2.6. Атеїзм в срср.
Атеїзм в СРСР бере початок у працях основоположників марксизму. Конкретні положення атеїстичного вчення стосовно до умов Росії були розроблені в працях В. І. Леніна «Соціалізм і релігія» (1905), «Матеріалізм і емпіріокритицизм» (1909), «Про ставлення робітничої партії до релігії» (1909), «Класи і партії в їх ставленні до релігії і церкви» (1909), «Про значення войовничого матеріалізму» (1922), та інших творах, і у його листуванні. Критикарелігії і Церкви для російських марксистів на початку XX ст. служила конкретної практичної мети - повалення монархії і приходу до влади. Для дореволюційної Росії, де панівною релігією було Православ'я, а законодавство не зналопоняття«свобода совісті» (в сенсі права не сповідувати ніякої релігії), пропаганда атеїзму означала руйнування основ традиційної державності. У СРСР атеїзм став не тільки панівноюідеологією, але й складовою частиною політичної практики. Можна виділити наступні напрямки в розвитку, атеїзму в СРСР: 1) продовження теоретичного обґрунтування атеїзму;
2) створення правової бази для обмеження діяльності (у деякі періоди - аж до ліквідації) релігійних організацій;
3) конкретні заходи держави та атеїстичної частини суспільства по боротьбі з релігією і релігійними організаціями.
Головна особливість радянського державного атеїзму - партійне керівництво всією атеїстичної роботою. Вже в перших декретах Радянської держави, спрямованих на секуляризацію церковного майна і на обмеження впливу Церкви, виявляється очевидна прихильність нової влади до атеїзму. Декрет про землю, прийнятий на З'їзді Рад 26 жовтня 1917 р . Оголосив про націоналізацію всіх монастирських і церковних земель «з усім їх живим і мертвим інвентарем, садибними будівлями і всіма приналежностями». Потім пішли декрети «Про розірвання шлюбу» (16 грудня 1917), «Про цивільному шлюбі, про дітей і про ведення книг актів стану» (18 грудня 1917), які позбавилицерковний шлюбюридичної сили і передали ведення актів громадянськогостанудержавним органам. Постанова радянського уряду передало навчальні заклади, що належали релігійниморганізаціям, у відання Наркомату освіти. Вінцем радянського законодавства, що став основою розгортання атеїстичної пропаганди і агітації, атеїстичного виховання, став декрет від 23 січня 1918 р . «Про, відокремлення церкви від держави і школи від церкви».
Наслідком цих законів і підзаконних актів стало повне вилучення належали релігійним організаціям матеріальнихцінностей усіх видів, заборона на викладання релігії в навчальних закладах, припинився випуск релігійних журналів і газет. Серйозні перешкоди виникли для реалізації громадянами проголошеного новою владою права сповідувати релігію і створювати релігійні організації, оскільки реєстрація громад та надання їм приміщень для відправлення релігійних обрядів (богослужіння поза храмів були заборонені) тепер повністю залежали від сваволі атеїстичної влади.
Основи для розвитку атеїстичного законодавства містилися в радянських конституціях(1918, 1924, 1936 і 1977). Перші Конституції позбавили духовенство політичних і частини, цивільних прав і надали свободу дій атеїстів. Конституція 1924 р . гарантувала тільки свободу антирелігійної пропаганди, релігійна пропаганда була заборонена, права віруючих обмежувалися «відправленням релігійного культу». Конституція 1936 р .встановиларівність всіх громадян перед законом і у виборчих правах, проте діюче законодавство жорстко обмежив у правах на релігійну діяльність духовенство та віруючих, встановлюючи перешкод у реєстрації громад, забороняючи відправляти богослужіння поза спеціальних приміщень, займатися релігійним вихованням своїх дітей, здійснювати дзвін і хресні ходи . Важливою частиною атеїстичної політики радянської влади були атеїстична пропаганда і атеїстичне виховання. Вже в перші роки існування РРФСР, потім СРСР були засновані періодичні видання, єдиною метою яких було поширення атеїзму: «Революція і церква» (1919-1924), «Наука і релігія» (З 1922), «Безбожник» (Газета, 1922-1934, 1938-1941, у 1925-1941 виходив також журнал з такою назвою), «Атеїст» (1922-1930) та ін У 1932 р . в СРСР виходило 23 атеїстичних журналу і 10 атеїстичних газет.
Паралельно зі спеціалізованими періодичними виданнями в СРСР поступово налагодився випуск теоретичної атеїстичної літератури, дія якої була розрахована на тривалу перспективу. Для поширення атеїзму була створена мережаспеціальних наукових і культурно-просвітницьких установ і товариств, в експозиції краєзнавчих та інших музеїв часто включали розділи з атеїзму або окреміматеріалина цю тему.
Вся атеїстична діяльність організовувалася і спрямовувалася правлячої комуністичної партією, яка заперечувала будь-яку релігію і поставила стратегічну мету - викорінити релігійний світогляд та позбутися від релігійних організацій, як несумісних з соціалізмом, тим більше з комунізмом. Захід сонця панування атеїзму в СРСР почався близько 1987 р ., Коли остаточно визначилася «лінія» партії на часткову демократизацію і реформування радянської системи. Відмова від панування атеїзму зафіксований у законі від 25 жовтня 1990 р . «Про свободу совісті та релігійні організації».3. Сучасний стан атеїзму у світі.
Поширення атеїзму країнами (за результатами опитувань 2006 року)
Для сучасної західної цивілізації характерне падіння інтересу до релігії серед широких верств населення, особливо серед технічної інтелігенції. В розвинених країнахзнижується відвідуваність храмів, зменшується кількість проведенихобрядів, відбувається збільшення числа людей, які зараховують себе доагностиківабо атеїстів, навіть у віруючих релігія втрачає своє панівне становище. Характерною у цьому відношенні є публікація відомим американським єпископом книги під назвою «Чому християнство має змінитися або вмерти: Єпископ звертається до віруючих».
Як правило, в країнах з високими економічними показниками рівень релігійності відносно низький, хоча існують деякі винятки, найпомітнішими з яких є СШАі, середісламськихкраїн,Кувейт. Зовсім інша ситуація в країнах, що розвиваються: як правило, чим бідніша країна, тим важливіша для населення релігія. В ісламських країнах, таких якІран,Судан,ПакистантаСаудівська Аравія, дієшаріат, за яким відмова від ісламу розцінюється як зрада і карається стратою.
Досить складно визначити кількість атеїстів у всьому світі. Також учасники опитувань можуть по-різному розуміти термін «атеїзм» і відмінності між атеїзмом, не-релігійними віруваннями, не-теїстичними релігіями та духовними практиками. Крім цього, в деяких релігійних країнах люди намагаються не демонструвати свої атеїстичні погляди з метою уникнути дискримінаціїтапереслідувань.
Дослідження, проведене Британської Енциклопедієюв 2005 році, показало, що нерелігійними є приблизно 11,9 % людей, а атеїстами — близько 2,3 %. Ці результати не включають в себе послідовників нетеїстичних релігій, таких, якбуддизм.
Також в 2005році Pew Research Center досліджував ставлення американців до представників різнихконфесій(світоглядів). Було встановлено, що атеїсти користуються найменшою повагою. 35 % американців ставляться до них позитивно, 53 % — негативно.
У листопаді - грудні 2006 року опитування серед громадян США і п'яти європейських країн, опубліковане у Financial Times, показало, що американці більше, ніж європейці, схильні вірити у щось «надприродне» (73 %). Серед дорослого населення Європи більш віруючими є італійці (62 %), а французи — найменш релігійні (27 %). У Франції 32 % опитаних назвали себе атеїстами і ще 32 % — агностиками. Офіційне опитуванняЄвропейського союзудало такі результати: 18 % населення ЄС не вірять в бога, 27 % допускають існування «надприродної духовної життєвої сили», в той час як 52 % вірять у якого-небудь конкретного бога. Серед тих, хто припинив навчання в школі, не досягнувши п'ятнадцятиріччя, співвідношення віруючих підвищується до 65 %; ті з опитаних, хто вважав себе вихідцем із строгих сімей, більше схильні вірити в бога, ніж ті, чиї родини не мали строгих внутрішніх правил.
У 2007році опитування, проведенеІнститутом Соціальних досліджень(США), показало, що найбільшою релігійною країною серед індустріально розвинених держав єСША— 90 % стверджують, що вірять у бога, 60 % щодня моляться, 46 % щотижня відвідуютьхрам(синагогуабомечеть). Частка активних віруючих в інших індустріально розвинених країнах значно нижча — 4 % уВеликобританії, 8 % уФранції, 7 % уШвеціїі 4 % вЯпонії.
На 2005 рік перше місце в списку 50 найбільш атеїстичних країн світу, складеному американським коледжем Пітцер, займає Швеція(45-85 % жителів є атеїстами). За нею йдеВ'єтнам(81 %),Данія(43-80 %),Норвегія(31-72 %),Японія(64-65 %),Чехія(54-61 %),Фінляндія(28-60 %),Франція(43-54 %),Південна Корея(30-52 %) іЕстонія(49 %).
Висновок
Релігіяяк суспільне явище - це історична реальність. У сучасному світі вона має ще соціальні і психічні основи. Проблема її виживання або відмирання аж ніяк не вичерпується тактичною майстерністю релігійних організацій, зацікавлених в її збереженні, або вмілої стратегією атеїстів, що ведуть з нею боротьбу. З точки зору пізнання проблеми, пов'язані з місцем релігії в житті сучасного суспільства, нічим не відрізняються від будь-яких інших, які наука вважає необхідними розробляти.Наукове дослідженнярелігії так само важливо, як і розробка інших наукових проблем.Історичніперетворення, здійснюваніреформамисуспільства, викликають глибокі зміни і вколективномуі в індивідуальній свідомості. Ці зміни можуть стати плідним полем дослідження для вчених, у тому числі і для тих, хто займається сучасноїеволюцієюрелігійних явищ.
Люди, зайняті в промисловості, як і жителі, села, що переживають процес урбанізації, мають справу зі справді нової природою. Вони учасники поступового формування такого способу сприйняття та оцінки природи, коли остання розглядається в плані її співвідношення з природними законами, а не з божественними силами.
Завдяки успіхам науки людина сьогодні займає набагато більш тверду і впевнену позицію щодо релігійних вірувань, що сягають своїми коренями в далеке минуле. Вінзнайшов незрівнянно більшу впевненість у собі і почуття власної гідності.
В умовах демократії гарантується свободасовісті для всіх громадян: кожен громадянин має право вірувати і належати до будь-якого культу, визнаному законом, або ж не дотримуватися ніякої релігійної віри. Віруючі і невіруючі користуються однаковими громадянськими правами: релігійні переконання людини, так само як і відсутність таких, не дають привід для його дискримінації, обмеження його цивільних прав і свобод.
Список використаної літератури
Базникін Ю.А., Біленький М.С., Бєлов А.В. та ін. Кишеньковий словник атеїста/ под ред. Новикова М.П. – 4-е изд. – М.: Политиздат, 1983. — 271 с.
Беррар П. Релігія в сучасному світі. – М., 1979.
Гончаренко С. Український педагогічний словник. – Київ: Либідь, 1997. – С. 32.
Калінін Ю.А., Лубський В.І. Релігієзнавство підручник. – К., 1996.
Карташов А. Зібрання творів у 2 т. Т.1 Нариси з історії Російської церкви. – М., 1992.
Колодний А.М. Атеїзм – це не анти теїзм // Релегійна панорама. – 2005. - № 1.
Науковий атеїзм/ под ред. А.П.Куликова — 1-е изд. – М., 2008. — 331 с.
Нікольський Н.М. ІсторіяРосійської церкви .- 3-тє вид .- М., 1983.
Русин П.В. Основи релігієзнавства. – Рівне: УДАВГ, 1996.
Фурс В. Н. Атеїзм/ / Історія філософії. Енциклопедія. – Мінськ, 2002. – С.1334-1335.
Херріс C. Що таке атеїзм?