3. Вплив ринкового механізму на нтп і використання його здобутків.

О Науково-технічний прогрес (НТП) — безперервний роз­виток науки і техніки, обумовлений потребами виробництва, зро­станням та ускладненням суспільних потреб.

НТП складається з двох паралельних процесів:

— науковий прогрес — як оновлення знань;

— технічний (технологічний) прогрес — як зміна характеру фактично використовуваного обладнання й устаткування.

Функції НТП

економічна

соціальна

Економія ресурсів у масшта­бах національної економіки

Задоволення та ускладнення існуючих потреб, розширення кола і формування нових потреб

Дві форми НТП:

— еволюційна — поступальний розвиток науки і техніки, впровадження досконаліших, передовіших надбань;

— революційна — науково-технічна революція (НТР).

НТР — це якісні зміни у науково-технічній сфері на основі використання фундаментальних наукових відкриттів і винаходів, що обумовлюють докорінні перетворення в усіх сферах діяльності (науці, техніці, виробництві, управлінні, соціальній інфраструктурі).

На рівні підприємств і виробничих об'єднань НТП називають технічним і організаційним розвитком. Це впровадження ре­зультатів НТП у виробництво, застосування нової техніки і тех­нології, інтенсифікація виробництва, підвищення його ефектив­ності, вдосконалення організації праці та управління.

^ Науково-технічний потенціал країни — це сукупність національних ресурсів і засобів. Його складовими виступають:

• матеріально-технічна база науки (наукові організації, науково-дослідні лабораторії, експерементальні заводи, електрон­но-обчислювальні центри, обладнання тощо);

• наукові кадри (дослідники, експериментатори, конструкто­ри, винахідники, науково-технічний персонал та ін.);

• фонд винаходів і відкриттів (банк наукових знань, вина­ходів, зразків, наукової інформації, патентів, наукових проектів, авторських свідоцтв тощо);

• організаційно-управлінська структура наукової сфери (система управління, фінансування, планування науково-дослід­них і проектно-конструкторських робіт — НДПКР, організацій­но-управлінські структури, методи управління НДПКР).

Науково-технічний рівень країни визначається на основі інно­ваційного потенціалу країни.

Інноваційний потенціал країни — це здатність фунда­ментальної та прикладної науки забезпечити нововведеннями процес оновлення продукції.

Інновація — це нововведення у будь-якій сфері людської діяльності завдяки впровадженню результатів науково-технічно­го прогресу, технологічного оновлення та вдосконаленню управ­ління й організації виробничих процесів.

Інноваційна діяльність має на меті впровадження інно­вацій у виробництво. Результатом інноваційної діяльності є які­сне покращення процесів виробництва, досягнення високих еко­номічного та екологічного показників.

У країнах з розвиненою ринковою економікою інноваційною діяльністю займається 70—80% підприємств, в Україні цей по­казник останніми роками становить 15—20%.

Можливість реалізації науково-технічного та інноваційного потенціалів країни залежить від ефективності науково-технічної та інноваційної політики держави.

Науково-технічна політика — це політика держави щодо формування умов, сприятливих для ефективного науково-техніч­ного розвитку країни, зокрема цілі, форми та методи діяльності держави у науково-технічній сфері.

Умови ефективного науково-технічного розвитку країни:

• раціональна мотивація використання НТП у виробництві;

• соціальна ефективність впровадження результатів НТП (за­безпечення соціалізації економіки, поліпшення умов праці, за­хист навколишнього середовища тощо);

• конкуренція у науково-технічній сфері й захист авторських прав;

• забезпечення інтеграції науково-дослідних, виробничих та фінансових структур;

• державна підтримка розвитку НТП, інноваційних процесів.

Особливості науково-технічного розвитку України:

• технічне і технологічне відставання від рівня розвинених країн світу;

• висока ресурсомісткість (енерго-, матеріало-, фондо- та пра-цемісткість) виробництва;

— низький рівень продуктивності праці;

• недостатня частка наукових розробок для цивільного сек­тору економіки;

• певна ізольованість у світовому науково-технічному і технологічному обміні;

• нераціональне використання науково-технічного потенціа­лу країни, низька мотивація наукової діяльності.

Складові науково-технічної політики
	Визначення цілей, пріоритетів і напрямків науково-технічного розвитку країни
	Формування ефективних умов розвитку НТП і впровадження його результатів у виробництво
	Розробка фінансово-економічного та правового механізмів регулювання, стимулювання науково-технічних, інноваційних процесів
	Забезпечення науково-технічної діяльності держави (прове­дення фундаментальних та прикладних досліджень, дове­дення їх результатів до стадії практичного використання)
	Створення організаційної структури управління науково-технічною сферою, визначення функцій, прав і обов'язків відповідних органів регулювання

Основні напрямки (цілі) науково-технічної політики:

• розвиток і підтримка фундаментальної і прикладної науки, науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт;

• стимулювання НТП, розповсюдження прогресивних науко­во-технічних тенденцій і процесів;

• забезпечення стратегічного, наукового і технологічного про­риву;

• підтримка інноваційної діяльності в економіці;

• раціональне використання науково-технічного потенціалу країни;

— зосередження інвестиційних ресурсів на формуванні націо­нальних технологічних лідерів (цільове інвестування "точок зрос­тання");

— суспільна мотивація та підтримка інтелектуальної праці.

Інноваційна політика держави має на меті об'єднання (син­тез) науково-технічної та інвестиційної політики.

Державна інноваційна політика — це комплекс еконо­мічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спря­мованих на впровадження результатів НТП у виробництво, сти­мулювання і підтримку інноваційних процесів в економіці.

Основні принципи державної науково-технічної та інновацій­ної політики:

1. демократизація та децентралізація управління у сфері нау­ки і техніки;

2. забезпечення соціалізації економіки на основі використан­ня досягнень НТП;

3) дотримання вимог екологічної безпеки;

4. визначення пріоритетності й селективної підтримки науко­во-дослідних робіт, здатних забезпечити прогресивні зрушення у народному господарстві країни, підвищення ефективності вироб­ництва та конкурентоздатності економіки;

5. збалансований розвиток фундаментальних і прикладних до­сліджень;

6. принцип реалістичності — економіко-організаційне та пра­вове забезпечення державного регулювання науково-технічної й інноваційної діяльності з використанням адекватних важелів (форм, методів, інструментів) та організаційної структури.

Забезпечення науково-технічного розвитку країни, впровадження нововведень з метою формування сучасного конкурентоспроможного національного виробництва

Цілі інноваційної політики Української держави:

• орієнтація розвитку пріоритетних виробництв на створення і широке використання нових високопродуктивних технологій, ма­шин, матеріалів; постійне оновлення й модернізація виробництва;

• забезпечення соціально-економічних, організаційних і пра­вових умов для постійного відтворення та ефективного викорис­тання науково-технічного потенціалу;

• забезпечення прогресивних структурних зрушень в економіці;

• синхронізація інвестиційних та інноваційних циклів;

• формування умов, за яких упровадження НТП та інновацій було б життєво необхідним для виробників;

• прискорення процесу формування ринку науково-техніч­ної продукції та підвищення ринкового попиту на науково-тех­нологічні досягнення.

Синхронізація інвестиційних та інноваційних циклів обумовлена різною тривалістю інноваційних (в середньому 7 років) та інвестиційних циклів (для споруд — 50 років, для машин і обладнання — 8—10 років) і передбачає забезпечення впрова­дження результатів науково-технічного прогресу у виробництво при збереженні інвестицій за допомогою політики прискореної амортизації.

Політика прискореної амортизації — зниження норма­тивних строків служби основного капіталу та дозвіл на більш високі норми амортизаційних відрахувань на ранніх періодах експлуатації основного капіталу.

Залежно від ролі держави в науково-технічній та інноваційній сфері виділяють дві основні моделі інноваційного розвитку: індус­тріальну (перевага віддається ринковим регуляторам при пасив­ній ролі держави) та постіндустріальну (висока активність держави — система цілеспрямованих, випереджаючих заходів).

Завданням державного регулювання НТП та іннова­ційної діяльності в Україні є створення оптимального економіч­ного механізму, який поєднував би державні та ринкові важелі впливу на наукові та інноваційні процеси, був зорієнтований на економічне зростання України, її інтеграцію у світову економіку.

Ринковий механізм та державне регулювання по-різному впли­вають на науково-технічний розвиток.

Ринковий механізм регулювання розвитку НТП

Здатний вирішувати проблеми лише в обмежених, локальних масштабах, якщо це мотивується одержанням прибутку та перемогою у конкурентній боротьбі

Державний механізм

регулювання розвитку НТП

Вирішує суперечності між об'єктивною потребою загальнонаціонального про­гресу завдяки розвитку НТП і усклад­ненням процесів, якими супроводжу­ється впровадження результатів НТП та інновацій у практику

Умови впровадження досягнень НТП у виробництво за допомогою конкретних регуляторів

ринкових

державних

Комерційна спрямованість

Прибутковість

Забезпечення високого науково-технічного рівня суспільного виробництва

Швидка окупність

Загальнодержавний ефект

Локальний характер дії

Здійснення за відсутності плато­спроможного попиту

Використання результатів у загальнонаціональних інтересах

Потреба у значних ресурсах та довгостроковість

Механізм макроекономінного регулювання науково-техніч­них та інноваційних процесів включає:

— нормативно-правове забезпечення;

систему державної підтримки фундаментальних і пошуко­вих досліджень, у тому числі їх пряме фінансування;

• визначення пріоритетів у сфері науки і техніки, їх всебічну підтримку та заохочення;

• диверсифікацію джерел мобілізації коштів на науково-технічний розвиток (кошти державного бюджету, позабюджетних фондів, приватні та іноземні інвестиції);

• максимальне стимулювання малого інноваційного, венчур­ного підприємництва;

• науково-технічне прогнозування та програмування;

• систему фінансових, кредитно-грошових, амортизаційних, інших пільг та преференцій;

• організаційну підтримку та інфраструктурне забезпечення науково-технічної й інноваційної діяльності;

• підготовку наукових кадрів.

Вимоги до науково-технічних пріоритетів:

• узгодженість з пріоритетами соціально-економічної полі­тики держави;

• враховування стану, рівня, потенціалу, можливостей наяв­них у суспільстві продуктивних сил;

• відповідність багатофакторності розвитку соціально-еконо­мічної системи;

• ранжованість та взаємоув'язаність у цілісну систему;

• узгодженість на всіх стадіях циклу "наука — виробництво".

Складові системи управління науково-технічним розвитком країни
Підсистема ринкових мотива­цій		Підсистема державного регулю­вання
		+
Політика активізації приват­ного бізнесу в сфері науково-технічного оновлення вироб­ництва		Виділення пріоритетних напря­мів розвитку НТП, формування НТ-програм, інвестування НТ-проектів

Пріоритетні напрямки науково-технологічного та інновацій­ного розвитку України

1. Створення та масове впровадження екологічно прийнят­них енерго- і ресурсозберігаючих технологій.

1. Використання перспективних інформаційних і електрон­них технологій, засобів інформатики та систем зв'язку вітчизня­ного виробництва.

1. Розробка нових біотехнологій для сільського господарства, галузей легкої та харчової промисловості, виробництво ліків.

2. Створення наукових основ охорони здоров'я населення, розробка нових методів профілактики, діагностики та лікування захворювань.

1. Винайдення та практичне застосування нових речовин і матеріалів із заданими властивостями.

3. Розвиток конкурентоспроможних технологій у літакобуду­ванні, ракетно-космічному комплексі, судно- та автомобілебуду­ванні, у виробництві військової техніки.

Основні державні регулятори науково-технічного розвитку:

• податкові регулятори;

• амортизаційна політика;

• пільгове кредитування;

• державне фінансування;

• науково-технічне прогнозування;

• програмування розвитку науки і техніки;

• держконтракти;

• держзамовлення;

• патентно-ліцензійна політика;

• створення та державна підтримка різних форм кооперації, наукових, виробничих і фінансових організацій та структур (тех­нопарки, технополіси, "інкубатори" тощо);

• правове забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності;

• зовнішньоекономічна політика;

• підготовка і перепідготовка кадрів.

Науково-технічне прогнозування — виявлення та аналіз тенденцій розвитку науки, техніки, можливості появи нового поко­ління машин, технологій, визначення способів їх упровадження, а також передбачення наслідків НТР.

Функції науково-технічного прогнозування:

1. аналіз та виявлення основних загальносвітових тенденцій, тривалості інноваційних циклів;

1. формування перспективних варіантів науково-технічних програм;

2. вибір оптимального варіанта програм розвитку фундамен­тальних та прикладних досліджень;

3. оптимізація моделі впровадження досягнень НТП у вироб­ництво;

4. передбачення економічних, соціальних, екологічних наслід­ків впровадження НТП.

Висновки

Науково-технічні програми — це форма реалізації дер­жавної науково-технічної політики з метою:

1. реалізації стратегії випереджувального техніко-економічного розвитку;

2. концентрації ресурсного потенціалу на ключових ланках нового технологічного укладу.

Практично усі науково-технічні програми є складовими загальнонаціональних соціально-економічних програм.

Однією з умов успішного науково-технічного та інноваційного розвитку країни є створення та державна підтримка різних форм кооперації наукових, виробничих і фінансових організацій та структур.