Розділ 6

Калліроя вийшла з храму, впевнена, що не зазнає тепер жод­ної кривди, а Діонісій вернувся додому зажурений. Викликав він до себе Леону і сказав йому віч-на-віч таке:

— Не щастить мені в усіх відношеннях, і до того ж я чимось розгнівив Ерота. Дружину я втратив, нова невільниця, яку (так простодушно думав я) подарувала мені Афродіта, хоче тікати. А я вже уявляв, що стану щасливіший від Менелая⁴⁷, чоловіка прекрасної лакєдемонянки, бо не думаю, щоб Єлена була так дивовижно вродлива, як Калліроя. Очевидно, вона слів на вітер не пускає. Тож нема чого мені жити на цім світі. Того самого дня, коли Калліроя стане вільною і піде з моєї оселі, я попрощаюся з життям.

Леона жахнувся і відмовив йому на це:

— Ні в якому разі, пане, не давай такої клятви! Ти її власник, вона тобі підвладна і через те хоч-не-хоч мусить виконати твою волю. Купив же я ЇЇ за талант, отже, вона наша.

— Так, ти купив її, тричі нещасний, але купив вільнонаро-джену. Хіба ти не чув, що зображення Гермократа, стратега всієї Сіцілії, карбовано на монетах? Його поважає і любить перський цар, посилає йому щорічно подарунки за те, що той у морській битві розгромив афінян, ворогів персів. Чи личить мені тримати у неволі його дочку? Я, Діонісій, що прославився своєю добро­чесністю, маю зневажити ту, якої не смів скривдити навіть роз­бійник Ферон?

Таку розмову він вів з Леоною, але в глибині душі не втрачав надії, що зуміє здобути взаємність Каллірої, бо любов за своєюприродою не може обійтись без надії. Він сподівався, що винятковою чуйністю доможеться здійснення своїх любовних бажань. Отож він викликав до себе Плангону і так промовив:

— Ти не раз доводила свою відданість мені. Тим-то я доручаю тобі найцінніше з того, що маю, а саме — нашу гостю. Хочу, щоб їй нічого не бракувало, більше того — щоб вона потопала в розко­шах. Вважай її своєю володаркою, служи, догоджай їй, старайся прихилити до нас. Частенько хвали мене перед нею і розповідай їй про мене все щонайкраще. Проте не називай мене її паном!

Плангона зрозуміла доручення, бо з природи була жінка тя­муща. Дорученій справі вона віддала себе повністю і завзято взя­лася за діло. Вона прийшла до Каллірої, але не сказала, що має доручення доглядати її, а на всі лади почала виявляти свою приязнь, намагаючись завоювати довіру дівчини і стати її порадницею.

Розділ 7

Далі події розвивалися так. Діонісій під різними приводами затягував своє перебування у маєтку. Річ у тім, що він не міг розлучитися з Калліроєю, а забрати її з собою не хотів. Адже якби ЇЇ побачили в Мілеті, то слава про її красу залунала б по всій Іонії, чутка про красуню докотилася б аж до перського царя. Пе­ребуваючи на селі, він докладніше, ніж досі, вивчав справи свого маєтку, у зв'язку з чим висловив незадоволення економу Фоці. Хоч господар обмежився словесною доганою, Плангона вміло викорис­тала цю нагоду: розкуйовдила коси і, вдавши з себе вкрай переля­кану, вбігла в кімнату Каллірої, обняла її коліна й почала благати:

— Допоможи нам, моя володарко! Благаю тебе, порятуй нас! Діонісій гнівається на мого чоловіка. Взагалі він чоловік добрий, але зопалу може покарати. Тільки ти одна можеш нас врятувати; тебе він послухає, якщо ти його попросиш.

Калліроя вагалася. З одного боку, їй не хотілося йти до Діо-нісія, але, з другого боку, вона не могла відмовити Плангоні, тому що та для неї зробила чимало доброго. Щоб не виявитись невдяч­ною, вона сказала так:

— Я рабиня і не смію турбувати господаря. Проте, коли ти вважаєш, що він мене послухає, то я готова звернутись до нього з проханням. Аби тільки мої заходи увінчались успіхом!

Коли вони підійшли до будинку Діонісія, Плангона сказала двірнику доповісти пану, що до нього прийшла Калліроя. Діонісій у той час лежав у своїй кімнаті прибитий горем. Від душевних мук він уже геть змарнів. Почувши, що Калліроя тут, він занімів од не­сподіванки і в очах йому потемніло. Опам'ятавшись, він сказав:

— Хай увійде!

Калліроя зайшла в кімнату і, опустивши очі, вкрилася гарячим рум'янцем, потім насилу проказала:

— Плангоні я багато чим зобов'язана. Вона любить мене, як рідну дочку. Тому прошу тебе, пане, не гнівайся на її чоловіка, прости йому, будь ласка, його провину.

Вона хотіла говорити далі, але від хвилювання не змогла. Діо-шсій, який зрозумів хитрощі Плангони, відповів Каллірої:

— Так, я гніваюсь на Фоку і Плангону, і ніхто на світі не міг би їх врятувати від покарання. Але заради тебе я їх помилую. Знай, жінко, що ви врятовані завдяки Каллірої.

Плангона припала до ніг Діонісія, але той озвався:

— Падай до ніг Каллірої. Це вона вас урятувала. Плангона помітила, що Калліроя задоволена помилуванням, тож вона ска­зала дівчині:

— Подякуй від нашого імені Діонісію! — І підштовхнула її до господаря.

Калліроя, падаючи навколішки, ненароком зачепила праву руку Діонісія, а той, немовби не дозволяючи їй торкнутися його руки, притягнув Каллірою до себе, поцілував і зразу ж відпустив з обій­мів, щоб вона не запідозрила хитрості.