3. Складові фінансового ринку
Фінансовий ринок - це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами і позичальниками за допомогою посередників на основі попиту і пропозиції на капітал. У реальності він являє собою сукупність кредитно-фінансових організацій країни, які перерозподіляють потоки грошових коштів між власниками і позичальниками. Основною функцією фінансового ринку є перетворення бездіяльних коштів у позичковий капітал. Розглянемо структуру фінансового ринку. Він включає в себе грошовий ринок і ринок капіталів. Іноді в просторіччі поняття «фінансовий ринок» і «грошовий ринок» вважають тотожними, проте це не зовсім вірно. Грошовий ринок являє собою ринок короткострокових кредитних операцій, тобто тривалістю до одного року. За існуючою класифікацією грошовий ринок включає в себе обліковий, міжбанківський, валютний ринки. Розглянемо складові фінансового ринку більш докладно. На обліковому ринку основними інструментами є казначейські зобов'язання, комерційні векселі та інші види короткострокових цінних паперів. Головна характеристика короткострокових цінних паперів, що обертаються на обліковому ринку, - висока ліквідність (тобто їх можна швидко і без особливих витрат перетворити на готівку) і мобільність. Міжбанківський ринок являє собою частина ринку позикових капіталів, де тимчасово вільні грошові кошти кредитних організацій залучаються і розміщуються банками між собою, переважно у формі міжбанківських депозитів на досить короткі терміни. Найбільш поширеними термінами депозитів є від одного місяця до одного року (іноді граничні терміни розміщення міжбанківських депозитів можуть становити від двох до п'яти років). Засоби міжбанківського ринку можуть використовуватися банками також для середньо-і довгострокових активних операцій, регулювання балансів, виконання вимог державних органів, що регулюють банківську діяльність. Валютні ринки - це ринки, обслуговуючі міжнародний платіжний оборот, пов'язаний з оплатою грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн. У зв'язку з тим що в міжнародних розрахунках не існує єдиного для всіх країн платіжного засобу (тобто загальносвітової валюти), то необхідною умовою розрахунків по зовнішній торгівлі, послуг, інвестицій, міждержавних платежів і т.д. є обмін однієї валюти на іншу у формі купівлі або продажу іноземної валюти платником або одержувачем. Таким чином, валютні ринки - це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж валют на основі попиту і пропозиції. Ринок капіталів - друга частина фінансового ринку, що охоплює середньо-і довгострокові кредитні операції, а також фінансові активи - акції та облігації. Він підрозділяється на ринок цінних паперів, званий фондовим ринком, або ринком фінансових активів, і ринок середньо-і довгострокових банківських кредитів. Ринок капіталів в цілому являє собою найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів для урядів, великих корпорацій і банків. У той час як грошовий ринок забезпечує задоволення короткострокових потреб за допомогою високоліквідних коштів, ринок капіталів служить для забезпечення довгострокових потреб у фінансових ресурсах. На ринку середньострокових і довгострокових банківських кредитів позикові кошти видаються організаціям для розширення основного капіталу (оновлення обладнання, збільшення виробничих потужностей). Такі кредити надаються в основному інвестиційними банками, іноді комерційними. Фондовим (ринок фінансових активів) називається ринок, що забезпечує розподіл грошових коштів між учасниками економічних відносин через випуск цінних паперів, що мають власну вартість. Цінні папери можуть купуватися, продаватися і погашатися. Основні функції фондового ринку полягають у централізації тимчасово вільних грошових коштів і заощаджень для фінансування економіки; в ліквідації дефіциту державного бюджету, в його касовому виконанні і згладжуванні нерівномірності надходження податкових платежів; в інформації про стан економічної кон'юнктури виходячи зі стану ринку цінних паперів. Фондовий ринок можна розглядати як сукупність первинного та вторинного ринків. На первинному ринку здійснюється емісії цінних паперів та мобілізуються фінансові ресурси в цілях інвестування. Основними емітентами цього ринку є приватні компанії та державні органи, а основними об'єктами угод - цінні папери. Розміщення знову випущених цінних паперів відбувається шляхом підписки або відкритого продажу. На вторинному ринку здійснюється перепродаж цінних паперів, ресурси для інвестування на ньому вже не мобілізуються. Вторинний ринок в свою чергу поділяється на біржовий і небіржовими. На останньому відбувається купівля-продаж цінних паперів, що не котируються на біржі. Різні види цінних паперів, внесків і форми кредитів, що обертаються на фінансовому ринку, носять назву фінансових інструментів. Фінансовий ринок не може існувати окремо від держави. Їх відносини різноманітні. Держава може виступати як кредитором, так і позичальником, встановлювати загальні правила функціонування фінансового ринку і здійснювати повсякденний контроль за ним, проводити через ринок офіційну грошово-кредитну політику і інші економічні заходи. Держава звичайно заохочує і розвиває фінансові ринки, так як від їх стану значною мірою залежить стійке функціонування національної економіки. Водночас занадто наполегливе втручання держави у справи фінансового ринку погіршує економічну ситуацію
4. Види цінних паперів, їх характеристика та призначення. Розвиток інвестицій постійно потребує мобілізації й розподілу фінансових коштів. Цінні папери – це свідоцтва про участь їх власників у капіталі акціонерного товариства або надані позики. Вони передбачають зобов’язання емітентів сплачувати їх власникам доходи у вигляді дивідендів або відсотків. В юридичному розумінні, цінні папери – це майнові права, які засвідчуються документом певної форми і реалізуються в порядку, що вказується у цьому документі.
Цінні папери є капіталом, тому що їх власники одержують доходи. Проте, капітал цей фіктивний, оскільки цінні папери не мають вартості, хоча продаються та купуються на ринку; їх ціни мають ірраціональний характер. В обіг випускається (емітується) велика кількість різноманітних видів цінних паперів. Їх можна поділити на три види: акції, облігації та похідні від них (вторинні) цінні папери. Широкий діапазон цінних паперів, що емітуються, пояснюється тим, що причини, які спонукають випускати цінні папери і купувати їх, також дуже різноманітні.
Акція – цінний папір, без встановленого строку обігу, що засвідчує майнову участь її власника у капіталі акціонерного товариства. Власники акції стають пайовиками акціонерного товариства, його співвласниками, тому вони не можуть вимагати від товариства повернення вкладених коштів. Проте вони можуть продати акції, але у цьому випадку втрачають право співвласника. Доход, що одержує акціонер на акції, називається дивідендом. Розмір дивіденду залежить від обсягу прибутку, співвідношенням між його нагромаджуваною та споживчою частинами, інвестиційної політики акціонерного товариства, виду та кількості акцій та інших факторів. Товариства (корпорації) намагаються підтримувати дивідендні платежі на високому рівні, тому що значною мірою саме через ринкову ціну акцій визначають репутацію (рейтинг) корпорації, яка, в свою чергу, визначає здатність корпорації до залучення позикового капіталу або до додаткового випуску акцій. Крім дивідендів, власники акцій можуть одержати доход (у вигляді курсової різниці), якщо вони продадуть акції дорожче, ніж їх купили.
Акції, що випускаються в обіг, класифікуються за різними ознаками. За характером розпорядження розрізняють акції іменні та на пред’явника. Іменні акції реєструються в акціонерних книгах корпорацій на ім’я власника. Передача їх іншій особі вимагає дозволу правління корпорації. Акції на пред’явника емітуються без зазначення власника. По мірі розвитку та поширення акціонерного підприємництва акції на пред’явника, що стали об’єктом купівлі-продажу на ринку цінних паперів, істотно потіснили іменні.
Залежно від порядку виплати дивідендів і права участі в управлінні корпорацією акції поділяються на привілейовані (преференційні) та прості(звичайні). Привілейовані акції надають їх власникам певні переваги порівняно з власниками простих акцій. Так, по привілейованих акціях встановлюється фіксований дивіденд, який виплачується раніше, ніж його визначають для власника простих акцій. Фіксований дивіденд виражається або у відсотках від номінальної вартості, або в грошах з розрахунку на одну акцію. Привілейовані акції поділяються на зворотні і незворотні. Коли корпорація випускає зворотні акції, вона залишає за собою право їх викупу (погашення) на певних умовах. Зворотність акцій вигідна для корпорації, але не для власників акцій. Ціна, за якою викуповуються акції, не повинна перевищувати їх номінальної вартості та премії, що є свого роду компенсацією за викуп. Незворотні акції не можуть бути оплачені доти, доки існує корпорація, що їх випустила.
Проста акція найчастіше дає власникові право одного голосу на загальних зборах акціонерів. З точки зору доходності прості акції є найбільш ризикованим видом цінних паперів, оскільки розмір дивідендів по них не фіксується, він залежить від фінансового стану корпорації й сплачується з прибутку в останню чергу, тобто після сплати відсотків, податків і фіксованих дивідендів. Проте в умовах сприятливої економічної кон’юнктури власники простих акцій мають шанс одержати дивіденди, що значно перевищують фіксовані, і швидко збільшити свій капітал.
Облігація – це свідоцтво про надання позики, яке дає право на одержання, як правило, щорічного доходу у вигляді відсотків. Привабливість облігації для власників полягає в одержанні фіксованого доходу. На відміну від акцій облігації після закінчення визначеного строку підлягають викупу, до того ж емітент повинен сплатити номінальну вартість облігацій і доход у вигляді відсотка. Облігації випускаються іменні та на пред’явника, причому останні переважають. Залежно від емітента облігації поділяються на державні та корпоративні.
Державні облігації – це свідоцтва про надання їх власниками позики державі в особі уряду та місцевих органів управління. Випуск облігацій здійснюється державою з метою мобілізації грошового капіталу для фінансування державних витрат, якщо бракує бюджетних коштів. Держава гарантує викуп державних облігацій, тому вони вважаються першокласними цінними паперами з високими ринковим та кредитним рейтингом.
Державні цінні папери характеризуються значною різноманітністю і можуть бути класифіковані за рядом ознак. Так, залежно від порядку обігу на ринку облігації бувають ринкові (публічні) та неринкові. Ринкові облігації більш поширені, їх відрізняє висока ліквідність, тобто їх можна швидко реалізувати на ринку, проте власник цих облігацій не може претендувати на погашення їх до визначеного строку. На відміну від них, неринкові облігації не підлягають відкритому продажу. Вони, звичайно, реалізуються через спеціальні фінансові інститути: пенсійний, ощадний фонди тощо. Неринкові облігації можна пред’явити до оплати в будь-який час за бажанням власників. Проте при достроковій оплаті розмір доходу різко знижується. Випуск в обіг неринкових облігацій, наприклад ощадних, має за мету залучити до фінансування державного боргу навіть невеликі заощадження населення. Слід зазначити, що частина неринкових облігацій індексується, тобто їх погашення і сплата відсотків по них здійснюється з врахуванням індексу роздрібних цін.
Відповідно до заходів розміщення можна виділити облігації, що розміщуються на добровільний основі або примусово. Передплата на державні цінні папери проводиться на добровільній основі, тому що примусове розміщення облігацій підриває довіру до них. Облігація, яка розміщується примусово, порівняно рідке явище. Як правило, воно спостерігається під час війн, в умовах важкого стану державних фінансів, коли держава відчуває гостру потребу в грошових коштах.
За строками погашення державні цінні папери можна поділити на: • поточні, • короткострокові, • середньострокові, • довгострокові • безстрокові.
Межа між ними досить умовна. Поточні облігації випускаються на строк від кількох тижнів до року, короткострокові – від 1 до 2–3 років, середньострокові – від 3 до 5–10 років, і довгострокові на строк більше 10 років. Для залучення коштів у межах до одного року в більшості країн використовуються казначейські векселі. Вони випускаються в обіг з первісними строками погашення в три, шість, дев’ять або дванадцять місяців. У ряді країн для залучення коштів на триваліший період використовуються бони та інші облігації, які відрізняються одна від одної умовами випуску та обігу.
Згідно із способами виплати доходів облігації поділяються на лотерейні (виграшні), відсоткові та з виплатою доходів на дисконтній основі. По лотерейних облігаціях періодично розігруються виграші на різні суми, які виплачуються залежно від номінальної вартості облігацій. На відміну від них відсоткові облігації забезпечують власникам фіксований або “плаваючий”, “мінливий” доход, що визначається відсотковою ставкою.
Для кожної країни характерна своя специфіка в емісії та розповсюдженні державних цінних паперів, що зумовлена особливостями історичного та економічного розвитку країни і ринку позикових капіталів, повноваженнями різних рівнів державного управління тощо.
Корпоративна облігація – це свідоцтво про надання їх власниками довгострокової позики корпорації, фірмі, підприємству, тобто це облігації емітовані юридичними особами. Випуск облігацій є більш вигідним способом формування додаткового капіталу, ніж випуск акцій, тому що відсотки по облігаціях сплачуються з прибутку корпорацій до сплати податків. Крім того, власники облігацій не одержують права голосу, оскільки вони не є співвласниками корпорації, а її кредиторами. Корпоративним облігаціям притаманний більший ризик, ніж державні облігації, проте доходи по них значно вищі.
Залежно від характеру забезпечення облігації поділяються на заставні та беззаставні. Заставні емітуються під заставу майна та цінних паперів.
Заставна облігація – це документ, що підтверджує згоду корпорації заставити під свій борг землю, споруду та інше майно, яке їй належить і дає право кредитору на володіння заставленими активами у разі несплати боргу. Облігації під заставу інших цінних паперів забезпечуються не майном, а іншими акціями та борговими зобов’язаннями фірми. У разі несплати боргу заставні цінні папери стають власністю, тих, хто володіє заставними облігаціями. Забезпеченням беззаставних облігацій виступає загальна платоспроможність. Такі облігації випускають, зазвичай, фінансово стабільні підприємства, які мають високий кредитний рейтинг. За порядком виплати розрізняються облігації з правом дострокового відкликання та облігації без такого права (безвідкличні – за аналогією із зворотними та беззворотними акціями).
Існують також облігації конвертовані та неконвертовані. Конвертовані облігації можна обміняти на прості акції тієї ж корпорації, коли це буде вигідно. Враховуючи цю пільгу, відсоток по конвертованих облігаціях встановлюється нижчим, ніж по неконвертованих. Власник конвертованих облігацій з одного боку, одержує стале джерело доходу у вигляді відсотка, а з іншого боку має можливість (яку дають акції) примножити капітал.
Крім традиційних видів акцій та облігацій в 70–80-ті рр. XX ст. на ринках цінних паперів як реакція на організаційну зміну його структури по лінії первинного (позабіржового) та біржового обігу з’явились їх нові види. До таких цінних паперів відносять передусім конвертовані облігації та акції, варанти, ф’ючерси, опціони. Операції з ними проводяться у більшості країн як на первинному, так і на вторинному ринку цінних паперів. Однак більша їх частина проходить через фондові біржі.
Конвертована облігація – це похідний цінний папір з трьома варіантами конвертованості: 1) облігація може бути обміняна на акцію, 2) облігація обмінюється з додатковою платою, 3) утримувач не може продати право на отримання акцій за певну ціну окремо від облігації. Конвертована облігація для обміну на акції найбільш розповсюджена в Японії, що знайшло відображення також в операціях на світовому ринку цінних паперів. В другій половині 80-х років 2/3 ринку припадало на облігації японських корпорацій такого типу. Це пояснюється тим, що курс акцій японських компаній, обмінюваних на облігації, виявився в той час найвищим в порівнянні з акціями інших країн.
Фінансовий ф’ючерс – це стандартний строковий контракт, який заключається між емітентом (продавцем) та покупцем (інвестором) в цілях купівлі та продажу в майбутньому цінних паперів або фінансових інструментів по зафіксованій раніше ціні.
Як правило, такі угоди здійснюються на фондовій біржі. Угода передбачає внесення певного страхового депозиту в залежності від руху на ринку тих паперів та інструментів, право на здійснення операцій з якими має покупець контракту. Особливість ф’ючерсу полягає в тому, що продавець не розпоряджається цінними паперами або фінансовими інструментами в момент узгодження контракту. Тому угода базується на різниці між фіксованою ціною та ціною на дату виконання угоди. При цьому ф’ючерсні контракти можуть багатократно перепродаватися так, як це відбувається на валютних біржах. За останній час широке поширення отримали ф’ючерсні контракти на індекси біржових курсів, коли обидві сторони, які беруть участь, встановлюють домовленість про переказ певної суми у відповідності з рівнем зареєстрованого індексу на момент закінчення строку контракту.
Ф’ючерсними угодами активно користуються корпорації, банки, а також інші кредитно-фінансові установи для регулювання своїх активів та пасивів з метою підтримки прибутковості під тиском ринкової кон’юнктури. Опціон також представляє собою строковий контракт на цінні папери та фінансовий інструмент, який отримує покупець опціону з умовою продажу права на проведення тієї або іншої операції. Сутність опціону полягає в тому, щоб обмежувати негативний тиск ринкової кон’юнктури на пасиви і активи покупця сумою, сплаченою за контракт. У разі сприятливої ситуації на ринку покупець здобуває при цьому додатковий прибуток. Ці операції також проводяться в основному на фондових біржах. Опціони, як правило, укладаються на акції, індекси їх курсів, ф’ючерси, на відсоткові ставки, що включать в себе цінні папери з фіксованим прибутком або термінові депозити. В західних країнах існує багато різноманітних як ф’ючерсних, так і опціонних контрактів. Крім цього, зустрічаються комбінації угод цих двох видів.
Варант – цінний папір, який дає утримувачу право на купівлю реальних цінних паперів. В багатьох випадках варанти випускаються разом з облігаціями з метою привернення до них як індивідуальних, так і колективних інвесторів. Нові види цінних паперів – варанти – похідні від реальних акцій та облігацій в цілому складають новий механізм ринку цінних паперів, який в більшості випадків сприяє перерозподілу діючих капіталів, а не мобілізації їх для масового фінансування економіки.
Після Другої світової війни ринок цінних паперів в багатьох країнах значно розширився за рахунок квазіцінних паперів шляхом сек’юритизації (тобто, оформлення боргу в спеціальні цінні папери та реалізація їх на ринку цінних паперів). Вони носять вторинний характер по відношенню до акцій та облігацій. Особливість цього виду цінних паперів полягає в тому, що вони представляють собою кредитні знаряддя обігу. Однак їх вихід на ринок цінних паперів, продаж та перепродаж означають отримання і мобілізацію певних сум грошових коштів, які можуть бути використані для подальшого розміщення в реальні інвестиції.
Серед таких квазіцінних паперів, або фінансових інструментів, широко розповсюджені ощадні, інвестиційні сертифікати, векселі, бони. Найбільший розвиток останнім часом отримав ощадний сертифікат. Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, яке засвідчує право вкладника одержувати після встановленого строку депозит і відсотки за ним. Він представляє собою письмове свідоцтво комерційного ощадного банку про депонування певної суми грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на отримання по закінченні встановлюваного строку депозиту та відсотків по ньому.Банк видає ощадний сертифікат під певний відсоток або на певний строк, або до запитання. Як правило, ощадні сертифікати бувають іменними і на пред’явника. Особливість цього фінансового інструменту полягає в тому, що утримувачу сертифікату, який потребує повернення депонованих коштів по терміновому сертифікату раніше встановленого строку, виплачується знижений відсоток, рівень якого визначається на договірній основі при внесенні депозиту. Сертифікати купуються як юридичними, так і фізичними особами.
Іншим розповсюдженим інструментом для продажу та перепродажу є вексель, який буває двох видів: комерційний та банківський. Комерційний вексель забезпечений товарним покриттям і враховується комерційними банками. Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселеутримувачу). Банківський вексель – це дружній (бронзовий) вексель, який не має товарного покриття, та фінансовий вексель, який купується банками. Ці векселі почали широко використовуватися на ринку цінних паперів для продажу та перепродажу і таким чином отримали статус фінансових інструментів, створюючи тим самим можливість для накопичення та мобілізації грошового капіталу.
Інвестиційний сертифікат – накопичення на рахунках в банках для цільового інвестування безпосередньо в підприємство чи компанію, або через реальні цінні папери (акції та облігації). Але в цілому фінансові інструменти у більшій мірі представляють собою скоріше кон’юнктурний та спекулятивний механізм, що сприяє перерозподілу як грошових, так і фіктивних капіталів на національних ринках позикового капіталу.
Казначейські зобов'язання — це цінні папери на пред'явника, які розповсюджуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власником коштів до бюджету і дають право на одержання встановленого доходу.
5. Фондова біржа – це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона виконує такі основні функції : - відкриває доступ підприємствам до позичкового банківського капіталу; - слугує важливим координатором розміщення державних цінних паперів; - забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності в іншу або переміщення капіталу з однієї країни до іншої; - виступає своєрідним економічним барометром ділової активності. Основними операціями, які здійснює фондова біржа, є : - перевірка якості та надійності цінних паперів ; - обмін цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо встановлення початкової котирувальної ціни ; - встановлення на основі аукціонної торгівлі єдиного курсу на однакові цінні папери одного емітента ; - оформлення угод щодо купівлі продажу цінних паперів ; - виконання централізованих взаєморозрахунків у межах біржового ринку цінних паперів ; - забезпечення централізованого інформування (гласності біржових операцій) і курсового контролю ; Як особливий інститут вторинного ринку цінних паперів фондові біржі сприяють нагромадженню капіталу, його розподілу і перерозподілу, а також контролю за інвестиціями та інфляцією. У світі налічується близько 200 фондових бірж, об’єднаних у міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью – Йорка, Лондона й Токіо, на які припадає до 60 % загальносвітового обсягу торгівлі акціями. Провідне становище на міжнародному ринку цінних паперів займає Нью – Йоркська фондова біржа. Це найбільший у світі вторинний ринок цінних паперів, де продаються і купуються 1500 акцій,майже 1000 корпоративних облігацій, близько 400 конвертованих облігацій і більше 200 конвертованих привілейованих облігацій. Друге за значенням місце на ринку цінних паперів США займає Американська фондова біржа, яка також функціонує у Нью – Йорку. Маючи яскраво виражений міжнародний характер, провідні фондові біржі функціонують у певному національному режимі. Так, у зв’язку з посиленням державного регулювання діяльності фондових бірж у США на початку 1930-х років після "Великої депресії", було прийнято ряд законодавчих актів, спрямованих на обмеження спекулятивних операцій, які завдавали збитків дрібним вкладникам. У 1933 p. було прийнято закон про емісію цінних паперів, а в 1934 році закон про біржову торгівлю цінними паперами.Згідно з цим законом, який діє донині, цінні папери обов’язково реєструються в урядовій федеральній торговельній комісії, регламентуються правила біржових операцій і розміри позик під цінні папери, обмежуються найбільш спекулятивні операції. У Великій Британії провідне місце на міжнародному ринку цінних паперів займає Лондонська міжнародна фондова біржа, яка концентрує понад 60 % всіх операцій з цінними паперами в країні. Тут у біржових торгах беруть участь цінні папери близько 3000 компаній, більше 500 з яких-іноземні, причому 190 з них також пройшли лістинг і на Нью – Йоркській біржі. Головною особливістю Лондонської біржі є те, що більше половини її торговельних операцій припадає на цінні папери закордонного походження, оскільки Лондон продовжує відігравати роль одного з провідних світових фінансових центрів. Процедура допущення цінних паперів для торгівлі ними на Лондонській біржі досить складна і відбувається шляхом лістингу. Однак необхідно визначити два основних показники, яким повинні задовольняти емітенти ще до випуску цінних паперів: - ринкова капіталізація. Початкова сумарна ринкова вартість емітента має бути принаймні 700 000 фунтів стерлінгів для акцій і 200 000 для облігацій ; - кількість придбаних акцій. Принаймні 25 % цінних паперів будь якого гатунку повинні бути придбаними, тобто належати акціонерам, які не є директорами чи основними акціонерами компанії. Лістинг (від англ. list – список) – процедура допущення цінних паперів до торгів на фондовій біржі та їх занесення до реєстру цінних паперів біржі після лістинг-контролю на предмет їх якості та надійності за умови надання біржовій раді та потенційним покупцям необхідної інформації про реальний фінансовий стан емітента, зокрема щодо розміру капіталу, його структури, рівня рентабельності, кількості акціонерів тощо. Процедуру лістингу здійснюють спеціальні відділи фондової біржі, які у процесі лістингу встановлюють категорію цінних паперів. Після проходження процедури лістингу заключається угода між емінентом цінних паперів та фондовою біржою чи небіржовим учасником фондового ринк про передачу цінних паперів для продажу або ринкового котирування. Токійська фондова біржа займає за обігом цінних паперів третє місце у світі після Нью Йоркської і Лондонської фондових бірж. Значення Токійської біржі почало стрімко зростати із середини 60-хроків, коли японський капітал відновив свої позиції всередині країни і став успішно конкурувати з американським і західноєвропейським капіталами. Крім того, розгортанню біржових oneрацій в Японії сприяли високі темпи зростання економіки, які адекватно відображалися на курсах цінних паперів і високій нормі грошових заощаджень. Фондові біржі організовуються, як правило, у вигляді приватних акціонерних товариств (США, Велика Британія) або публічно правових інститутів (Німеччина, Швейцарія, Франція). При публічно правовому статусі біржі уряд бере участь у розробці правил біржової торгівлі, призначає маклерів, забезпечує порядок на торгах, стежить за виконанням норм і правил при укладанні й виконанні біржових фондових угод. Роботу біржі та діяльність її членів регламентують статут, внутрішні правила та інструкції. Система міжнародних фондових бірж представляє динамічний сегмент інфраструктури сучасної глобальної економіки. Концентрацію світових біржових центрів у країнах з розвинутою ринковою економікою зумовлено, з одного боку, високим рівнем розвитку національних фондових ринків цих країн, з іншого їх глибиною і різнобічною міжнародною взаємодією. В останні роки в процеси глобального інвестування активно включалися окремі країни, що розвиваються. Використовуючи сучасні комп’ютерні технології, біржі цих країн стають невід’ємним і все більш значущим елементом глобальної біржової інфраструктури. Це перш за все біржі Південної Кореї, Гонконгу, Сінгапуру, Філіппін, Таїланду. Щодо України, то тут також поступово формується система біржової фондової торгівлі, розробляються і реалізуються сучасні біржові технології інвестування. Через механізм державного регулювання можливим стає не тільки подальший розвиток національного фондового ринку, а і його інтеграція у глобальні біржові структури.
6. Фо́ндова бі́ржа — організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами; акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства, статуту і правил фондової біржі.
основи біржових операцій
Касова угода укладається на всі цінні папери, які є в наявності у продавця. Безпосередня поставка цінностей покупцю, а також їх оплата, проводиться найближчим часом після укладення угоди. Угоди на термін характеризуються тим, що виконання обов’язків продавця і покупця буде здійснюватися в майбутньому. Наприклад, укладання угоди відбулося 10 серпня, а її виконання – 10 листопада. Угоди на термін іншими словами називаються ф’ючерсні угоди. У процесі укладення такої угоди чітко визначається кількість цінностей і їх курс . В окремих випадках встановлення курсу цінностей відбувається, грунтуючись на їх біржовому котируванню на день здійснення операції. Щодо термінів виконання угоди, то цінності можуть передаватись в день, зазначений у момент її укладення. В іншому випадку , цінні папери передаються частками до останньої дати, зазначеної в угоді. В основі ф’ючерсної угоди з опціоном лежить покупка права протягом певного часу купити (продати) цінності, за спочатку встановлену вартість. Залежно від того, як змінитися курс на цінні папери в майбутньому, тримач цього опціону має можливість, як скористатися своїм правом, так і відмовитись від нього. Стелажна угода не визначає, хто буде продавцем, а хто покупцем. Один учасник цієї угоди оплачує іншому певну суму грошових коштів, таким чином, придбаваючи опціон, а разом з ним і право в термін дії опціону продавати або купувати цінні папери. Ф’ючерсні контракти мають деякі особливості і відмінності від ф’ючерсних угод. Ф’ючерсний контракт – досить умовне поняття, оскільки ф’ючерсна угода і є контрактом між двома сторонами (продавцем і покупцем), в якому також фіксуються всі обопільні зобов’язання. Тим не менш, саме ця назва зустрічається в економічній літературі. Основна схожість між ф’ючерсним контрактом і угодою полягає в тому, що обидві сторони як у першому, так і в другому варіанті зобов’язуються придбати або продати цінності за конкретно встановлену вартість і в конкретно встановлені терміни в майбутньому. Основна відмінність між ними є в тому, що у ф’ючерсній угоді безпосередньо за попередньою угодою обох сторін визначається кількість цінних паперів, а ф’ючерсний контракт чітко встановлює певну кількість цінних паперів. Безпосередньо розмір обох контрактів є однаковим.
На сьогоднішній день значення фондової біржі стрімкими темпами зростає. Сучасний ринок цінних паперів давно вийшов за свої рамки. Фондові біржі зробили справжнісінький переворот для вирішення проблеми ліквідності капіталу. Це відмінний спосіб мобілізації фінансових ресурсів, а також їх використання для інвестування, державних програм і т.п. Саме тому, вже сьогодні ми можемо спостерігати активний процес стабільності функціонування цієї сфери діяльності, її активне входження в життя людини.