогічна система я.А. Коменського
- •3.2 Шкільництво та педагогічна думка у Європі XVII-XVIII ст.
- •3.3 Розвиток школи і педагогіки у зарубіжних країнах у XIX ст.
- •3.4 Реформаторська педагогіка зарубіжних країн у кінці XIX-XX ст.
1.4 Виховання, школа і педагогічна думкау Стародавньому Римі
Історія Стародавнього Риму ділиться на два періоди: республіканський період (VI-Iст. дон.е.); період Римської імперії (30р.дон.е. - 476р.н.е.).
Римське виховання на всіх етапах переслідує, перш за все, практичні цілі. Діти з простих сімей отримували практичну трудову підготовку, а дітей привілейованих громадян готували до активної державної діяльності. Першочерговою справою було вироблення у представників всіх верств населення такої якості як відданість батьківщині, державі.
На відміну від грецького виховання в освітньо-виховній системі Риму знаходиться місце i для бідного, але вільного населення. Для дітей плебеїв були доступні початкові школи.
У Римі школи набувають значного поширення у другій половині республіканської епохи (II-Iст.дон.е.). Всі вони були спочатку приватними та платними i тільки в епоху імперії поступово перетворились на державні.
Елементарні (початкові) школи існували ще у IIIст. дон.е. Вони обслуговували вiльнонароджене з середнім достатком населення (плебеїв). Тут навчали читати, писати i рахунку. Методика навчання була такою ж як i в афінських мусичних школах. У ці школи допускалися i дівчатка.
Заможні римляни надавали перевагу домашньому початковому навчанню своїх дітей.
У середині IIст. дон.е. виникають граматичні школи для дітей найбільш заможного населення. Сюди поступали хлопчики 12-рiчного віку, які отримали попередню домашню підготовку, i вчились тут до 16 років. Це були школи підвищеного типу. У них вивчали грецьку i латинську мови, теорію словесності, грецьку літературу й історію.
За часів імперії важливе досягнення пов'язане з розвитком жіночої освіти: у I-IIcт. поряд з чоловічими граматичними школами виникають і жіночі, що для історії педагогіки було новим.
У другій половині республіканської епохи (II-Iст. дон.е.) виникають риторичні школи, які були вищим ступенем шкільної римської освіти. Вони готували юнаків із найбільш заможних сімей до майбутньої державної діяльності. Тут за досить високу плату оволодівали ораторським мистецтвом, вивчали у великому об'ємі філософію, риторику, правознавство, давалися деякі відомості з математики, астрономії, музики.
Отже, у римських школах всіх типів з обов'язкового переліку повністю виключене фізичне виховання i майже відсутня музика.
В останні роки імператорського періоду занепадає римська культура і це знаходить відображення в освіті і вихованні підростаючого покоління. У школах панує формалізм, риторика вироджується у зовнішнє красномовство, падає моральність тощо.
У кінці Римської імперії, коли християнство стає панівною релігією, на посади вчителів все більше попадають представники християнського духовенства. Навчально-виховна робота набуває поступово релігійного характеру. Оскільки християнська церква не підтримувала освітньо-виховних ідеалів античності, то до кінця епохи древнього світу (IV-Vст.) значно знизився той рівень освіченості, який було досягнуто у стародавніх Греції і Римі.
Древньоримська теоретична педагогіка представлена передусім Квiнтiлiаном. Протягом 20 років утримував відкриту ним риторичну школу, яка стала першою державною риторичною школою у Римі.
Квінтіліан - основоположник педагогічної літератури. Він написав перший в історії трактат з педагогіки, який називається “Про виховання оратора“. Тут вперше дається закінчена система педагогічних (здебільшого дидактичних) вказівок. Настанови Квінтіліана мають загальнопедагогічний характер, хоч він і говорить про підготовку майбутнього оратора.