Технічні засоби навчання комп’ютерне забезпечення

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Девiацiя. Суть поняття

2. Норма і відхилення від неї

3. Типологія відхилень

4. Теорії девіантної поведінки

5. Профілактика девіантної поведінки як рання профілактика злочинності

1. Девiацiя. Суть поняття.

Теорія девіантної поведінки зароджувалась і розвивалась як відповідь суспільствознавців на актуальну проблему – відхилення від встановлених суспільством норм поведінки. Не можна сказати, що ця проблема постала перед людством лише наприкінці ХІХ століття, коли Е.Дюркгейм створив теорію «аномії», у рамках якої і почала розвиватись теорія девіантної поведінки. Але саме у ХІХ ст. історично склалась сукупність умов, що стала детермінантою виникнення такої теорії.

Термін девiацiя має латинське походження (deviatio – відхилення) Якщо бути точним, це поняття має охоплювати будь-яку поведiнку, що відхиляється від загальноприйнятих соцiальних норм. Один із провідних спеціалістів у галузі дослідження девіантної поведінки Я.І. Гілінський дає таке визначення цієї поведінки: «Вона являє собою соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим або таким, що фактично склалися в даному суспільстві, нормам (стандартам, шаблонам)». Але у практиці життя багато з норм не вважаються дуже важливими. Невідповідність поведiнки таким нормам може сприйматися досить толерантно, або навiть iгноруватися.

Незначні вiдхилення (deviation) вiд норми, або вiдхилення від норм, про якi нiхто особливо не турбується, мають – якщо взагалi мають – дуже незначнi соцiальнi наслiдки, й тому не становлять особливого інтересу для кримінологів, соціологів девіантної поведінки та соціологів права. Соцiологiя вiдхилення (deviance) займається головним чином тими порушеннями, якi значна кiлькiсть людей сприймає як шкідливі для основної маси населення. Основними ознаками девiацiї в цьому контексті виступають:

• об’єктивна важливість суспільних відносин, що їх захищає норма, яка порушується;

• рівень протиріччя нормі, що порушена, інакше кажучи, яку шкоду нанесено суспільним відносинам, що їх захищає порушена норма;

• рівень усвідомлення основною масою населення перших двох факторів.

З цiєї точки зору, девіантна поведінка – це поведiнка, що порушує суттєвi соцiальнi норми, які захищають життєво важливі для суспільства відносини, а відтак завдає істотної шкоди і тому засуджується значною кiлькiстю людей.

Зрозуміло, що вивчення девіантної поведінки за умов коли вона не носить масового характеру, абсурд. Тому ми можемо стверджувати, що спеціалістів у галузі кримінології, соціології права та соціології девіантної поведінки цікавить девiацiя як масове явище. У цій якості девіантна поведінка має такі характерні риси:

• однакова спрямованість девiацiй (відхилень), що зустрічаються в однакових або схожих соціальних групах, верствах населення за більш-менш однакових умов;

• близькість або схожість причин, в силу яких девіації виникають;

• певна повторюваність та стійкість девіантних проявів.