Основні терміни дисципліни

Правова система – сукупність взаємозвʼязаних, узгоджених і взаємодіючих юридичних правових засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають внаслідок такого регулювання.

Структура правової системи складається з підсистем: інституційної (субʼєкти права); нормативної (правові норми і принципи, що регулюють відносини між субʼєктами права, які систематизовані в нормативно-правових актах); ідеологічної (право розуміння кожної людини, її правосвідомість і правова культура, можливість оцінити правове буття і вибрати варіант поведінки – правомірної чи неправомірної); функціональної (правотворчість, правореалізація, правозастосування, правове виховання, правовідносини, юридична практика) та комунікативної (інтегративні звʼязки всіх підсистем, які визначають ефективність правового регулювання, законність і правопорядок).

Правова сімʼя (сімʼя правових систем, вид правових систем) – сукупність національних правових систем, які обʼєднані у межах відповідного типу права спільністю історичного формування, структури джерел, провідних галузей та правових інститутів, юридичної культури та мислення, а також і правозастосування.

Англо-американська правова система (common law) – сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі норми, сформульованої суддями в судовому прецеденті, який домінує як форма (джерело) права, у поділі права на загальне право і право справедливості, у визнанні закону лише після опробування його судовою практикою, у превалюванні процесуального права над матеріальним.

Континентальна (романо-германська) правова система – одна з основних правових систем сучасності, оскільки в її основу закладені принципи і поняття, сформульовані ще у римському праві, характерними є диференціація права на публічне і приватне, виділення окремих галузей права, правова норма розглядається як загальне й загальнобовʼязкове та формально-визначене правило поведінки.

Релігійно-традиційна правова сімʼя (сімʼя мусульманського права) розглядає право не як результат раціональної (позитивної) діяльності держави і суспільства, а як продукт вищої волі (Божественного откровення). Основним джерелом мусульманського права є Коран – священна книга ісламу і всіх мусульман, що складається з висловлювань пророка Магомета. Похідними джерелами мусульманського права є Сунна, Іджма, Кияс.

Канонічне право – норми права, що містяться в церковних канонах, тобто в правилах, які встановлені церквою, стосовно до устрою церкви, церковних настанов, які регулюють взаємовідносини церкви і держави, а також життя віруючих.

Мусульманське право – сукупність підтриманих державою релігійних, моральних і правових норм, що склалися на основі ісламу в тлумаченні вченими-богословами і правознавцями.

Національна правова система – конкретно-історична сукупність джерел права, механізмів правового впливу, юридичної практики і пануючої правової ідеології, що сформувалася в межах юрисдикційної території конкретної держави.

Міжнародне право – це особлива правова система, що складається з юридичних принципів і норм, які регулюють відносини між державами, а також іншими учасниками міжнародних відносин у політичній, економічній, культурній та інших галузях.

Міжнародна організація (ММУО) – це обʼєднання держав, створене відповідно до міжнародного права і на основі міжнародного договору для співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших сферах, що має необхідну для цього систему органів і відповідний правовий статус.

Міжнародний договір – це врегульована міжнародними правом угода, укладена державами та іншими субʼєктами міжнародного права у письмовій формі, незалежно від того, чи міститься така угода в одному, двох або декількох повʼязаних між собою документах, а також незалежно від її найменування. Це угода щодо встановлення, зміни або припинення взаємних прав та обовʼязків у політичних, економічних, соціальних, культурних або інших відносинах.

Система законодавства – цілісна сукупність упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що являє собою зовнішнє вираження системи права. Система законодавства відповідає категорії "форма" і є сукупністю формально-юридичних джерел права. її первинним елементом системи законодавства є нормативно-правовий акт.

Система права – обʼєктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, яка полягає в єдності й погодженості всіх юридичних норм та їх розподілі на галузі, підгалузі та інститути права з первинним елементом – норма права. Система права відповідає філософській категорії "зміст" і являє собою внутрішню структуру права, що відповідає характеру регульованих ним суспільних відносин; характеризує внутрішній зміст права, визначений з точки зору юридичної абстракції (теоретичної моделі).

Структура правової системи – внутрішня будова, сукупність взаємодіючих та взаємодоповнюючих елементів (підсистем), а саме:

• інституційна - субʼєктний склад – фізичні та юридичні особи та ін.;

• нормативна (регулятивна) – правові норми та принципи, що регулюють відносини між субʼєктами права;

• ідеологічна – право розуміння субʼєктів права, рівень праової свідомості та правової культури суспільства та особи;

• функціональна – елементи, за допомогою яких формується, змінюється та здійснюється дія права;

• комунікативна – взаємодія та взаємодоповнення всіх елементів, які мають на меті врегулювати суспільні відносини та забезпечити правопорядок.

Функції правової системи – основні напрямки її впливу на свідомість, волю і поведінку субʼєктів права та суспільні відносини з метою їх врегулювання (інтегративна, регулятивна, комунікативна, охоронна та ін.).

Джерела (форми) права – офіційні способи закріплення і зовнішнього вираження правових норм, що засвідчують їх загальнообовʼязковий характер. При цьому їх значення розглядається у формально-юридичному, матеріальному, ідеологічному розумінні.

Мораль – правила, які регулюють поведінку людей шляхом її оцінки з позицій протилежних моральних категорій: добро і зло, справедливість і несправедливість тощо.

Нормативно-правовий акт – прийнятий у встановленому порядку компетентним субʼєктом офіційний письмовий документ, в якому в односторонньому вольовому порядку встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права. Він приймається спеціально уповноваженими субʼєктами у відповідності з визначеною законом процедурою; є офіційним письмовим документом, що встановлює нові загальнообовʼязкові правила поведінки, змінює або скасовує чинні; має певну юридичну силу, яка відображає його співвідношення з іншими нормативними актами, місце і роль у системі законодавства.

Правовий звичай – правило поведінки, що виникло в процесі соціально-політичного розвитку, склалося історично у результаті багаторазового використання, визнаного суспільно корисним і в силу цього сприйнятого державою як правовий регулятор.

Правовий прецедент – рішення компетентного державного органу з конкретної юридичної справи, яке використовується як зразок при розгляді наступних аналогічних справ однорівневими або органами нижчого підпорядкування, надається формальна обовʼязковість (судовий, адміністративний).

Порівняльне правознавство – метод порівняльного дослідження в юридичних науках, обʼєктом вивчення яких єдержаваіправо, полягає в зіставленні різних правових систем, їхніх структурних елементів з метою виявлення подібності чи відмінності в юридичних формах, державних механізмах, у суспільних відносинах та ефективності регулюючої дії права, що в цілому розкриває спосіб розвʼязання схожих правових проблем. У порівняльному правознавстві розрізняють мікропорівняння, яке охоплює галузі, інститути чи норми окремих правових систем та макропорівняння – порівняння цілих правових систем, їхніх історичних типів.

Завдання порівняльного правознавства – вивчення однієї державно-правової системи, що містить два і більше аналогічних але не тотожних інститутів, з тих або інших питань; аналіз як діючих правових систем так і тих, що діяли раніше правових систем з метою удосконалення правового регулювання, зближення й уніфікації інститутів різних правових систем.