Розділ 4

Хто міг би описати словами той незабутній день, що озна­менувався такими важливими подіями? Схвильовані люди об­мінювались побажаннями і обіцянками, раділи й сумували, дава­ли одне одному доручення і писали листи. Херей також написав перському цареві листа такого змісту:

"Ти довго зволікав із судом, тому я звернувся до найсправед-ливішого судді — до війни, бо вона найкраще вирішує, хто силь­ніший, а хто слабкіший. Війна не тільки повернула мені мою дру­жину, але й віддала в мої руки твою. Я не беру собі за зразок твоєї забарності і швидко, не чекаючи вимог, повертаю тобі Ста-тіру, яка навіть у полоні зберегла чистоту і залишилась царицею. Зрештою, хай тобі буде відомо, що не я, а Калліроя посилає тобі цей подарунок. Замість подяки за нього просимо тебе помири­тися з єгиптянами, бо цареві терпимість личить більше, ніж іншим людям. Зваж, що єгиптяни чудові і віддані воїни: я запропонував їм як друзям піти зі мною, але вони воліють лишитися при тобі".

Такого листа склав цареві Херей, а Калліроя також: вважала своїм обов'язком на знак вдячності написати кілька слів Діоні-сію. Тільки зробила вона це потай від Херея, знаючи його рев­ниву вдачу. На навощених табличках вона написала таке:

"Калліроя шле привіт своєму благодійникові Діонісію. Це ти визволив мене від розбійників і рабства. Прошу, не гнівайся на мене. Адже душею я завжди з тобою завдяки нашому синові, вигодувати й виховати якого гідним нас я доручаю тобі. Не бери для нього мачухи. Вистачить з тебе двох дітей: маєш не тільки сина, а й дочку. Коли син змужніє, з'єднай їх шлюбними узами.

Сина відправ у Сіракузи, щоб побачив він свого діда. Обіймаю тебе, Плангоно! Ці слова я написала тобі власноручно. Будь здо­ровий, дорогий Діонісію, і пам'ятай про свою Каллірою".

Запечатавши листа, Калліроя сховала його за пазуху і, коли надійшла пора сідати всім на кораблі, вона взяла Статіру за руку й провела її на судно. Деметрій наказав поставити на палубі цар­ський намет, вкритий шарлатовою тканиною, гаптованою ваві­лонськими візерунками. Схиливши шанобливо голову перед Статірою, Калліроя сказала їй:

— Прощай, Статіро, не забувай мене і пиши мені в Сіракузи. Адже для царів не існує нічого неможливого. Довічну вдячність тобі я збережу в колі своїх батьків, присягаюся грецькими бо­гами. Тобі доручаю мою дитину, яка тобі так сподобалася. Вва­жай, що я залишаю її тобі в заставу.

При цих словах сльози покотилися з ЇЇ очей; за її прикладом розплакались усі жінки. Покидаючи корабель, Калліроя непомітно на­хилилась до Статіри і, вкрившись рум'янцем, вручила їй листа.

— Передай цього листа безталанному Діонісію, якого я тобі і ца­рю віддаю під опіку, — попросила вона. — Втіште його! Боюсь, щоб він, переживаючи розлуку зі мною, не наклав на себе руки.

Жінки ще говорили б і плакали і не перестали б цілуватись, якби стерничі не дали сигналу до відплиття.

Перед тим, як зійти на свій корабель, Калліроя віддала шану Афродіті.

— Щира дяка тобі, володарко, за нинішнє щастя,— сказала вона. — Ти вже помирилася зі мною. Дозволь мені побачити Сі­ракузи! Безмежне море відділяє мене від цього міста, нам треба подолати жахливі глибини моря. Але воно не злякає мене, якщо ти будеш зі мною під час плавання.

Ніхто з єгиптян не сходив на кораблі Деметрія, не попрощав­шися з Хереєм і не поцілувавши його в голову і груди: так при­хилив він їх до себе. Цьому флотові Херей звелів першому вийти у відкрите море, і ген на морській гладіні ще довго лунали про­щальні вигуки впереміжки з добрими побажаннями.