Автор:

Марченко Н.М.,

вчитель мистецьких дисциплін

Іванківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2

9 Клас Жанрова палітра музичного мистецтва Урок №6

Тема: Музичне мистецтво. Різновиди музики. Вокальні музичні жанри.

Мета: дати поняття про специфічність музичного мистецтва; ознайомити з основними історичними моментами формування музики, як мистецтва; ознайомити з вокальними жанрами; виховувати естетичний смак, розвивати інтерес до музичних творів.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: для вчителя – звукозаписи різновидів вокальних жанрів, фото видатних композиторів; роздатковий матеріал – тези для учнів.

Хід уроку

1. Організаційна частина.

Музика - за сприйняттям це аудіальне (слухове) мистецтво; динамічне, виразне, найсуб’єктивніше. Найбільш вираженні в музиці суб’єктивна та емоційна сторони (як у процесі творчості, так і в процесі сприйняття)

Вихідний структурний елемент музики – звук, який художньо опрацьований та очищений від позаестетичних елементів.

Звук характеризується:

певною висотою

гучністю

тривалістю

тембром (спеціальним забарвленням) специфічність музики.

Існує 2 види музичної творчості:

1. Компонувальна (композиторська).

2. Виконавча, вона в свою чергу поділяється на вокальну та інструментальну.

Музика проходить складний шлях від творця до слухача – спочатку вона виникає в свідомості творця записується, а записану музику необхідно виконати, отже

Музика – це мистецтво виконання, яке втілює в собі творчу інтерпретацію скомпонованого тексту.

Музичні твори виражають як індивідуально – своєрідні рішення так і особливості епохи, історичні процеси.

Історичне формування музичного мистецтва.

Самовизначення музики, її розвиток як самостійного мистецтва відбувався поступово: спочатку вона була невіддільна від інших різновидів мистецтва (поезії, танцю) і мала прикладний характер – була тісно пов’язана з трудовими процесами, первинною магією.

Музика завжди привертала до себе увагу багатьох видатних мислителів: Піфагор (який був не лише астрономом і математиком, а й філософом) намагався знайти гармонію в числових відношеннях, звідси пішли музичні гармонії: октава 1:2, кварта 3:4, квінта 2:3. У музиці Піфагор бачив відображення закономірностей космосу, вважав, що музика спроможна давати лад душі.

Другий давньогрецький філософ Платон теж ставив музику вище за інші види мистецтва і вважав, що лише музика позитивно впливає на людину.

Піфагор розрізняв два види музики: різні, збуджуючі мотиви, що відтворюють мужній і войовничий характер і мелодійні ліричні наспіви – оскільки ці мелодії здатні викликати в людях певні настрої, музика постає неоціненим засобом формування характеру.

Ще один давньогрецький філософ Аристотель стверджував, що будь-якому музичному ладу властивий свій етичний характер, він виділяв музику як учбову дисципліну, що мусить бути включеною в перелік предметів виховання молоді – бо здатна чинити вплив на моральний бік душі.

В Середньовіччі музику розглядали як науку, як пізнання; хоча вона як професійне мистецтво і знаходилась під владою церкви, відбувався глибинний процес розвитку пісенно - інструментальної творчості.

В добу Відродження почався бурхливий розвиток професійної світської музики на засадах досягнень народної музичної творчості та засвоєння музичного досвіду Середньовіччя. Бурхливо розвинулось мистецтво виконання, сформувалися сучасні принципи нот опису, склалася система професійної музичної освіти.

До кінця ХVІІІ ст. музика тлумачилась як наука, знання.

У ХVІІІ ст. з’являються такі титанічні постаті як Г.Гендель, Й.-С Бах, Й.Гайдн, Н.-В. Глюк, В.А. Моцарт, Л.Ван Бетховен, які справили величезний плив на розвиток усієї світової музичної культури.

У ХІХ ст. починається осмислення музики як мистецтва. Перша половина ХІХ ст. в музичній естетиці – доба небаченого розквіту найрізноманітніших теорій.

З’являються високоталановиті композитори: на заході: Ф.Шуберт в Австрії, Ф.Шопен та в Польщі, Р.Шуман, Й.Браніс та Р.Вагнер в Німеччині і Г.Берліоз та Ш.Бізе у Франції, Дж. Россіні та Дж. Верді в Італії, Ф.Ліст, Ф.Еркель в Угорщині, А.Дворжак в Чехії, Е.Гріг в Норвегії, М.Березовський, Д.Бортнянський, А. Ведель в Україні

В ХХ ст. в музичній свідомості відбувається своєрідна революція, утверджуються нові принципи музичного мислення. Новаторство (підвищена експресивність, гострота та різкість звучання) знайшло відображення в творчості Прокоф’єва, Шостаковича, Хачатуряна.

В період 30-60-х рр. ХХ ст. музичне мистецтво було строго регламентоване державою СРСР – музика західних країн була забороненою, вітчизняна музика кращих композиторів стала об’єктом жорстокої і несправедливої критики.

Після 60-х років ситуація змінюється на краще – звучать твори (раніше невідомі й не оприлюднені) Прокоф’єва, Шостаковича; з’являються нові талановиті композитори Г.Свиридов, Б.Чайковський, Є.Денисов, Р.Щедрін, А.Ешпай, С.Слонимський та ін.

Поява рок-музики була сприйнята неоднозначно різними колами музичної громадськості. Виникнення магнітофонів створило можливості для всебічного проникнення і поширення нових пісенних стилів.

На теперішній час існує багато музичних жанрів та стилів.

Музичні жанри.

Вокальні (по можливості розповідь під короткочасний відповідного характеру музичний супровід).

Пісня – основний та найстародавніший жанр. Існує професійна та народна пісня. Це один з найулюбленіших музичних жанрів, наймасовіший та найдемократичніший.

Хор – вокальний твір, що виконується гуртом співаків. Суто вокальний хор (без музичного супроводу називається «хор акапелла».

Гімн – (від грецького слова «славити», «хвалити») – це величавий урочистий спів на чиюсь честь. Давньогрецькі гімни – урочисті пісні на честь богів переможців Олімпіади, воїнів – героїв (Учні дають відповідь на запитання, які бувають гімни в сучасному житті: гімн окремих країн, організацій, корпорацій, і т.п.).

Романс – невеликий вокальний твір для одного голосу з супроводом, котрий відрізняється від пісні складнішою формою та більшою роллю супроводу. Первісно романс означав пісню народного типу, що виконувалась іспанською мовою. У ХІХ ст. романс став одним із провідних та улюблених жанрів музичного вокального мистецтва.

Арія – розвинута закінчена вокальна п’єса для голосу – соло з оркестровим супроводом, як правило, це частина оперної дії, що передає внутрішні переживання та стан героя. В первісному значенні термін «арія» означав пісню, але з часом арія набула більш розвиненої та складної форми.

Опера – музично – драматичний твір, в якому актором не промовляють, а співають весь текст – поєднують сценічне мистецтво з вокальним. Опера має синтетичний характер: в ній поєднуються поезія, драматична дія, вокальна та інструментальна музика, жест, міміка. Головну роль в опері відіграє музика.

Ораторія і кантата – музично – драматичні твори концертного типу. Виникли на зламі ХVІ-ХVІІ ст.

Кантата – п’єса для одного голосу або хору з оркестром.

Ораторія – великий музично – драматичний твір для хору, співаків – солістів та симфонічного оркестру. На відміну від опери ораторія призначена не для театру, а для концертного виконання (без костюмів, декорацій, елементів танцю). Кантата має суто ліричний характер. Ораторія базується на драматичному сюжеті.

Реквієм – (з латин. «спокій») – це вокальний або вокально – інструментальний твір, присвячений пам’яті померлого, Спочатку це був жанр церковної музики. У ХVІІІ-ХІХ ст. реквієм стає концертом і набуває характеру цілком світського жанру.