Реквізити листа та їх оформлювання

Службові листи пишуть чи друкують на бланку або чистому аркуші паперу. Основні реквізити листа за державним стандартом такі:

1. Державний Герб. Має бути розташований у центрі верхнього берега або над серединою рядка з назвою організації.

2. Емблема організації, установи чи підприємства (не відтворюють, якщо на бланку розміщено зображення Державного Герба України).

3. Зображення державних нагород. Розташовуються у верхньому лівому кутку на рівні реквізитів 07,08.

4. Код організації установи чи підприємства. Зазначається за ЄД-РПОУ після реквізиту "Довідкові відомості про організацію" (09).

5. Повна назва установи, організації чи підприємства - автора листа. Відтворюється угорі ліворуч за допомоги штампа або друкарським способом.

6. Назва структурного підрозділу. Дозволяється друкувати машинописним способом у верхньому лівому кутку.

7. Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреси, номер телетайпа, номери телефону, факсу. Розташовують у верхньому лівому кутку, оформляють відповідно до поштових правил. Для здійснення розрахунково-грошових операцій на бланках листів указують номер розрахункового рахунка у відділенні банку.

8. Дату (день, місяць, рік) записують здебільшого словесно-цифровим способом (24 серпня 2009 р.). На бланках дату листа ставлять ліворуч угорі на спеціально відведеному для цього місці. Якщо лист написаний не на бланку, то дату вказують під текстом зліва.

9. Адресат. Листи адресують організації, установі чи підприємству, службовій або приватній особі. Назву установи і структурного підрозділу подають у називному відмінку, а найменування посади й прізвище - у давальному.

Якщо листа адресовано керівникові установи, назва якої входить у найменування посади, то прізвище й посаду подають у давальному відмінку, а назву установи - у родовому.

В адресі можна вказувати лише назву посади, без прізвища та ініціалів особи, яка цю посаду обіймає. Це припустимо тільки за умови, якщо ця посада - єдина в установі, організації чи на підприємстві.

Якщо особа, якій надсилають листа, має вчене звання або науковий ступінь, то ці відомості подають перед прізвищем. Ступені й звання можна записувати у скороченій формі.

До реквізиту "адресат" може входити поштова адреса. Слід пам'ятати: якщо лист адресовано установі, поштову адресу вказують після назви установи, структурного підрозділу й прізвища службової особи.

Реквізити адресата друкують праворуч у верхній частині сторінки. Кожний елемент - назву установи, підрозділу, посаду, прізвище та ініціали особи, поштову адресу - подають з нового рядка і з великої літери. На конверті повторюють адресу отримувача листа, починаючи з "Кому", а потім указують "Куди".

10. Будь-який службовий лист повинен мати заголовок до тексту, що містить стислий виклад його основного змісту.

11. Текст листа складається з двох частин: опису фактів або подій, що послужили підставою для написання листа; висновків і пропозицій.

12. Позначення про наявність додатка роблять ліворуч під текстом із нового рядка.

13. Підписує службовий лист переважно керівник установи (організації, підприємства), його заступник чи керівник структурного підрозділу. Якщо лист написано на бланку установи, то зазначають лише посаду, ініціал(и) та прізвище особи, яка підписує лист (назву установи не повторюють).

Якщо лист написано не на бланку, то вказують повну назву установи, посаду, ініціал(и) та прізвище особи, котра підписує лист.

3) Арсенійович, Сергійович, Анатолійєвич, Хростофороич, Констянтинович, Олександрович, Юхимович, Данилович, Дмитрієвич, Богданович, Ілліч, Владиславович, Степанович, Гнатович, Іванович

Арсеніївна, Сергіївна, Анатоліївна, Хростофорівна, Констянтинівна, Олександрівна, Юхимівна, Данилівна, Дмитрівна, Богданівна, Іллівна, Владиславівна, Степанівна, Гнатівна, Іванівна.

Арсене, Сергію, Анатолію, Хростофоре, Констянтине, Олександре, Юхиме, Данило, Дмитре, Богдане, Ілля, Владиславе, Степане, Гнате, Іване.

Білет 15

1.Лексика за сферою вживання

За сферами вживання словниковий склад української мови поділяється на загальновживану і спеціальну лексику, або лексику обмеженого вживання. Загальновживану лексику називають ще загальнонародною. До її складу належать слова, використовувані всіма носіями літературної мови. Це слова, що позначають:

предмети побуту (двері, човен, молоток, вікно, чоботи, сорочка, стіл, відро)

процеси трудової діяльності (нести, різати, пекти, читати)

явища природи (дощ, сніг, мороз, вітер)

назви тварин, людей (дочка, мати, діти, голуб, ластівка, окунь, щука, калина, верба)

назви кольорів, смаків, почуттів (зелений, солодкий, радість, жаль)

назви розміру, ваги (великий, важкий)

військові поняття (військо, куля, зброя)

поняття культури (пісня, книга, мелодія)

суспільно-політичні поняття (держава, народ)

числа (два, шістдесят) тощо

Використання цих слів нічим не обмежене, вони складають активний словник української мови і використовуються у всіх стилях, тому називаються стилістично нейтральними.

Крім основного лексичного складу української мови, є слова, користування якими обмежене або територією, або тією чи іншою групою суспільства - представниками науки, техніки, мистецтва, виробництва. Такі слова використовуються лише в певних стилях і тому називаються стилістично маркованими. Це:

Діалектизми

Терміни

Професіоналізми

Жаргонізми

Арготизми

Близькими до жаргонізмів є арготизми (від франц. argot - замкнутий) - слова, які зазнали навмисних змін вставленням складів, додаванням звуків тощо з метою утаємничити, зробити незрозумілим для інших їхній смисл. Наприклад: дулясник - вогонь, ботень - борщ, зивро - відро, хаза - хата, морзуля - цибуля.

До пасивної лексики належать:

Застарілі слова (архаїзми та історизми)

Неологізми

2. Етикет ділового листування

Cлужбове листування - важлива частина ділового етикету. Це спілкування в мініатюрі. Оволодіння ним - це ціле мистецтво і, деколи, нелегка праця. Тямуще ділове листування здатне збільшити обороти фірми, підприємства, поліпшити взаємозв'язки різних служб, встановити міцні зв'язки із споживачами.

1. Діловий стиль - це сукупність мовних засобів, функція яких - обслуговування сфери офіційно-ділових відносин.

Особливості ділового стилю оформилися під впливом умов, в яких протікає ділове спілкування. Інформація в діловому спілкуванні повинна мати певні властивості. Вона має бути:

Офіційною по своєму характеру. Адресною, оскільки управлінський документ завжди призначений конкретному одержувачеві, посадовцю, організації, групі організацій. Актуальною, оскільки документ повинен містити саме ту інформацію, яка необхідна в даний момент часу. Об'єктивною і достовірною. Переконливою, аргументованою. Повною і достатньою для прийняття управлінського рішення. Недостатність інформації може викликати необхідність додатково запрошувати інформацію, породжувати листування, приводити до невиправданих втрат часу і засобів.

Основними вимогами, які пред'являються до ділового стилю, є:

Стандартизація викладу.

Нейтральний тон викладу.

Точність і визначеність формулювань, однозначність і одноманітність формулювань.

Лаконічність, стислість викладу тексту.

Використання мовних формул.

Використання термінів.

Застосування лексичних і графічних скорочень.

Переважання пасивних конструкцій над дійсними.

Вживання словосполучень з віддієслівним іменником.

Використання конструкцій з послідовним підпорядкуванням слів в родовому і орудному відмінку.

Переважання простих поширених пропозицій.

2. Другою особливістю ділового листування є широке вживання мовних формул - стійких (шаблонних) оборотів, використовуваних в незмінному вигляді. Для мотивації тієї або іншої дії застосовуються наступні вирази:

«Повідомляємо, що в період з... по....»

«Повідомляємо, що за станом на....»

«Направляємо Вам узгоджений....»

«Просимо Вас розглянути питання про...»

«Перевіркою встановлено, що.....»

«У зв'язку з відсутністю фінансової допомоги....»

«У зв'язку з складною економічною ситуацією....»

При використанні терміну необхідно стежити за тим, щоб він був зрозумілий адресатові. При використанні багатозначних термінів (термінів-синонімів) слід враховувати, що в одному документі термін може вживатися тільки в одному з своїх значень. Наприклад, терміни «договір», «контракт», «угода» є термінами-синонімами, але вони розрізняються практикою свого застосування.

3. До особливостей ділового листа відносять також і застосування скорочень. Розрізняють два основні види скорочення слів:

Лексичні (абревіатури) - складноскорочені слова, утворені шляхом видалення частини складових їх букв з частин слів: СНД, ТОВ, МНС, АЕС, ГОСТ, ГУМ, головбух, зав., заст., спецназ.

Графічні - вживані на листі скорочені позначення слів: гр-н, тчк, ж-д, кв. м і ін.

У листах повинні вживатися тільки офіційно прийняті скорочення, позначення і терміни. Найменування установ, організацій і посад, звань, одиниць вимірювання, географічні назви та інші повинні точно відповідати офіційним назвам.

4. Використання конструкцій з послідовним підпорядкуванням слів в родовому або орудному відмінку - ще одна особливість ділового листа:

«Пропонуємо Вам варіанти рішень (чого?) реконструкції систем опалювання, вентиляції і санітарно-технічних установок житлових будинків і адміністративних будівель..»

Лист доцільно готувати по одному питанню. Якщо необхідно звернутися в організацію одночасно з декількох різнорідних питань, то рекомендується складати окремі листи по кожному з них. У тексті одного листа можна виражати прохання або інші питання, якщо вони на виконання будуть передані одній особі.

2. Структура текста ділового листа

Написання тексту листа є трудомістким процесом. Важливе завдання при складанні листа - його інформаційне насичення, тобто включення в нього необхідної кількості інформації. Лист буває одноаспектним і багатоаспектним. Один аспект листа зазвичай складає зміст всього листа, і найчастіше це листи, які не вимагають відповіді. Текст багатоаспектних листів може складатися з наступних аспектів: розділів, пунктів, підпунктів, абзаців. Виклад кожного аспекту необхідно починати з абзацу. Для ділового листування характерна тенденція складання переважно багатоаспектних листів.

Лист складається зазвичай по схемі:

Вступ. Вступна частина містить: посилання на документ, його окремі пункти, складання листа, що послужили підставою; констатацію факту, в ній вказуються мета (причина) складання листа. При посиланні на документ вказуються його дані в наступній послідовності: найменування виду документа, автор, дата, реєстраційний номер документа, заголовок.

Основна частина. В основній частині висловлюється опис події, ситуації, що склалася, їх аналіз і докази, що приводяться. Саме у цій частині необхідно переконати, довести, що в нараді (конференції, круглому столі), що проводиться, необхідно брати участь, що вироблювана продукція або виконувані послуги кращі, що прохання необхідно виконати і т.д.

Висновок. Висновок листа є висновками у вигляді прохань, пропозицій, думок, відмов, нагадувань і т.д. Лист може містити тільки одну завершальну частину. Основні питання листа треба чітко сформулювати і розташувати в послідовності, найбільш оптимальній для сприйняття.

Після складання і написання службовий лист необхідно відредагувати.

Звернення    

Діловий лист практично завжди починається із звернення. Ця невелика за об'ємом частина тексту виключно значуща для цілей спілкування. Правильно вибране звернення не тільки привертає увага адресата, але і задає листуванню потрібну тональність, сприяє налагодженню і підтримці ділових відносин. Кома після звернення додає листу буденний характер, знак вигукування підкреслює значущість і офіційний стиль.

Виклад кожного аспекту змісту слід починати з нового абзацу.

Для ділового листа краще використовувати бланк з емблемою фірми і її назвою, а також фірмові конверти, на яких повторюються ті ж, що і на бланку, реквізити.

Сам лист починається з точного повторення в лівому верхньому кутку адреси, написаної на конверті. З правого боку пишуть дату відправлення листа - день, місяць і рік повністю. Ще нижче - звернення, з лівого боку. Починається воно з тієї ж ввічливої форми, яка використовувалася перед прізвищем вашого адресата на конверті.

 

Після закінчення листа ставлять підпис і прізвище, нижче вказують посаду і назву фірми. Прізвище можна вказувати без ініціалів. Після підпису і прізвища обов'язково вкажіть свою посаду і назву вашої фірми.

Завершити лист потрібно також ввічливим формулюванням.

Постскриптум (P.S.) виносять вниз, після підпису. Нижче постскриптуму ставлять свій підпис або ініціали.

Загальне правило для будь-якої кореспонденції - з лівого краю паперу донизу залишають вільне поле однакової ширини.

Адреса того, кому відправляється лист, вказується на конверті, адреса відправника повинна бути вказана двічі: на конверті і в тексті листа (в кінці, нижче за підпис, або в правому верхньому кутку першої сторінки).

3. Зміст ділового листування

За змістом і призначенням листи можуть бути:

• Інструктивними

• Супровідними

• Гарантійними

• Інформаційними

• Подячними

• Вітальними

• Рекламними

Є також листи-прохання, листи-запити, листи-сповіщення, листи-відповіді, листи-запрошення і ін. Кожен різновид листів має свої особливості в складанні і оформленні.

3. Спишіть, вставляючи пропущені букви:

Розписати, безперечний, превеликий, пробити, приклеїти, скипіти, сточити, звалити, змити, сфотографувати, змалювати.

Білет 16

1. Термінологічна і професійна лексика, її відмінність від загальновживаної.

Загальновживану лексику називають ще загальнонародною. До її складу належать слова, використовувані всіма носіями літературної мови. Це слова, що позначають:

• предмети побуту (двері, човен, молоток, вікно, чоботи, сорочка, стіл, відро)

• процеси трудової діяльності (нести, різати, пекти, читати)

• явища природи (дощ, сніг, мороз, вітер)

• назви тварин, людей (дочка, мати, діти, голуб, ластівка, окунь, щука, калина, верба)

• назви кольорів, смаків, почуттів (зелений, солодкий, радість, жаль)

• назви розміру, ваги (великий, важкий)

• військові поняття (військо, куля, зброя)

• поняття культури (пісня, книга, мелодія)

• суспільно-політичні поняття (держава, народ)

• числа (два, шістдесят) тощо

Використання цих слів нічим не обмежене, вони складають активний словник української мови і використовуються у всіх стилях, тому називаються стилістично нейтральними.

Крім основного лексичного складу української мови, є слова, користування якими обмежене або територією, або тією чи іншою групою суспільства - представниками науки, техніки, мистецтва, виробництва. Такі слова використовуються лише в певних стилях і тому називаються стилістично маркованими.

До термінологічної лексики належать слова і словосполучення, використовувані для точного визначення понять, які становлять специфіку найрізноманітніших галузей науки і техніки: відмінок – граматична категорія імені, що виражає його синтаксичні відношення до інших слів у реченні; атом – найдрібніша частинка хімічного елемента, яка утворює з атомами того ж елемента або атомами інших елементів більш складні хімічні комплекси – молекули. До власне професійної лексики належать слова, вживані групами осіб на позначення предметів і понять, які безпосередньо пов’язані з їх професійною діяльністю або родом занять. Наприклад, учительська професійна лексика: «вікно», крейда, дошка, указка, зошити, журнал, табель, оцінка, таблиця, двійка, учень, клас, дзвоник тощо.

2. Телеграма.

СЛУЖБОВА ТЕЛЕГРАМА - узагальнена назва різноманітних за змістом документів, переданих, як правило, телеграфом.

Телеграми надсилаються у найтерміновіших випадках" коли інші види зв'язку не можуть забезпечити вчасного повідомлення інформації адресатові.

Залежно від призначення службові телеграми бувають внутрішні і зовнішні.

Внутрішні службові телеграми поділяються на вищі державні, державні, термінові, звичайні. У першу чергу обслуговуються вищі державні та державні телеграми, потім - з помітками "Звіт" і т. ін.

До категорії термінових належать телеграми, оплачувані за терміновим тарифом, службові з помітками: Термінова; Метео, а також Термінова телефонна розмова. Всі інші вважаються звичайними. Вимоги до оформлення

1. Телеграма пишеться суцільним текстом без переносів. Розпочинається дієсловом у множині чи в однині.

2. Службові телеграми пишуть у двох примірниках: 1-й - до відділення зв'язку; 2-й - до справи (копія),

3. Текст телеграми містить лише словесну інформацію (знаки №, - (мінус), + (плюс), 0, % (процент), цифри пишуться словами).

4. Гранична стислість мови телеграм виявляється в тому, що кількість дієслівних форм мінімальна, прикметників майже немає, прислівники вживаються рідко. Заперечення не не вилучають. Телеграми можуть бути написані шифром або кодом. Розділові знаки у вигляді скорочень крпк, км вживають лише тоді, коли вони впливають на зміну змісту.

5. У тому разі, коли телеграми надсилають службові особи, котрі перебувають у відрядженні, під рискою відправник зазначає, крім власного прізвища, ще й посаду, ким і яким номером видано йому посвідчення про відрядження, а також серію, номер, місце і дату видання паспорта.

6. Телеграми пишуться на друкарських машинках, на комп'ютерах великими літерами з двома інтервалами між рядками. Від руки треба писати великими літерами, чітким, розбірливим почерком темним чорнилом.

7. Між окремими словами роблять пропуск на два інтервали. Текст відокремлюється від адреси трьома інтервалами.

8. Телеграми пишуть лише з лицьового боку телеграфного бланка або чистого аркуша паперу.

9. Підпис ставлять окремим рядком, відступивши від тексту.

10. Якщо телеграма є відповіддю на одержану кореспонденцію, то вихідний номер другої ставлять перед початком тексту телеграми, а вихідний номер телеграми-відповіді - у кінці тексту, перед підписом.

Реквізити службової телеграми:

1) назва виду документа (телеграма);

2) відмітка про категорію та вид телеграми;

3) адреса;

4) текст;

5) номер посилання (якщо телеграма надсилається у відповідь);

6) вихідний номер;

7) підпис;

8) адреса відправника;

9) дата відправлення.

3. Перекладіть прізвища українською мовою:

Лаврентьев, Петров, Ветров, Пущин, Куприн, Егоров, Брянцев, Прокофьев, Драчев, Лесков, Фатьянов, Муравьев, Воскресенский, Королев, Бунин.

Білет 17

1. Типи термінологічних словників (відповідно до фаху)

Типологія словників– належність документа до певного типу за сукупністю ознак. Найсуттєвіші типоуторювальні ознаки для касифікації словників визначають за їхнім цільовим і читацьким призначенням.

У системі типологічної класифікації термінологічні словники належать до довідкових документів, оскільки містять короткі відомості наукового або прикладного змісту, викладені, оформлені й розміщені в порядку, зручному для їх швидкого знаходження. Характеризують високим ступенем узагальнення інформації шляхом стислого викладу відомостей у вигляді готових висновків. Водночас інтеграція ознак, властивих термінологічним словникам, зумовлює значно ширше їхнє функційне призначення і використання. Це дає підстави визначати їх належність не тільки до довідкових документів, але й інших типів. Термінологічні словники можна класифікувати як наукові документи, оскільки вони містять результати теоретичних або експериментальних досліджень у вигляді наукових понять та їх номінативних одиниць. Головною їхньою функцією є документне забезпечення науковою довідковою інформацією різних сфер діяльності суспільства: науки, виробництва, освіти, культури, управління. Певну частину термінологічних словників можна класифікувати як науково-популярні документи, оскільки вони містять відомості про теоретичні або експериментальні дослідження в галузі науки, культури, техніки у формі, доступній читачеві-неспеціалісту. Їх цільове призначення як науково-популярних видань полягає в розповсюдженні й популяризації наукових та інших спеціальних знань у сфері науки, техніки, виробництва, зокрема їх історії. Вони містять відомості наукового або прикладного характеру, але не у всьому обсязі, а тільки у вигляді основних понять, знання яких необхідне суспільству загалом. Такі словники містять популярний виклад в систематизованому вигляді змісту лексичних одиниць певної галузі знання. Вони забезпечують орієнтацію неспеціалістів в поняттєвому апараті галузі знання. Передусім до них належать ілюстративні термінологічні словники. Частину термінологічних словників можна класифікувати як виробничі документи, призначені для використання на виробництві та в інших сферах практичної діяльності, що містять матеріали прикладного характеру, розраховані на фахівців різної кваліфікації. Їх цільове призначення полягає в забезпеченні довідковою інформацією всіх сфер практичної діяльності, зокрема виробництва.

2. Факс

Факс — документ, що пересилається телефонними лініями. Факсимільну машину теж скорочено називають факсом. В різних формах машини існували ще з кінця 19 століття, однак сучасні машини стали поширеними починаючи з 1970 років внаслідок збільшення попиту та здешевлення апаратів.

З появою інтернету, ним стали користуватись в якості заміни факсимільного зв'язку, однак попри різні негативні прогнози, факсами продовжують користуватися. Факс, як і телефон залишаються звичними(якщо не обов'язковими) атрибутами підприємств та державних організацій.

3. Від поданих імен утворіть чоловічі та жіночі імена по батькові Поставте подані імена в кличному відмінку.

Якович, Тимофійович, Григорійович, Васильович, Владиславович, Семенович, Борисович, Георгійович, Юліанович, Гордійович, Миколайович, Констянтинович, Олексійович, Ілліч, Радионович.

Яківна, Тимофіївна, Григоріївна, Василівна, Владиславівна, Семенівна, Борисівна, Георгіївна, Юліанівна, Гордіївна, Миколаївна, Констянтинівна, Олексіївна, Іллівна, Радионівна.

Якове, Тимофію, Григорію, Василь, Владиславе, Семене, Борисе, Георгію, Юліане, Гордію, Миколає, Констянтине, Олексію, Ілля, Радионе.

Білет 18

1. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми.

Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Наприклад: білити і біліти; сильний і силовий, громадський і громадянський, дружний і дружній. Часто вони мають один корінь, а різняться лише суфіксом, префіксом чи закінченням. Незначна відмінність у вимові призводить до помилок, тому варто приділяти увагу вживанню малознайомих слів, додатково перевіряючи їхнє тлумачення.

За звуковим складом пароніми бувають:

• однокореневі — відрізняються лише суфіксами або префіксами: земний «пов'язаний із землею, земною сушею» — земельний «пов'язаний із землекористуванням» — земляний «зроблений із землі» — землистий «з частками землі», «за кольором подібний до землі»; дільниця «адміністративно-територіальна або виробнича одиниця» — ділянка «земель­на площа», «сфера діяльності»; танк «бойова машина» — танкер «судно»; зв'язаний «з'єднаний вузлом», «скріпле­ний за допомогою мотузка, ланцюга» — пов 'язаний «за­кріплений», «поєднаний чимось спільним»; ефектний «вра­жаючий» — ефективний «з позитивними наслідками» — дефектний «зіпсований, з дефектом» — дефективний «не­нормальний», «із психічними або фізичними вадами»; сер­дечний «пов'язаний із серцем», «щирий» — сердешний «бі­долашний»; вникати «намагатися зрозуміти суть чого-не­будь» — уникати «прагнути бути осторонь чого-небудь»;

• різнокореневі — відрізняються одним-двома звуками: ком­панія «товариство» — кампанія «сукупність заходів»; сту­пінь «міра інтенсивності», «вчене звання» — степінь «добу­ток однакових співмножників»; промінь «смужка світла» — пломінь «полум'я»; талан «доля» — талант «обдарування»; розпещений «зіпсований надмірною увагою» — розбещений «морально зіпсований»; гучний «голосний» — бучний «пиш­ний», «галасливий»; веліти «наказати» — воліти «хотіти»; гамувати «заспокоювати, приборкувати» — тамувати «за­довольняти потребу в чомусь», «стримувати».

За лексичним значенням пароніми бувають:

• синонімічні: повідь — повінь, крапля — капля, слимак — слиз­няк, привабливий — принадливий, хиткий — хибкий, плос­кий — плаский, барабанити — тарабанити, линути — рину­ти, притаїтися — причаїтися, рипіти — скрипіти, радити — раяти;

• антонімічні: лепський — кепський, прогрес — регрес, екс­порт — імпорт, еміграція — імміграція, густо — пусто;

• семантично близькі: крикливий — кричущий, церемонний «манірний, проханий» — церемоніальний «урочистий, за пев­ним розпорядком», цегельний — цегляний, ніготь — кіготь, м'язи — в'язи, кіш «кошик» — ківш «черпак», кристал — кришталь;

• семантично різні: газ — гас, глуз — глузд, орден — ордер, дипломат — дипломант, ефект — афект

Омо́німи (від грец. homos — однаковий і грец. onyma — ім'я) — це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів. Омоніми з'являються внаслідок:

• звукових змін у слові у процесі розвитку мови;

• смислових змін у слові у процесі розвитку мови;

• випадкового збігу звучання слова рідної мови та запозиченого з іншої мови;

• випадкового збігу звучання форми різних слів.

Розрізняють омоніми:

• повні (абсолютні) — омоніми, у яких збігається уся система форм. Наприклад, ключ (від замку) — ключ (джерело), рукав (елемент одягу) — рукав (річки).

• часткові — омоніми, у яких збігаються за звучанням не всі форми. Так, слово кадри, що означає склад працівників, вживається тільки у множині, а слово кадри, що означає окремі сцени чи епізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множини іменника кадр

2. Оформлення довідково-інформаційних документів: пояснювальні записки

Пояснювальна записка — це документ, в якому:

- особа викладає причини якихось подій, фактів, допущених нею порушень (укладається з власної ініціативи або ж на вимогу керівника структурного підрозділу чи установи);

- міститься додаток чи доповнення до основного до­кумента, в якому пояснюється зміст окремих йо­го положень (мета, актуальність, структура, зміст призначення та ін. плану, звіту, проекту тощо).

Пояснювальні записки можуть бути службовими (відтворюються, як правило, на бланках) й особис­тими (відтворюються на аркушах паперу за підписом автора).

Службова пояснювальна записка містить такі рекві­зити:

1. Назва структурного підрозділу, звідки надійшов документ (розміщується вгорі ліворуч).

2. Адресат (посада, установа, прізвище, ініціали, розміщується вгорі праворуч).

3. Назва документа.

4. Дата.

5. Номер.

6. Заголовок (Про…).

7. Текст.

8. Посада адресанта.

9. Підпис, ініціали, прізвище адресанта.

Особисті пояснювальні записки часто пишуться з такими реквізитами:

1. Адресат (посада, установа, прізвище, ініціали).

2. Адресант (посада, установа, прізвище, ініціали).

3. Назва документа.

4. Текст.

5. Дата.

6. Підпис, ініціали, прізвище адресанта.

3. Запишіть слова з не разом чи окремо:

Не дочитати, неозорний, невисокий, недорогий, недуга, ненависть, немовля, не писати, не справедливість, не хотіти, не друг, а ворог; неволя, нещастя, ненависть.

Білет 19.

1. Багатозначні слова і контексти. Синонімічний вибір слова.

Синоніми — це слова відмінні одне від одного своїм: звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням.

Наприклад: сміливий, відважний, хоробрий, безстраш-

ний, героїчний.

Синоніми поділяються на три основні групи:

1) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками {відомий — видатний — славетний — знаменитий);

2) стилістичні синоніми — це слова, що відрізняються, стилістичним і емоційним забарвленням (говорити — мовити — пророчити — верзти);

3) абсолютні синоніми — зовсім не відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності {мовознавство — лінгвістика; століття — сторіччя). Таких синонімів в українській мові небагато. Синонімічні засоби мови мають глибоко національний характер. Вони свідчать про самобутність і специфіку мови. Уміле використання їх дозволяє розкрити те або інше поняття в усій його повноті. Однак надмірне нанизування синонімів, не виправдане змістом висловлювання, тільки засмічує мову.

Незнання синонімічних можливостей призводить до помилок. Часто виникають ускладнення, коли в російській мові на позначення певних понять існує одне слово, а в українській мові — кілька. Деякі слова відрізняються лише префіксами. Тут треба бути особливо уважними, бо заміна однієї букви може вплинути на значення слова та всього тексту.

Наприклад:

Замісник. Заступник.

Замісник — посадова особа, яка тимчасово виконує чиїсь обов'язки, тобто заміщає відсутнього керівника.

Заступник — це офіційна назва посади.

Квиток. Білет.

Квиток — вживається у словосполученнях: театральний квиток, залізничний квиток, студентський квиток тощо. Білет — кредитний, банківський, екзаменаційний.

2. Оформлення довідково-інформаційних документів: доповідні записки.

Доповідна записка – документ, який адресують керівникові даної організації або організації вищого рівня. Містить детальний виклад якогось питання з висновками та пропозиціями укладача (Додаток 8).

Реквізити доповідної записки (на загальному бланку):

–  адресат (кому адресована доповідна записка): найменування посади, прізвище й ініціали посадової особи;

–  назва виду документа (ДОПОВІДНА ЗАПИСКА);

–  дата;

–  номер документа;

–  місце складання;

–  заголовок до тексту;

–  текст;

–  додаток, підстава;

–  підпис.

 Залежно від змісту доповідні записки можуть бути ініціативного, інформаційного або звітного характеру.

 Доповідні записки бувають двох видів:

а) внутрішніми;

б) зовнішніми.

Якщо доповідна записка містить відомості внутрішнього характеру,  її оформлюють за допомогою ПК, машинописним або рукописним способом на чистому аркуші паперу формату А4. Підписує таку доповідну записку укладач.

 Якщо доповідна записка адресована в організацію вищого рівня від імені установи або структурного підрозділу,  її оформлюють на ПК  на загальному бланку. Підписує цю доповідну записку керівник підприємства.

 Доповідні записки по загальних питаннях діяльності підприємства зберігають 5 років.

Порядок оформлення тексту доповідної записки:

¨  у першій частині тексту викладають факти або події, які стали приводом до написання доповідної записки;

¨  друга частина повинна містити висновки та пропозиції щодо конкретних дій, які, на думку укладача, необхідно виконати у зв'язку з викладеними фактами.

3. Перекладіть прізвища українською мовою:

Шекспир, Рабле, Степанова, Ершов, Гурьев, Кольцов, Игнатов, Бугаев, Елкин, Ельцин, Обручев, Новоселов, Вяземский, Дьяконов, Липецкий.

Білет 20

1. Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення.