6. Архітектура і скульптура.

В українській архітектурі на другу половину XVII ст. припадає розквіт бароко. Будинки прикрашаються розкішними декоративними фронтонами, порталами, брами оформляються вигнутими деталями, буйною орнаментикою. На землях України цей італійський стиль набирає нових мистецьких форм та національного колориту. Утвердженню його сприяла козацька старшина, а також міські багатії та вище духовенство. Особливо значні заслуги гетьманів І. Самойловича та І. Мазепи. Тільки в Києві за наказом І. Мазепи було побудовано та відновлено шість великих споруд.

Пам’ятки архітектури бароко першої половини XVII ст. збереглися у Львові (костели бернардинів і єзуїтів) та Києві (перебудова Успенського собору італійцем Брачі в 1613 p.). Однак самостійна творчість українських майстрів цього стилю розпочинається у другій половині XVII ст., сягаючи найбільшого розквіту в добу гетьмана І. Мазепи. Саме в той час сформувався в архітектурі стиль, що дістав назву українського, або козацького, бароко. На думку Д. Антоновича, це була «друга золота доба українського мистецтва після великодержавної доби Володимира Великого і Ярослава Мудрого». Справді, з усіх меценатів української культури І. Мазепа найбільшою мірою зумів залишити на ній печать своєї глибокої індивідуальності, людини західноєвропейської культури. Заходами І. Мазепи викінчено Спаську церкву Мгарського монастиря біля Лубен на Полтавщині. П’ятибанна церква Всіх Святих у Києво-Печерській лаврі незвичайно струнка в своїх пропорціях, з багато різьбленими декораціями стін; це справжня перлина між усіма п’ятибанними церквами українського бароко. Поряд із спорудженням нових Мазепа обновлював старі храми. Йому і митрополитові Ясинському завдячує своїм бароковим оформленням київський Софійський собор, який було перебудовано у 1685-1707 pp., а також Успенська церква лаври та Михайлівська, церква Видубицького монастиря. Крім того, по всій Лівобережній Україні у другій половині XVII – на початку XVIII ст. було споруджено ряд монастирів з храмами, дзвіницями, оборонними мурами і баштами. У розповідях залишилися згадки про пишні гетьманські палати та інші світські споруди.

Найвизначнішим архітектором на західноукраїнських землях був Бернард Меретин. Найбільша пам’ятка його творчості – Львівський собор св. Юра (споруджений у 1744-1764 pp.), в архітектурі якого західноєвропейські риси гармонійно поєднані з національними, українськими. Величний ансамбль собору нагадує піраміду. Прикрасами служать різноманітні балюстради, ліхтарі, багата різьба та ліплення.

Значних успіхів досягають українські будівничі в дерев’яній архітектурі. Так, Миколаївський собор Медведівського монастиря мав сорокаметрову висоту, а запорізька дерев’яна церква у Новоселищі, збудована у 1773 р. Я. Погребняком, сягала 65 метрів, це була найвища дерев’яна споруда на Україні. Відомими пам’ятками дерев’яного будівництва на Західній Україні є церкви св. Параскеви у Крехові (1658), св. Богородиці у Ворохті, св. Миколи у Кривках (тепер перенесена до Львова).

Скульптура

Набагато складнішим був розвиток української скульптури кінця XVIII ст. першої половини XIX ст., яка перебувала цілком під впливом класицизму і була підпорядкована завданням містового будівництва і декоративного оздоблення споруд. У першій чверті XIX ст. ампір почав характеризуватися зменшенням декораційної скульптури (рококо). На зміну цьому стилеві приходить і започаткований у Відні так званий бідомаєр, що переважав у другій чверті XIX ст.

Скульптура в Україні цього періоду не могла розвиватися самобутньо, тому процес розвитку української скульптури слід простежувати на працях українських майстрів столиці імперії. Першим з них був Михайло Козловськяй (1753—1802), який творив у стилі рококо і залишив після себе ряд статуеток і класичний пам'ятник О. Суворову в Петербурзі. Найвидатнішим скульптором Російської імперії того часу був Іван Мартос (1754—1835), який народився на Чернігівщині! Він став професором, а потім ректором Петербурзької академії мистецтв. За півсторічний період своєї творчості залишив багато скульптурних праць у бронзі, мармурі та велику кількість надгробників. Під впливом І. Мартоса творив скульптор українського роду Кость Климченко (1816— 1841), що майже все своє життя провів у Римі.

У 18j3 p. в Києві на мальовничому березі Дніпра споруджено пам'ятник князю Володимиру Великому. Виконав його російський скульптор німецького походження П.К. Клодт за проектом скульптора В.І. Демут-Малиновського та архітектора К. Тона.