Автоімунні процеси і автоімунні хвороби

Автоімунні процеси і хвороби розвиваються в результаті реакції імунної системи проти власних тканин і органів, внаслідок чого відбувається їх морфо-функціональне пошкодження (альтерація).

За механізмом розвитку розрізняють три групи автоімунних процесів. По-перше, автоімунізація може бути пов’язана з порушенням імунної толерантності, тобто стану ареактивності імунної системи по відношенню до антигенів своїх тканин і органів. У період дозрівання лімфоїдної тканини виникає імунологічна толерантність до антигенів усіх тканин і органів крім тканин ока, мозку, нервів, надниркових залоз, сім’яників та молочної залози. Антигени цих тканин відокремлені від лімфоїдної тканини фізіологічними бар’єрами. Вони носять назву імунологічно відособлених органів. А тому розвиток автоімунної патології можливий при порушенні фізіологічної ізоляції (тобто фізіологічних бар’єрів) антигенів цих органів.

Поряд з тим, під впливом збудників інфекційних та інвазійних хвороб, хімічних речовин, ліків, іонізуючої радіації, опіків, кормових токсикозів тощо може змінюватися антигенна структура органів і тканин організму. Утворені при цьому авто антигени стимулюють синтез імунною системою антитіл або формування Т-лімфоцитів-кілерів, які здійснюють агресію не лише проти змінених, але й проти нормальних тканин та органів, спричиняючи їх ушкодження.

Крім того, автоімунні процеси можуть розвиватися при попаданні в організм мікроорганізмів, які мають антигенні детермінанти, подібні за будовою до білків тканин організму тварин. Антитіла, що при цьому утворюються, перехресно реагують як з бактерійними антигенами, так і з білками власних тканин.

Морфологічні зміни при автоімунних хворобах характеризуються дистрофічними і запальними процесами в уражених органах. При цьому в клітинах паренхіми спостерігають дистрофічні і атрофічні зміни. В серологічних реакціях (наприклад, реакцією імунофлуоресценції) виявляють фіксовані на клітинах органів автоантитіла. В кровоносних судинах відмічають мукоїдне, фібриноїдне набухання і некроз їх стінок, часто поднані з тромбозом, у стромі органів – ексудація і інфільтрація її макрофагами, лімфоцитами, еозинофілами та нейтрофілами. Серед клітинного інфільтрату часто трапляються плазматичні клітини, які містять автоантитіла. В регіонарних лімфатичних вузлах і селезінці – ознаки гіперплазії та інтенсивна інфільтрація лімфоцитами, макрофагами й плазматичними клітинами. Автоімунні реакції відіграють важливу роль у патогенезі багатьох хвороб тварин і людини (опікова і променева хвороби, автоімунна диспепсія телят і поросят, гепатит, гломерулонефрит, міокардит, хронічний гастрит і ентерит, ревматоїдний артрит, ревматизм тощо). Діагностика автоімунних хвороб проводиться комплексно, але важливе значення має виявлення автоантитіл і сенсибілізованих лімфоцитів.

Морфологія імунних дефіцитів

Імунні дефіцити (імунна недостатність) характеризуються тим, що імунна система організму неспроможна реагувати повноцінною імунною відповіддю на різні антигени. За походженням імунодефіцити можуть бути первинними (природженими), віковими і вторинними (набутими,), тобто ті, що розвинулись за життя.

Етіологія імунодефіцитів досить різноманітна. Вона включає фактори внутрішньоутробного розвитку, які залежать від материнського організму, наслідком впливу яких є природжені (первинні)імунодефіцити. Природжені імунодефіцити розцінюються як генетично зумовлена (успадкована) нездатність організму реалізувати ту чи іншу ланку імунної відповіді. Розвинені за життя, тобто набуті (вторинні) імунодефіцити є наслідком впливу імунодепресивних чинників, які мають різну природу – біологічну (віруси, бактерії, мікоплазми, гриби, найпростіші, гельмінти тощо), фізичну (радіонукліди, жорсткі ультрафіолетові промені, освітленість, холодовий і тепловий стреси тощо), хімічну (гербіциди, інсектициди, нітрити, цитостатики, кортикостероїди та ін), а також незадовільні годівля й утримання, погіршення екологічної ситуації тощо.

Первинні імунодефіцити можуть бути проявом недостатності (дефекту) клітинного імунітету (Т-системи), гуморального імунітету (В-системи) або клітинного і гуморального імунітету одночасно (комбінована недостатність).

При імунодефіциті з дефектом клітинного імунітету характерним є агенезія (відсутність) або гіпоплазія (недорозвиток) тимуса і тимусзалежних зон у лімфатичних вузлах та селезінці. В крові й органах імунної системи відсутні Т-лімфоцити, а вміст імуноглобулінів у крові нормальний. Хворі тварини, як правило, гинуть від інфекційних хвороб.

Для недостатності гуморального імунітету характерна втрата здатності до синтезу імуноглобулінів, що морфологічно підтверджується відсутністю В-залежних зон і плазматичних клітин у лімфатичних вузлах та селезінці. Тимус збережений. У хворих тварин розвиваються тяжкі бактеріальні інфекції з ураженням легень і шлунково-кишкового тракту. Однак найбільш виражені зміни спостерігають при комбінованій імунній недостатності. Вони характеризуються недорозвитком центральних (кістковий мозок, тимус) і периферійних (селезінка, лімфатичні вузли, лімфоїдні утворення в інших органах) органів імунної системи, лімфопенією та низьким вмістом імуноглобулінів у крові. У хворих тварин часто виявляють затримку фізичного розвитку (гіпотрофіки), у них виникають захворювання (бронхопневмонії, гастроентерити тощо), спричинені умовно-патогенною мікрофлорою.

Вікові імунні дефіцити найчастіше спостерігають у молодняка в постнатальний період та в старих тварин. У постнатальний період захищеність тварин повністю залежить від матері, від колострального імунітету. Вікова імунна недостатність у новонароджених виникає при недостачі в молозиві лейкоцитів та імуноглобулінів, при несвоєчасному його поступанні та порушенні засвоєння захисних чинників молозива при захворюваннях шлунково-кишкового тракту. Поряд з тим, на 2-3-му тижні життя молодняка може розвинутись віковий імунний дефіцит, зумовлений підвищеною витратою колостральних захисних чинників і недостатністю власного імуногенезу. Віковий імунний дефіцит у молодняка може виникати і в період відлучення при різкому переведенні тварин на рослинний корм. У новонароджених тварин частіше трапляється дефіцит гуморального імунітету. В таких тварин у крові виявляють недостачу імуноглобулінів, В- і Т-лімфоцитів, послаблення фагоцитарної активності мікро- і макрофагів. У лімфатичних вузлах і селезінці мало вторинних лімфатичних вузликів з реактивними центрами і плазматичних клітин. У молодняка виникають гастроентерити і бронхопневмонії, зумовлені умовно-патогенною мікрофлорою. Дефіцит гуморального імунітету новонароджених може поєднуватись з дефектом клітинного імунітету, що морфологічно проявляється гіпоплазією або акцидентною інволюцією тимуса.

У старих тварин імунодефіцит зумовлений віковою інволюцією тимуса (зменшення маси паренхіми, заміщення її жировою тканиною), зменшенням у лімфатичних вузлах і селезінці Т-лімфоцитів. Послаблення активності клітинного імунітету сприяє онкологічним захворюванням.

Вторинні імунодефіцити виникають у зв'язку з тяжкою хворобою (інфекційні та інвазійні хвороби, злоякісні пухлини, хвороби нирок і легень, вплив іонізуючого випромінювання) або відповідним лікуванням хворих тварин (тривале застосування імунодепресантів, гормонів, антибіотиків). Також недостатня або неповноцінна годівля, незадовільні умови утримання, стреси тощо, можуть стати причиною вторинного імунодефіциту. Вторинні імунодефіцити, як правило, супроводжуються порушенням клітинного і гуморального імунітету, тобто є комбінованими. Найчастіше вони проявляються акцидентною інволюцією тимуса, делімфатизацією (спустошенням) лімфатичних вузлів і селезінки, зменшенням кількості лімфоцитів та імуноглобулінів у крові.

Акцидентна інволюція (акцидентна трансформація) тимуса – патологічний процес, який характеризується швидко прогресуючим зменшенням маси і об'єму органа, що найчастіше виникає у молодняка перших днів і тижнів життя. Спричиняють акцидентну інволюцію тимуса гострі інфекційні хвороби, інтоксикації, тяжкі травми, голодування, диспепсії тощо. При цьому в тимусі прогресивно знижується продукція тимічних гормонів, проходить посилений розпад тимоцитів, а також еміграція Т-лімфоцитів з тимуса у кров. Усе це призводить до швидкого спустошення кіркової речовини, зменшення органу в об’ємі і внаслідок цього до розвитку імунодефіцитів. Залежно від сили і тривалості впливу патогенного чинника вираженість морфологічних змін може значно коливатись. Зменшення органу особливо добре простежується у шийному відділі, де парні шийні частини перетворюються у вузькі пластинки, розміщені по боках на вентральній поверхні трахеї. Часточки паренхіми маленьких розмірів, сірого з синюшним відтінком кольору, важко розпізнаються.

При гістологічному дослідженні спостерігають зменшення часточок у розмірі, збіднення або повне спустошення лімфоцитів у кірковій речовині, інверсію шарів, збільшення, а потім зменшення тілець Гасаля в часточках. Строма органу потовщена, набрякла.

Акцидентну інволюцію тимуса інколи необхідно відрізняти від гіпоплазії (недорозвинення) і агенезії (природжена відсутність). Структурними критеріями гіпоплазії тимуса, крім невеликої маси, є відсутність диференціювання на кіркову і мозкову речовини, тілець Гасаля немає або трапляються лише поодинокі, відсутні або мала кількість тимоцитів серед ретикулоепітелію та велика кількість сполучної тканини. При агенезії на місці тимуса виявляють лише жирову і сполучну тканини.