V. За акустичним враженням:

Шиплячі - ш, ч, ж, дж,

Свистячі - з, з', с, с', дз, дз', ц, ц'.

Питання 4. Позиційні та комбінаторні зміни звуків у мовленнєвому потоці

У мовленнєвому потоці, коли звуки вимовляються у безпосередній послідовності вряд, відбувається своєрідне накладання (артикуляції кінцевої і початкової фаз сусідніх звуків або й цілих звуків) — коартикуляція, що спричиняється до різних їх видозмін

Бувають комбінаторні й позиційні зміни звуків.

Позиційні зміни звуків залежать від наголосу та положення в слові чи складі.

и  и^е, е  е^и — у ненаголошеному складі;

для голосних

о  о^у перед складом з наголошеним у— ко ^ужух

й  ĭ, в  ў — 1) в кінці слова після голосного; 2) на початку слова перед приголосним; 3) після голосного перед приголосним: [ĭдеш], [раĭ], [приĭди], [воўк].

Комбінаторні зміни — зумовлені взаємодією звуків у мовленнєвому потоці.

За напрямом усі комбінаторні зміни поділяють на регресивні і прогресивні. Регресивні — вплив наступного звука на попередній, а прогресивні — навпаки.

Акомодація (пристосування) — зміни, що відбуваються внаслідок взаємодії звуків

різних категорій (голосних і приголосних) В українській мові [д, т, з, с, ц, л, н] перед

[і] пом’якшуються, а [б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, дж] напівпом’якшуються.

Асиміляція (уподібнення) — зміни, що відбуваються внаслідок взаємодії звуків тієї

самої категорії: [дн'іпро'] → [д'н'іпро'].

Дисиміляція (розподібнення) — з двох однакових звуків один утрачає які-небудь

сильні фонетичні ознаки /ср'ібро/  /срібло/, /къто/ /хто/. В українській

мові дисимілятивні зміни не реалізуються в живому мовленні. Вони фіксовані

орфографічно.

Асиміляції приголосних в українській мові

1. Асиміляція за дзвінкістю/глухістю:

а) асиміляція за дзвінкістю – під впливом наступного дзвінкого попередній глухий одзвінчується:

боротьба [бород'ба'],

просьба [про'з'ба];

б) асиміляція за глухістю – під впливом наступного глухого попередній дзвінкий оглушується:

1) на межі префікса і кореня, двох слів (службового і повнозначного):

розклад [роскла'д],

безпідставний [бе^исп’ідста'ўни^еĭ],

з тобою [стобо'jу],

з кимось [ски'мос'];

2) під впливом наступних глухих к і т попередній дзвінкий г оглушується:

легко [ле'хко],

вогко [во'хко],

кігті [к’і'хт'і],

нігті [н'і'хт'і].

2. Асиміляція за місцем і способом творення:

а) під впливом наступного шиплячого попередні [д] і [т] змінюються на шиплячі ([д] → [дж]):

заквітчати [закв’іч:а'ти^е],

підживити [п’іджжи^еви'ти^е];

б) під впливом наступного свистячого попередні [д] і [т] змінюються на свистячі ([д] → [дз]):

сміється [c'м’іjе'ц':а],

відзначити [в’ідззна'чи^ети^е];

в) під впливом наступного шиплячого попередній свистячий змінюється на шиплячий:

принісши [при^ен'ш:и^е];

г) під впливом наступного свистячого попередній шиплячий змінюється на свистячий:

хвилюєшся [хви^ел'у'jес':а].

3. Асиміляція за м’якістю:

під впливом наступного м’якого попередній твердий пом’якшується:

а) під впливом наступних м’яких [д'], [т'], [з'], [с'], [ц'], [л'], [н'] попередні тверді цієї ж групи пом’якшуються:

днями [д'н'а'ми^е],

пісня [п’і'с'н'а];

б) під впливом наступних пом’якшених [в’] і [м’] попередні свистячі пом’якшуються:

свято [c'в’а'то],

цвях[ц'в’а'х].

В інших випадках асиміляція за м’якістю не спостерігається:

трьом [тр'о'м].

Транскрипція – точний запис усного мовлення за допомогою спеціальних знаків.

Фонетична транскрипція	Фонематична транскрипція
Фонетичну транскрипцію пишуть у квадратних дужках, див.: […]	Фонематичну – у скісних дужках, пор.: /…/
Фонетична транскрипція якнайточніше передає звучання слів з усіма звуковими відтінками	Передає не звуки, а фонеми без урахування звукових нюансів, які неістотні для впізнання слова
У фонетичній транскрипції для відображення усіх звукових відтінків використовують багато значків, яких немає у фонематичній транскрипції: Значок напівм’якості, напр.: [б’іг]; Позначки наближення одного звука до іншого: [се^ило], [зи^ема], [ко^ужух]; Позначки нескладових звуків [ў] та [ĭ], напр.: [маў], [раĭ]. Значок подовженого звука [:], пор.: [знан′:а]	У фонематичній транскрипції передаємо не модифіковані звуки, а їх узагальнені образи – фонеми Звук [б’] є виявом фонеми /б/, тому: /біг/ Звук [е^и] є виявом фонеми /е/, отже: /село/ Звук [и^е] є виявом фонеми /и/, відтак: /зима/ Звук [ў] є виявом фонеми /в/, тому: /мав/ Звук [ĭ] є виявом фонеми /й/, тому: /рай/ Подовжений звук позначають двома однаковими фонемами, пор.: /знан′н′а/
Спільне:
Однаково позначаємо наголос – скісною рисочкою над наголошеним голосним; Однаково позначаємо паузи: [//] – значок великою паузи, [/] – значок малої паузи; Однаково позначаємо м’якість (і звуки, і фонеми бувають м’якими: [з′л′іс′т′] і /з′л′іс′т′/); Відображаємо усі асиміляції (за глухістю, дзвінкістю, місцем і способом творення, м’якістю), див: [воґзал] і /воґзал/; [ж:ати^е] і /жжати/;
Отже, фонетична транскрипція є точнішою, повнішою, “розцяцькованішою”, вона потрібна для вироблення навичок правильної вимови слів	Фонематична транскрипція – простіша, більш схематична. Вона зручна для лінгвістичних досліджень, бо не переобтяжена позначками різних призвуків.
Порівняйте запис тих самих слів різними транскрипціями:
[не^иўгамоўни^еĭ] [дз′в’інк’іс′т′] [в’іч:и^езна] [бе^испе^иречно]	/невгамовний/ /дз′вінкіс′т′/ /віччизна/ /бесперечно/

ПИТАННЯ 5.