Вернадский в.И. Научная мысль как планетное явление / в.И.Вернадский. – м.: Наука, 1991. – 271 с.

Книга представляет собой своеобразный итог творческих исканий нашего великого соотечественника академика Владимира Ивановича Вернадского, итог его глубоких размышлений о судьбах научного познания, о взаимоотношениях науки и философии, о будущем человечества.

Детально прослеживая пути и этапы развития научной мысли в различные исторические эпохи, автор подчеркивает неравномерность этого развития. Анализируя идеалистические философские системы не только европейские, но и Древнего востока, он ставит их в один ряд с религией, противопоставляя их научному знанию. Раскрывая ведущую преобразующую роль науки и социально организованного человеческого труда в настоящем и будущем нашей планеты, подчеркивая все большую независимость власти разума над биосферой, ученый предупреждает, что по мере развития ноосферы эта независимость может быть реализована лишь при условии сохранения неравновесных сил, сложившихся в биосфере.

Завдання 11. Запишіть у таблицю компоненти кожного рівня ораторської майстерності.

Рівні ораторської майстерності	Складові компоненти
Володіння матеріалом
Володіння собою
Володіння технікою мовлення
Комунікативні навики
Образ оратора

Завдання 12. Перекладіть з російської мови на українську типові мовні звороти.

Служить примером; ведущая организация; подводить итоги; подвергать сомнению; оказывать воздействие; производить впечатление; область науки; задавать вопрос; объем знаний; поднимать проблему; принимать решение; в первую очередь; представляет собой попытку.

Завдання 13. Наведіть по три приклади абревіатур фахового спрямування та їх розгорнуті еквіваленти до кожного з зазначених типів.

Ініціальні		Складового типу	Змішаного типу	Комбіновані
буквені	звукові

Завдання 14. Запишіть текст відповідно до пунктуаційних норм. За допомогою трьох-чотирьох речень передайте зміст тексту.

Електронна пошта (E-mail) найсучасніший засіб спілкування зокрема ділового що став не розкішшю а потребою сьогодення. Незважаючи на те що історія E-mail розпочалася на початку 90-х років XX століття для користувачів склалися чіткі правила оформлення та створення електронної сторінки написання та відправлення повідомлень а також утвердилися етикетні вимоги комунікації. Тож аби не здобути слави невігласа кожному службовцеві посадовцеві чи приватній особі стануть у пригоді поради щодо електронного спілкування.

Інтернет це важливий набір комп’ютерних мереж що поєднані одна з одною здебільшого за допомоги телефонних ліній. Це дає змогу організаціям підприємствам установам фірмам та індивідуальним користувачам обмінюватися інформацією в усьому світі.

До складу Інтернету входить всесвітня мережа web за допомоги якої можна ознайомитися з відформатованими документами та малюнками працювати з ними. Більшість web-сторінок пов’язані між собою що сприяє поліпшенню переходу від однієї великої групи відомостей до іншої.

Якщо є потреба зв’язатися з адресатом який перебуває в найвіддаленіших точках світу то зробити це можна за декілька хвилин скориставшись електронною поштою. Можна швидко отримувати чи відправляти повідомлення не потребуючи конверта чи марки. Можна навіть спілкуватися в режимі реального часу незалежно від місця перебування співрозмовника. Підключившись до мережі Інтернет ви можете відкрити власну поштову скриньку чи web-сторінку (3 посіб.).

Завдання 15. Доберіть наукову статтю за Вашим фахом зі збірника наукових праць (зробіть ксерокопію її). Письмово схарактеризуйте за схемою:

• за змістом (власне наукова, науково-популярна, науково-навчальна, науково-методична, науково-публіцистична);

• за кількістю авторів (одноосібна, колективна);

• за галузевим призначенням (педагогічна, психологічна, філософська та ін.);

• за науковим завданням (теоретична, прикладна);

• за функцією (дослідницька, презентаційна, оцінна, комунікативна);

• за способом розкриття теми (оглядова, проблемна, методологічна).

Завдання 16. Перекладіть українською мовою науково-по­пулярний текст. Підкресліть ключові слова, сформулюйте основну тезу тексту і запропонуйте найточніший до нього заголовок. Обґрунтуйте свій вибір.

Человек воспринимает глазами 20% информации, из них 70%-посредством чтения. К 2013 г. объем информации по сравнению с 1990 г. возрастет в 4 раза, к 2040 г. – в 32 раза. Средняя скорость чтения студентов составляет 120-180 слов в минуту, специалистов с высшим образованием – 200-250. Потрясающе быстро читали Ж. Ж. Руссо, Л. Пушкин, Б. Наполеон, О. де Бальзак, Н. Чернышевский, Л. Тол­стой, М. Горький, Р. Роллан, А. Эйнштейн и др. Учеными доказано, что при быстром чтении утом­ляемость глаз меньше, чем при медленном чте­нии. Академик Н. Амосов обоснованно утверж­дал: «Для человеческого организма благоприятен только режим напряжения. Силы при напряжении возрастают».

В XVII веке Никола Гроллье де Сервьера приду­мал машину для ускорения чтения книг: подобие мельничного колеса с подставками для книг вместо лопастей, на которые одновременно помещалось несколько книг, раскрытых на требуемых страницах. Наш мозг обладает высокой избирательной спо­собностью, вот почему читать нужно не слова, а мысли. Кроме того, мозгу присуща догадка, предвосхищение. Для того чтобы правильно прочесть фразу, достаточно видеть по 2-3 буквы из каждо­го слова или верхние/ нижние половинки букв (по О. Козловскому).

Завдання 17. Складіть рецензію на статтю, опубліковану у збір­нику матеріалів студентських наукових конференцій з акту­альних проблем обраного фаху. Використайте характерні для рецензії слова й вирази (мовні кліше): автор показує (висвітлює, наголошує, заглиблюється, аргументує, аналізує, систематизує, вводить в обіг, розкриває, підкреслює, відтворює, охоплює, сперечається, полемізує, відкидає, заперечує); рецензована робота характеризується…; актуальність її визначається…; цінність роботи полягає в…; шкода, що у роботі немає (бракує)…; замало (непереконливо) висвітлено…; не розкрито…; робота має високий (низький) науковий рівень; заслуговує на схвалення…; становить певний (вагомий) внесок у розвиток…; …Разом з тим, можна вказати й певні недоліки в роботі, подолання яких, як здається, підвищить якість роботи…; Дозволимо собі висловити кілька рекомендацій, які, як нам здається, могли б поліпшити зміст роботи…; У плані побажань можна зауважити таке…

Завдання 18. Змоделюйте (визначте мету, завдання, проблема­тику, учасників, можливі тези, аргументи, контраргументи) наукову дискусію за однією з тем: «Українська мова як мова сучасної освіти й науки», «Державна мова в Україні», «Проблема походження україн­ської мови», «Смертна кара: за і проти», «Україна в міжнародних еко­номічних відносинах: сучасний стан і перспективи», «Обдарований студент: міф чи реальність».

Завдання 19. Складіть стислий конспект наведеного наукового тексту.

Писемність i освіта

На етапі завершення формування державності Київської Русі її культура збагатилася новими елементами. Найважливішим серед них стала писемність, поширення якої в східнослов’янському світі передувало офіційному введенню на Русі християнства. Археологічні джерела дають можливість віднести час оволодіння неупорядкованим письмом до ІХ ст. Пізніше слов’яни отримали дві азбуки – глаголицю і кирилицю, одна з яких винайдена слов’янськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. Більшість дослідників схиляється до думки, що це була глаголиця. Кирилиця, як вважали I. I. Срезневський і С. Георгієв, виникла на базі грецького уставу VI-VIII ст., доповненого слов’янськими буквами. В порівнянні з глаголичною азбукою, літери якої мали надто складне написання, кирилиця була простою й доступною і тому отримала офіційне поширення в Болгарії (кінець ІХ ст.) і на Русі (X ст.).

На користь порівняно раннього знайомства Русі з писемністю свідчить, очевидно, і літописне повідомлення про знахідку Кирилом у Корсуні (Херсонесі) Євангелія і Псалтиря, написаних «руськими письменьї», а також зустріч із чоловіком, який говорив цією мовою.

Ряд дослідників, зокрема Л. Мюллер, не згодні з тим, що в «Житії Костянтина» йдеться про слов’янську мову, оскільки «русами» в ІХ ст. греки начебто називали не слов’ян, а варягів. При такій інтерпретації житійного повідомлення виникають ще більші труднощі його розуміння. Коли б названі священні книги були написані однією із германських мов (шведською або готсько-кримською), то як би Кирил, не обізнаний з ними, так швидко заговорив однією з них? Л. Мюллер пропонує читати не «руськими», а «сурськими» письменами, тобто сірійськими. Довести це припущення, по суті, нічим.

Підтвердженням реальності «руських письмен» можуть бути договори Русі з греками, один із екземплярів яких призначався для Русі і був написаний слов’янською мовою. Договір 911 р. вказує на руський звичай писати духовні заповіти на випадок смерті, а одна із статей договору 944 р. вимагала, щоб посли або купці, які прибували з Русі до Царгорода, мали при собі не золоті і срібні печатки, як практикувалося раніше, а спеціальні грамоти, підписані князем. В ряду доказів раннього існування писемності на Русі може бути і знахідка в одному з гньоздовських курганів корчаги другої чверті Х ст. з написом «гороухща» або «гороушна». На думку дослідників, напис засвідчував вміст посудини – гірчиці або гірчичного масла.

Особливий інтерес становить так звана «Софійська азбука», виявлена С. О. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору в Києві. Вона складалась із 27 літер: 23 – грецьких і 4 – слов’янських: Б, Ж, Ш, Щ. Найпростіше пояснення знахідки – перед нами невдала спроба відтворити кириличний алфавіт, до якого схиляються деякі вчені, – не може вважатися обґрунтованим. Хоча накреслення букв аналогічні кирилиці, але це не кириличний алфавіт, який складається із 43 літер. Не може він вважатись і азбукою із 38 букв, про яку говорить Чорноризець Храбр. Згідно з С. О. Висоцьким, «Софійська азбука» відображає один із перехідних етапів східнослов’янської писемності, коли до грецького алфавіту почали додавати букви для передачі фонетичних особливостей слов’янської мови [20]. Ймовірно, що перед нами алфавіт, яким користувалися на Русі ще в часи Аскольда і Діра.

Після введення візантійського православ’я, яке стало «культурою» новонавернених, на Русі остаточно утверджується кирилична система письма. Вважається, що окремі літери, невідомі в грецькому алфавіті, внесені до неї під впливом глаголиці. Кирилицею написані всі відомі нам твори XI і наступних століть: «Остромирове Євангеліє», «Ізборники» 1073 і 1076 рр., «Слово про закон і благодать», «Мстиславове Євангеліє», «Повість минулих літ» та ін.

Названі твори – не єдині пам’ятки, на підставі яких можна скласти уявлення про характер і рівень поширення писемності на Русі. Великий додатковий матеріал для цього дають археологічні розкопки, які виявляють численні вироби з написами. Це шиферні прясла, керамічний і металевий посуд, ливарні формочки, плінфа. Зміст написів різний, але найчастіше вони засвідчують власника речі. Іноді написи вказують на вміст посудини.

Розкопки Новгорода, інших міст Північної та Північно-Східної Русі (Псков, Стара Ладога, Стара Руса, Твер, Смоленськ) виявляють так звані берестяні грамоти, які датуються переважно XII-XIII і наступними століттями. Це листування жителів міст і їх сільськогосподарської округи з приводу різних господарських справ: купівлі землі, лихварських угод, боргових зобов’язань. Це духівниці на випадок смерті, повідомлення про врожай тощо. Як свідчить аналіз берестяних грамот Новгорода (де їх знайдено вже близько 700), писемність відігравала помітну роль у житті не лише заможних, а й рядових міщан.

Виникає слушне запитання: чи мав феномен берестяних грамот поширення в Південній Русі? Безперечно, мав. Про це говорять знахідки кістяних стилів у Києві, виявлення перших грамот у Звенигороді. Напевно, зустрінуться вони і в інших південноруських містах, але сподіватись на масові їх знахідки не доводиться. Причиною цього є погана збереженість органічних решток у культурних шарах давньоруських міст території України.

Своєрідною компенсацією відсутності берестяних грамот в Південній Русі є написи XI-XIII ст., зроблені прихожанами і клирошанами на стінах культових споруд. Найбільше їх в Софійському соборі Києва. Виявлені й досліджені С. О. Висоцьким, вони значно поповнили коло писемних джерел про події давньоруської історії. Запис 1032 р. про народження у Ярослава Мудрого сина Всеволода проливає додаткове світло на проблему раннього заснування і побудови Софії. Під 1054 р. повідомляється про смерть «царя нашого» Ярослава Мудрого. Запис про мир на Желяні під Києвом представляє нам його учасників – великого київського князя Святополка Ізяславича, Володимира Мономаха, князя Переяславського, Олега Святославича, князя Чернігово-Сіверської землі. Окремий великий напис повідомляє про продаж Боянової землі і внесення десятини до Софії. Можливо, що ця купча має якесь відношення до легендарного Бояна, про якого згадує «Слово о полку Ігоревім». Покаянний напис на стіні Михайлівського собору Видубицького монастиря – «господи, помози рабу своєму Стефану, грешившему паче всех и делом, и помьішлением», очевидно, пов’язаний з ігуменом Печерського і Кловського монастирів, пізніше єпископом Володимира-Волинського Стефаном.

Аналіз церковних графіті показує, що їх авторами були представники всіх соціальних верств населення – ченці, попи, купці, княжі люди, прочани, професійні писці. Разом із берестяними грамотами і написами на ужиткових речах настінні написи засвідчують досить значне поширення грамотності на Русі.

Піклування про освіту з часу введення християнства взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира Святославича в Києві вже існує державна школа, в якій вчились або, як пише літопис, «постигали учение книжное» діти «нарочитой чади» – найближчого оточення князя. «Учение книжное» – не просто грамотність, а навчання тодішнім наукам. Як вважав Б. Д. Греков, дітей «нарочитой чади», тобто старших дружинників, князівської адміністрації, бояр брали в школи не для того, щоб із них зробити паламарів і священиків, а для того, щоб виростити із них освічених людей і державних діячів, здатних підтримувати спілкування з Візантією й іншими країнами.

Школа для підготовки освіченого духовенства була відкрита Ярославом Володимировичем у Новгороді. «Повість минулих літ» повідомляє, що Ярослав «прииде к Новугороду, собра от старост і попових детей 300 учити книгам». У 1086 р., згідно з повідомленням літопису В.М.Татищева, дочка Всеволода Ярославича Янка заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. «Собравши же младих девиц неколико, обучала писанию, такаж ремеслам, пению, швению и иним полезним знаниям». У 1968 р. на схилах Старокиївської гори вдалося виявити невелике шиферне прясло з чітким і грамотним написом. Імовірно, що перед нами автограф Янки Всеволодівни, даний одній із своїх учениць.

Крім державних і церковних шкіл, існувало і приватне навчання. Так, Феодосій Печерський одержав освіту в невеличкому місті Курську, де він учився в «єдиного учителя» і, за словами літописця Нестора, досить швидко осягнув усі «граматикия».

Про існування школи грамоти в Софійському соборі Києва свідчать численні графіті, нанесені в різних частинах будівлі її учнями.

Один із них увічнив своє ім’я: «Пищань писаль в дяки ходиль ученикомь». Новгородський хлопчик Онфім лишив для нащадків свої школярські вправи на бересті.

Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, що створювалися при монастирях і церквах. Великими любителями книг виступали також давньоруські князі. Ярослав Мудрий заснував бібліотеку Софії Київської; його син Святослав наповнив книгами кліті своїх палат; князь Миколай Святоша витратив на книги всюсвою казну і подарував їх Печерському монастирю. Великим книжником літописи називають волинського князя ХІІІ ст. Володимира Васильковича. Власні книжкові зібрання були також у деяких освічених ченців. Багато книг мав один із учнів Феодосія Печерського Григорій. Помітивши, що його книги почали красти, він, щоб не вводити злодіїв у спокусу, подарував частину свого зібрання «властелину града», іншу продав. Згодом він почав збирати нову бібліотеку.

На Русі було багато бібліотек, але перша і найбільш значна знаходилась у Софії Київській. Заснування її в 1037 р. стало видатною подією в культурному житті Київської Русі, і не випадково вона так детально описана літописом. Складаючи похвалу Ярославу Мудрому за будівельну діяльність, поширення християнської віри, літопис особливо підкреслює його любов до книг.

За студійським монастирським статутом, бібліотека перебувала у віданні спеціального брата-бібліотекаря. Братія, згідно з його розпорядженням, повинна була приходити в певний час для читання книг. Частина братчиків займалася переписуванням книг. Про «книжное строение» дуже добре розповідається в «Печерському патерику».

Найбільша книгописна майстерня, де трудилася велика кількість переписувачів, подібних печерському Іларіону, знаходилася при Софії Київській. Тут працювали писці як духовного звання, так і миряни. М.М. Розов, досліджуючи книги бібліотеки Софії Новгородської, встановив, що із понад 100 переписувачів, які лишили свої автографи на книгах, близько половини були писцями-ремісниками. За підрахунками вчених, книжковий фонд Київської Русі становив щонайменше 130-140 тис. томів. Крім Києва, центрами переписування книг були Новгород, Галич, Чернігів, Володимир-Волинський, Переяслав, Ростов, інші міста.

Повсюдна потреба в книгах викликала до життя своєрідну галузь ремесла, в якій працювало багато людей. Крім книгописців і палітурників, над книгою трудилися редактори, перекладачі, художники, майстри, що виготовляли пергамент, ювеліри. Книга на Русі, як і в усій середньовічній Європі, коштувала дуже дорого. Як свідчать візантійські джерела, за одну книгу в XI-XIII ст. можна було купити великий міський будинок або 12 гектарів землі. Напевно, не меншою цінністю була книга і в Київській Русі. Автор приписки до знаменитого Мстиславового Євангелія (близько 1115 р.), переписаного поповичем Олексою і майстром Жаденом, зауважив, що «цену же Євангелія сего един Бог ведае». Книга написана у два стовпці красивим уставом на 213 аркушах, початкові рядки тексту писані золотом, прикрашені великими мальованими ініціалами і художніми заставками. Крім того, її доповнюють чотири листові мініатюри євангелістів. Якщо додати до цього дорогоцінний оклад із срібла, оздоблений золотими кіотцями із зображеннями святих, виконаними в техніці перегородчастої емалі, то приписка не видається перебільшенням. Цікаво, що частину окладу Мстиславового Євангелія виготовляли в Царгороді, куди книгу возив княжий тіун Наслав, а завершувалась робота над ним у Києві. Волинський князь Володимир Василькович купив для побудованої ним у місті Любомлі церкви молитовник за 8 гривен кун. Цих грошей вистачило б для купівлі отари овець у 40 голів.

Які ж саме книги зберігались у бібліотеках Києва, Чернігова, Переяслава, Галича, Володимира або вийшли із книгописних майстерень? Літописи вказують на їх винятково церковний характер. Ними поучалися «верние люди» і «наслаждались ученьем божественним». Хто часто читає книги, той бесідує з Богом. Кожний, хто почитає пророчі бесіди, євангельські й апостольські проповіді, житія святих отців, той велику користь має для душі.

Очевидно, більшість перекладних книг були церковними. Потреба в них зумовлювалась значним поширенням на Русі християнства. Одна за одною виникали нові єпископії, засновувалися монастирі, будувалися соборні і приходські храми, і навіть у найвіддаленіших землях Русі потрібні були «святі письмена».

На час прийняття Руссю християнства вже існувала велика кількість перекладів богослужебних книг, богословських та історичних творів слов’янською мовою. Вони з’явилися завдяки кирило-мефодіївській місії в Моравії, а потім перейшли до Болгарії. Немає сумніву, що на Русі використовувалися слов’янські книги, але робилися переклади і безпосередньо з грецької мови. Церковний історик Іоанн Мейєдорф, посилаючись на Початковий літопис, доводить, що переклади грецьких книг створювались у Києві. Серед них були: Новий і Старий завіти, візантійська гімнографія, богослужебна література.

Але поряд з церковними перекладалися, безперечно, й інші книги, які містили відомості зі світової історії, географії, астрономії, філософські та юридичні трактати, публіцистичні й розважальні твори. Це Хроніка Георгія Амартола, Хроніка Георгія Сінкелла, «Історія іудейської війни» Іосифа Флавія, «Християнська топографія» Козьми Індікоплова, «Джерело знання» Іоанна Дамаскіна, «Повість про Акіра Премудрого» та ін. Не пізніше ХІ ст. на Русь потрапив оригінальний твір болгарського екзарха Іоанна «Шестоднев», у якому подані тлумачення біблійних оповідей про шість днів творення світу. Серед перекладної літератури помітне місце на Русі посідав збірник «Бджола», перекладений у ХІ-ХІІІ ст. з грецької мови на руську. Витяги з нього зустрічаються в літописних творах. «Повість про Акіра Премудрого», як вважають дослідники, була перекладена безпосередньо з сирійської мови на руську. Отже, Київська Русь мала зв’язки з країнами Сходу, переймала східну мудрість і філософію. На наявність безпосередніх зв’язків Русі з Сирією вказує «Печерський патерик». У ньому повідомляється, що при князі Святоші знаходився вчений лікар «сирієць», або «сурянин».

У давньоруських школах і бібліотеках виховалось багато видатних літописців і літераторів, богословів і філософів, публіцистів. Імена деяких із них за умов, коли авторству не надавалось такого значення, як пізніше, дивом збереглися до наших днів. Це літописці Никон Великий, Іоанн, Нестор, Сільвестр, митрополит-публіцист Іларіон, єпископ Кирило Туровський, митрополит-ідеаліст Клим Смолятич, Данило Заточник та ін. У «Посланні, написаному Климентом, митрополитом руським Фомі пресвітеру», Клим Смолятич висловлює велику повагу до вчених людей Києва – «их же єсть самовидец».

Одним із найвідоміших центрів культурного життя Київської Русі був Софійський собор у Києві – митрополича резиденція. В його стінах укладено перший давньоруський літописний звід 1037-1039 рр.; написано і проголошено митрополитом Іларіоном знамените «Слово про закон і благодать», яке вражає глибиною національного самоусвідомлення і блиском ораторського хисту; розроблені основи першого збірника законів Київської Русі – «Руська Правда»; створено «Ізборник» Святослава 1073 р.; написано незвичайне за своєю ідеологічною спрямованістю послання митрополита Клима Смолятича до пресвітера смоленського Фоми і багато інших творів. «Ізборник» 1073 р., переписаний із болгарського перекладу кінця ІХ –початку Х ст., став, по суті, першою руською енциклопедією, яка охоплювала найширше коло питань, причому не тільки богословських і церковноканонічних, а й з ботаніки, зоології, медицини, астрономії, граматики, поетики, філософії. «Ізборник» 1073 р. переконував читачів, що душа і тіло є дві субстанції, котрі в поєднанні являють сутність людини. Душа – як вище начало в людині – дає життя тілу, одухотворює його.

У справі освіти на Русі роль Софії Київської важко переоцінити. Книги, які виходили з її стін, служили основою для створення нових бібліотек, у тому числі і великої бібліотеки Печерського монастиря. З кінця ХІ ст. він став найбільшим осередком культурного життя Київської Русі. Згодом у кожному єпископському місті, а також у великих монастирях за прикладом Софії Київської виникли свої майстерні по переписуванню книг, що разом з бібліотеками стали базою для розвитку давньоруського літописання (за В. Толочком).

Завдання 20. З наукового часопису доберіть статтю з вашого фаху. Визначте в ній такі структурні елементи: постановка проблеми, її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями; аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання проблеми і на які опирається автор визначення раніше не вивчених частин загальної проблеми або напрямів дослідження; формулювання мети статті (постановка завдання); виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; висновки дослідження та перспективи подальших наукових розвідок у визначеному напрямі. Випишіть мовні конструкції, властиві тому чи іншому структурному елементу.