11.Музичне мистецтво в середньовічній Русі.

В житті людей Древньої Русі велике місце займали музика, пісні та танці. Пісня супроводжувала працю, з нею ходили в похід, вона була складовою частиною свят, входила в обряди. На фресках Софії Київської (XI ст.) зображені музиканти, які грають на різних духових, ударних та струнних інструментах .Ці фрески свідчать про жанрове розмаїття музичної культури Київської Русі.У музиці люди бачили захист від нечистої сили, від поганого сну. Також існували спеціальні магічні мелодії для забезпечення родючості грунту і плодючості худоби.Артисти-скоморохи займали особливе місце серед древньоруських професійних виконавців. Вони їздили із міста в місто, із села в село і виступали на торгах, ярмарках або святах.Умовно можна виділити три напрямки музичного життя того часу – народну музику, інструментальну й церковну. Християнство принесло в культуру Русі церковні співи. Вони були одноголосими.. Церковні мотиви, що прийшли з Візантії, вважалися священними й незмінними. Але згодом виникли нові форми музики, зокрема, знаменитий Київський розспів.

12. Освіта та наукові знання в середньовічній Русі.

Князь Київський Володимир Великий, за словами літописців “почав брати у визначних людей дітей й давати їх у книжну науку”. Перші школи були утворені при кафедральних церквах, вчителями й вихователями ставало освічене духовенство. У школах вчили читати, писати й рахувати. Основними книгами в школах були богослужебні книги, найчастіше Псалтир.Світська освіта була нижчою за релігійну, бо остання вимагала досконалого освоєння Святого Письма. Основою вищої науки у ці часи на наших теренах була грецька мова, на західних українських землях вчили ще латину та німецьку мови. Найвищим орієнтиром в освіті за Великокняжої України-Руси була візантійська освіта, яка спиралася на надбання багатьох поколінь і за своїм рівнем стояла чи не найвище в тогочасній Європі. Але отримати її могли лише одиниці, які досягали Царгорода. Великий князь Київський Ярослав Мудрий вважається фундатором книжності, вченості і освіти в давній Україні-Русі. У 1037 році заснована перша відома в нашій державі бібліотека – Бібліотека Софійського Собору або, за іншою назвою, – Бібліотека Ярослава Мудрого. За оцінками ряду дослідників вона налічувала понад 950 книг. більшість з них була церковними, богослужебними. За часів Київської держави особливо відомими і популярними були, по-перше, книги Святого Письма: Євангелія, Апостоли, Псалтирі. Найдавніше Остромислове Євангеліє виготовлене в 1056-57 рр. в Києві. Певних успіхів досягає за княжих часів і українська медицина. Слід згадати таких відомих вітчизняних лікарів того часу як Дем’ян-пресвітер і Агапіт-лічець (друга половина ХІ ст.). Дочка Я.Мудрого Анна опрацьовує і видає першу книгу рецептів з фітотерапії.

13.Писемність та давньоруські літописи в середньовічній Русі.

На початок ХI ст. на Русі використовувалися дві системи письма - кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця - розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до ІХ ст. місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери. Давньоруська література розвивалася рідною мовою. До особливостей писемної культури Русі треба віднести утворення двох типів літературної мови: церковнослав“янської і близької до просторіччя давньоруської. Першою писалася церковно-повчальна і житійна література, близькою до розмовної велося ділове листування, складалися юридичні акти (“Руська правда”), літописи, пам”ятники світської літератури (“Слово о полку Ігоревім”). Писемна література, яка сформувалася в Київській Русі на початку ХI ст., спиралася на два найважливіших джерела - усну народну творчість і християнську традицію, що прийшла з сусідніх держав, насамперед Візантії. У творах літераторів того часу широко використовувалися героїчні й обрядові пісні, загадки, прислів'я, приказки, замовляння і заклинання. Народні пісні і перекази широко використовувалися літописцями. Від усної народної творчості древньої Русі у фольклорі українського народу збереглися найяскравіші зразки обрядової поезії — колядки і щедрівки. Вершиною усної народної творчості став героїчний билинний епос, що склався до Х столітті і розвивався в XI—XIII століттях. Головною темою билин київського циклу стала боротьба з іноземними загарбниками, ідея єдності і величі Русі. У найдавніших билинах народ ідеалізував своє минуле, коли селяни ще не були залежні від феодалів. Істинно народними героями стали пізніше Ілля Муромець похований у печерах Києво-Печерської лаври, завзятий галичанин Дунай, волинець Михайло Казарин, ростовець Альоша, рязанець Добриня, новгородець Садко. З Константинополя в Київ незабаром після введення християнства стали надходити церковні і світські твори грецькою та іншими мовами. Одним з перших був переклад Євангеліє, виконаний у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Осторомира — Остромирове Євангеліє. Згодом на Русі з'явилися оригінальні твори. першим самостійним жанром давньоруської літератури стало літописання. Початок його відносять ще на кінець Х століття. «Повість временних літ» є літописним зведенням. Вона була створена напочатку XII століття ченцем Нестором на основі декількох більш давніх літописів X—XI століть. Одна з величезних заслуг Нестора полягає втому, що він об'єднав місцеві, регіональні записи «за літами» в єдиний, загальноруський літопис. Давньоруські літописи суттєво відрізнялися від західноєвропейських і візантійських хронік. вони були ширші за змістом. . Головною темою руського літописання стала сама Руська земля, її єдність і могутність.