27. Пороги подразнення аналізаторів.

Подразники, тобто ті фактори, які діють на біологічний об’єкт – клітину, тканину, або орган поділяють за двома ознаками: силою дії і видом сили природи. Будь-який подразник малої сили не викликає збудження. Воно з’являється тільки тоді, коли ця сила досягає певної величини порогу, за яким починає розвиватись біологічна реакція.

Тому введено поняття поріг сили – найменша сила подразника, той її критичний рівень, який викликає збудження. Сила подразника, що буде вища порогу називається надпороговою. При дії надпорогової сили у деяких тканинах збільшується величина біологічної реакції.

Чим більша сила подразника, тим більша величина збудження.

При дальшому збільшенні сили подразника біологічна реакція не зростає, тому що біологічна система досягла межі своїх функціональних можливостей.

Найменша сила подразника, при якій спостерігається найбільша біологічна реакція, буде оптимальною. При надто великій силі подразнення реакція може зменшуватись. Це найгірша сила подразника.

За відношення біологічної системи до видів подразників (світла, звуку, механічної сили, хімічних факторів) вони поділяються на дві групи: адекватні і неадекватні.

Адекватні – це ті, до яких рецепторний апарат клітини протягом еволюції пристосувався шляхом підвищення збудливості (поріг збудження у них низький).

Неадекватні – подразники, які не відповідають біологічним особливостям тканини. Вони викликають збудження тільки тоді коли з’являється пошкодження в біологічній системі.

28. Адаптація рецепторів.

Рецептори мають властивість адаптації (пристосування). Збудження рецептора найбільш інтенсивно в перші моменти його роздратування, потім воно різко знижується і при цьому не виявляється стомлення. Адаптація відрізняється від втоми тим, що вона розвивається значно швидше, а відновлення від неї після припинення подразнення відбувається майже миттєво. Таким чином, відчуття інтенсивно тільки на початку свого виникнення, а потім стає менш інтенсивним. Адаптація залежить не тільки від тривалості подразнення, а й від сили подразника: чим сильніше подразник, тим швидше настає адаптація. Так, наприклад, відчуття болю і тиску притупляються при тривалій дії постійного зовнішнього подразника, інтенсивність зорових і слухових сприйняттів падає (світло сприймається як менш яскравий, звук — як менш сильний і т. д.). Це падіння інтенсивності відчуття найбільшою мірою виражено для рецепторів зору, слуху, нюху і смаку і деякої частини рецепторів дотику (є рецептори дотику з повільною адаптацією), а найменшою мірою — для пропріоцепторів, ще менше — для рецепторів кровоносних судин і легенів. Швидка адаптація рецепторів дотику дозволяє людині не відчувати одяг, а дуже повільна адаптація пропріоцепторів, а також рецепторів кровоносних судин і легенів обумовлює постійну рефлекторну саморегуляцію положення тіла в просторі, кров’яного тиску й дихання. Адаптація обумовлюється головним чином фізіологічними процесами в мозкових областях аналізаторів, а також процесами, що відбуваються в самих рецепторах. В основі адаптації лежать коливання лабільності рецепторів і нейронів головного мозку.

Передбачається, що адаптація обумовлена розпадом медіатора, що відбувається порівняно швидко в рецепторах і значно повільніше в мозкових центрах. При стійкій частоті імпульсів поступово створюється стійкий рівень концентрації медіатора, пропорційний цій частоті. Адаптація не завжди приводить до зменшення інформації з рецепторів та органів чуття, часто інформація зростає, наприклад поріг розрізнення при адаптації зменшується.

У складних органах почуттів, наприклад зору, адаптація полягає також у рухових реакціях, що забезпечують пристосування до мінливих умов дії подразника (поворотах очей, зміни діаметра зіниці, акомодації та ін.) Адаптація рефлекторно саморегулюється нервовою системою.