52.Українська реалістична література другої половини хіх ст. Як історико-культурне явище.

У літературі український реалізм почався з половини 19 ст., прийшовши на зміну романтизмові, від якого він перебрав захоплення етнографізмом та героїзацію історичних постатей. «Народні оповідання» Вовчка при всій реалістичній актуальності тем ще забарвлені романтичним фольклором. Дальшим етапом школи реалістів була «об'єктивна проза» 80—90-х років: І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, Б. Грінченка й І. Франка. Вона визначається епічною шириною описів і розповіді, уведенням соціальних і національних тем, поширенням тематики з селянського верста на робітничі й нову інтелігенцію.

Визначальні риси реалізму:

•раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);

•правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;

•принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;

•характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;

•конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;

•вільна побудова творів;

•перевага епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;

•розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

53.Народницький період на західноукраїнськиь землях.

Культурне зростання Галичини в 40-80-х pp.

Характерні риси періоду: 1) керівництво національним рухом переходить до нової інтелігенції;2) центрами українського національного відродження стають Харківський і Київський університети, а також Кирило-Мефодіївське братство; 3) провідна роль у процесі відродження в Україні належить Т.Шевченкові. Молода українська інтелігенція наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. створює свої товариства – так звані громади, головним завданням яких було поширення освіти (створювали школи з українською мовою навчання, видавали підручники української мови). Перша громада була створена у Києві (входили: М. Драгоманов, П. Чубинський, М. Старицький, Т. Рильський, О. Кониський та ін.). Потім такі громади виникли у Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. В образотворчому мистецтві України утверджується реалістичний напрям, що найбільш яскраво виявилося у жанрі пейзажу. Серед українських пейзажистів виділяються В. Орловський, П. Левченко. Найбільш відомим був художник С. Васильківський (1854 – 1917 рр.). У 1860 році початок діяльності Народовців. До них входила молода українська інтелігенція (Шашкевич, Вахнянський, Барвінський). Організували «Народну раду» і видавали журнал «Діло». Створили товариство «Просвіта»(1868) та Літературне Товариство ім.. Шевченка (1873) – з 1892 НТШ, видавали українську літ-ру, пробували знайти компроміс з польською владою.

54. Художня творчість м.Пимоненка, с.Васильківського, м.Самокиша, і. Їжакевича, і.Труша.

Мико́ла Корни́лійович Пимоне́нко— український художник-живописець, академік живопису Петербурзької Академії мистецтв, Член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику. У 90-х роках ХІХ століття брав участь у розписах Володимирського собору в Києві.З 1899 року і до кінця життя — дійсний член Товариства пересувних художніх виставок. Член Товариства мюнхенських художників і Паризького інтернаціонального союзу мистецтв та літератури. У 1904 році Рада Імператорської Академії мистецтв «за известность на художественном поприще» присвоїла Миколі Пимоненку звання академіка живопису. Найвідоміші картини – «Ворожіння» (1893 р.), «Сінокіс» (1900 р.), «Брід» (1901 р.), «Гуси, додому!».

Сергі́й Іва́нович Василькі́вський — український живописець, пейзажист. В молодості часто подорожував Україною і створив низку відомих пейзажів «Весна в Україні», «Влітку», «Кам'яна балка», «На околиці».За пейзажні етюди, в яких художник передавав мальовничість української природи, він отримав 5 срібних і одну малу золоту медаль, а за картину «На Дінці»— велику золоту і право на зарубіжну поїздку для фахового вдосконалення. Васильківського приваблювали мотиви сутичок козаків з татарами «Козаки в степу». Перед смертю він заповів Музею Слобідської України свох твори та значну суму грошей, які, за його бажанням, мали піти на створення у Харкові великого національного художнього музею.

Мико́ла Семе́нович Само́киш—український художник-баталіст, майстер анімалістичного жанру і графік. Під час студій у Петербурзькій Академії належав до українського гуртка митців , що ставив собі за мету відтворити історичні події і національні особливості з життя й побуту українського народу. 1890 за картину «Табун на водопої» здобув звання академіка. Як баталіст, Самокиш двічі виїздив на театр воєнних дій: під час російсько-японської війни і разом зі студентами 1915 на західний і кавказький фронти («Великая война в образах и картинах», 1915), а також намалював кілька картин на теми громадянської війни: «Атака Будьоннівської кавалерії» (1923), «Перехід Червоної Армії через Сиваш» (1935) та інші.

Іва́н Їжаке́вич— український живописець, письменник, графік, народний художник УРСР. Працював у галузі станкового й монументального живопису, книжкової ілюстрації.

Автор ряду картин на теми української історії:«Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь»,«Тарас Шевченко — пастух»,«Битва козаків з шляхтою»,«Гайдамаки під Уманню»,«Повстання селян у Галичині», Автор ілюстрацій до творів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Котляревського, Івана Франка. Брав участь у відновленні фресок Кирилівської церкви в Києві, розписував Церкву Всіх Святих над Економічною брамою Києво-Печерської лаври та зовнішній іконостас Георгіївського собору.

Іван Труш — це один з визначніших українських мистців-імпресіоністів. Своєю творчістю він розпочав відродження галицького малярства.В численній мистецькій спадщині Труша до пейзажних шедеврів належать: «Самітна сосна», «Місячна ніч над морем» (1925), цикли «Життя пнів» (1929), «Луки і поля», «Квіти», «Сосни», «Хмари», «Дніпро під Києвом» (1910); краєвиди Криму, Венеції, Єгипту, Палестини. Труш малював також пейзажі з архітектурними мотивами («Михайлівський собор», «Андріївська церква» в Києві, «Могила Т. Шевченка», «Єгипетський храм» тощо). Крізь усю творчість митця пройшов мотив самітньої сосни посеред степу (створив декілька цих одноіменних пейзажів), широкої, розлогої, обшарпаної вітрами, паленої сонцем, проте усе ж таки вільної і прекрасної… Цей образ вважають символом самого автора.