- •З предмету: Планування й організація діяльності підприємства на тему: Організація трудових процесів
- •1. Організація трудових процесів
- •2. Розрахункова частина
- •2.1 План виробництва та матеріально – технічного забезпечення
- •2.2 Праця і заробітна плата
- •2.3 Комплексні витрати
- •2.4 Собівартість та прибуток
Міністерство освіти і науки України
Індустріальний технікум ДонДТУ
Курсова робота
З предмету: Планування й організація діяльності підприємства на тему: Організація трудових процесів
Розробив: студент групи ЕП-07-2з
Ульянова Р.
Керівник: Гіркіна О.А.
Алчевськ
2009
Зміст
Вступ
1. Організація трудових процесів
2. Розрахункова частина
2.1 План виробництва та матеріально – технічного забезпечення
2.2 Праця і заробітна плата
2.3 Комплексні витрати
2.4 Собівартість та прибуток
Висновки
Перелік використаних джерел
Вступ
Підвищення ефективності та структурна перебудова суспільного виробництва в сучасних умовах становлення ринкової економіки України зумовлює нові підходи до планування господарської діяльності підприємств як основної функції управління підприємством. Значення планування господарської діяльності визначається тим, що в його процесі визначаються напрямки, темпи і пропорції розвитку виробничої системи будь-якого рівня, основні показники її функціонування у визначеному періоді, а також збалансована забезпеченість управлінських рішень необхідними ресурсами.
За останні роки, в результаті значних змін в економіці, які, як правило характеризуються двома критеріями - створенням в Україні самостійної економічної державної моделі та ринковими перетвореннями, в народногосподарському механізмі відбулися зміни в системі планування, проте вони переважно полягали в послабленні ролі планування, воно стало другорядним і вважалось, що поступово повинне зникнути. Підприємства відмовились від перспективного планування, мотивуючи це невизначеністю умов господарювання та зовнішнього середовища. Планові рішення, що приймалися, охоплювали період не більше року. Переважно плани розробляли на квартал з розбивкою завдань по місяцях, мали фрагментарний характер, що не містить необхідних розділів і показників, не сприяє цілісності та комплексності планування, знижували ефект від його застосування у виробничо-господарській діяльності підприємств.
Але в умовах динамічності зовнішнього середовища стало практично неможливим забезпечувати нормальну роботу підприємств, звертаючи увагу лише на поточну ситуацію, на внутрішні проблеми. Прискорення процесів, що проходять у зовнішньому середовищі, зміна позиції постачальників і споживачів, підвищення конкуренції, інтенсивний науково-технологічний розвиток призводять до того, що підприємствам стає складніше передбачати майбутню ситуацію і адаптуватися до неї.
Планування на підприємстві в умовах ринку - це могутній фактор його організаційного розвитку, основа для чіткої налагодженої роботи всіх структурних підрозділів, що дозволяє виробити комплекс засобів і методів, які забезпечують розробку і впровадження в практику управління ринкових методів господарювання.
1. Організація трудових процесів
1.1. Основні передумови ефективної праці людини.
Організація ефективного функціонування підприємства передбачає використання праці людини. Передумовою високопродуктивної праці є чітка її організація та відповідна мотивація.
Поточним завданням організації праці є виконання плану виробництва, а перспективним - максимальна її продуктивність. Організація продуктивної праці людини характеризується п'ятьма основними вимогами: 1) фізіологічними умовами праці (стан обладнання, його ефективність, умови управління виробничими процесами, фізичне навантаження, ритмічність та умови праці, режим роботи);
2) матеріальними умовами виробництва (методи організації праці, методи регулювання виробничих процесів, методи контролю сировини та готової продукції, розміщення робочих місць, рівень механізації виробництва, рівень складності підготовки та виконання робіт);
З) психологічними умовами (інформація щодо психологічного стану окремого працівника і колективу в цілому, врахування людського фактора при організації праці, ефективність методів мотивації праці);
4) загальним психологічним кліматом у колективі (тісний функціональний зв'язок адміністрації, управління та виробництва, рівень корпоративної культури);
5) добробутом працівників та Їхнім матеріальним станом.
Організація праці потребує, щоб кожний працівник був адаптований до умов діяльності на підприємстві та виконував виробничі завдання у нормальному ритмі. Адаптованість працівника до роботи визначається такими показниками:
- задовільний фізичний та психологічний його стан;
- наявність відповідних засобів для праці та управління;
- сприятливі умови для виконання роботи.
Нормальний ритм роботи передбачає:
- оптимальну швидкість виконання робочих рухів і робочих прийомів;
- виконання операцій згідно з методикою та інструкціями.
Виконання названих положень створює передумови для ефективної праці персоналу підприємства. Кількісну оцінку ефективної праці визначають трьома головними складовими: регламентованим фондом робочого часу, рівнем кваліфікації працівника та рівнем продуктивності його праці.
1.2. Промислово - виробничий персонал та розрахунок їх чисельності. Кадрова політика.
Промислово – виробничий персонал підприємства залежно від функцій розподіляють за такими категоріями:
1) робітники – особи, безпосередньо зайняті створенням матеріальних цінностей або роботами з надання виробничих послуг і переміщення вантажів. Залежно від відношення до процесу створення продукції робітники поділяються на основних (які безпосередньо беруть участь у процесі виробництва продукції) і допоміжних (які виконують функції обслуговування основного виробництва);
2) службовці – працівники, які здійснюють підготовку та оформлення документації, господарське обслуговування, облік та контроль;
3) інженерно – технічні працівники, учні, молодший обслуговуючий персонал, охорона. Наприклад: працівники, зайняті в основних і допоміжних підрозділах підприємства, у заводських лабораторіях, дослідницьких відділах, апараті заводоуправління.
Залежно від сфери виробництва персонал підприємства розподіляють на дві групи: промислово-виробничий, який задіяний в основному, допоміжному і обслуговуючому виробництвах та непромисловий (житлово-комунальні служби, працівники соціальної інфраструктури).
Промислово-виробничий персонал залежно від його участі у виробничому процесі розподіляється на експлуатаційний і ремонтний. Експлуатаційний персонал здійснює управління обладнанням, технологічними процесами, а ремонтний виконує всі види ремонтних робіт, модернізацію та реконструкцію підприємства.
Персонал управління підприємством відноситься до категорії адміністративно-управлінського персоналу.
Загальну чисельність персоналу підприємства розраховують на підставі типових нормативів чисельності, норм виробітку, норм обслуговування для всіх робочих місць і категорій працюючих.
Головними напрямами скорочення чисельності персоналу підприємства є:
1) комплексна механізація та автоматизація виробництва (що передбачає впровадження в технологічні процеси автоматизованих машин та обладнання, які зменшують потребу у великій кількості живої праці);
2) удосконалення організаційних структур управління;
3) удосконалення виробничих структур управління.
Загальну чисельність персоналу підприємства називають його штатами. Для обліку та контролю за наявністю і рухом працівників на підприємстві складають штатну відомість. Штатиий розпис - це внутрішній нормативний документ підприємства в якому зазначається перелік посад, що є на даному підприємстві, чисельність працівників за кожною з них і розміри їх місячних посадових окладів.
Усі працівники, які своєю працею беруть участь у господарській діяльності підприємства на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством, становлять його трудовий колектив.
Склад і кількісне співвідношення окремих категорій працівників характеризують структуру персоналу.
Важливу роль на підприємстві необхідно приділяти кадровій політиці.
Кадрова політика - це сукупність соціально-правових, організаційно-економічних і психологічних заходів держави з формування, використання і відтворення трудового (кадрового) потенціалу. Під кадровою політикою розуміють систему теоретичних поглядів, ідей, принципів, які визначають основні напрями роботи з персоналом, її форми і методи. Вона розробляється власниками підприємства (організації), вищим керівництвом, кадровими службами для визначення генерального напряму і засад роботи з кадрами, загальних і специфічних вимог до них.
Кадрова політика має за головну мету забезпечення сьогодні та у майбутньому кожної посади і робочого місця персоналом належної кваліфікації. Задля досягнення цієї мети треба професійно здійснювати набір, підготовку та оцінку персоналу, мотивацію ефективної праці, соціальні функції тощо.
Основними завданнями кадрової політики є:
- своєчасне забезпечення підприємства (організаціі) персоналом необхідної якості та у достатній кількості;
- забезпечення умов реалізації передбачених трудовим законодавством прав і
обов' язків громадян;
- раціональне використання трудового потенціалу;
- формування і підтримання ефективної роботи трудових колективів.
Основні різновиди кадрової політики:
1) політика підбору кадрів;
2) політика профнавчання;
3) політика оплати праці;
4) політика формування кадрових процедур;
5) політика соціальних відносин.
Вважається, що письмове оформлення кадрової політики дозволяє чітко й наочно продемонструвати погляди адміністрації, переконати персонал у її добрих намірах, поліпшити взаємодію підрозділів, раціоналізувати процес прийняття кадрових рішень, інформувати персонал про правила внутрішніх взаємовідносин, поліпшити морально-психологічний клімат тощо.
Кадрова політика базується на кадровій концепції організації, яка разом із виробничою, фінансово-економічною, науково-технічною, маркетинговою концепціями є елементом загальної концепції розвитку підприємства (організації).
Механізм реалізації кадрової політики - це система планів, норм і нормативів, а також організаційних, адміністративних, соціальних, економічних та інших заходів для вирішення кадрових проблем, задоволення потреб підприємства (організації) в персоналі.
На рівні підприємства (організації) ця система перелічених заходів повинна створити сприятливі умови для нормального функціонування, розвитку і ефективного використання персоналу.
Приклад. ВАТ “АМК”- підприємство з повним металургійним циклом виробництва. До його складу належать агломераційне, доменне, сталеплавильне, прокатне виробництво, цех з ремонту енергетичного та механічного обладнання, транспортні цехи. Комбінат працює у безперервному виробничому режимі, виробництво масштабне, тому підприємство має дуже велику та різноманітну структуру промислово – виробничого персоналу. У штатній відомості перелічені всі посади, робочі місця та кількість працівників на кожній посаді і кожному робочому місці. Стосовно кадрової політики, зазвичай, офіційно декларується і детально фіксується в інструкціях, які регламентують найважливіші аспекти управління людськими ресурсами.
На малих підприємствах вона, здебільшого, спеціально не розробляється, а існує як система неофіційних вказівок власників.
Кожне підприємство розробляє свої масні принципи кадрової політики. До загальних принципів, характерних для більшості підприємств, можна віднести: справедливість, послідовність, дотримання трудового законодавства, рівність і відсутність дискримінації.
1.3. Організація робочого місця та режиму роботи підприємства. Продуктивність праці та фактори зростання.
Елементами оснащення робочого місця є: обладнання, технологічна оснастка, підйомно-транспортні устрої, засоби зв'язку, джерела освітлення, різні пристрої, які полегшують умови праці. Обслуговування робочого місця передбачає своєчасне забезпечення його сировиною, матеріалами, інструментами, технологічними картами, технічним наглядом за станом обладнання, своєчасним ремонтом, а також підтримання чистоти на робочому місці.
Важливе значення має організація робочого місця в просторі, яка передбачає раціональне розміщення обладнання з урахуванням архітектурних та кольорових рішень, визначення місцезнаходження робітника і його положення при виконанні робіт. Обладнання повинне бути розміщене з урахуванням зручності його експлуатації, вимог техніки безпеки та мати зв'язки із суміжними робочими місцями.
Розміщення та зберігання інструментів, пристроїв, заготовок, деталей повинне забезпечувати робітникові економічні робочі рухи і робочі прийоми, що є особливо важливим при роботі на високопродуктивному обладнанні.
Планування робочих місць з урахуванням індивідуальних особливостей робітника дає можливість усунути деякі допоміжні операції, скоротити час їх виконання та підвищити продуктивність праці при виконанні основних операцій.
Згідно з чинним законодавством робоча зміна повинна тривати 7 годин, робочий тиждень – 41 годин. Для підлітків до 18 років встановлений скорочений робочий тиждень – 36 годин, а для віку від 15 до 16 років – 24 години.
При безперервному виробництві (хлібозаводи, металургійні заводи, електростанції) для організації обслуговування обладнання в три зміни створюються чотири бригади.
Кількість бригад визначається календарним фондом часу тижня (7*24) та тривалістю робочого тижня (7*6), тобто 168÷42 = 4 бригади.
Для організації раціонального режиму роботи бригад протягом року складають графік змінності, де відображається кількість відпрацьованих робочих змін кожною бригадою. Найбільш поширений графік змінності – це робота чотирьох бригад при чотирьохденній тривалості робочого тижня.
Дні |
|
1 |
|
|
2 |
|
|
3 |
|
|
4 |
|
|
5 |
|
|
6 |
|
|
7 |
|
|
8 |
|
Бригади |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Робочі зміни |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||
1 |
1 |
|
|
1 |
|
|
1 |
|
|
1 |
|
|
|
|
|
|
2 |
|
|
2 |
|
|
2 |
|
2 |
|
|
3 |
|
|
3 |
|
|
|
|
|
|
1 |
|
|
1 |
|
|
1 |
|
|
1 |
|
|
3 |
|
2 |
|
|
|
|
|
|
3 |
|
|
3 |
|
|
З |
|
|
3 |
|
|
|
|
|
|
4 |
|
|
|
|
2 |
|
|
2 |
|
|
2 |
|
|
2 |
|
|
|
|
|
|
3 |
|
|
З |
Рис. 1 Графік змінності
Режим роботи персоналу визначається «Правилами внутрішнього розпорядку» підприємства, у них визначено час початку, тривалість та закінчення робочої зміни, час перерв на обід та відпочинок, а також заохочення за успіхи в роботі та покарання порушників режиму роботи.
Продуктивність праці робітника залежить від рівня організації діючих робочих місць та проектування раціональної організації праці на новостворених місцях. Щоб забезпечити раціональну організацію робочих місць, потрібно враховувати рівень їх механізації, тип виробництва, рівень спеціалізації та розподілу праці. Під продуктивністю праці розуміють її ефективність. Сутність ефективності полягає в тому, що однакова кількість живої конкретної праці протягом визначеного часу роботи, залежно від умов виробництва дає різні результати. Щоб усвідомити поняття продуктивності праці, потрібно врахувати наступне:
- категорія "продуктивність праці" пов'язана з живою конкретною працею. Це означає, що її ефективність можна порівнювати лише при виробництві однакових споживчих вартостей. Наприклад, можна порівняти та зробити відповідні висновки щодо продуктивності праці працівників двох цукрових заводів. Але, порівнявши її з підприємствами двох різних галузей, можемо зробити висновок тільки щодо динаміки їх продуктивності праці;
- продуктивність праці залежить від особливостей виробництва, насамперед від технічного рівня та рівня організації виробництва. Підприємство з високим рівнем механізації та автоматизації виробничих процесів матиме вищу продуктивність праці робітників, ніж те, яке використовує ручну працю;
- рівень продуктивності праці визначається обсягом продукції, яку виробляє один середньообліковий працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, місяць, рік):
ПП = Ов÷ Чсеред.обл.,
де ПП - продуктивність праці, т, грн;
Ов - виробництво продукції за одиницю робочого часу, т , грн:
Чсеред.обл. - середньооблікова чисельність працівників, осіб.
Головними напрямами підвищення продуктивності праці на підприємстві є використання досягнень науково-технічного прогресу, організаційні та соціально-економічні фактори.
Виконання головного завдання організації праці - забезпечення постійного підвищення її продуктивності, а також створення умов для гармонійного розвитку людини та підвищення якості її життя - сприяє виконанню і інших завдань спрямованих на зміцнення підприємством своїх позицій на ринку та підвищення його прибутковості.