1 Господарство провідних країн світу на початку 20 століття і у період Першої світової війни. Становлення системи регульованого капіталізму. Завершення формування світового господарства.

Початок XX ст. знаменувався радикальними змінами в аграрному секторі економіки світу. В сільському господарстві США, Великобританії, Франції розвивалось фермерство. Аграрний розвиток у Німеччині відзначався дуалістичністю. Крім фермерських господарств, зберігалось велике землеволодіння юнкерів та залежність селян від них.

Кардинальні зміни в усіх сферах господарського життя на початку XX cт. призвели до утворення світового господарства як системи світогосподарських відносин, матеріальної основи індустріальної цивілізації. Світове господарство — це сукупність національних господарств як макроекономічних організмів, пов'язаних між собою міжнародними економічними відносинами в цілісну систему. Матеріальною основою формування світового господарства були машинне виробництво, міжнародний поділ праці, завершення формування світового ринку. Істотним чинником розвитку світового господарства стала інтернаціоналізація господарського життя.

Прискорилося економічне зростання. Загальні середньорічні темпи зростання ВВП провідних індустріальних держав Західної Європи, Північної Америки в 1870—1913 рр. становили 2,5%, зокрема США — 4,1%, Японії — 2,5%, Німеччини — 2,8%, Франції — 1,7 %, Великобританії. — 1,9%.

Характерною особливістю світової економіки був перехід від моно- до поліцентризму. Серйозними конкурентами Великобританії, яка першою стала на шлях промислового перевороту й індустріального розвитку і була "майстернею світу", стали США та Німеччина. Економічний розвиток мав переважно екстенсивний характер. Темпи зростання продуктивності праці відставали від темпів економічного зростання і становили в середньому 1,7 %. У США за 1870—1914 pp. екстенсивні фактори забезпечували 73% приросту продукції.

Національне виробництво дедалі більше визначалося міжнародними зв'язками. Залежно від ступеня включення його до системи міжнародної спеціалізації та кооперації воно почало набувати форми міжнародного господарського процесу.

Як відомо, в умовах капіталізму вільного підприємництва економічна роль буржуазної держави полягала головним чином в тому, щоб, по-перше, збирати податки і, по-друге, щоб забезпечувати конкурентноздатність національної буржуазії на світовому ринку шляхом здійснення відповідної зовнішньоторговельної політики. В умовах монополістичного капіталізму ці функції держави зберігаються і посилюються.

Становлення регульованого або державно-монополістичного капіталізму характеризується посиленням особистої унії високопоставлених чиновників буржуазної держави з магнатами фінансового капіталу. Ця унія здійснюється шляхом посідання урядовими чиновниками важливих постів у монополіях та шляхом висунення представників монополій на керівні пости в державному апараті. Вплив монополій на буржуазну державу і її політику здійснюється також через союзи монополістів, які об'єднують представників монополій як в межах однієї галузі чи кількох галузей, так і в загальнонаціональному масштабі. На чолі таких союзів монополістів стоять представники найбільшого монополістичного капіталу, які водночас є керівниками різноманітних урядових комітетів, членами уряду.

Вихідним пунктом переростання монополістичного капіталізму у ДМК було економічне панування монополій. Панування монополій, із одного боку, засвідчило той факт, що продуктивні сили переросли приватно-капіталістичні способи привласнення і дедалі настійніше вимагають їх заміни. З іншого - створило матеріальну передумову ширшого втручання держави в процес капіталістичного відтворення з метою його регулювання в інтересах збагачення монополій.

З виникненням монополій економічні суперечності буржуазного суспільства, які випливають із самої природи капіталістичного нагромадження, настільки загострилися, що вільна гра ринкових сил і руйнівна стихія економічних криз вже не могли автоматично без державного втручання, відновлювати пропорції, необхідні для розвитку капіталістичного виробництва. В таких умовах втручання держави в економіку стає абсолютно необхідним.

Крім причин, існували ще й фактори, які на певних етапах розвитку прискорювали зростання державно-монополістичних процесів. До таких факторів належать : розкол світу на дві системи і розвиток суперечностей між ними; загострення суперечностей між метрополіями і колоніями; перша і друга світові війни; розвиток НТР.

З розколом світу на дві протилежні системи правлячі кола капіталістичних країн, по-перше, у зрощенні сили монополій з силою держави почали шукати можливість мобілізації сил і ресурсів з метою протистояння соціалізму на світовій арені. По-друге, почали запозичувати і впроваджувати у процес відтворення елементи економічного і соціального регулювання як засобу забезпечення внутрішньої стабілізації.

З кризою, розпадом, а далі і крахом колоніальної системи імперіалізму монополії за допомогою державно-монополістичних заходів намагалися зберегти в молодих національних державах в нових формах своє економічне і політичне панування.

Перша світова війна поклала початок створенню військового механізму державно-монополістичного капіталізму. В цей час відбулось посилення концентрації фінансового капіталу й суттєво зросла роль державних монополій. Втручання держави в економіку ставало більш частим, систематичним.

В період між двома світовими війнами найбільший вплив на прискорення розвитку ДМК зробила світова економічна криза 1929-1933 pp. Щоб врятувати від краху приватні банки, промислові концерни, залізничні компанії, держава вимушена була пускати в дію свої фінансові та економічні ресурси. Саме в цей період у США було започатковано так званий "новий курс" Ф.Рузвельта, який включав цілу низку заходів державного втручання з метою виведення американської економіки з кризи. В цей час у Німеччині у зв'язку з підготовкою до війни посилилось втручання держави в економіку з метою її мілітаризації.

В період другої світової війни розвиток ДМК досяг нового ступеня. Він проявився у зростанні державних інвестицій в промисловість та будівництво військових підприємств, у зростанні урядових позик та пільг монополіям, які працювали на війну. Крім того, зріс економічний контроль з боку держави за випуском військової продукції і розвитком державного ринку. Тобто, саме в цей період склалася розгалужена система державного регулювання економіки.

Активізацію економічних функцій держави обумовила також НТР, яка висунула складні завдання не тільки в галузі наукових досліджень, але й при впровадженні їх результатів у виробництво. Фінансування наукових досліджень, розвиток нових не завжди прибуткових, але потрібних для економіки галузей виробництва, вирішення проблем безробіття і перекваліфікації робітничих кадрів, що загострилися в процесі НТР, - всі ці завдання неспроможні вирішити окремі, навіть великі монополії. Вони вимагали активного втручання держави.

Зрощення сили монополій з силою держави в єдиний механізм відбувається на всіх фазах відтворення, тобто на фазі виробництва, розподілу, обміну і споживання. На кожній з цих фаз простежуються й відповідні форми ДМК. Серед них найбільш поширені такі:

підприємницька діяльність держави і створення державного сектора в економіці;

державний розподіл і перерозподіл національного доходу через держбюджет, кредитно-грошову політику, регулювання цін та заробітної плати;

держава забезпечує привілейований ринок для монополій, виступаючи замовником і споживачем значної частини суспільного продукту і послуг, як правило мілітариського характеру;

державне стимулювання зовнішньоекономічної діяльності приватних монополій у вигляді забезпечення їм гарантій вивозу капіталу і товарів;

участь представників уряду і монополістичного капіталу в створенні міждержавних союзів, угод та розвитку економічної інтеграції як засобу боротьби за економічний переділ світу;

розвиток особистої унії між представниками монополій та урядами.

Перша промислова революція підготувала екон перед­умови для здійснення другої технологічної революції (1870—1918) B нових істори умовах, які позначилися подальшим розвитком ринкового господарства в період монополіст. конкуренції.

У 1873 p. відбулася світова екон криза, яка була наслід­ком циклічного розвитку капіталіст економіки в умовах віль­ної конкуренції. Криза співпала з початком другої наук-технологічної революції, що позначилася значними від­криттями в галузі науки й техніки.

Збільшення обсягів виробництва товарів, зростання міст, освоєння корисних копалин у колоніях призвело до розвитку та вдосконалення транспорту. Швидкими темпами зростає довжина залізниць,будуються нові величезні канали— Суецький та Па­намський, почалась електрифікація залізниць.

Упровадження у всі сфери людського життя досягнень другої технологічної революції суттєво вплинуло на світове промислове виробництво. Так, лише з 1870 по 1900 pp. обсяги продукції збіль­шилися в три рази.

Унаслідок технічних зрушень прискореними темпами розви­вається важка промисловість, яка випереджає легку, а також сіль­ське господарство.

У сільському господарстві відбувається подальший розвиток фермерства, зростає його товарність та кардинально поліпшуєть­ся механізація.

Продовжується освітня революція, яка розпочалася в середині XIX ст. У кінці XIX ст. країни особливий наголос зробили на розвитку середньої та вищої освітй, особливо технічної, щоб за­довольнити потреби промисловості у кваліфікованих кадрах.

Технічний прогрес наприкінці XIX — на початку XX ст. актив­но вплинув на процес розширення виробництва, застосування нової техніки, збіль­шення розмірів промислових підприємств і централізації капіталу та виникнення монополій.

У такій ринковій системі монополії набувають форми карте­лів, синдикатів, трестів та концернів, з виробництва, збуту та ке­рування підприємствами.

У провідних країнах Зах Європи та США посилюється, вплив держави на економіку та утвор державно-монополістичний капіталізм.

На рубежі XIX—XX ст. в економічній літературі для опису змін, що відбувалися, дедалі частіше почали вживаться термін «імперіалізм», переважно у значенні експансіоністської зовнішньо політичної діяльності капіталіст держав. На початку століття з'являються перші теорії імперіалізму як нової стадії розвитку суспільства.

Сукупність національних економік та взаємозв'язки, тобто економічні відносини між ними, міжнародні економічні відносини становлять світове господарство, яке протягом тривалого історичного процесу сформувалося в останній третині XIX ст. Світове господарство все більше набуває ознак цілісності. Цей процес об'єктивно зумовлений дією таких факторів:

1) Інтернаціоналізація господарського життя, міжнародний поділ праці, які дозволяють окремим країнам ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів, значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономивши паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально і найефективніше використовувати всі економічні (завжди обмежені) ресурси.

2) Розгортання науково-технічної революції, коли жодна з країн світу не може самостійно використовувати всі досягнення сучасної науки і техніки. Тому всі вони повинні об'єднувати зусилля у цій сфері, що значно сприятиме встановленню між ними тісних економічних і науково-технічних зв'язків і приведе до формування стійких структур у світовому господарстві.

3) Необхідність об'єднання зусиль країн при розв'язанні глобальних проблем (роззброєння, екологічної, продовольчої, демографічної тощо), зростаюча потреба у взаємній допомозі у виняткових ситуаціях (землетрусах, повенях, ядерних аваріях), доцільність поєднання господарських зусиль країн-партнерів для спільного освоєння багатств світового океану й космосу, збереження як уже напрацьованих людством знань, ідей, так і переробка та використання все складніших інформаційних систем, створення міжнародного інформаційного банку знань, яким могла б користуватись кожна країна світу.