1-17

10. сутність ситуаційного та процесного підходів менеджменту негативні і позитивні сторони.Ситуаційний підхід визнає, що хоча загальний процес управління і є однаковим, специфічні прийоми, які використовує керівник повинні змінюватися залежно від ситуації. Сутність ситуаційного підходу можна краще усвідомити у процесі співставлення принципового та ситуаційного мислення. Об’єктом досліджень ситуаційного підходу виступають найбільш значущі в управлінні ситуаційні зміни, зокрема у сферах лідерування, побудови організаційних структур, кількісних оцінок тощо. Сит-й підхід вніс великий вклад в теорію упр-ня, використовуючи можливості прямого прикладаня науки до конкретних ситуацій та умов. Цент-м моментом сит-го підходу є ситуація - конкретний набір обставин, які сильно впливають на орг-ю в даний конкретний час. (Фоллет, огайо унів). Сит-й підхід визнає, що хоча загальний процес однаковий, специфічні засоби, які повинен використовувати кер-к можуть значно варіювати. Цей підхід в принципі об’єднує всі школи та підходи управліня і розглядає застосуваня будь-якого впливу мотивацій в залежності від ситуацій або від факторів зовн-го та внутрішнього середовища. Фактори вн-го сер-ща: цілі, структура, завданя, технології, персонал. Фактори зовн-го сер-ща: прямі (постачальники,споживачі, конкуренти) і непрямі (стан економіки,культура, цінності, закони тощо). Ситуаційний підхід орієнтує на викор-ня та прямого пристосування науки до конкр-х ситуацій та умов. Вказує на конкр-ні прийоми і методи вирішення задач та досягнення цілей орг-ї. Умови здійснення ситуаційного підходу ( три типи ): відносно стабільні, такі, які змінюють лише частину хар-к сер-ща та орг-ї, невизначені. Процесний підхід як концепція управлінської думки був вперше запропонований класичної (адміністративної) школи управління, яка сформулювала і описала зміст функцій управління як не залежать один від одного. Даний підхід з позицій школи науки управління розглядає функції управління як взаємопов'язані. M. X. Мескон дає наступне визначення процесного підходу: "Процесний підхід до управління - підхід... базується на концепції, згідно з якою управління є безперервна серія взаємопов'язаних дій або функцій" (за [8]).Автором концепції процесного підходу є Л. Файоль, який вважав, що "керувати означає пророкувати і планувати, організовувати, розпоряджатися, координувати і контролювати".Згодом різні автори пропонували різні класифікації управлінських функцій. Так, Мескон вважає, що "процес управління складається з чотирьох взаємозалежних функцій: планування, організації, мотивації і контролю". Ці функції об'єднані сполучними процесами комунікації і прийняття рішень. Керівництво (лідерство) розглядається як самостійна діяльність, спрямована на досягнення цілей організації. Процесний підхід ґрунтується на положенні про те, що функції управління взаємозалежні.

11. значення системи і системного підходу. Системний підхід дозволяє розглядати організацію як систему, що складається з певної кількості взаємопов'язаних елементів.Теорія систем пройшла цікавий шлях розвитку. Спочатку вона застосовувалася в точних науках і в техніці, а стосовно до управління стала використовуватися в кінці 1950-х рр., що стало значним успіхом школи науки управління.Системний підхід базується на загальній теорії систем, основоположником якої вважається Л. фон Берталанфі (1901 - 1971). Ідея наявності загальних закономірностей була вперше висловлена Л. фон Берталанфі в 1937 р. на семінарі з філософії в Чиказькому університеті, проте перші його публікації на цю тему з'явилися тільки після війни. Перший міжнародний симпозіум але системам відбувся в Лондоні в 1961 р.Вихідним з позицій системного підходу є поняття мети. Наявність конкретної цілі - перший і найважливіший ознака організації, за яким дана система відрізняється від інших оточуючих її систем. Завдання управління в цих умовах - забезпечити комплексний процес досягнення цілей, що стоять перед системою.Системний підхід припускає, що кожний з елементів, що складають систему, що має певні власні цілі. Однак суть системного підходу - забезпечити підвищення ефективності роботи організації в цілому.Особливості системного підходу зводяться до наступного:- чітке визначення цілей і встановлення їх ієрархії;- досягнення найкращих результатів при найменших витратах шляхом використання інструментів порівняльного аналізу і вибору способів досягнення поставлених цілей;- широка всебічна оцінка всіх можливих результатів діяльності з використанням кількісної інтерпретації цілей, визначенням методів і засобів їх досягнення.Система - це деяка цілісність, що складається з взаємозалежних частин, кожна з яких вносить свій внесок у характеристики цілого. Порушення будь-якої частини системи призводить до порушення се роботи в цілому. В управлінні усі організації розглядаються як системи.

12. теоретичні основи менеджментуНа загальному рівні менеджмент можна визначити, як управління організацією."Організація - це диференційоване і впорядковане об'єднання індивідів і груп, діючих на підставі спільних цілей, інтересів і програм." Будь-який соціальний інститут можна розглядати як організацію. Організації виконують різні функції: виробництво матеріальних і духовних благ, надання послуг, охорона здоров'я, оточуючого середовища, пошук нових знань і т.п. Будь-яка організація, будь-то підприємство, фірма, заклад культури чи НДО, являє собою систему свідомо координованої діяльності двох і більше людей. Люди в організації можуть змінюватися, але ролі, які вони виконують, зберігаються. Відповідно зберігається і сама організація. Така відносна стабільність стає можливою завдяки управлінню.Під управлінням в кібернетиці розуміють такий вплив на об'єкт (процес), який обирається з багатьох можливих взаємодій з урахуванням поставленої мети, стану об'єкта (процесу), його характеристик і веде до поліпшення функціонування чи розвитку даного об'єкта, тобто до наближення мети.Управляти - це не придушувати, не нав'язувати об'єкту (процесу) хід, що протирічить його природі, а навпаки - максимально враховувати природу процесу, узгоджувати кожний вплив на процес з його логікою. При управлінні організацією і процесами, що відбуваються в ній, свобода виступає як нагальна необхідність.Управлінська діяльність - це систематизуючий фактор, що забезпечує цілісне функціонування, збереження і розвиток організації.Управління, як цілеспрямований і систематизуючий процес, спрямований на підвищення результативності організації і включає в себе відносно самостійні і послідовні елементи:• сприйняття і усвідомлення загальної мети управління;• збір, систематизація і передача інформації про реальні можливості в плані досягнення поставлених цілей;• виробка (обгрунтування) і прийняття рішення;• перетворення рішення в різні форми команд;• забезпечення виконання команд;• аналіз ефективності прийнятого рішення в аспекті поставленої мети і, у випадку необхідності, її корекція;Як бачимо, завдання управління полягає в тому, щоб по-перше, зібрати інформацію про керований об'єкт, оцінити ці відомості і лише потім пропонувати варіанти ефективного вирішення проблеми.Роль теорії управління необхідно розглядати з врахуванням найбільш відомих концепцій організації виробництва. Ці теорії з'явилися на початку минулого століття, коли функція управління відокремилася від власника і виник спеціальний інститут професійних організаторів виробництва - так званих менеджерів.

13. методи дослідження в Метод - це спосіб пізнання, певна сукупність прийомів, засобів, принципів впливу на об'єкти управління з метою розв'язання конкретного завдання. Тобто, методи менеджменту - це конкретні способи, принципи здійснення управлінської діяльності, що застосовуються для досягнення поставлених завдань та цілей мінімуму затрат і максимуму ефективності. Наукові методи менеджменту дозволяють сформувати чітку систему правил, прийомів, способів впливу на об'єкти управління з метою підвищення ефективності управлінської діяльності, досягнення поставлених цілей.Дослідження у менеджменті передбачає використання насамперед таких наукових методів:1) діалектичний метод - це метод поглибленого пізнання явищ або процесів у їхньому тісному взаємозв'язку та постійному розвитку, тобто взаємозумовленість і суперечливість розвитку явищ чи процесів і дійсності;2) єдність логічного та історичного методів - вивчення розвитку конкретного явища в тій історичній послідовності, яка йому властива. Логічний метод дослідження по суті є тим же історичним методом, тільки звільненим від історичної форми і від випадковостей. У процесі логічного аналізу менеджеру можна абстрагуватись від історичної форми і різних випадковостей, які заважають дослідженню. Цей метод став одним із найефективніших. Він уможливив відкриття багатьох об'єктивних закономірностей розвитку менеджменту;

3) метод системного аналізу - передбачає дослідження явища як певної цілісності властивих їй елементів з урахуванням усіх наявних взаємозв'язків між ними. Цей метод в науці управління означає вивчення внутрішніх, ієрархічних, прямих і зворотних зв'язків. У процесі еволюції менеджменту виникають різні варіанти і моделі його розвитку. Тому фахівець, керівник-управлінець повинен зважено оцінювати різні точки зору і обирати пріоритетну, а не підпорядковувати свій світогляд і конкретні дії певній догмі;4) аналітичний метод - це метод дослідження, за якого явище або об'єкт дослідження розкладається на частини, кожна з яких вивчається окремо. Цей метод дає можливість вивчити окремі сторони явища та об'єкта, зробити ряд наукових абстракцій. Подальше поєднання їх призводить до вивчення більш глибокої сутності цілого. Використовується цей метод при дослідженні складних об'єктів або явищ;5) серед методів наукового пізнання важливу роль відіграють індукція та дедукція. Індукція - це логічний спосіб пізнання, рух думки від конкретного до загального, від знання нижнього рівня до знання вищого рівня. Дедукція - логічний метод пізнання, рух думки від загального до одиничного, тобто отримання окремих конкретних висновків на основі знання загальних положень, закономірностей розвитку організації (суспільства) як цілісної системи. За допомогою дедукції розкривають закономірності розвитку та функціонування окремої організації як системи, її найважливіших підсистем;6) балансовий метод - це метод дослідження впливу чинників на узагальнюючий показник. Цей метод, на основі складання балансів, дає змогу проаналізувати відповідність планових і звітних показників (вартісних і натуральних), виявити відхилення та причини, які їх зумовили.7) метод економіко-математичного моделювання - застосовують за умови, коли неможливо через складність взаємозв'язків проаналізувати розвиток явища (об'єкта) під впливом різноманітних чинників; він забезпечує поєднання кількісного і якісного аналізу. Тобто, це способи, прийоми економічної науки, прикладної математики та кібернетики, що використовуються для кількісного аналізу діяльності об'єкта господарювання як цілісної системи або її окремих частин. Тут можуть бути ефективними й імітаційні моделі, які мають бути максимально наближеними до об'єкта, що досліджується. Такі моделі дозволяють більш ефективно вирішувати складні управлінські проблеми, які вимагають системного і комплексного підходів;8) соціологічні методи (анкетування, інтерв'ювання, тестування) - передбачають використання соціологічного опитування вибірки певних респондентів.У процесі дослідження проблем широко використовуються методи спостереження, експерименту тощо. За допомогою цих методів отримується необхідна інформація, яка дозволяє більш ефективно впливати на процес управління, на дослідження його цілей.Усі названі методи дослідження у менеджменті переплітаються і застосовуються у їхній єдності і відмінності, в їхньому історичному розвитку. Тому процес дослідження у менеджменті може бути визначений як інтегрований результат усіх взаємопов'язаних методів пізнання.Реалізація методів дослідження у менеджменті полягає у трансформації їх в розпорядження, накази тощо. Після цього методи менеджменту як управлінські рішення надходять із керівної системи в керовану, здійснюючи необхідний управлінський вплив, який забезпечує досягнення поставлених завдань та встановлених цілей.

14. роль і місце законів та закономірностей в менеджментіУсім, що нас оточує, управляють об´єктивні закони - суттєві, усталені, повторювані відношення між явищами у природі й суспільстві. Умовно ці закони можна поділити на три групи:- закони матеріального світу (фізичні, хімічні, біологічні тощо)- закони суспільного життя (історичні, економічні тощо);- філософські закони, тобто ті, які діють та управляють і матеріальним світом, і суспільним життям (заперечення заперечення; єдності й боротьби протилежностей, переходу кількості в якість).Основою створення і функціонування організації виступають закони менеджменту. Вони об´єктивні, а їхня дія виявляється тільки в діяльності людини.Закони та закономірності менеджменту відображають об´єктивні й достатньо стійкі зв´язки та взаємодії елементів системи в просторі (в структурах) й у часі (процесах, явищах). Умовно вони поділяються на дві групи (табл. 2.1):♦ які виявляються в статиці (структурах);♦ які виявляються в динаміці (процесах).Закони менеджменту мають економічний зміст. Економічні закони виявляються при формуванні механізму і методів управління, а також у результатах діяльності колективу організації. короткий зміст законів організації: 1. Закони організації, які виявляються переважно в статистиці (структурах)Закон композиції-Відображає необхідність погодження цілей організації: вони повинні бути спрямовані на підтримку основної мети більш загального характеру. Закон пропорційностіВідображає необхідність співвідношення між частинами цілого, а також їх відповідальність або залежність. Закон найменшихСтруктурна стійкість цілого визначається найменшою стійкістю окремих складових цього цілого. Закон онтогенезуВивчає, що кожна організація проходить у своєму розвитку наступні фази життєвого циклу: становлення, розквіт, згасання. 2. Закони організації, які виявляються у динаміці. Закони синергіїСума цілого не дорівнює арифметичній сумі кожного із його складових елементів (компонентів). Закон інформованості – впорядкованостіСтверджується, що в організаційному цілому не може бути більшого порядку, ніж в упорядкованій інформації. Закон єдності аналізу і синтезуПроцеси аналізу (тобто роз´єднання, диференціації тощо) доповнюються синтезом (тобто протилежними процесами об´єднання, інтеграції). Спочатку виконується аналіз, а потім - синтез. Закон самозбереженняБудь-яка реальна фізична (організована) система прагне зберегти саму себе як цілісне утворення й більш економно витрачати свій ресурс. Врахування лише економічних законів в управлінні недостатньо для ефективної роботи організацій. Менеджмент - це специфічний вид трудової діяльності, тому його відносини і залежності формуються під впливом власних законів.Слід також підкреслити, що успішна діяльність підприємства залежить також від ефективного управління, яке передбачає раціональне впорядкування в просторі елементів виробництва і синхронізацію в часі виробничих процесів, тобто базується на раціональній організації виробничої діяльності.На управління виробництвом впливають економічні закони, закони соціології, кібернетики тощо. З метою підвищення ефективності виробництва, вирішення соціально-економічних завдань будь-яка організація повинна враховувати об´єктивні економічні закони.Закон попиту. Відомо, що між ціною товару і величиною купівельного попиту існує зворотній зв´язок. Тобто, при знижені ціни попит має тенденцію до зростання і за її підвищення - до зменшення. З підвищенням попиту на окремі товари зростають ціни на них, а отже, і прибуток товаровиробників.Закон пропозиції свідчить про те, що запропонована для продажу кількість товару залежить від ціни на нього.Співвідношення попиту та пропозиції відбиває конкретні пропозиції виробництва і споживання з урахуванням вартісно-цінової визначеності товарів (послуг). Попит відіграє складну і вагому роль як стимул розвитку виробництва і пропозиції. Співвідношення сукупних попиту та пропозиції показує можливості суспільного виробництва щодо задоволення народногосподарських і особистих потреб, сукупна пропозиція не обов´язково формується тільки за рахунок внутрішнього виробництва. Додатковим джерелом задоволення сукупного попиту є імпорт продукції.Ринкові попит та пропозиція формується під впливом об´єктивних і суб´єктивних факторів безпосередньо на ринку товарів, послуг, цінних паперів, робочої сили тощо. Вони визначають відповідність платоспроможної потреби в окремих видах товарів, їх наявності в обігу на ринку.Закон економії часу передбачає раціональне розміщення елементів управління у просторі, яке забезпечувало б мінімізацію витрат часу на їх взаємодію.Закон синергії стверджує, що існує таке поєднання елементів управління, яке забезпечує отримання результату більшого за сумарний результат виокремленого функціонування цих елементів.Закон синхронізації свідчить про важливість злагодженої взаємодії елементів управління в часі для забезпечення його ефективності.Закон прибутковості. Виробничо-господарська діяльність організацій повинна бути прибутковою, тобто доход має перевищувати витрати. Прибуток є основою перспективного розвитку організації. Свідоме використання цього закону вимагає аналізу динаміки доходу, постійних та змінних витрат.Крім економічних законів, в управлінні використовуються ще й закони соціології, так як кожна людина належить одночасно до багатьох суспільних спільнот.Наука менеджменту досліджує також закономірності поведінки індивіда і групи, що виявляються у процесі спільної діяльності людей у межах виробничо-господарської організації, на які необхідно орієнтуватися менеджерові для ефективного управління колективом, окремими працівниками.Д.е.н., проф. Хміль Ф. І. виділяє наступні закони.Закон соціалізації особистостей. Його сутність полягає в тому, що протягом трудового життя людини відбувається складний процес засвоєння соціальних ролей і культурних потреб. З одного боку, без процесу соціалізації формування особистості неможливе, а з іншого, оскільки організація зацікавлена в ефективній діяльності соціальних структур, що існують всередині її, вона сприяє соціальному розвитку працівників. Управління процесами соціалізації індивідів, подолання елементів стихійності має соціальну і стратегічну економічну значущість для діяльності організації.Закон соціальної структуризації організації. Кожній організації властива множинність внутрішньої структурної побудови, яка відображається в існуванні багатьох формальних і неформальних груп. Усвідомлення цього дає змогу менеджеру побудувати ефективну структуру організації (досягти гармонії між формальною і неформальною структурами), поєднати загальні організаційні та групові цілі, визначити зони конфліктів в організації, управляти конфліктними ситуаціями тощо.Закон соціального статусу (соціальних ролей). Кожна людина має певну позицію в соціальній структурі організації, пов´язану з іншими позиціями через статус індивіда як систему його прав і обов´язків. Статус у розумінні місця в ієрархії організації є рангом. Крім того, кожний індивід виконує певні ролі, взаємодіючи з іншими працівниками організації, тобто із його статусом асоціюється комплекс ролей.Спираючись на закон соціальних ролей, можна стверджувати, що для ефективної діяльності організації менеджер повинен:- сприяти глибокому внутрішньому засвоєнню кожним індивідом мотивації і орієнтирів поведінки, визнаних організацією;- забезпечити умови для виконання визначених індивіду (і ним самим обраних) ролей;- вимагати від індивідів виконання визначених для них ролей.

15. основні принципи менеджменту.принципи тейлора файоля Сучасний процес управління базується на таких основних принципах менеджменту:. Принцип цілеспрямованості - це спрямовування діяльності будь-якої організації на досягнення загальних цілей та виконання поставлених планових завдань.2. Принцип урахування потреб та інтересів - задоволення потреб та інтересів працівників організації з метою досягнення загальних цілей.3. Принцип науковості - передбачає побудову всієї системи управління на найновіших досягненнях управлінської науки. Спонукає органи управління впроваджувати інновації в управлінський процес.4. Принцип системності - передбачає системний аналіз кожної управлінської дії, кожного рішення органів управління щодо діяльності організації як системи, яка складається із взаємодіючих та взаємопов'язаних підсистем елементів.5. Принцип взаємозалежності - передбачає взаємозалежність внутрішніх змінних організації (структура, цілі, ресурси, технології, працівники). При цьому на внутрішнє середовище організації постійно впливають чинники зовнішнього середовища та викликають відповідний вплив з її боку.6. Принцип оптимального поєднання централізації і децентра­лізації управління - спрямований на те, щоб сформувати опти­мальний рівень делегуванням вищим управлінським керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення сприятливого психологічного клімату в організації і високих кінцевих результатів її діяльності. Тобто, цей принцип спрямований на вирішення проблеми розподілу повноважень з прийняття рішень на кожному рівні субпідрядності. Він покликаний сформувати оптимальний варіант, при якому централізовано приймаються стратегічні рішення, а оперативне управління здійснюється децентралізовано, коли повноваження делегуються нижчому рівню управління.7. Принцип єдиноначальності - передбачає наявність єдиного органу управління, який здійснює керівництво та управлінську діяльність з метою досягнення загальної мети організації. Відповідно до цього принципу кожний співробітник має отримувати розпорядження тільки від одного керівника-управлінця і підпорядковуватись лише йому одному. При цьому кожний працівник повинен суворо відповідати за довірену йому ділянку роботи. Але усю повноту відповідальності за діяльність організації несе одна особа - керівник, управлінець.8. Принцип мотивації - спонукає керівників-управлінців до підвищення ефективності програми мотивації.9. Принцип правильного добору і розстановки кадрів - передбачає підбір кадрів тільки за діловими якостями на основі правил офіційного відбору.10. Принцип економічності - передбачає збалансованість витрат, підвищення ефективності та продуктивності праці, максимізації прибутку при мінімальних витратах.11. Принцип оптимального поєднання державного регулювання і господарської самостійності в управлінні - передбачає втручання держави в економічну діяльність суб'єктів ринку. Держава в сучасних ринкових відносинах здійснює правову регламентацію управлінського процесу, визначаючи ступінь самостійності суб'єктів господарювання. Кожен учасник процесу управління повинен знати нормативні акти (закон, постанови, інструкції тощо), які стосуються його діяльності, і здійснювати її згідно з цими актами. Дотримання цього принципу стабілізує процес управління. Усі названі принципи менеджменту взаємопов'язані. Їх не можна ділити на більш і на менш важливі. Упущення або недостатнє врахування одного із них у процесі управління може призвести до зниження ефективності управлінських рішень. Таким чином, закони, закономірності та принципи менеджменту формують засади управлінської науки, її розвиток в сучасних умовах.принципи тейлора:1.розробка оптимальних методів здійснення роботи на основі наукового вивчення витрат часу,рухів, зусиль ю2.абсолютне слідування розробленим стандартам.3.добір навчання і розстановка робітників на і робочі місця і завдання де вони зможуть принести найбільшу користь.4.оплата за результатами праці.5.підтримання дружніх стосунків між робітниками.Принципи файоля. 1) Розподіл праці.2) Повноваження і відповідальність..3) Дисципліна.4) Єдиновладдя. 5) Єдність напрямку..6) Підлеглість особистих інтересів загальним..7) Винагорода персоналу..8) Централізація, яка, як і розподіл праці, є природним станом справ. умов..9) Ланцюг командування (ієрархія)..10) Порядок..11) Справедливість..12) Стабільність робочого місця для персоналу..13) Ініціатива.

16. сутність і роль функцій менеджменту в організаціїУ суспільному виробництві виділяють функції управління промисловістю, сільським господарством, транспортом; в сфері обігу - управління фінансами, торгівлею, матеріально-технічним обслуговуванням. Функції менеджменту діляться на загальні (універсальні), які придатні для різних процесів управління, тому що виражають сутність управління, а також конкретні (спеціальні) функції, які передають зміст управління. Носіями загальних функцій є вся управляюча система в цілому, а конкретних - частини системи, які мають локальний, специфічний характер [21, с.97].Загальні функції менеджменту - планування, організація, мотивація, контроль, координація, облік і аналіз є обов'язковими для всіх підприємств. Кожна з цих функцій для організації життєво важлива. Разом з тим планування, як функція управління забезпечує основу для інших функцій і вважається головною, а функції організації, регулювання, мотивації, контролю і обліку орієнтовані на виконання тактичних і стратегічних планів.Планування - головна функція менеджменту, яка передбачає прогнозування, визначення цілей, стратегії, політики і завдань того чи іншого формування; означає свідомий вибір рішення що роботи, як, кому і коли.Організація як функція менеджменту направлена на формування управляючих та управляємих систем, а також зв'язків і відносин між ними, забезпечуючи упорядкованість технічної, економічної, соціально-психологічної і правової сторін діяльності кожного суб'єкта господарювання.Мотивація - це процес спонукання працівників до високопродуктивної діяльності для задоволення своїх потреб і досягнення цілей організації.Контроль - це система спостереження і перевірки відповідності функціонування підприємства встановленим стандартам та іншим нормативам, виявлення допущених відхилень від прийнятих рішень і визначення причин їх невиконанняКоординація як функція менеджменту являє собою процес, спрямований на забезпечення пропорційного і гармонічного розвитку різних сторін (виробничої, технічної, фінансової та ін.) об'єкта при оптимальних витратах матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.Регулювання - це вид управлінської праці, ціллю якої є подолання протиріччя між організацією і дезорганізацією, порядком і факторами, які порушують цей порядок.Функції апарату управління підприємством, які залежать від особливостей управляємого об'єкта, мають назву спеціальних або конкретних. В умовах галузевих підприємств виділяють наступні спеціальні функції управління

17. дати характеристику процесу менеджменту. Процес менеджменту передбачає виконання різних функцій, покликаних націлити суб'єктів на розв'язання різних проблем взаємодії між окремими підрозділами організації (фірми). При цьому сфера управління охоплює всі фази суспільного та індивідуального відтворення, а також фінанси, речові та особисті ресурси, комунікації тощо. У процесі управління вирішують різні завдання: визначають конкретні цілі розвитку, їх пріоритетність, черговість та послідовність рішень, опрацьовують господарські питання і визначають основні напрями та шляхи їх розв'язання; визначають необхідні ресурси та джерела їх забезпечення; встановлюють контроль за виконанням поставлених завдань.