28. Паливно-енергетичний комплекс України, його структура. Особливості сучасного паливно-енергетичного балансу. Проблеми розвитку комплексу.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) складається з галузей і підгалузей промислового виробництва, що спеціалізуються на видобутку, збагаченні, переробці й споживанні твердого мінерального, рідкого й газового палива, виробництві, передачі і використанні електроенергії й тепла. Він є базовим в економіці України і впливає на рівень її розвитку. Від стану енергетики, основою якої є паливна промисловість, залежить науково-технічний прогрес, підвищення якості продукції, поліпшення умов праці, інтенсифікація суспільного виробництва.

Паливна промисловість складається із кам’яно- та буровугільної, нафто- та газовидобувної, торф’яної та нафтопереробної галузей.

Вугільна промисловість за обсягом видобутку палива посідає перше місце серед інших галузей. В 2005 р. видобуток кам’яного і бурого вугілля становив понад 60 млн. т., а необхідно не менш як 100 млн. т.

Донецький басейн є основним районом видобутку кам'яного вугілля. Вугілля видобувають в шахтах. Коксівне вугілля видобувають у центральній частині Донецької області (Єнакієво, Горлівка, Макіївка, Донецьк, Красноармійськ, Костянтинівка та ін.), Краснодонському й Кадіївському районах Луганської області. Енергетичне вугілля – в Антрацитівському, Лутугинському та Алчевському районах Луганської області. Освоюється Західний Донбас.

У Львівсько-Волинському кам'яновугільному басейні видобувають понад 5 млн т. вугілля, запаси його невеликі. Основні споживачі – Бурштинська та Добротвірська ТЕС.

Дніпровський буровугільний басейн об'єднує родовища Житомирської, Вінницької, Київської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровсь­кої областей. Вугілля низькоякісне, використовується переважно для місцевих потреб.

Нафтова промисловість має низькі показниками. Перше місце за видобутком нафти посідає лівобережна Україна, де розробляються Гнідинцівське та Прилуцьке нафтогазові родовища у Чернігівській області, у Сумській – Охтирське і Качанівське, у Полтавській – Сагайдацьке, Зачепилівське, Радченківське родовища. Тут видобувають більшість нафти України. На другому місці Прикарпаття, де розробляються Бориславське й Долинське нафтогазові родовища. Видобуток нафти тут невеликий через вичерпаність запасів. Собівартість нафти досить висока.

Нафтопереробна промисловість. В Україні діють Лисичанський, Кременчуцький, Одеський, Херсонський, Бердянський, Дрогобицький, Львівський і Надвірнянський нафтопереробні заводи. Власними ресурсами потребу в нафті Україна забезпечує частково (потрібно до 45 млн. т нафти на рік). Потужності нафтопереробної промисловості сягають 60 млн. т річ­ної первинної переробки. Використовуються вони частково.

Газова промисловість сформувалася в Україні у післявоєнні роки на базі розвіданих родовищ природного газу. Нині видобуток природного газу становить понад 18 млрд. м³ (у 1975 р. – 68 млрд. м³ ) на рік, а потрібно до 70 млрд. м³.

Передкарпатська нафтогазоносна область. Газ видобувають переважно з незна­чних глибин. Дашавське, Більче-Волицьке, Космацьке родовища.

Дніпровсько-Донецька газоносна область – найбільша в Україні (93,8% загального видобутку газу). Основні родовища природного газу в Харківській області (Шебелинське(80% усіх запосів Укр.), Хрестищенське, Кегичівське, Дружелюбівське й Західнохрестищенське), Сумській (Рибальське, Качанівське), Полтавській (Солохо-Диканське), Дніпропетровській (Перешепинське) та Чернігівській (Гнідинцівське) областях.

У Причорноморсько-Кримській нафтогазоносній області відкрито й експлуатуються 17 газових родовищ із загальними запасами газу 14,3 млрд. м³. Найбільші з них Голіцинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорненське, Стрілківське.

Торфова промисловість. Основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях. Видо­буток його невеликий. У вигляді брикетів торф використовують як паливо. У сільському господарстві його застосовують для виготовлен­ня органічних добрив, торфоізоляційних плит.

Електроенергетика. Теплові електричні станції ДРЕС: Вуглегірська, Старобешівська, Курахівська. Слов'янська, Криворізька-2, Придніпровська, Бурштинська, Запорізька, Ладижинська, Трипільська та ін. ТЕЦ: Київська ТЕЦ-5, Дарницька (Київ), Київська ТЕЦ-6, Харківська ТЕЦ-5, Одеська, Калуська, Краматорська та ін. Атомні електростанції : Південноукраїнська, Запорізька, Рівненська, Хмельницька. Гідроелектростанції (ГЕС). Основні гідроелектростанції, побудовані на Дніпрі – Дніпрогес, Кременчуцька, Дніпродзержинська, Каховська, Канівська і Київська; на Дністрі – Дністровська ГЕС-ГАЕС; у Закарпатській області – Теребле-Ріцька. Збудовано каскади невеликих ГЕС на річках Рось (Корсунь-Шевченківська, Стеблівська та ін.) і Південний Буг. У 2006 році введена в дію Ташлицька ГАЕС, добудо­вується Дністровська.

Проблеми й перспективи розвитку ПЕК. Відпові­дно до «Національної енергетичної програми» пов'язані із збільшенням масштабів геологічних досліджень традиційних видів палива – нафти, газу в Причорноморській низовині, Прикарпатті й Закарпатті, Дніпровсько-Донецькій западині. У Донецькому басейні збільшувати видо­буток вугілля, технічно переоснастити й реконструювати застарілий шахтний фонд.Будувати нові блоки АЕС під землею з багаторазовим рівнем захисту.

Збільшувати виробництво електроенергії з нетрадиційних джерел. Використовувати енергію термальних вод, малих річок, вітру, сонця, морських хвиль, сірководню.

29. Типи економічних районів. Сучасне економічне районування України та необхідність його вдосконалення. Економічне районування відображує територіальний поділ праці, а тому районоутворення є важливою умовою регіонального управління господарством. Раціональна територіальна організація про­дуктивних сил в економічних районах сприяє більш повному використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності виробництва.Економічний район – це територіальне цілісна частина народного господарства країни. Економічне районування - це науково обгрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або у процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Економічне районування сприяє раціональній територіальній організації господарства. Разом із тим спеціалізація економічних районів, як і спеціалізація у виробництві (предметна, подетальна, технологічна), сприяє економії суспільної праці.

Завдання економічного районування полягає у виявленні на території країни науково обгрунтованих господарських комплексів. Сьогодні існуюча мережа економічних районів використовується для прогнозу розвитку й нового розміщення продуктивних сил, особливо, господарських комплексів район­ів. Серед існуючих методів районування більш ефективним є програмно-цільовий. Економічний ефект від його застосування полягає в досягненні високого рівня комплексності господарства, раціо­налізації системи внутрішньо- та міжрайонних зв'язків, у повнішому використанні природних, матеріальних і трудових ресурсів. Райони: Донецький(Луганськ,Донецьк),Придніпровський(Дніпропетровськ,Запоріжжя),Північно-Східний(Харків,Суми,Полтава),

Столичний(Житомир,Київ,Чернігів),Центральний(Кіровоград,Черкаси),

Волинський(Волинська,Рівненська),

Подільський(Вінниця,Тернопіль,Хмельницьк),

Карпатський(Закарпатська,Львівська,Чернівецька,І-Фр.), Причорноморський(Миколаїв, Одеса, Херсон, АРК).

30.Лісопромисловий комплекс України, його структура.Особливості розміщення целюлозно-паперової та деревообробної промисловості. Лісогосподарський підкомплекс. Він складається з двох підгалузей: лісового господарства та лісозаготівельної промисловості. Лісове господарство займається лісовідтворенням, у тому числі розширенням площ лісів, поліпшенням їх видового складу, підвищенням продуктивності лісів та їх охороною. Заліснення України становить 14,3%.Підприємства деревообробного підкомплексу розміщені у районах як лісозаготівлі, так і споживання деревини. Однією з найважливіших є лісопильна галузь, 80% підприємств якої зосереджені в Карпатському економічному районі. Найбільші підприємства в Закарпатській та Чернівецькій областях. Щороку вони переробляють 2,3 млн м³ деревини. Головна проблема галузі – відсутність сучасного обладнання. Потужності підприємств не завантажені повністю. Підприємства випускають пиломатеріали, паркет, тару тощо.Найбільші центри лісопиляння: Брошнів, Рожнятів, Вигода, Надвірна в Івано-Франківській, Чернівці, Сколе, Стрий і Турка у Львівській, Рахів і Свалява в Закарпатській, Костопіль і Сарни у Рівненській, Ковель та Камінь-Каширський у Волинській, Малин, Овруч і Коростень у Житомирській областях (350 підприємств).Целюлозно-паперова промисловість в Україні розвинена недостатньо, а тому й дефіцит паперу й картону. Виробництво їх зосереджене на Жидачівському целюлозно-паперовому комбінаті (Львівська область), Рахівській картонній фабриці (Закарпатська область), Херсонському целюлозному заводі, паперовій фабриці в Понінці (Хмельницька область) і Малині (Житомирська область), Ізмаїльському целюлозному комбінаті.Ще є: Фанерна промисловість, меблева промисловість, виробництво будівельних матеріалів із дере­ва Лісохімічний підкомплекс. Перспективи розвитку лісового комплексу пов'язані із зменшенням використання ділової деревини в окремих галузях господар­ства, поглибленням комплексної переробки деревини, розширенням використання її замінників. Збільшення виробництва паперу, картону, деревно-стружкових плит, меблів.