1.2. Засоби, стадії та типи правового регулювання

За допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами набувають певної правової форми, саме через норми права держава встановлює міру можливої та дозволеної поведінки.

Право можна оцінювати і як засіб (інструмент) для вирішення практично значимих задач суспільства, для задоволення інтересів людей. Даний підхід у юридичній науці називають інструментальним, у рамках якого і досліджуються правові засоби. Терміни «спосіб», «засіб», «метод» близькі за змістом і у значній мірі збігаються [5, с.426].

Правові засоби – це певні юридичні категорії та діяння суб'єктів з їх застосування з метою досягнення конкретного результату.

Своєрідність правових засобів полягає у тому, що:

• вони мають певну соціальну цінність, оскільки забезпечують досягнення поставлених цілей;

• відображають інформаційні якості права;

• поєднуючись між собою, створюють умови для дії права;

• викликають певні юридичні наслідки;

• забезпечуються примусовою силою держави.

Засоби правового регулювання поділяються на засоби впливу (зовнішні фактори щодо волі суб'єктів – це дозволи та заборони) та засоби реалізації права (результат реагування суб'єктів на правовий вплив – здійснення дозволених законом дій та утримання від заборонених дій) [5, с.429].

У юридичній літературі засоби правового регулювання класифікують за певними критеріями (табл. 5).

Таблиця 5

Класифікація засобів правового регулювання [5,с.429]

№	Класифікаційна ознака	Види засобів
1	2	3
1	Залежно від ступеня складності	прості (суб'єктивні права та юридичні обов'язки, заохочення і покарання, пільги та заборони); складні (норма, інститут).
2	Залежно від функціонального призначення	регулятивні (дозволи); охоронні (засоби захисту)
3	За предметом правового регулювання	конституційні; адміністративні; цивільні; кримінальні тощо
4	За характером	матеріальні (рекомендації); процесуальні (позов)
5	За часом дії	постійні (громадянство); тимчасові (премія)
6	Залежно від виду правового регулювання	нормативні (заборони, встановлені нормами права); індивідуальні (акт застосування права)
7	Залежно від інформаційно- психологічної спрямованості	стимулюючі (заохочення); обмежуючі (примус)

Заслуговує на увагу позиція О.Ф. Скакун, яка виокремлює три основні способи правового регулювання: дозволи, заборони та зобов'язання, що відповідають регулятивно-статичній і регулятивно-динамічній функції права (мал. 3).

Мал. 3. Основні способи правового регулювання [10]

Трьом способам правового регулювання (дозволянню, зобов’язуванню, забороні) відповідають три різновиди норм права: такі, що дозволяють (надають правомочностей); такі, що зобов'язують; такі, що забороняють, а також три форми реалізації права: використання, виконання, додержання (схема 1).

Способи правового регулювання

Схема 1. Норми права та форми їх реалізації [10, с.497]

За допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами набувають певної правової форми. Саме, через норми права держава встановлює міру можливої та дозволеної поведінки. Способам правового регулювання відповідають регулятивно-статична та регулятивно-динамічна функції права. Покладаючи на осіб обов'язок утримуватись від вчинення певних дій, що протирічать нормам права, заборони встановлюють певну міру поведінки суб'єктів; дозволи забезпечують соціальну активність суб'єктів та певний рівень їх свободи; зобов'язання сприяють реалізації покладених на осіб обов'язків, їх виконання гарантується з боку держави у вигляді застосування юридичної відповідальності. Крім основних способів правового регулювання, виділяють ще і додаткові, такі як: стимулююча дія норм права, застосування засобів примусу, попереджувальна дія норм права. Виділення названих способів як додаткових пояснюється тим, що вони розглядаються як певний вид обов'язку. За допомогою цих засобів забезпечується належне використання наданих прав та виконання покладених на суб'єктів обов’язків, здійснюється утримання від заборон.

Таким чином, правові засоби – це об'єктивні субстанціональні правові явища, що володіють фіксованими властивостями, що дозволяють реалізувати потенціал права, його силу.

Правове регулювання тривалий в часі процес. Воно припускає активну діяльність людей їх колективів і в процесі створення права, і в ході його втілення в життя.

Процес правового регулювання охоплює кілька стадій або етапів, які послідовно змінюються і у процесі яких здійснюється правове регулювання (мал. 6).

Обов’язкові		Факультативні
1. моделювання суспільних відносин через загальне регламентування юридичних прав та обов’язків учасників;		офіційне тлумачення правових норм та їх застосування
2. виникнення суб'єктивних юридичних прав та обов'язків у суб'єктів права, виникнення правовідносин;
3. реалізація цих суб'єктивних прав та обов'язків.

Мал. 6. Стадії правового регулювання [11,с.83]

Стадії та етапи правового регулювання:

1. Правова регламентація суспільних відносин – це стадія, на якій відбувається розробка юридичних норм, здійснюється загальне неіндивідуалізоване регулювання суспільних відносин. Перший етап правового регулювання тісно пов'язаний із правотворчістю – діяльністю, спрямованою на створення правових норм, яка починається з виявлення потреби у правовому регулюванні і закінчується прийняттям і введенням у дію правових розпоряджень. В сучасній юридичній науці сформувалась думка, згідно з якою правотворчість – це процес пізнання і оцінки правових потреб суспільства і держави, формування і прийняття нормативних актів уповноваженими суб'єктами в межах відповідних процедур. Нормативні рішення мають носити істинно правовий характер, прийматись з урахуванням усього спектра умов життєдіяльності суспільства та реальних суспільних потреб.

2. Конкретизація прав і обов'язків у випадках, коли настає ситуація, передбачена нормою права (певний юридичний факт), у результаті якої суб'єкти вступають у правовідносини і у них виникають взаємопов'язані суб'єктивні права й юридичні обов'язки. Проте не завжди для виникнення правових відносин достатньо самих юридичних фактів. Як відомо, деякі відносини можуть розпочатись лише за участі спеціально уповноважених органів, що приймають індивідуальне рішення, на основі якого суб'єкти наділяються правами та обов'язками. Такі рішення самі виступають у ролі юридичних фактів, які в окремих випадках мають вирішальне значення.

3) Кінцева стадія процесу правового регулювання, яка завершується фактичною реалізацією, впровадженням у життя прав і обов'язків суб'єктами правових відносин у формі використання, дотримання і виконання. Реалізація права є результатом правового регулювання і постає як завершальний підсумок специфічного правового впливу, що здійснюється як суто правовими засобами, так і внаслідок виховного, інформаційного, ідеологічного та іншого впливу права на поведінку суб'єктів. На цій основі встановлюється режим законності і правопорядку [7,с.412].

Під типами правового регулювання розуміють особливості загального порядку регулювання того, на чому базується правове регулювання в даному конкретному випадку : дозволу чи заборони.

Тип правового регулювання – це спосіб поєднання загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон щодо суб'єктів, відносини між якими регулюються правовими нормами (мал. 7).

Загально-дозвільний тип		Спеціально-дозвільний тип
передбачає дію принципу: «дозволено все, окрім прямо забороненого законом» та має місце у процесі регулювання цивільних трудових, житлових сімейних та інших відносин. Даний тип правового регулювання сприяє розвитку ініціативності, самостійності у прийняті рішень.	Типи правового регулювання	встановлює використання заборон, у рамках яких норма права передбачає конкретні дозволи, що відображається у вигляді принципу: «заборонено все, крім прямо дозволеного законом». Цей тип правого регулювання називають дозвільним, а тому він застосовується найчастіше у адміністративному праві та потребує чіткого впорядкування суспільних відносин, послідовної реалізації принципів законності.

Мал. 7. Основні типи правового регулювання [11,с.85]

Характеристика типів правового регулювання пов'язана з висвітленням його загальної побудови, вихідних засад, згідно з якими здійснюється цілеспрямований юридичний вплив на суспільні відносини, – загальних юридичних дозволів і загальних юридичних заборон.

П. Рабінович вказує на певні критерії класифікації різновидів типів правового регулювання, а саме:

1. за способом сполучення дозволів та заборон виділяють:

• загально-дозвільний;

• спеціально-дозвільний вид правового регулювання;

2. за територіальним статусом правотворчого суб'єкта регулювання:

централізоване - має місце тоді, коли суб'єктом правотворчої діяльності є законотворчий або інший центральний нормотворчий державний орган;

нецентралізоване - суб'єктом нормотворчої діяльності є республіканський (Автономної Республіки Крим), обласний чи інший місцевий територіальний орган;

3. за обсягом суспільних відносин:

• загальне (нормативне) - має місце тоді, коли обсяг суспільних відносин, що регулюються, кількісно невизначений;

• індивідуальне правове регулювання - коли правове регулювання розраховано на одну конкретну життєву ситуацію¹.

Таким чином, правові засоби – це об'єктивні субстанціональні правові явища, що володіють фіксованими властивостями, що дозволяють реалізувати потенціал права, його силу. Правові засоби класифікуються за певними критеріями (за предметом за характером, за часом дії правового регулювання та тощо). Виокремлюють три основні способи правового регулювання: дозволи, заборони та зобов'язання, що відповідають регулятивно-статичній і регулятивно-динамічній функції права. Процес правового регулювання охоплює кілька стадій або етапів, які поділяються на обов'язкові та факультативні. Під типами правового регулювання розуміють особливості загального порядку регулювання того, на чому базується правове регулювання в даному конкретному випадку: дозволу чи заборони, звідси й існує два основних типа правового регулювання: загально-дозвільний та спеціально-дозвільний типи.