13. Розкрийте функції та повноваження Президента України.

Як керівник держави він виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності держави, дотримання Конституції, прав і свобод людини та громадянина (ст. 102 Конституції України). Він представляє Українську державу в міжнародних відносинах, веде переговори, укладає міжнародні угоди України, приймає рішення про визнання іноземних держав, вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав. Як глава держави Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; він призначає та звільняє з посад вище командування, присвоює вищі військові звання. Він приймає рішення з питань громадянства: видає укази про прийняття, вихід із громадянства України чи його втрату. На керівника держави покладено також обов'язок припинення повноважень Верховної Ради України у випадку, якщо впродовж 30-ти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Він призначає всеукраїнський референдум (ст. 156 Конституції), проголошує його за народною ініціативою тощо.

Президент України згідно з Конституцією:

— вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до ст. 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України в термін не пізніше аніж п'ятнадцятого дня після отримання такої пропозиції;

— вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

— вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України.

Як глава української держави Президент України створює суди у визначеному законом порядку, призначає третину складу Конституційного Суду України та суддів судів загальної юрисдикції терміном на п'ять років (перше призначення на посаду професійного судді). За згодою Верховної

Ради України Президент призначає на посаду і звільняє з неї Генерального прокурора України.

Однією з особливостей статусу Президента є те, що він не може передавати повноваження іншим особам або органам. Це становить гарантію як статусу Президента, так і конституційного ладу загалом (ст. 106 Конституції). Президент України на основі Конституції і законів України видає укази і розпорядження, обов'язкові до виконання на території України. Окремі види актів Президента скріплюються, відповідно до Конституції України, підписами Прем'єр-міністра і міністра, відповідального за акт та його виконання (ст. 106).

14. Охарактеризуйте загальну теорія парламентаризму.

У сучасній науці конституційного права виділяють декілька напрямків, які виявляють діаметрально протилежне ставлення до питання про місце парламенту в механізмі державного владування. Перший з них виходить із теорії “верховенства парламенту”; другий - теорії “рівноваги влад”; третій - з теорії розподілу влад, яка втілюється в системі стримувань і противаг”; четвертий - з теоретичного обгрунтування “кабінетного правління”, що розуміється як “верховенство кабінету (уряду)”; п’ятий - з концепції “раціоналізованого” парламентаризму. Парламентаризм зобов’язаний своїм походженням Великобританії.

I. Перший напрям представляють ті вчені, які віддають перевагу доктрині “верховенства парламенту”. Найбільше прихильників у цієї доктрини, і це цілком зрозуміло, у Великобританії, а саме такі англійські державознавці: Д.Ярдлі, Г.Маршалл, М.Раш, А. Дженнінгс, Р.Хьюстон та ін. При цьому в сучасному англійському державознавстві чітко вимальовуються дві точки зору на цю доктрину: “традиційну” і більш нову, яку Д.Маршалл називає “новим поглядом”.

Д.Ярдлі, відстоює традиційний погляд на англійський парламент. Згідно з “традиційними” поглядами, англійська правова система не визнає ніяких обмежень верховенства парламенту. Це верховенство розуміється так: парламент — єдиний орган, який може скасувати або змінити будь-який закон; він вправі творити закони з будь-якого питання; парламент попереднього скликання не має права зв’язувати своїх послідовників. Ярдлі визначає уряд як “орган державної влади, який несе відповідальність за виконання законів і здійснення встановленого парламентом порядку управління”. Щодо делегованого законодавства, Ярдлі не вважає його засобом обмеження прав парламенту, оскільки акти делегованого законодавства повинні бути схвалені парламентом, крім того існують перевіряючі парламентські комітети. Водночас він вважає, що перешкоду намірам парламенту можуть ставити судові органи.

Відповідно до “нового погляду”, парламент має право встановлювати особливий порядок проходження окремих законів та змінити процедурні правила для скасування таких законів, і такі процедурні обмеження обов’язкові для парламентів майбутніх скликань. “Новий погляд” на парламентське верховенство поділяють англійські юристи А.Дженнінгс, Р.Хьюстон, Д. Маршалл.

Питання про зміст доктрини “парламентського верховенства” за останній час набуло практичного значення у зв’язку із пропозиціями про прийняття писаної конституції, нового Білля про права та із вступом Великобританії до Європейського Союзу.

Трактування доктрини “верховенства парламенту” у Великобританії змінюється відповідно до реформи конституційного характеру, які витлумачуються в руслі її основних ідей. Що ж стосується самого принципу “парламентського верховенства”, то в його традиційному розумінні він уже давно не стикується із реальною державно-політичною практикою. “Верховенство парламенту”, на думку Б.Сміта, виявляється більше у формальних процедурах, які повинні дотримуватися у державі, ніж у політичній владі та впливі. Варто підкреслити, що в інших державах є чимало вчених, які обгрунтовують “верховенство парламенту” в державному механізмі.