51 Поняття причин та умов конкретного злочину та їх класифікація.

Причини і умови злочинності, які існують в суспільстві, діють на конкретну людину через конкретні обставини її життя, в яких вона формується, а також через конкретну ситуацію, в якій вона діє.Для того, щоб успішно протидіяти злочинності на рівні конкретних злочинів, необхідно уміти діагностувати (визначити) криміногенні фактори в конкретних життєвих обставинах, під дією яких людина формується, а також в конкретній життєвій ситуації, в якій вона діє. Кримінально-процесуальне законодавство зобов'язує слідчого, дізнавача, прокурора і суд по конкретних справах встановлювати причини та умови злочинів та вимагати від відповідних осіб їх усунення (ст. 23, 23¹, 23² КПК України).Причини і умови конкретного злочину ті ж самі, що і причини і умови злочинності взагалі. Але причини і умови конкретного злочину конкретизуються через фактори формування і діяльності певної людини. Тобто, через обставини формування людини в конкретній сім'ї, ситуацію, в якій людина опинилася в конкретному місці, в конкретний час, і таке інше. Отже, причини і умови конкретного злочину, це криміногенні фактори, втілені в конкретні життєві обставини і в конкретні життєві ситуації, в яких опиняється людина. Вивчаючи проблему класифікації обставин, що сприяли вчиненню злочину, розділяють їх на дві групи: умови морального формування особистості та криміногенну ситуацію. На підставі проведеного дослідження до першої групи автор відносить такі несприятливі умови, як порушення цілісності родини; ненормальні взаємини між її членами; наявність у родині антигромадських традицій; антисоціальну поведінку членів родини; невиконання батьками своїх обов'язків із виховання дітей; неправильне виховання; потурання антисоціальним нахилам дітей і втягування їх до злочинної діяльності. Елементами другої групи обставин, що сприяють вчиненню злочину, на є недоліки організаційно-господарської діяльності, поведінка окремих осіб, природні явища. При цьому криміногенна ситуація в часовому відношенні може мати тривалий характер або короткочасний. У просторовому відношенні вона може поширюватися на велику територію (голод у країні), а може концентруватися в обмеженому просторі (квартирний конфлікт). За обсягом впливу криміногенна ситуація може стосуватись однієї людини або вузького кола осіб, а може мати і масовий характер (катастрофа), Залежно від змісту і значення для суб'єкта злочину автор виділяє також проблемну і конфліктну ситуацію. У той час, як перша пов'язана з певними труднощами і перешкодами, що заважають злочинцеві досягти поставленої мети, друга носить більш загострений характер і пов'язана з різного роду зіткненнями і гострими протиріччями між інтересами суб'єкта злочину та інших осіб. При цьому важливо підкреслити, що криміногенна ситуація може бути створена як протиправними, злочинними діями самого суб'єкта злочину, його співучасниками, сторонніми людьми, так і стихійними силами природи. У тому випадку, коли криміногенна ситуація виникла в результаті правомірних дій, питання про їх усунення відпадає.

52 Десоціалізація ї її роль в детермінації індивідуальної злочинної поведінки. Протилежним процесом до соціалізації особистості є десоціалізація особистості.Десоціалізація – часткова або повна втрата засвоєних норм і цінностей, відчуження від старих ролей та правил поведінки. Може бути зумовлена ізоляцією людини, уніфікацією, обмеженням спілкування та можливостей для підвищення культурного рівня тощо. Нестабільність розвитку суспільства, індивідуальні особливості людей, падіння рівня життя і відсутність адекватної компенсації негативних факторів середовища створюють дуже різні лінії соціальної поведінки. І хоча для більшості індивідів соціальні вимоги виступають стимулом для самовдосконалення, чимало людей досить негативно реагує на вимоги соціуму, що стає причиною відхилень у їх поведінці. Дії таких осіб призводять до соціальної дезадаптації, десоціалізації особистості. Внаслідок цього формується антисуспільна спрямованість, що призводить до порушення норм моралі і права в системі внутрішньої регуляції.

На думку А.І. Ковальової, десоціалізація це процес розпаду або деградації особистості, коли соціалізація набуває фрагментарного характеру і втрачає свою складність як багатосторонній соціальний процес чи набуває асоціальної або антисоціальної спрямованості. Процес десоціалізації сигналізує, що на певній стадії відбувається деформація особистості (здебільшого під впливом негативного мікросередовища), яка виникає внаслідок відчуження індивіда від інститутів соціалізації, які є носіями моральних, правових та інших норм. Результатом даної руйнації є руйнація попередніх позитивних норм та цінностей і засвоєння антигромадських взірців поведінки

Поряд із інститутами соціалізації в суспільстві функціонують деструктивні групи як особливі інститути десоціалізації, які є носіями норм і цінностей, які відрізняються від домінуючої в суспільстві культури або суперечать їй. Тому вплив на соціалізацію особистості може бути не тільки позитивним, але і негативним залежно від змісту норм і цінностей, які прийняті в групі, до якої належить індивід.Проявом десоціалізації особистості є девіантна поведінка. Девіація - це поведінка, яка відхиляється від загальноприйнятих норм і встановлених стандартів (юридичних, моральних, соціальних)

53. Поняття механізму злочинної поведінки, його структура і типи.Елементи механізму злочинної поведінки - це психічніпроцеси та стани, які розглядаються не в статиці, а в динаміці у взаємодії зфакторами зовнішнього середовища, які детермінують цю поведінку.

При розгляді механізму злочинної поведінки зовнішнє для особи середовище та її особистості властивості визначаються у взаємодії, беручи до уваги всі етапи кримінальної поведінки: 1) формування мотивації; 2) прийняття рішення про вчинення злочину; 3) виконання прийнятого рішення; 4) посткримінальна поведінка. Важливо при цьому підкреслити, що відповідна поведінка на кожному етапі - результат взаємодії середовища та особи, яка вчинила злочин. У момент вчинення злочинних діянь і до нього середовище визначає характеристики особи, останнє впливає у свою чергу на середовище.

Мотивація включає процес виникнення, формування мотиву злочинної поведінки та її мету. Мотив поведінки - це внутрішнє спонукання до дії, бажання, яке визначається потребами, інтересами, почуттями тощо. За мотивом формується мета як передбачуваний чи бажаний результат певного діяння. При прийнятті рішення відбувається прогнозування можливих наслідків реалізації бажання, що виникло, планування поведінки з врахуванням реальної обстановки, власних можливостей та інших обставин, а також вибір засобів. Після того, як в особи під впливом ситуації та потреб, інтересів і т.п. виникла установка на певну поведінку, наступає деяка "затримка". Як правило, людина не діє відразу у відповідності з цією установкою, а співвідносить її з існуючими в суспільстві моральними, правовими та іншими нормами, з суспільною та груповою думкою, думкою близьких осіб. Крім цього, вона враховує об'єктивні фактори, у тому числі стан зовнішнього соціального контролю (систему охорони об'єкта чи стан обліку на підприємстві і т.п.). Береться до уваги практика виявлення та розкриття злочинів, покарання винних, інші фактори. Проте у ряді випадків, механізм злочинної поведінки носить так званий згорнутий характер. Тоді акту "затримки" не відбувається: людина відразу діє у відповідності з виниклою установкою. Такий характер злочинної поведінки (без обдумування) нерідко відмічається в осіб, які не звикли приймати обдумані рішення та наслідки. Нерідко це спостерігається у неповнолітніх, людей з невисоким рівнем інтелектуального розвитку або тих, що мають імпульсивний характер, знаходяться у стані алкогольного сп'яніння. Згорнутий механізм зустрічається також у складних, незвичних для даної людини ситуаціях, які вимагають швидкого на них реагування.

За прийняттям рішення наступає стадія його виконання - власне вчинення злочину. Фактична реалізація рішення може відрізнятися від запланованої, наприклад, при зміні зовнішньої ситуації. Так, при активному опорі потерпілого грабіж може перерости у розбій.

І стан людини, і стан зовнішнього середовища на різних стадіях злочинної поведінки не залишаються незмінними. Правильна оцінка злочинного діяння передбачає з'ясування того, як фактично виглядав процес зародження злочинної поведінки на кожному із виділених вище трьох етапів, під впливом чого переважно сформувались мотивація та рішення: стійких характеристик особистості чи складної незвичної ситуації. На етапі пост кримінальної поведінки злочинець, аналізує те, що відбувалось, його наслідки, розпоряджається незаконно набутими благами, майном тощо, приховує сліди злочину тощо.

54. Мотивацїя злочинної поведінки: поняття, психологічні основи формування.Мета — це та річ чи явище або якась інша спотвора чи зміна, яка приваблює злочинця, манить, тягне його і, на думку злочинця, може задовольнити його певну потребу. Отже, мета породжується об’єктивними умовами життєдіяльності особи, яка має відображення в потребах та інтересах. Для того щоб мета матеріалізувалась у бажане, повинен відбутись процес мотивування.

Мотивація включає процес виникнення, формування мотиву злочинної поведінки та її мету. Мотив поведінки - це внутрішнє спонукання до дії, бажання, яке визначається потребами, інтересами, почуттями тощо. За мотивом формується мета як передбачуваний чи бажаний результат певного діяння.Потреби індивіду є одними з важливих складових у процесі мотивації. Злочин не вчинюється відразу після виникнення потреби в чомусь. Потреба, яка виникає в особи, спочатку "проходить" через її свідомість. Відтак ця потреба трансформується у зацікавленість, бажання, мету. На цій основі виникає процес мотивації.Потреби виникають в особи під впливом недостатку в чомусь або через незадоволення. Потреби, у свою чергу, поділяють на духовні та матеріальні. Матеріальні потреби знаходяться в основі життєдіяльності особи. Безпосереднім джерелом дії особи, що спрямоване на задоволення потреб, є її інтереси. Інтерес — специфічне ставлення особи до предмета злочину через його життєве значення та емоційну привабливість. Він, у свою чергу, поділяється на особистий та суспільний. Особистий інтерес керує поведінкою особи, тому що в його основі знаходиться бажання володіти певними матеріальними благами. У результаті суперечностей між особистими та суспільними інтересами, якщо перший неможливо задовольнити законним шляхом, виникає стан предзлочинної поведінки.

55 Прийняття та виконання рішення та їх рольу механізмі злочинної поведінки.Елементи механізму злочинної поведінки - це психічніпроцеси та стани, які розглядаються не в статиці, а в динаміці у взаємодії зфакторами зовнішнього середовища, які детермінують цю поведінку.При розгляді механізму злочинної поведінки зовнішнє для особи середовище та її особистості властивості визначаються у взаємодії, беручи до уваги всі етапи кримінальної поведінки.

При прийнятті рішення відбувається прогнозування можливих наслідків реалізації бажання, що виникло, планування поведінки з врахуванням реальної обстановки, власних можливостей та інших обставин, а також вибір засобів.Після того, як в особи під впливом ситуації та потреб, інтересів і т.п. виникла установка на певну поведінку, наступає деяка "затримка". Як правило, людина не діє відразу у відповідності з цією установкою, а співвідносить її з існуючими в суспільстві моральними, правовими та іншими нормами, з суспільною та груповою думкою, думкою близьких осіб. Крім цього, вона враховує об'єктивні фактори, у тому числі стан зовнішнього соціального контролю (систему охорони об'єкта чи стан обліку на підприємстві і т.п.). Береться до уваги практика виявлення та розкриття злочинів, покарання винних, інші фактори. Проте у ряді випадків, механізм злочинної поведінки носить так званий згорнутий характер. Тоді акту "затримки" не відбувається: людина відразу діє у відповідності з виниклою установкою. Такий характер злочинної поведінки (без обдумування) нерідко відмічається в осіб, які не звикли приймати обдумані рішення та наслідки. Нерідко це спостерігається у неповнолітніх, людей з невисоким рівнем інтелектуального розвитку або тих, що мають імпульсивний характер, знаходяться у стані алкогольного сп'яніння. Згорнутий механізм зустрічається також у складних, незвичних для даної людини ситуаціях, які вимагають швидкого на них реагування.За прийняттям рішення наступає стадія його виконання - власне вчинення злочину. Фактична реалізація рішення може відрізнятися від запланованої, наприклад, при зміні зовнішньої ситуації. Так, при активному опорі потерпілого грабіж може перерости у розбій.

56. Установка та її роль у механізмі злочинної поведінки.З позицій психології людина здійснює вольові дії (акти) і неусвідомлені, рефлекторні рухи та імпульсивні дії. Пове¬дінка складається з низки вчинків, що знаходяться під кон¬тролем свідомості; діяльність — сукупність послідовно здій¬снюваних, поведінських актів, які спричиняють зміни в ото¬чуючому, середовищі та в самій особі. Діяльність можна розглядати дещо інакше — не як сукупність поведінських актів, а з позиції їх значимості для людини, оточуючих, сус¬пільства у цілому, їх соціальної цінності (правової, політич¬ної, моральної, релігійної тощо). Також у злочинній поведінці істотну роль відіграє такий компонент спрямованості особистості як соціальна установка. Чимало досліджень, заснованих на загально-психологічному понятті соціальної установки, ввели в науковий обіг поняття антисуспільної установки, як одного з факторів, що визначає злочинну поведінку. Для багатьох правопорушників характерна особистісна установка на злочинну діяльність (у особи з викривленими потребами, антисуспільними поглядами і звичками). Особистісна установка на злочинну діяльність обумовлює здійснення правопорушниками діянь, як правило, агресивного, насильницького спрямування. Характерно, що прояв агресивності цих осіб не є реакцією на обставини конфліктної ситуації, а виражає насамперед прагнення особи реалізувати агресивні спонукання незалежно від того, сприятлива ситуація чи ні.Як стверджує В.В. Бедь, ситуативна установка найбільш властива для правопорушників підліткового і молодіжного віку, що є відображенням їх загальної соціальної незрілості, внутрішньої суперечливості, емоційно-вольової нестійкості, які зумовлюють невідповідні реакції особи об'єктивним обставинам. Для того, щоб більш правильно кваліфікувати здійснений злочин, здійснити вибір найбільш підходящих психологічних прийомів впливу на злочинця (в подальшому звинуваченого) в процесі проведення слідчих дій та більш успішно виявити причини і умови злочину юридичні працівники повинні вивчати психологічні особливості злочинця (звинуваченого). Із змістовної точки зору психологічне вивчення особистості злочинця включає в себе дослідження його внутрішнього світу, потреб, інтересів, мотивів, які визначають вчинки і дії людини, емоційної і вольової сфери, індивідуальних особливостей мислення, пам'яті, сприйняття, уяви та інших психічних явищ.

57 Планування злочину і виконання злочину як складові механізму злочинної поведінки. Коли потреби, інтереси, потреби, емоції, ціннісні орієнтації, тобто всі внутрішні компоненти особи сформували мотив злочину, наступає час реалізації цього мотиву. Таким чином, другою ланкою умисного злочину є планування злочинної діяльності. Тут кристалізується, оформляється задум суб'єкта і злочин з абстрактного наміру перетворюється на відчутну реальність. Планування лочину, як і будь-якого іншого вчинку, підкоряється загальним закономірностям планування операцій. Потрібно знати обстановку, в якій особа предбачає діяти. Треба чітко визначити мету дій і їх об'єкт, способи і засоби досягнення мети, час і місце дії, витрати|(ресурси), шлях реалізації досягнутих результатів. При цьому суб'єкт повинен уявляти собі можливості, які він має в своєму розпорядженні, прогнозувати очікувані труднощі і вірогідні наслідки своїх дій, тобто по суті, створити модель майбутньої поведінки.Це — умова будь-якого планування. Але при плануванні злочину з'являютья додаткові вимоги: а) злочин — незаконний акт, і тому воно здійснюється, як правило, приховано; б) з тієї ж причини злочин здійснюється по можливості швидкоплинно і так, щоб не залишилося його слідів; у) злочин може викликати опір потерпілого і активність правоохоронних органів; г) після його здійснення суб'єкт, як правило, переховується сам і тримає в таємниці своє злочинне діяння. Всі ці особливості скоєння злочину також беруться до уваги злочинцем, якщо планування проводиться їм досить продумано. На думку фахівців, достатньо ретельне планування зустрічається приблизно в половині всіх кримінальних справ, причому частіше плануються корисливі, а не насильницькі злочини. У решті випадків планів немає або вони украй примітивні.Планування як ланка механізму злочинної поведінки наповнюється| різним змістом залежно від виду злочину, особи злочинця і поточної обстановки. Але в найзагальнішому випадку воно включає три елементи: вибір мети, вибір об'єкту посягання і визначення засобів досягнення мети.Вчинення злочину. У даному елементі механізму злочинної поведінки особа здійснює практичні дії злочинного характеру.

58. Криміногенна ситуація та її роль в механізмі злочинної поведінки.

Кожна людина постійно перебуває в певній життєвій ситуації, яка впливає на її стосунки з іншими людьми, зачіпає його інтереси і тим самим обумовлює його поведінку в даний момент. Це також один із каналів впливу зовнішнього соціального середовища на індивіда.Роль ситуації в різних випадках є неоднаковою. У зв'язку з цим з позиції кримінології вбачається необхідним за характером впливу на людину поділяти їх на сприятливі (некриміногенні) і несприятливі (криміногенні). До сприятливих належать ті ситуації, які або позитив­но впливають на поведінку особи, або не завдають ніякого впливу на її намір вчинити суспільно небезпечне діяння, усувають появу зло­чинних мотивів і цілей.Під несприятливою (криміногенною) ситуацією розуміють ту конкретну життєву ситуацію, яка склалася в момент вчинення зло­чину або незадовго до цього, і у взаємодії з його причинами та умова­ми викликає остаточну рішучість особи вчинити даний злочин. Якщо особа, у свідомості якої вже сформувалися стійкі та глибокі погляди і звички, опиняється в такого роду ситуації, у неї є великі шанси вчи­нити злочинне посягання.Серед криміногенних ситуацій як приклад можна навести наступ­не: ситуація, яка виникла внаслідок дій самого винного (довів себе до стану сильного сп'яніння, затіяв сварку і т. ін.); ситуації, що склалися внаслідок неправомірних дій інших осіб (обман з їхнього боку, загро­зи, знущання і т. ін.); інтенсивні сімейні скандали і конфлікти; фізіо­логічні і емоційні багатоденні біоцикли, внаслідок яких настають не­уважність, депресія та ін.); екстремальні стани особи через хворобу, втому; ситуації, викликані стихійними лихами (повені, пожежі); про­блемні, конфліктні ситуації тощо.Проблемні ситуації — це ті, у межах яких існують перешкоди, труднощі на шляху до поставленої винним мети. При вирішенні подіб­них ситуацій деякі люди ігнорують засоби і правила, вироблені для цих випадків суспільством, і віддають перевагу неправомірним спосо­бам подолання перешкод. Конфліктні ситуації передбачають зіткнення інтересів, позицій, прагнень винного та інших осіб, внаслідок чого виникають серйозні суперечності сторін, що спричиняють складні форми боротьби для досягнення бажаного.Криміногенна ситуація за своїм змістом — категорія об'єктивна. Вона визначається фактичними явищами, подіями, що відбуваються у дійсності, яка оточує людину. Водночас вона має особистісне зна­чення, оскільки оцінка ситуації тісно пов'язана з мотиваційною сферою особи, її індивідуальними особливостями. Треба враховувати і те, що в конкретній ситуації винний, як правило, діє відповідно до раніше набутого досвіду, звичок, до соціальної спрямованості його особи. Не можна не враховувати наявність у деяких індивідів дефектів сприйнят­тя зовнішнього середовища.

Об'єктивний зміст конкретної криміногенної ситуації і суб'єктивне її значення для індивіда можуть значною мірою розійтися. У зв'язку з цим злочин часто є невідповідною реакцією на ситуацію, що склала­ся. Людина під впливом напруженої ситуації іноді вчиняє поспішні необдумані дії за відсутності критичного сприйняття подій, що від­буваються.

59.Віктимологічний аспект-механізму конкретного злочину. Віктимогенні умови злочину. З метою об'єктивного дослідження механізму конкретного злочину необхідно вивчати не тільки злочинця, а й жертву злочину. Це зумовлюється тим, що приводом до злочинного посягання і умовою, що полегшує його вчинення, іноді може бути й поведінка потерпілого. Таку поведінку у кримінології називають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов'язані з цим проблеми, — віктимологією.Буквально слово "віктимологія" означає "вчення про жертву" (від лат. victima — жертва і грецьк. logos — вчення). Предметом віктимології, а точніше кримінальної віктимології, на відміну від інших її напрямків, є жертви злочинів, відносини, що пов'язують злочинця і жертву, а також ситуації, що передують злочину.Віктимологія вивчає жертву щодо її морально-психологічних і соціальних характеристик, що впливають на її уразливість, і ситуації, що передують злочину, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину. Це дає змогу отримати відповіді на запитання, як у цих ситуаціях, у взаємодії з поведінкою злочинця криміногенно-провокуюче виявляється поведінка жертви.Отже, віктимологія — це особливий напрямок кримінологічної науки, який вивчає роль жертви у виникненні криміногенної ситуації і розроблює так званий віктимологічнии аспект попередження злочинів, основним завданням якого є максимальне зменшення криміногенних ситуацій, що створюються безпосередньо потерпілими. Сутність віктимологічного аспекту попередження злочинів полягає в тому, що необхідно здійснювати профілактичну роботу не тільки серед потенційних правопорушників, а й серед потенційних потерпілих — людей, чия поведінка, образ життя, зв'язків, сімейний стан і вид діяльності створюють для них підвищений ризик опинитися в ролі жертви злочинного посягання.Процес перетворення людини в жертву злочину і результат цього процесу називають виктимілогізацією.

Роль потерпілого може бути антикриміногенною (що перешкоджає скоюванню злочинів), нейтральною (не сприяючою скоєнню злочину) і криміногенною (сприяючою скоєнню злочину).Криміногенна роль потерпілого виявляється в наступному:• потерпілий може породити у злочинця ідею скоїти злочин. Наприклад, злочинець шукає не просто жертву, а жертву певного роду, що володіє значущими для нього фізичними, психічними або соціальними властивостями;• потерпілий може породити у конкретної особи рішучість скоїти злочин, тобто викликати необхідний вольовий акт;• потерпілий у ряді випадків змінює мотивацію здійснюваного іншим обличчям злочину. Наприклад, активний опір потерпілого може привести до того, що здійснюваний грабіж переросте в розбій;• потерпілий полегшує настання злочинного результату. Наприклад, потерпілий залишає незачиненими двері свого автомобіля;• потерпілий сам створює криміногенну обстановку, що провокує винного на здійснення злочину. Наприклад, потерпілий викликає спалах гніву у злочинця, який потім здійснює вбивство в стані афекту.

60.Виникнення віктимології. Розвиток віктимології за кордоном (аналіз вчення Г. фон ФаттГентінга, Б. Мендельсона, Г. Елленбергера, Е. Фаттаха та інших).Віктимологія (від латинського „victim” – „жертва” та грецького „logos” – докладно про що-небудь, вчення) у буквальному перекладі означає – „докладно про жертву”, або „вчення про жертву”.Як окремий, самостійний напрям віктимологія зародилась порівняно недавно. Її започаткування пов’язують хронологічно з періодом після Другої світової війни, яка забрала мільйони людських життів. Сама ж ідея про роль жертви у механізмі скоєння злочину не є новою. Вона знайшла своє відображення в численних юридичних та літературних пам’ятках та інших джерелах, починаючи зі стародавніх часів. На рівні наукових досліджень віктимогеннi передумови злочинів стали вивчатися з другої половини 40-х років ХХ сторіччя. Поступово виокремився самостійний науковий напрям – віктимологія. Проте й нині не спостерігається одностайності у визначенні й трактуванні основних віктимологічних понять і категорій, зокрема й щодо місця віктимологічних знань у системі наук загалом. Тож наведемо деякі міркування з цього приводу.Першу спробу системних досліджень проблеми потерпілого від злочину здійснив у 1948 р. німецький учений Г. Гетіг. Він написав книгу "Злочинець і його жертва", в якій розробив вчення про жертву злочину та довів, що відношення жертва-злочинець тісно пов'язане зі злочином.Г. Гетіг вважав віктимологію галуззю кримінології. Проти­лежної точки зору дотримувався румунський вчений Б. Мен­дельсон, який вважав віктимологію окремою наукою. На його думку, об'єктом віктимології повинна бути не тільки жертва злочину, а й потерпілий від нещасного випадку, стихійного лиха тощо. Отже, можна вважати, що у віктимології існують два напрями: у широкому розумінні віктимологія є окремою дисципліною, що вивчає всі види жертв; у вузькому розумінні кримінальна віктимологія — це наука, що вивчає тільки жертв злочинів.Більшість зарубіжних вчених (Г. Гетіг, Б. Мендельсон таін.) вважають віктимологію галуззю кримінології і термін "вік­тимологія" використовують для характеристики саме цього кримінального аспекту, тобто вивчення тільки жертв злочи­нів. Ідея захисту жертв злочинів від протиправних діянь злочинців та свавілля державних чиновників послідовно втілюється з кінця 40-х років ХХ століття. Б.Мендельсон, Г.Гентіг, Г. Елленбергер у той час започаткували дослідження механізму злочинної поведінки з урахуванням віктимологічних аспектів. Вони сформулювали новий науковий напрям – віктимологію як систему знань про жертву злочину.

61. -Історія віктимології в СРСР та Україні (Л.В. Франк, В.П. Коновалов, Д.В. Рівман, В. Я. Рибальская, Я І. Гілінскій, В.С. Мінская, Ю.М. Антонян та інші).Поглиблено до розробки проблем віктимології вчені-кримі-нологи звернулися наприкінці 60-х років XX ст. Засновником розробки проблеми і розвитку віктимології на теренах колиш­нього СРСР був Л. Франк, який у 1972 р. написав працю "Ві­ктимологія і віктимність". Значний внесок у розвиток вік­тимології зробили Д. Рівман, В. Рибальська, В. Мінська, В. Полубінський та ін.

62. -Загальна теорія віктимології. Предмет, завдання і система кримінальної віктимології.Сучасна віктимологія реалізується в декількох напрямках: Загальна "фундаментальна" теорія віктимології, що описує феномен жертви соціально небезпечного прояву, його залежності від соціуму і взаємозв'язку з іншими соціальними інститутами і процесами. При цьому розвиток загальної теорії віктимології ведеться, у свою чергу, по двох напрямках: Перша - досліджує історію віктимності і віктимізації, аналізує закономірності їх поведінки і розвитку слідом за зміною основних соціальних перемінних, з огляду на відносну самостійність феномена віктимності як форми реалізації девіантної активності; Друга - вивчає стан віктимності як соціального процесу (аналіз взаємодії віктимності і суспільства) і як індивідуального прояву поведінки, що відхиляється, за допомогою загальнотеоретичного узагальнення даних, отриманих теоріями середнього рівня. Основна ідея загальної теорії віктимології складається в побудові системної моделі взаємодії "негативне соціальне явище - жертва", що описує і вивчає шляху нормалізації негативних соціальних, психологічних і моральних впливів на людину (соціальну спільність) з боку природного середовища, штучною жилою і робітничим середовищем, соціального середовища, а також кризового внутрішнього середовища самої людини (соціальної спільності) з метою їхньої корекції і нейтралізації, підвищення адаптивних здібностей людини, соціальної групи, організації.Віктимологія (від лат. - жертва та грецьк. - учення, що разом означає "вчення про жертву") - напрямок кримінології, що вивчає кількісну та якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їхніх взаємовідносин зі злочинцями, з метою вдосконалення форм і методів запобігання злочинності.Предметом віктимології, а точніше кримінальної віктимології, є:жертви злочинів;

відносини, що пов'язують злочинця та жертву;ситуації, які передують злочину.Завданням віктимології є встановлення більш повної картини латентної злочинності через виявлення потерпілих від невідомих або прихованих злочинів, а також удосконалення механізмів компенсації шкоди потерпілому на справедливій основі.Віктимологія вивчає жертву щодо її морально-психологічних і соціальних характеристик, які впливають на її вразливість, та ситуації, що передують злочинові, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину. Це дає змогу отримати відповіді на запитання: як у таких ситуаціях у взаємодії з поведінкою злочинця криміногенно-провокаційно виявляється поведінка жертви.

63 Жертва злочину та суміжні поняття. Кримінально-правові основи вивчення жертв злочинів. Процесуальні основи вивчення жертв злочинів.Віктимологія оперує такими основними термінами: "жерт­ва", "потерпілий", "віктимність" і "віктимізація".Під жертвою з позицій віктимології розуміється постраж­дала від злочину фізична особа незалежно від того, чи визнана вона потерпілою у встановленому законом порядку і чи вважає себе такою.Потерпілий — це особа, якій злочином безпосередньо за­вдано моральної, фізичної або майнової шкоди і яка визнана потерпілою у встановленому законом порядку.Поняття "жертва" і "потерпілий" у віктимології вважаються тотожними. У віктимології потерпілий одночасно є основним об'єктом дослідження і одним із основних її понять.Потерпілий насамперед вивчається віктимологією на першо­му, індивідуальному рівні як фактор, що може впливати на ви­никнення і розвиток наміру у майбутнього злочинця вчинити злочин, а також на механізм злочину. На другому рівні вивча­ється сукупність жертв, яким злочином завдано шкоди. Цей аспект вивчення необхідний для визначення реальних наслід­ків злочинності.Вивчення особи і поведінки потерпілих, по-перше, має на меті по­яснити вплив віктимності на «механізм» конкретного злочину і, по-друге, запропонувати ефективні та диференційовані заходи щодо ві-ктимологічної профілактики. Останні дозволяють вести боротьбу зі злочинністю одночасно двома способами, а саме: шляхом зменшення злочинців і шляхом зменшення кількості осіб, які внаслідок індивіду­альних особливостей можуть за наявності вказаних вище обставин стати жертвами злочинів.У загальних рисах кінцевою метою вивчення жертв злочи­нів є підвищення ефективності попередження конкретних злочинів і злочинності загалом шляхом здійснення цілеспрямо­ваного впливу як на злочинців, так і на потенційних жертв злочинів,Віктимність окремої особи (індивідуальна віктимність) — це об'єктивно притаманна людині (реалізована злочинним ак­том або залишена в потенції) здатність, схильність стати в пев­них обставинах жертвою злочину. Віктимність окремої особи є відносним поняттям, оскільки завжди реалізується в певній ситуації, яка є для цього достат­ньою. Віктимізація — це процес реалізації віктимних потенцій у задаванні шкоди і результат цього процесу. Віктимологічні скла­дові механізму злочину складні й різноманітні і тому в цьому механізмі ролі злочинця й жертви іноді так переплітаються, що відмінність між ними малопомітна і тільки випадок вирішує, хто стане жертвою, а хто — злочинцем.

66.Соціально-психологічна типологія жертв.Значення класифікації та типології жертв злочинів по­лягає в тому, що розподіл жертв за певними ознаками тісно пов'язаний з вирішенням практичних завдань боротьби зі зло­чинністю, оскільки полегшує діяльність правоохоронних органів щодо виявлення потенційних жертв і проведення з ними індивідуальної профілактичної роботи.Важливе значення має також класифікація жертв за ознака­ми їх ставлення до особи, що завдає шкоду, і насамперед за мо­рально-психологічними особливостями. У механізмі злочину "працюють" статева розбещеність і схильність до вживання ал­коголю й наркотиків; жадібність і деспотизм; агресивність і жорстокість; брутальність і боягузливість; сміливість і доброта; фізична сила і слабкість тощо. Усі перелічені якості виявля­ються в поведінці і за певних обставин можуть сприяти або пе­решкоджати вчиненню злочинів. Класифікація жертв за мо­рально-психологічними ознаками необхідна насамперед для характеристики категорій злочинів, в яких зазначені риси осо­би жертви є основою способу й форми вчинення злочину або приводом злочину.Особистісні якості жертв актуалізуються певними ситуа­тивними факторами, що дає підстави для такої їх класифі­кації:агресивні жертви — особи, поведінка яких пов'язана з нападом на особу, що в подальшому завдає шкоду, або інших осіб чи іншими подібними діями (образою, наклепом, знущанням тощо). Для жертв цього типу характерно умисне створення конфліктної ситуації;активні жертви — особи, чия поведінка, хоча й не пов'язана з нападом або створенням конфлікту, проте активно сприяє завданню їм у кінцевому підсумку шкоди (звертаються з проханням про завдання їм шкоди або вчинення дій, що об'єктивно призводять до завдання шкоди чи в інші способи викликають такі дії, а також завдають шкоди самі собі);ініціативні жертви — особи, поведінка яких має позитивний характер, але призводить до завдання їм шкоди;пасивні жертви — особи, які не опираються злочинцю з об'єктивних і суб'єктивних причин;некритичні жертви — особи, для яких характерні необачливість, невміння правильно оцінювати життєві ситуації;нейтральні жертви — особи, що не сприяють вчиненню проти них злочину.

67.Класифікації жертв злочинів.. Класифікація потерпілих від злочинів має важливе значення для запобігання злочинам, оскільки мета її розробки полягає в підвищенні ефективності профілактики злочинів і забезпеченні охорони громадян як потенційних жертв.Кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії вва­жають, що до основних підстав для класифікації жертв злочи­нів належать стать, вік, професійна приналежність, мораль­но-психологічні особливості особи (що сприяє швидкому складанню особистісно-віктимологічної типології) та ін.Класифікація жертв за статтю важлива не лише тому, що жертвами окремих деяких злочинів можуть бути тільки жін­ки, а з огляду на певні елементи, характер поведінки, що типо­ва для ситуації, у якій завдається шкода.Класифікація жертв за віком необхідна вже тому, що підви­щена віктимність, наприклад, неповнолітніх і осіб похилого віку зумовлює необхідність розробки спеціальних заходів вік-тимологічної профілактики.

Посадове становище і професійна діяльність також можуть зумовлювати підвищену віктимність, і останнім часом ця під­става стає дедалі актуальнішою. Як зазначалося, до такої ка­тегорії осіб належать працівники правоохоронних органів, ін­касатори, охоронці, касири, водії таксі, що працюють вночі. Останніми роками до професій, що мають підвищену віктим­ність, додалася й така, як зайняття бізнесом.Важливе значення має також класифікація жертв за ознака­ми їх ставлення до особи, що завдає шкоду, і насамперед за мо­рально-психологічними особливостями. У механізмі злочину "працюють" статева розбещеність і схильність до вживання ал­коголю й наркотиків; жадібність і деспотизм; агресивність і жорстокість; брутальність і боягузливість; сміливість і доброта; фізична сила і слабкість тощо. Усі перелічені якості виявля­ються в поведінці і за певних обставин можуть сприяти або пе­решкоджати вчиненню злочинів. Класифікація жертв за мо­рально-психологічними ознаками необхідна насамперед для характеристики категорій злочинів, в яких зазначені риси осо­би жертви є основою способу й форми вчинення злочину або приводом злочину.Особистісні якості жертв актуалізуються певними ситуа­тивними факторами, що дає підстави для такої їх класифі­кації:агресивні жертви — особи, поведінка яких пов'язана з нападом на особу, що в подальшому завдає шкоду, або інших осіб чи іншими подібними діями (образою, наклепом, знущанням тощо). Для жертв цього типу характерно умисне створення конфліктної ситуації;активні жертви — особи, чия поведінка, хоча й не пов'язана з нападом або створенням конфлікту, проте активно сприяє завданню їм у кінцевому підсумку шкоди (звертаються з проханням про завдання їм шкоди або вчинення дій, що об'єктивно призводять до завдання шкоди чи в інші способи викликають такі дії, а також завдають шкоди самі собі);ініціативні жертви — особи, поведінка яких має позитивний характер, але призводить до завдання їм шкоди;пасивні жертви — особи, які не опираються злочинцю з об'єктивних і суб'єктивних причин;

некритичні жертви — особи, для яких характерні необачливість, невміння правильно оцінювати життєві ситуації;нейтральні жертви — особи, що не сприяють вчиненню проти них злочину.Кримінологи України НАВС вважають, що основним крите­рієм, на підставі якого необхідно класифікувати потерпілих від злочинів, є ступінь віктимності, який відбиває в найза-гальнішому вигляді віктимогенну деформацію особи, професій­ну, вікову віктимність і віктимну патологію. На цій підставі вчені пропонують таку класифікацію жертв:випадкова жертва, тобто особа стає жертвою в результаті збігу обставин. Взаємовідносини, що виникають, не залежать ні від волі бажання жертви, ні від волі й бажання злочинця;

жертва з незначними якостями ризику, тобто особа, якій притаманні, як і всім нормальним людям, фактори ризику й віктимність якої зненацька різко підвищується під впливом конкретної несприятливої ситуації;жертва з підвищеними якостями ризику, тобто особа, стосовно якої діє комплекс факторів ризику. До цієї групи належать два основних типи жертв: жертви необережних злочинів, коли характер виконуваної ними роботи або їх поведінка у громадських місцях містить підвищену віктимність; жертви умисних злочинів, соціальний статус яких при виконанні ними їх соціальних ролей містить підвищений ризик віктимності (працівники ОВС, охорони та ін.).Віктимність цієї категорії може іноді виявлятись в особливих манерах поведінки жертви, в її зовнішньому вигляді тощо;жертва з високим рівнем ризику. Морально-соціальна деформація такої особи практично не відрізняється від правопорушників і характеризується стійкою її антисоціальністю (повії, наркомани, алкоголіки та ін.).Як зазначалося, класифікація жертв необхідна не тільки для їх вивчення, а й більшою мірою для організації спеціально­го напрямку попереджувальної роботи

68.Поняття віктимності, її основні властивості.Віктимність — це підвищений ступінь схильності тієї або іншої особи до того, щоб стати потерпілою, жертвою злочину внаслідок притаманних їй властивостей. Це поняття означає одночасно і певне явище, і спосіб дій людини.Загальна разова віктимність, слід зазначити, властива будь-якому громадянинові. У принципі, у суспільстві, в якому існує злочинність, потерпілим від злочину може стати будь-яка людина внаслідок різних обставин. Втім кримінологію цікавить постійна підвищена віктимність (так би мовити, супервіктимність) окремих осіб як соціально зумовлена властивість їх особистості. Мається на увазі їх «здатність» стати жертвою злочину в обстановці, коли такий вихід міг бути об'єктивно відвернутий. Інакше кажучи, нездатність протистояти злочинцю, уникнути небезпеки там, де вона об'єктивно могла бути відвернена. Чим більшою є ймовір­ність людини стати жертвою злочину, тим більшою віктимністю вона наділена. Така людина постійно створює віктимологічні ситуації.Ступінь віктимізації особи залежить від статі, віку, освіти, про­фесійної зайнятості, її морально-психологічних особливостей і харак­теру злочинів, що вчиняються при цьому. Зокрема, більш віктимними є чоловіки, ніж жінки. Причому особи чоловічої статі частіше виявля­ються потерпілими від хуліганства і злочинів проти особи; а потерпі­лими від шахрайства та інших корисливих злочинів — жінки. Особливу віктимну групу становлять неповнолітні. У цьому віці люди відрізня­ються емоційною нестійкістю, відсутністю життєвого досвіду, що ускладнює їм вибір належного варіанта поведінки в складних і неор­динарних життєвих ситуаціях. Підвищена віктимність характерна і для осіб похилого віку, що обумовлюється віковими, фізичними і психіч­ними змінами в ці роки (фізична слабкість і немічність, хворобливі явища, пов'язані з віком, погіршенням пам'яті і т. ін.).

Значною віктимністю відрізняються особи певних професій, пов'язаних з ризиком посягання на них (наприклад, інкасатори, водії

таксі, касири торговельних підприємств, особи, які виконують обов'язки з охорони громадського порядку, суб'єкти індивідуальної трудової ді­яльності тощо).

70. Індивідуальна віктимність. Масова віктимність та її характеристики.Віктимність конкретної особи (індивідуальна віктимність) - це об'єктивно притаманна людині (реалізована злочинним актом або залишена як потенційна) здатність, схильність стати за певних обставин жертвою злочину. Залежно від особистісних рис і поведінки конкретного індивіда ступінь його вразливості може перевищувати середній (підвищена віктимність) або бути нижчим від середнього (мінімізована віктимність). Індивід не придбав віктимність у процесі життєдіяльності, а є віктимним з моменту народження та до смерті; він не може не бути віктимним, оскільки живе в суспільстві, де не ліквідована злочинність, отже, існує об'єктивна можливість стати жертвою злочину. Індивід не набуває віктимності у процесі життєдіяльності, а є віктимним з моменту народження і до смерті — він не може не бути віктимним, оскільки живе в суспільстві, де не ліквідована злочинність, отже, існує об'єктивна можливість стати жертвою злочину.Віктимність окремої особи є відносним поняттям, оскільки завжди реалізується в певній ситуації, яка є для цього достатньою. Однакові особистісні якості, аналогічна поведінка можуть привести до різних наслідків залежно від конкретної ситуації (зовнішніх обставин, характеристики злочинця тощо). Масова віктимність розглядається як соціальне явище і має статистичний характер своєї відтворюваності.Потреба в обумовлених відносинах визначає чисельність осіб, що об’єдналися, тривалість їх взаємодії, силу взаємних інтересів, місця і змісту їх прояву, поєднуваність у різних осіб цих інтересів за означеними характеристиками. Всі можливі поєднання збігів таких інтересів грунтуються на статистичному принципі організації їх структури, яка виражається нормальним законом розподілу й формує групові вираження цих інтересів.До масової віктимності належать віктимність окремих груп населення, категорій людей, подібних за параметрами віктимності, віктимність як передумова і наслідок різних видів політичних правопорушень та віктимність як передумова і наслідок міри правопорушень, вчинених різними категоріями кримінальних злочинців.

71.Поняття віктимізації та її властивості.Віктимізація — це процес реалізації віктимних потенцій у задаванні шкоди і результат цього процесу. Віктимологічні скла­дові механізму злочину складні й різноманітні і тому в цьому механізмі ролі злочинця й жертви іноді так переплітаються, що відмінність між ними малопомітна і тільки випадок вирішує, хто стане жертвою, а хто — злочинцем.Фактори які сприяють віктимізації поділяються на:І) Об’єктивні:1. Природно-кліматичні умови (суворі або нестійкі кліматичні умови здійснюють негативний вплив на розвиток, здоров’я і психіку людини; екологічні особливості місцевості можуть призвести до утворення геопатогених зон в межах яких у жителів розвиваються специфічні хвороби або певні психічні стани (дегресії, агресії); особливо це стосується зон екологічного забруднення – підвищеного рівня радіації, загазованості, високого шумового рівня. Все це призводить до росту або до збільшення антисоціальних проявів.2. Суспільство і держава: умови життя і соціалізації незахищених верств населення є різним в різних країнах, що зумовлюється різним рівнем економічного розвитку і соціальної політики держави, тобто:1) типом системи соціальної допомоги і захисту;2) рівнем інвестицій в сферу соціального захисту;3) наявності і дієвості законодавства, яке визначає обов’язки інститутів, що впроваджують соціальну політику і слідкують за дотриманням прав громадян.4) рівнем соціокультурного розвитку суспільства;5) відношення до мігрантів (толерантного ставлення, впровадження заходів економічного захисту, а також реального соціально-психологічного та культурного захисту);6) рівня розвитку суспільних відносин.3. Особливості мікро соціуму в якому існує людина чи група людей:1) економічні умови життя;2) виробнича і рекреативна (обслуговуюча) інфраструктура;3) соціально-професійна структура населення;4) демографічна ситуація в даній місцевості;5) культурний рівень;6) соціально-психологічний клімат в даному мікро соціумі.

ІІ. Суб’єктивні (індивідуальні особливості на індивідуальному та особистісному рівнях):1. На індивідуальному рівні віктимізація залежить від генетичної схильності до проблемної або саморуйнівної поведінки.2. На особистісному рівні віктимізація залежить від ступеня стійкості особистості, рівня розвитку рефлексії та саморегуляції, наявності ціннісних орієнтацій, а також екстернальності і інтернальності. Екстернальність – це схильність людини зумовлювати те, що сталося дією зовнішніх обставин. Інтернальність – це схильність приймати відповідальність за свої вчинки на самого себе.

Суб’єктивні фактори є дуже важливими, оскільки дія їх залежить від власної психіки самої людини.

72.Причини віктимізації населення. Вплив криміногенних детермінантів на динаміку віктимізації.Соціальні чинники віктимізації пов'язані із зовнішніми діями, феноменологічні умови - з тими внутрішніми змінами в людині, які відбуваються я під впливом несприятливих чинників виховання і соціалізації. Сформувавшись і закріпившись, дані внутрішні зміни (риси осіб, звички і так далі) стають умовою розвитку нових віктимологічних чинників.Важливим соціальним чинником є вплив особливостей соціального контролю в тому суспільстві, державі, в якій проживає людина. Соціальний контроль діє на всіх рівнях соціальних стосунків, як формальних, так і міжособових. Очевидно, що спосіб життя людини визначається даними чинниками і, у свою чергу, сприяє або перешкоджає віктимізації. Низький рівень життя, безробіття, забруднення навколишнього середовища, слабка соціальна підтримка з боку держави, несприятливі кліматичні умови - все це чинники віктимізації населення. Перший чинник – це повсюдне забруднення навколишнього середовища. Другим чинником виступає зниження адаптації людей у зв'язку зі швидкозмінними умовами життя. Третій чинник визначається значними психологічними стресами, напругою, перевантаженням, які випробовують більшість населення. Особливим чинником віктимізації населення висту пають катастрофи, оскільки вони ведуть до порушення нормальної соціалізації дуже великих груп населення.Нарівні з традиційними, такими як: наркотизм, пияцтво, проституція, бродяження, все більш чітко в суспільстві починають простежуватися проблеми страху і невпевненості. Представляється, що, будучи породжені соціальними суперечностями (інфляцією, відчуттям незахищеності з боку держави, безробіття і ін.), дані категорії повинні розглядатися не тільки як психологічні, але і як віктимологічні.

73.Загальна характеристика методів кримінологічного дослідження. Джерела кримінологічної інформації.Кримінологічний аналіз злочинності дає можливість розроб­ляти конкретні заходи, спрямовані па боротьбу з нею, будувати цю роботу цілеспрямовано та планомірно, правильно коор­динувати діяльність правоохоронних органів і громадських організацій. Тож вивчення злочинності, виявлення її детермінант дає змогу згодом проводити ефективний комплекс економічних, соціальних, ідейно-виховних, організаційно-управлінських, правових заходів запобігання злочинності.Наукове дослідження в кримінології - це процес отримання нових знань про злочинність, причини й умови, що її зумовлюють, особу злочинця для розробки та реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи з метою запобігання злочинним проявам.Методика кримінологічного дослідження - це система методів, що застосовуються для - зібрання, обробки, аналізу і інтерпретації кримінологічно значущої інформації. Методи кримінологічного дослідження поділяються на такі групи:1) документальний метод; 2) опитування; 3) спостереження;4) експеримент.Документальний метод полягає в використанні інформації, зафіксованої на папері, фото-, кіноплівці, магнітній плівці та інших носіях. Зокрема до цього методу відносяться анкетування кримінальних справ. Опитування поділяється на два види:1) інтерв'ю;

2) анкетування громадян.Спостереження як метод зібрання інформації полягає в безпосередньому сприйнятті дослідником досліджуваного явища.Експеримент - як метод збирання інформації визначається як науково поставлений дослід, що дозволяє у спеціально створених умовах виявити і виміряти кримінологічне значимі факти.Джерелами кримінологічної інформації можуть бути:офіційна статистична звітність органів внутрішніх справ, інших правоохоронних органів про стан боротьби зі злочинністю;кримінальні справи, матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи, адміністративне провадження;-криміналістичні й інші обліки органів внутрішніх справ;різні службові документи, наявні в правоохоронних органах з питань боротьби зі злочинністю та забезпечення громадського порядку (аналітичні довідки, акти інспекторських перевірок);матеріали спеціально проведених кримінологічних і соціологічних досліджень з проблем боротьби з правопорушеннями;плани соціально-економічного розвитку різних регіонів і галузей народного господарства, комплексні плани профі­лактики правопорушень у містах, районах, областях, інші організаційно-правові документи;-матеріали, що містять відомості про сили та засоби органів внутрішніх справ, інших правоохоронних органів і громад­ських організацій, котрі ведуть боротьбу зі злочинністю (ДНД, загони допомоги міліції, товариські суди тощо);

-інформація з питань охорони правопорядку, що опубліко­вана в пресі, передана по радіо чи телебаченню;-законодавчі й інші нормативно-правові акти;-наукова література з правових, соціологічних, психологіч­них і педагогічних проблем.Наведений перелік інформації, безумовно, не є вичерпним. Залежно від мети, характеру та обсягу дослідження необхідні відомості можуть бути отримані й з інших джерел.Під методом кримінологічного дослідження слід розуміти узгоджену з принципом кримінологічного пізнання сукупність прийомів, що застосовуються для пізнання злочинності, її причин і умов, особистості злочинця і розробки заходів протидії злочинності.

74.Програма, план і етапи кримінологічного дослідження.Наукове дослідження у кримінології є процесом отримання нових знань про злочинність, її причини, умови, що сприяють їй, особу злочинця з метою розробки й реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності, пов'язаної з попередженням злочинних проявів.Програма кримінологічного дослідження - це науко­вий документ, який містить схему логічно обгрунтованого пере­ходу від загальних теоретичних уявлень про досліджуване явище до використання інструментарію та виконання дослід­ницьких процедур (збирання, обробки й аналізу інформації).Вона є стратегічним документом, який дає змогу дійти ви­сновків щодо концептуальних засад, методики проведення, спрогнозувати результативність дослідження.У програмі визначається тема, мета та завдання дослідження; дається його обґрунтування; формулюється гіпотеза, котру необ­хідно перевірити; вказується характер і обсяг необхідної інфор­мації до теми дослідження; описуються методи та наукові зна­ряддя дослідження; визначаються форми подання висновків і шляхи їх втілення; визначається склад дослідницької групи та загальні терміни проведення дослідження.У проведенні соціологічних досліджень виділяють чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов'язаних етапи:підготовчий;збір первинної кримінологічної інформації;упорядкування й обробка зібраної інформації;аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулю­вання висновків, розробка рекомендацій.Отож підготовка кримінологічного дослідження охоплює:добір методології дослідження;обґрунтування теоретичних засад і логічної послідовності дослідження;вироблення інструментарію (анкети, бланки інтерв'ю тощо);розробка методичних документів для збирання первин­ної інформації (поради інтерв'юерові, спостерігачеві тощо);формування дослідницької групи відповідно до мети та за­вдань дослідження (розробників програми й інструментарію,виконавців досліджень, аналітиків для підготовки підсум­кового звіту);навчання спеціалістів досліджень (інтерв'юерів, спо­стерігачів та ін.);розробка програми обробки даних.

75.Вибіркове дослідження в кримінології: поняття, види, методика формування.Якщо об'єктів кримінологічного дослідження порівняно небагато, то всі вони підлягають вивченню, тобто суцільному дослідженню, а якщо об'єктів, які підлягають дослідженню, багато, то використають вибірковий метод (вибірку). Невизначену генеральну сукупність (множину об'єктів, які необхідно охарактеризувати ) можна охарактеризувати тільки за допомогою вибіркового дослідження. Прикладом невизначеної генеральної сукупності можуть бути злочинність, злочинці, потерпілі й інші множини, розміри яких практично неможливо точно визначити хоча б внаслідок того, що значна їх частина не потрапляє до статистики. Але зареєстрована злочинність стає визначеною генеральною сукупністю.Застосування вибіркового методу передбачає обов'язкове дотримання певних умов, основною з яких є репрезентативність вибірки (тобто вибірка повинна бути представницькою). Основні умови репрезентативності вибірки: здійснювати вибірку необхідно тільки з великої генеральної сукупності. Недоцільно здійснювати вибірку з множини, що складається з менш як тисячі одиниць;відбирати вибіркову сукупність необхідно так, щоб кожна одиниця генеральної сукупності мала однакові шанси потрапити до вибірки. Іншими словами, вибірка не повинна бути тенденційною, залежною від волевиявлення і нахилів дослідника;обсяг вибіркової сукупності повинен забезпечити її представницький характер (репрезентативність). Обсяг вибірки визначають за спеціальною формулою; він залежить від частки ознаки, що вивчається у генеральній сукупності, й заданої помилки репрезентативності. Для визначення обсягу вибірки можна також скористатися спеціальними таблицями.Відбір вибірки є важливим етапом дослідження. Неправильне застосування способів відбору призводить до суттєвого спотворення результатів дослідження. Застосовують чотири основні способи відбору: випадковий, ступеневий, типовий і серійний.При застосуванні випадкового способу відбору об'єкти, з яких складається генеральна сукупність, розміщуються за будь-якою випадковою ознакою, наприклад архівні кримінальні справи (500) — за початковою літерою прізвища обвинуваченого в алфавітному порядку. Після цього у вибіркову сукупність відбирають намічену кількість справ (100 або 50) через певні проміжки, наприклад кожна п'ята або десята. Цей спосіб доцільно застосовувати тоді, коли генеральна сукупність чітко визначена й не дуже велика. В інших випадках застосовують ступеневий, типовий або серійний спосіб. Ступеневий відбір полягає в тому, що з генеральної сукупності за жеребом або іншим схожим способом виокремлюють ланки, за допомогою дослідження яких складають думку про структуру загалом. Типовий відбір передбачає попередній розподіл генеральної сукупності на відносно однорідні розряди, з яких потім пропорційно здійснюють випадкову вибірку. Серійний відбір полягає в тому, що генеральна сукупність складається з однорідних серій, що повторюються, і подана у вибірці однією серією.Вибірковий метод фактично завжди використовують при опитуванні громадян, працівників правоохоронних органів, засуджених, злочинців, а також при вивченні кримінальних справ з метою отримання необхідної інформації з проблем злочинності, оскільки практично неможливо опитати або вивчити великі групи осіб або вивчити значну кількість кримінальних справ.

76.Анкетне опитування: види, структура, техніка формування питань. Інтерв'ю: поняття, види, техніка інтерв'ювання.Опитування - метод збору соціальної інформації про до­сліджуваний об'єкт підчас безпосереднього (інтерв'ю) чи опо­середкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога та респондента через реєстрацію відпо­відей респондентів на сформульовані запитання.Методи опитування поділяються, в свою чергу, на: анкету­вання й інтерв'ювання.Анкетування - це збирання кримінологічної інформації письмовим заповненням заздалегідь розроблених анкет.Відповідно, анкета - це тиражований, упорядкований за формою та змістом набір запитань у формі опитувального листкаАнкетування має суттєву перевагу: опитування макси­мально формалізується, й таким чином забезпечується висока порів пильність відомостей та їх машинне опрацювання; анкету­вання забирає часу менше, ніж інтерв'ю, не потребує залучення великої кількості осіб, які його здійснюють, анкети можна роз­давати через представників адміністрації чи вислати поштою; витримується вимога анонімності відповідей, що підвищує їхню достовірність. Анкетування - найбільш поширений і ефективний метод збору первинної інформації.При розробці анкет необхідно дотримуватися таких правил:зміст запитань повинен відповідати темі та завданням до­слідження;форма запитань має відповідати портретові передбачува­ного респондента;запитання повинні бути короткими, зрозумілими, до­ступними для опитуваних;анкета має бути охайно оформленою;бажано її складати так, щоб вона надалі була придатною для комп'ютерного опрацювання.Запитання в анкеті слід розбивати на групи (смислові блоки), забезпечуючи послідовність і логічність їх розміщення. Наприклад, група запитань, які стосуються особи злочинця; група запитань щодо злочину та покарання; група запитань про причини й умови вчиненого злочину; група запитань про за­ходи, вжиті для запобігання йому.Анкета, що застосовується для збору кримінологічно значу­щої інформації, складається з таких частин:вступної - містить звернення до досліджуваного, де по­яснюється мета дослідження та порядок заповнення бланка;статусної- формулюються запитання, відповіді на які дають уявлення про соціально-демографічну характеристику особи;основної- це питання, що безпосередньо стосуються теми дослідження;4) заключної - надається можливість у вільній формі висловити свій погляд на будь-які питання, що стосуються осліджуваної теми.За структурою запитання анкети класифікують на:відкриті - це запитання, на які опитуваний може дати само­стійну відповідь у вільній формі (не запропоновано жодних варіантів відповідей, і респондент може висловлюватися на власний розсуд);напівзакриті- дають можливість респондентові чи обрати відповідь запропонованого набору варіантів відповідей, чи до­повнити своїм варіантом відповіді (в переліку запропонова­них відповідей наявні позиції "інше" або "щось іще?")•закриті - дають повний перелік варіантів відповідей, пропопуючи обрати один (альтернативні) чи декілька з них (неальтернативнї).За формою виділяють:прямі запитання - дають змогу одержати інформацію без­посередньо від респондента ("Чи задоволені Ви діяльністю органів внутрішніх справ?");непрямі запитання використовують, коли від респондента необхідно одержати критичну думку про людей, негативні явища життя, пропонуючи на його розгляд уявну ситуацію, що не вимагає самооцінки конкретно його рис і обставин його діяльності.Загалом анкетування має кілька різновидів:очне та заочне,суцільне й вибіркове,відкрите та анонімне.

Інтерв'ю - метод збору соціальної інформації, що ґрунту­ється на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтер­в'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікав­лять дослідникагрупове - запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне започаткувати дискусію в групі;клінічне інтерв'ю — тривала, глибока бесіда, мета якої по­лягає в одержанні інформації про внутрішні спонукання, мотиви, схильності респондентів;фокусоване інтерв'ю — короткочасна бесіда, мета якої по­лягає в отриманні інформації про конкретну проблему, про­цес або явище, про реакції суб'єкта на задану дію.За типом респондентів інтерв'ю бувають: з відповідальною особою, з експертом, з рядовим респондентом.Одна з основних умов, які впливають на достовірність і надійність інформації, наявність якісного питальника та до­тримання правил його застосування⁷⁶.За технікою проведення розрізняють:вільне - тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань;спрямоване (стандартизоване) - спілкування інтерв'юера та респондента регламентовано детально розробленим питаль­ником й інструкцією інтерв'юера, котрий зобов'язаний точно дотримуватися сформульованих запитань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, звичайно, переважають закриті запитання;напівстандартизоване - поєднує в собі особливості двох попередніх видів.За процедурою проведення розрізняють такі типи інтерв'ю:• панельне - багаторазове інтерв'ю одних і тих же респондентів щодо однієї і тієї ж проблеми через певні проміжки часу;

77.Спостереження: види, техніка проведення. Задачі і техніка проведення соціометричного опитування у кримінологічних дослідженнях.Спостереження - метод збору наукової інформації, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, які відбуваються в соціальній реальності.Для спостереження характерними є систематичність, плано­мірність і цілеспрямованість. Найважливішою його перевагою порівняно з іншими соціологічними методами є синхронність із досліджуваним явищем, процесом. Це дає змогу безпо­середньо вивчати поведінку людей за конкретних умов у реаль­ному часовому просторі ("саме те", "саме тут", "саме зараз"). Дослідник особисто спостерігає явище, котре вивчає (трудо­вий колектив, мікрогрупу, певну особу, інше).Кримінологічне спостереження поділяється на такі види:-повне;включене;спостереження-участь;самоспостереження.При повному спостереженні дослідник безпосередньо ви­вчає кримінологічні явища, прагнучи найбільш повно й чітко зафіксувати виявлені факти. При цьому не можна допускати протиправних дій з боку осіб, які вивчаються.При включеному спостереженні дослідник спеціально вхо­дить до групи, що вивчається. Цей метод у кримінологічних дослідженнях застосовується дуже рідко.Спостереження-участь здійснює дослідник через власне службове чи громадське становище. При цьому він активно впливає на явище, котре вивчає. Так, працівники органів внутрішніх справ, прокуратури, служби безпеки, суду, юстиції тощо при виконанні своїх функціональних обов'язків.При самоспостереженні особа викладає своє суб'єктивне ро­зуміння кримінологічних явищ, формулює відповідні висновки та пропозиції (приміром, автобіографія, щоденники, листи).Використання методу спостереження ефективне в таких випадках:• у процесі отримання попередньої інформації, необхідної для уточнення напрямів запланованого дослідження, оскількипрофесійно проведене спостереження надає дослідникові нові характеристики досліджуваного об'єкта, допомагає звільнитися під традиційного підходу до вирішення соціальної проблеми;для отримання ілюстративних даних, які суттєво до­повнюють статистичний аналіз даних, одержаних за допо­могою масового опитування;за умови, що саме спостереження є найпридатнішим, най­ефективнішим методом досягнення цілей дослідження, пере­вірки вироблених гіпотез.Соціометричне дослідження - це метричне вивчення емоцій­но-психологічних зв'язків між людьми. За допомогою цього методу можна отримати відображен­ня динаміки внутрішніх взаємин між членами групи, здійснити кількісну та якісну оцінку внутрішньо- та міжгрупових про­цесів спілкування, визначити симпатії та антипатії людей усередині групи, наявність лідера, угруповань, конфліктних ситуацій Соціометрія ґрунтується на соціометричному опитуванні-необхідному переліку (наборі) запитань, які ставлять опитува­ним з метою виявлення їхніх стосунків з іншими членами групи. Опитування в соціометричному дослідженні повинне відпо­відати загальним вимогам, які висуваються до формулювання запитань у будь-якому опитуванні - анкетуванні чи інтер­в'юванні. Отримані в результаті соціометричного опитування дані обробляють, підсумовують і зводять у соціоматриці (таб­лиці) чи соціограми (схеми). Аналіз таблиць і схем дає змогу, з одного боку, виявити соціально-психологічні властивості особи та групи, а з другого, обрати ефективні засоби керування механізмом взаємодії особи та групи.У кримінології соціометрію як метод пізнання застосовують рідко, здебільшого в дослідженнях кримінологічних проблем сімейних відносин.

78.Психологічні методи в кримінології (тестування, психологічний експеримент): загальна характеристика.При вирішенні деяких кримінологічних проблем не можна обійтися без застосування психологічних методів. їх викори­стання додає глибини й усебічності кримінологічним до­слідженням. За допомогою психологічних методів, які ви­користовують у кримінологічних дослідженнях, можна отрима­ти розгорнуту характеристику особи злочинця, здійснити якісну й кількісну оцінку внутрішньо- та міжгрупових про­цесів спілкування, що, зокрема, дуже важливо для класифікації та типізації злочинців.Найпоширенішими у кримінології психологічними метода­ми є тестування та психологічний експеримент. Тестування є різновидом методу опитування. Тест -цезав­дання, запитання й ситуації, котрі розробляє дослідник і ставить перед досліджуваною особою. Застосування тесту зумовлю­ється необхідністю зіставлення (порівняння, диференціації, ранжування) індивідів за рівнем їхнього розвитку чи ступе­нем вираженості різних психологічних якостей (інтелект, здібності, темперамент, емоції, особистісні риси та ін.). Мета тестування полягає у встановленні психологічних характери­стик особи злочинця: його інтелектуальних можливостей як індивіда, творчих здібностей, схильності до ризику, само­контролю, жорстокості, швидкості реагування в надзвичайній ситуації тощо.При тестуванні використовуються стандартизовані питання та завдання (тести), що мають певну шкалу значень.Теорія та практика психологічної науки розробили безліч тестів: загальноособистісні для дослідження всієї системи психічних особливостей особи; особистісні для дослідження будь-якої однієї характерної риси індивіда; групові, за до­помогою яких вивчається структура малих неформальних і формальних соціальних груп (їхня згуртованість, особливості психологічного клімату й міжособистісних стосунків, які пану­ють у них) тощо. Тестові дослідження, що побудовані на науко­вій основі, дають можливість більш повно й усебічно вивчити особу злочинця і певні категорії злочинців також. Незважаючи на складність деяких психологічних тестів (які іноді склада­ються з великого переліку питань), за їх допомогою можна швидко дослідити велику кількість осіб.Психологічний експеремент (Стенфордський тюремний експеримент Філіп Зімбардо) - різновид експериментально­го методу, пов'язаний зі штучною, дослідною зміною умов і форм суспільного життя, а звідси, й з вивченням людської поведінки в умовах, які змінилися. Він дає можливість виявити нові чи уточнити раніше відомі факти, перевірити певну гіпо­тезу або нововведення, а також слугує джерелом одержання фактичного матеріалу. Дуже часто кримінологічні екс­перименти застосовуються для перевірки ефективності нових форм і методів у запобіжній діяльності в окресленому регіоні на якомусь підприємстві.

79.Техніка кримінологічного вивчення кримінальних справ та інших документів. Контент-аналіз.Без вивчення документів практично не відбувається жодна наукова робота, пов'язана з кримінологічними питаннями. Документ - це предмет, створений людиною та призна­чений для зберігання й передавання інформації. Документами є не тільки офіційна та неофіційна письмова інформація, а й фотографії, аудіо-, відеозаписи, книжки, рукописи, листи.Найчастіше в кримінологічних дослідженнях використо­вують інформацію, що міститься в архівних кримінальних справах. Вивчення архівних кримінальних справ є одним із найпоширеніших методів кримінологічного дослідження, що здійснюється на підставі спеціально розробленої відповідно до мети, завдань і предмета дослідження анкети. Зазвичай, така анкета складається з чотирьох розділів. У першому містяться запитання, що стосуються безпосередньо злочинуу другому-за­питання, які стосуються особи злочинця, у третьому - про мету й мотиви злочинного діяння, у четвертому - запитання, по­в'язані з виховним упливом судочинства, заходами покарання та профілактичної роботи за матеріалами справи.

Залежно від теми дослідження вивчають особові справи засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі, статистичні картки й інші облікові документи, що зберігаються в управ­ліннях внутрішніх справ та управліннях (відділах) юстиції.Розрізняють два способи вивчення, аналізу й обробки документальної інформації: традиційний (класичний) і форма­лізований (контент-аналіз).

Традиційний аналіз полягає в огляді документа (зовнішнє дослідження) та вивченні його змісту (внутрішнє дослідження). Мета зовнішнього дослідження - встановити вид документа, час і місце створення, авторство й мету створення, достовірність документа та його контексту. Внутрішній аналіз складається зі змістовного, юридичного та психологічного аналізів тексту (зображення).Формальний аналіз здійснюють заздалегідь підготовленою програмою. Застосовують цей аналіз за наявності значного за обсягом документального матеріалу, коли потрібні висока точність і об'єктивність аналізу.Після отримання необхідної інформації її обробляють і уза­гальнюють за допомогою математичних методів, зазвичай, із застосуванням спеціальних комп'ютерних програм.

80.Статистичні методи кримінологічних досліджень. Види кримінально-статистичного обліку.Статистика- це суспільна наука, що вивчає кількісний бік масових явищ суспільного життя в нерозривному зв'язку з їхнім якісним аспектом у конкретних умовах простору й часу.Кримінально-правова статистика, як і кримінологія, вивчає масові суспільні явища: сукупність (систему) злочинів, учинених за певний час на певній території; осіб, які їх учиня­ють; допомагає з'ясувати причини й умови вчинення злочинів, а також намітити систему заходів профілактики злочинів тощо. Основними способами збору, обробки й аналізу вказаної вище інформації є статистичні методи масового спостереження, групу­вання, аналізу тощо.Одним з основних і найбільш поширених методів обробки й аналізу первинної статистичної інформації, що застосовується на етапі зведення, є групування.Групування - це розподіл одиниць суспільного явища, що вивчається, за істотними ознаками.У кримінально-правовій статистиці виділяють, зазвичай, групування за юридичними та соціально-демографічними ознаками, по регіонах і галузях народного господарства.Групування за територіальними ознаками (район, місто, область) і галузями господарства дають можливість порівню­вати рівень інтенсивності й поширеність злочинів по регіонах та сферах економіки.Групування за часом вчинення злочину бажано проводити не по всіх злочинах, а тільки щодо тих, на які має вплив "сезонність" (так, зґвалтування, крадіжки, хуліганство), що дає можливість одержати необхідні дані для розробки відпо­відних запобіжних заходів.Групування злочинців за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта, сімейний стан, соціальне по­ходження) слід співвідносити з групуваннями населення, що проживає на певній території, за аналогічними ознаками. Це надасть можливість отримати правильне уявлення про по­ширеність злочинності в регіонах.Із погляду організації статистичного спостереження роз­різняють дві основні організаційні форми спостереження:звітність;спеціально організоване статистичне спостереження.В Україні основним видом статистичного спостереження є неперервне суцільне спостереження. Воно і створює базу для звіт­ності, що дає змогу отримати дані, які характеризують діяль­ність правоохоронних органів з різних боків, оперативно коор­динувати їхню діяльність, слідкувати за розвитком соціальних явищ і процесів у суспільстві, а також застосовувати їх (ці дані) для проведення наукових досліджень. Зміст звіту, його форма й термін подання встановлює Державний комітет статистики України.

Звітність - це форма спостереження, при якій будь-яка нижчестояща ланка за єдиними затвердженими формами й у твердо встановлені строки повинна обов'язково подати до вищестоящого органу відповідні документально обґрунто­вані відомості про свою діяльність.Звітність поділяється на загальнодержавну та відомчу. Загально -державною є така, що передається органам державної статистики, а потім - уз агальнено - урядові. Відомчою є звітність, яку отриму­ють міністерства й відомства для своїх оперативних потреб. Усі форми звітності затверджуються органами державної стати­стики. Надання звітності за иезатвердженими формами вважається порушенням звітної дисципліни, за що винні особи притягаються до встановленої законом відповідальності.Табличний і графічний методи в криміналогічній статистиці, як форми узагальнення та аналізу результатів.Статистична таблиця - це форма раціонального ви­кладення числових характеристик досліджуваних суспільних явищ і процесів.Статистичними таблицями вважають тільки ті, що містять наслідки статистичного аналізу соціально-економічних явищ і процесів. Статистична таблиця містить низку горизонталь­них рядків і вертикальних граф (колонок, стовпчиків). Пере­тинання граф та рядків утворює клітини таблиці. Сукупність горизонтальних рядків і вертикальних граф без наведення числових даних утворює макет статистичної таблиці, тобто сутність статистичної таблиці визначається сукупністю суджень, які характеризуються числовими показниками, а не словами. Ліві бічні та верхні клітини призначені для текстових за­головків, а решта — для числових даних.Графіком у статистиці називають наочне зображення статистичних величин за допомогою геометричних ліній і фііур (діаграм), картосхем (картограм) або того й того разом узятих (картодіаграм).Графік доповнює статистичні таблиці, а подекуди замінює їх. За допомогою графіків статистичний матеріал стає зрозумі-лішим, краще усвідомлюється та запам'ятовується. Графік дає узагальнену картину стану й розвитку якогось явища, дає змогу швидше уявити закономірності цифрового матеріалу. При графічному зображенні стають особливо виразними взаємо­зв'язки між явищами та процесами суспільного життя, основні тенденції їхнього розвитку, ступінь поширеності.Облік злочинів, осіб, які їх вчинили, кримінальних справ в органах прокуратури (і військової прокуратури також), внутрішніх справ, податкової міліції та Служби безпеки України здійснюється на підставі таких облікових документів:статистична картка на виявлений злочин (форма 1);статистична картка про наслідки розслідування злочину (форма 1.1);статистична картка про результати відшкодування матеріальних збитків і вилучення предметів злочинної діяль­ності (форма 1.2);статистична картка на особу, що вчинила злочин (форма 2);статистична картка про рух кримінальної справи (форма 3);статистична картка на злочин, за вчинення якого особі пред'явлено обвинувачення (форма 4);єдиний журнал обліку злочинів, кримінальних справ і осіб, які вчинили злочини.Система показників у перелічених обліково-реєстраційних документах побудована на кримінально-правовій основі.

82.Кримінологічне прогнозування, його задачі та функції.Боротьба зі злочинністю не буде ефективною, якщо не звертатися до прогнозів розвитку цього негативного явища у майбутньому. Кримінологічне прогнозування - це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності чи ймовірності вчинення конкретного злочину.Кримінологічний прогноз - це висновок (імовірне судження), що отримують у результаті прогнозування, тобто судження про майбутній рівень, структуру та динаміку злочин­ності, про небезпеку вчинення злочину конкретною особою, а також про детермінанти злочинності й засоби впливу на неї.

У процесі кримінологічного прогнозування виконуються такі завдання:з'ясування показників, які характеризують розвиток або зміну злочинності в ретроспективі, виявлення на основі цього небажаних тенденцій і закономірностей, встановлення способів їх зміни в необхідному напрямку;з'ясування всіх обставин, що мають істотне значення для розробки перспективних планів;розроблення загальної концепції боротьби зі злочинністю, складовою частиною якої є вибір оптимального розвитку право­охоронних органів;встановлення можливих змін у рівні, структурі та динаміці злочинності в майбутньому та виявлення обставин, які сприяють таким змінам.Функції прогнозування: а) попередити суспільство і державу про можливі варіанти розвитку криміногенної ситуації в кра­їні у майбутньому; б) здійснити належне планування боротьби зі зло­чинністю і розробити заходи, спрямовані на її запобігання; в) сприяти розробленню спеціальних програм для вирішення соціально-економічних проблем суспільства; г) вирішити питання про законодав­че забезпечення тих чи інших суспільних відносин, внесення змін чи доповнень до чинного законодавства, яке регламентує різноманітні сфери суспільного життя; ґ) провести обґрунтовану кримінологічну експертизу необхідних законопроектів чи інших нормативно-правових актів; д) виявити можливі позитивні і негативні наслідки заходів запо­бігання злочинності, окремих її форм, груп чи видів злочинів.Кримінологічне прогнозування не зводиться до безперечних твер­джень, а ставить за мету заздалегідь поінформувати державу і суспіль­ство, правоохоронні органи і окремих громадян про можливий ризик злочинної поведінки і необхідність застосування заходів запобігання.

83.Методи, які використовують для кримінологічного прогнозування. Методика індивідуального кримінологічного прогнозування.При прогнозуванні застосовуються три основних методи: екстраполювання (екстраполяція), експертна оцінка, моделю­вання.

Екстраполювання - це проекція на майбутнє змін злочин­ності в минулому та сьогоденні. Цей метод призначений для пошуку показників майбутнього, виходячи з того, що тенден­ції минулого й теперішнього діятимуть і надалі. Аналіз показни-ків динаміки злочинності та її певних видів за кілька попередніх років дає змогу виявити тенденцію до зміни цих показників (зменшення чи збільшення коефіцієнта злочинності).Для цього формуються динамічні ряди по роках за визначе­ний (достатній) період, який безпосередньо передує прогнозо­ваному, котрі відображають спрямованість, характер і темп цих змін. На підставі цього за допомогою спеціальних математич­них розрахунків можна визначити, як коефіцієнти змінювати­муться в майбутньому. Метод екстраполяції дає точні результати за умови порівняно стабільних криміногенних факторів, і тому його застосовують тільки для короткострокового прогнозування. Експертна оцінка здійснюється з'ясуванням думки науко­вих і практичних працівників, спеціально відібраних за ознака­ми стажу, кваліфікації, кола інтересів і знань тощо, про майбутній стан злочинності, а також про процеси та явища, котрі інтенсив­но впливають на її тенденції.Експертна оцінка може бути формалізована через розробку для її учасників матриць, які вимагають кількісної інтерпрета­ції їхньої думки про можливі зміни та ранг ("вагу") впливових факторів, перелік яких дається за наявною шкалою.

За допомогою методу експертних оцінок здійснюють, зде­більшого, перспективне (довгострокове) прогнозування, що полягає в отриманні думок спеціалістів щодо можливих змін тенденцій і закономірностей злочинності на запланова­ний період. Існують чітко визначені процедури збирання думок експертів, їх аналізу та розрахунку експертних оцінок.Моделювання - це розробка системи математичних формул, які описують динаміку злочинності, беручи до уваги взаємодію комплексу факторів, які істотно впливають на неї. Моделювання як метод прогнозування злочинності передбачає модельно-кібернетичний експеримент, котрий полягає в пере­буванні закономірностей функціонування об'єкта, що прослід-ковуються у визначених умовах за певний час.Позитивним аспектом цього методу є те, що він дає змогу абстрагуватися від дрібних і несуттєвих властивостей прогнозо­ваного явища та зосередити увагу на найважливіших боках досліджуваного об'єктаІндивідуальне прогнозування повинне виходити з психо­логії особи та її попередньої діяльності. Здійснювати інди­відуальне прогнозування злочинної поведінки можна лише щодо осіб, які в минулому вже вчинили злочини чи припуска­лися антигромадської поведінки. Роль індивідуального прог­нозування полягає саме в тому, щоб із зазначеного контингенту осіб визначити тих, до яких необхідно вживати індивідуаль­них запобіжних заходів із метою недопущення вчинення ними злочинів у майбутньому.Прогнозування індивідуальної поведінки полягає у ви­значенні ймовірності вчинення конкретною особою злочину чи, навпаки, її виправлення та відмови від злочинної діяль­ності. Імовірні судження про майбутню поведінку підсудного є підставою для прийняття судових рішень при розгляді кримі­нальних справ, визначають необхідність застосування певних запобіжних заходів щодо обвинуваченого та підсудного при здійс­ненні досудового слідства.Побудова прогностичної моделі передбачає два підходи:прогнозування на основі узагальнення біографії індивіда;прогнозування на основі аналізу внутрішнього духов­ного життя індивіда, його установок і мотивів (індивідуаль­ний підхід).Відомості про дії осіб, які раніше вчиняли злочини та були засуджені, можна отримати з офіційних документів (зокрема, вироків і довідок). Ці відомості створюють можливість для прог­нозування рецидиву злочинів.

84 Кримінологічне планування: поняття, принципи, етапи, види, суб'єкти.Кримінологічне планування (програмування) - це ціле­спрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи та засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, організаційне, ме­тодичне й ресурсне його забезпечення на визначений період часу.Кримінологічне планування ґрунтується на низці принципів.Наукової обґрунтованості - полягає в тому, що плану­вання повинне здійснюватися на основі наукового аналізу об'єктивної дійсності, в умовах якої реалізовуватиметься план. При цьому мають бути науково обґрунтовані: завдання органу, що реалізує план; його ресурсне забезпечення; перед­бачення майбутньої ситуації, в якій йому доведеться діяти.Законності - передбачає розробку планів згідно з чинним законодавством.Актуальності - означає необхідність у процесі планування визначити пріоритетні напрямки профілактичної діяльності.Реальності - вимагає взяття до уваги об'єктивних можли­востей суб'єктів профілактики.Конкретності - передбачає однозначність змісту за­планованих заходів, термінів їх виконання, суб'єктів реалізації та контролю.Несуперечливості - означає узгодження в межах плану всіх його складових частин, аби вони не суперечили одна одній.Субординації - полягає в підпорядкуванні заходів коротко­строкових планів довгостроковим, нижчих ланок суб'єктів профілактики вищим.Принцип інформативності розглядається у двох аспектах. Згідно з першим, цей принцип означає складання плану на підставі повної та достовірної інформації. Відповідно до другого аспекту, план повинен розроблятися таким чином, щоб при якомога меншому обсязі знакового масиву містити якнайбільше необхідної інформації.Процес планування складається з п'яти основних етапів: організаційно-підготовчого;інформаційно-аналітичного;безпосередньої розробки плану;організації виконання плану;оцінювання запобіжної діяльності й висновків.На організаційно-підготовчому етапі відповідний орган виконавчої влади приймає рішення про розробку плану, створює спеціальну комісію (робочу групу), попередньо визначає джерела матеріально-технічного забезпечення роботи комісії, джерела необхідної інформації, розподіляє обов'язки.На другому, інформаційно-аналітичному, етапі комісія вивчає та аналізує злочинність у регіоні, динаміку й тенденції. Безпосередньо розробка комплексного плану про­філактики злочинів передбачає:а)статистичну обробку й аналіз отриманої інформації, її оцінку та формулювання висновків;б) кримінологічне рогнозування на певний строк;в)розробку планових запобіжних заходів із визначенням строків виконання та конкретних виконавців;г)узгодження, рецензування й обговорення проекту плану, його коригування та доопрацювання;ґ) затвердження плану.Організація виконання комплексного кримінологічного плану полягає в доведенні планових завдань до виконавців, визначенні строків подання звітності, встановленні контролю за виконанням плану, коригуванні планових завдань, про­веденні нарад з виконавцями.Запобіжну діяльність оцінюють не за формальними ознаками намічених заходів, а на основі реальної ефективності, тобто за станом правопорядку в регіоні.Кримінологічне планування реалізується у формі управлін­ських документів-планів (програм) і поділяється на такі види:• за рівнем і масштабом: регіональне, місцеве, на певному об'єкті;за органом влади, що затверджує план (програму): загально­державне та місцеве;за складом учасників і їхньою роллю: комплексне, між­відомче, відомче;за спрямованістю: територіальне та галузеве;за предметом: які містять боротьбу зі злочинністю загалом і за видами чи тільки боротьбу з конкретними видами злочинів;за термінами: довгострокове, середньострокове, коротко­строкове.

85. Комплексна програма профілактики правопорушень на 2006-2008 роки: загальна характеристика.Основною ознакою правової держави є забезпечення сталого правопорядку насамперед шляхом підвищення рівня правової культури громадян, провадження діяльності, спрямованої на запобігання правопорушенням, забезпечення ефективного контролю за дотриманням законів.Метою Програми слід визначити: усунення передумов для вчинення правопорушень і забезпечення конституційних прав та свобод людини на основі чітко визначених пріоритетів, поступового нарощування у цій справі зусиль правоохоронних органів, центральних і місцевих органів виконавчої влади та громадськості; удосконалення методів організації роботи і шляхів запобігання вчиненню правопорушень; створення умов для проведення ефективної правової та виховної роботи серед населення, забезпечення її цілісності і різноманітності.Проблему організації профілактики правопорушень передбачається розв'язувати шляхом поетапної реалізації комплексу правових, організаційних, економічних, соціальних, інформаційно-пропагандистських та культурно-виховних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, що їх породжують.Виконання Програми сприятиме зменшенню кількості вчинюваних правопорушень, оздоровленню соціально-економічної та морально-психологічної ситуації у державі, покращенню її іміджу на міжнародному рівні.

86. Попередження злочинів: поняття, види, цілі. Принципи попереджувальної діяльності. Кримінологія - це є знання про попередження злочинів, що на даний час є актуальною та необхідною діяльність правоохоронних органів та суспільства в цілому. Попередження злочинів є системою по застосуванню об'єктивних і суб'єктивних передумов таких негативних явищ, що реалізується шляхом цілеспрямованої діяльності усього суспільства по усуненню, зменшенню й нейтралізації факторів, що сприяють існуванню злочинності та здійсненню злочинів.Попереджувальний вплив впливає на всі види існування злочинності: соціальні, соціально-психологічні, психологічні, об'єктивні й суб'єктивні, прямі й непрямі, головні й другорядні. Однак залежно від характеру та сутності різних галузей попереджувальний ефект може бути різним. Він виражається у звуженні, ослабленні їхнього криміногенного впливу, у нейтралізації дії тих або інших негативних факторів, в усуненні конкретних недоліків, недоглядів, помилок у соціальній діяльності суб'єктів, вад у свідомості, психології окремих осіб, у їхньому відношенні з найближчим оточенням.Попередження злочинів у більше вузькому, прикладному значенні являє собою діяльність, спрямовану на недопущення їхнього здійснення шляхом виявлення й усунення причин злочинів, умов, що сприяють їхньому здійсненню, надання попереджувального впливу на особи із протиправним поводженням.

Метою попередження злочинів, як і метою боротьби зі злочинністю, є протидія кримінальним процесам у суспільстві, забезпечення стримування, скорочення злочинності й темпів її росту, захист особистості, суспільства й держави від злочинних зазіхань. Ця мета знаходить свою конкретизацію в рішенні ряду наступних завдань:

- виявлення, усунення або нейтралізація причин злочинності й умов, що сприяють їхньому здійсненню; - індивідуальний профілактичний вплив на особу із протиправною поведінкою; - запобігання задуманих злочинів та злочинів, що готуються; - зниження в населення та окремих громадян ризику стати жертвами злочинних зазіхань.Попередження злочинів є важливою частиною загального процесу боротьби зі злочинністю. Воно включає в себе:- виявлення, розкриття та розслідування злочинів;- розшук осіб, що зникли від органів досудового слідства й суду;- здійснення правосуддя по кримінальних справах; виконанні карного покарання; - усунення негативних наслідків злочинів.Основними принципами, на яких базується попередження злочинів, є: - законність, що забезпечує суворе дотримання в процесі реалізації запобіжних заходів вимог Конституції України, міжнародних договорів, законів, а також підзаконних нормативних актів;- соціальна справедливість і гуманізм, що передбачають захист законних інтересів фізичних й юридичних осіб при здійсненні заходів щодо попередження злочинів, недопущення заподіяння фізичних страждань або приниження достоїнства особистості; - комплексність, що припускає об'єднання зусиль суб'єктів попереджувальної діяльності; - своєчасність і достатність використовуваних мір, їхнє використання в такому обсязі й з такою інтенсивністю, які дозволяють не допустити здійснення злочинів; - диференціація заходів попереджувального впливу, що означає облік особливостей особистості особи, що підлягає профілактиці, динаміки змін його поведінки;- ефективність, що припускає досягнення найбільших результатів попереджувальної діяльності при найменших матеріальних, фінансових, ресурсних витратах.Складність попередження злочинів визначає різноманіття видів цієї діяльності, які виділяються залежно від деяких підстав. Так, по характеру та спрямованості попередження злочинів виділені його загально-соціальний і спеціально-кримінологічний рівні.Загально-соціальний рівень попередження злочинності відрізняється тим, що складові його міри є необхідним елементом соціально-економічної діяльності, усунення недоліків у політичній, соціальній, морально-психологічній і духовній сферах суспільства. Вони, як правило, пов'язані з поліпшенням матеріального добробуту громадян, умов їхньої праці й відпочинку, зміцненням дисципліни й організованості, а так само з іншими позитивними змінами в суспільстві. Спрямовані на рішення зазначених завдань, ці міри попутно усувають негативні процеси і явища, виконуючи при цьому опосередковано функцію попередження злочинів. Спеціально-кримінологічний рівень попередження злочинів характеризується сукупністю заходів, спеціально спрямованих на усунення причин злочинності або конкретних злочинних проявів. Масштаб їхнього застосування, як правило, набагато менше, ніж в загально-соціальних заходах, у деяких випадках він набуває значних розмірів та охоплює, наприклад, цілі галузі народного господарства або поширюється на окремі категорії осіб (неповнолітніх злочинців, рецидивістів і т.д.).

87. Класифікація і структура заходів попередження злочинності.Залежно від масштабів виділяють:заходи загальної профілактики, що здійснюються стосовно до всього населення держави;заходи спеціальної профілактики, що здійснюються в межах відомства чи великих соціальних груп (приміром, міг­рантів, неповнолітніх);заходи профілактики в мікрогрупах (у сім'ї);•заходи індивідуальної профілактики (до певної особи).За ознакою правового регулювання заходи профілактикиподіляються на:правові (регулюються нормами адміністративного, кримі­нального, кримінально-процесуального й інших галузей права);неправові (регулюються мораллю, традиціями, техніч­ними нормами).За змістом (спрямованістю та видом їхньої дії) є можливість поділити заходи профілактики всіх рівнів, масштабів та об­сягів на:1) соціально-економічні (впливають на усунення, послаблення та нейтралізацію криміногенних факторів, пов'язаних із падінням життєвого рівня населення, кризовими явищами у виробництві й соціальній сфері.)

2) організаційно-управлінські (удосконалення державного й громадського соціального контролю за роботою апаратів управління для того, щоб обмежити масштаби недоліків і порушень, які сприяють існуванню та розвиткові корисної, економічної, посадової (службової) та іншої злочинності.3) Ідеологічні (заходи, що усувають чи обмежують криміногенні фактори через форму­вання у членів суспільства моральної позиції, орієнтованої на базові загальнолюдські цінності; заходи, що формують у громадській думці нетерпимість до злочинів та інших право­порушень; заходи підвищення загальної культури людей.)соціально-психологічні (спрямовані на форму­вання в країні, певних регіонах та місцевостях, у середовищі конкретних категорій і груп населення громадського спокою, впевненості у власній безпеці, готовності до взаємодопомоги, взаємопідтримки у складних життєвих ситуаціях, довіри до правоохоронних органів, готовності допомагати їм. Значна частина таких заходів здійснюється через інститути соціаль­ного виховання, зокрема, освітні установи, засоби масової інформації тощо)медичні та психолого-педагогічні (запобігання поширенню хвороб, які становлять небезпеку для довколишніх)лікування та ресоціалізація осіб, які страждають на такі хвороби;протидія поширенню форм поведінки, пов'язаної із соціаль­ною дезадаптованістю та відтворенням злочинності, бродяжни­цтвом, проституцією, пияцтвом, серйозними побутовими конф­ліктами тощо)

6) технічні (різні вимірювальні прилади, автомати для фіксування виробничих процесів, визначення якості й кількості випущених і реалізованих товарів, зупинки механізмів при виникненні аварійних ситуацій; засоби охоронної сигналі­зації, запірні пристрої; освітлювальні прилади в громадських місцях; пристрої швидкого виклику працівників міліції)7) правові (створюють правову базу для розробки та застосування всіх зазначених вище видів заходів профілактики. Правові заходи профілактики передбачають:удосконалення кримінальної, адміністративної, трудової, цивільної, сімейної та інших галузей законодавства для забез­печення оптимальних умов для виявлення, усунення, ослаблення, нейтралізації причин і умов злочинів, загальної та індивідуаль­ний превенції, ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів;

88. Спеціально-кримінологічне попередження злочинності. Складність попередження злочинів визначає різноманіття видів цієї діяльності, які виділяються залежно від деяких підстав. Так, по характеру та спрямованості попередження злочинів виділені його загально-соціальний і спеціально-кримінологічний рівні.Спеціально-кримінологічний рівень попередження злочинів характеризується сукупністю заходів, спеціально спрямованих на усунення причин злочинності або конкретних злочинних проявів. Масштаб їхнього застосування, як правило, набагато менше, ніж в загально-соціальних заходах, у деяких випадках він набуває значних розмірів та охоплює, наприклад, цілі галузі народного господарства або поширюється на окремі категорії осіб (неповнолітніх злочинців, рецидивістів і т.д.).

Спеціально-кримінологічне попередження злочинів - це соціальний процес, основою якого є застосування спеціальних методів і прийомів, знань і навичок регулювання соціальних відносин, які відповідають вимогам суспільної моралі й законності з метою ліквідації тих їхніх негативних наслідків, які можуть викликати здійснення злочинів.

Спеціальне кримінологічне попередження називається так не тільки тому, що воно спрямовано на досягнення зазначених цілей, але й тому, що вимагає спеціальних кримінологічних знань, які необхідні і при розробці комплексних планів і цільових програм, і при розробці та реалізації заходів попередження окремих видів злочинів і т.д.

89. Індивідуальне попередження злочинності.Індивідуальне попередження — це перш за все, вплив на осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, на їх соціальне середовище. Цей вид діяльності являє собою цілеспрямовану роботу з конкретною людиною та її найближчим оточенням. Об’єктами такого попередження є поведінка та тип життя яких свідчить про реальні можливості вчинення ними злочинів. Погляди, мотиви, система ціннісних орієнтацій особистості можуть стати підрунтям для здійснення профілактичного впливу на неї лише у випадку, коли ці погляди, мотиви, орієнтації проявились в анти суспільній поведінці.

Виходячи з механізму злочинної поведінки, індивідуальне попередження повинно бути спрямоване на особистість та її негативні риси, середовище, яке її формує, а також умови, обставини та ситуації, що сприяють чи полегшують вчинення кримінально караних діянь.

Таким чином, індивідуальне попередження злочинної поведінки — це діяльність державних та недержавних органів, організацій та їх представників по виявленню осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, і здійснення на них та оточуюче їх мікросередовище позитивного, корегуючого впливу. Заходи індивідуального попередження, що реалізуються стосовно особи, відіграють роль такого соціального інструменту, який призначений нейтралізувати чи усунути внутрішні негативні риси цієї особистості та її поведінки. Коли ж вплив спрямований на соціальне мікро середовище, то нейтралізуються або усуваються зовнішні негативні елементи матеріального та духовного порядку, які деформують особистість (несприятливі матеріальні та побутові умови життя індивідуума, негативні між особистісні відносини і т.п.).У деталізованому виді об’єктами індивідуального попередження злочинної поведінки є: 1) Анти суспільна поведінка та спосіб життя особи, з боку якої можливе (вірогідне) вчинення злочину; 2) Кримінологічно значимі особистісні характеристики людини, що визначають деформацію її поведінки;

3) Кримінологічно значимі пси фізіологічні особливості (у міру їх можливого виправлення, зміни, лікування: осудні аномалії в психіці, відхилення у сексуальній поведінці, т.п.), 4) Безпосередні умови несприятливого формування та життєдіяльності особистості (сім’я, робота, оточення, т. ін.). 5) Елементи негативної життєвої ситуації, які об’єктивно мають криміногенний характер та існують досить тривалий час.Метою індивідуального попередження є позитивна корекція особистості, яка веде до змін її поведінки від антигромадської до законослухняної.У процесі вивчення особистості здійснюється прогнозування індивідуальної злочинної поведінки або індивідуальне прогнозування. Це досить складне завдання, і вирішується воно на підставі оцінки всієї сукупності внутрішніх та зовнішніх факторів. Індивідуальне прогнозування може бути лише вірогідним — це прогнозування можливої злочинної поведінки. Чим точнішою та повнішою є інформація — прогноз про особу, тим ефективнішими є заходи попередження злочинності. Можливість передбачити поведінку людини залежить від того, наскільки ми знаємо обставини, що її визначають, а також програму, за якою вона реалізується зсередини.

90. Рання та ситуативна профілактика злочинів.Профілактика злочинів — проблема соціальна, її рішення відповідає інтересам всіх класів і соціальних груп нашого суспільства. Комплекс профілактичних заходів повинен розроблятися з урахуванням досягнень в області не тільки права, але і педагогіки, соціальної і вікової психології, біології, демографії і інших галузей знань.Для профілактики злочинності найбільш важливе визначення рівня вірогідності скоєння злочину конкретною особою, що не завжди вдається з максимальною точністю. Розширення можливостей ранньої профілактики слід шукати в пониженні віку осіб, до яких застосовуються профілактичні заходи, оскільки особливої ефективності досягають заходи, здійснювані у процесі становлення антисоціальної спрямованості особи і на ранніх стадіях розвитку злочинної діяльності.Раннє попередження злочинності. Запобіжні засоби можуть носити попереджуючий характер, розроблятися і вводитися в дію на підставі прогнозів, пророчих можливе підвищення криміногенності окремих соціальних чинників. Так, наприклад, якщо в державі планується ослаблення міграційного режиму або очікується здійснення інших обставин, що підвищують притоку мігрантів, необхідні заходи по створенню достатньої кількості робочих місць для мігрантів, забезпеченню їх соціальної, економічної і побутової інтеграції в суспільство, запобіганню можливим конфліктам на національному і расовому грунті.Глибоке і всестороннє дослідження стану злочинності надзвичайно важливо як для проведення профілактичної роботи відносно конкретних осіб, так і для організації профілактики по видах злочинів і відносно осіб, що володіють схожими характеристиками. Можливості профілактичної діяльності в передзлочинному періоді і на стадії скоєння злочину різні. Застосування профілактичних заходів в процесі злочину, що вже почався, украй обмежині і, як правило, переслідують мету припинення злочину. Основне завдання профілактичної діяльності запобігання самому суспільному небезпечному діянню.Профілактичні заходи, вживані в передзлочинному стані, можуть бути розділені на ранні і екстрені. Як перші, так і другі є комплексом заходів, направлених на виявлення особи, здатної або схильної до здійснення злочину, і зміни його соціальної позції. Відмінність між ними полягає в тому, що ранні профілактичні заходи застосовуються до особи на етапі, віддаленому від злочину, коли особа лише «готується» до його здійснення, але унаслідок якихось причин може до злочину не дійти. Екстрена профілактика — це комплекс заходів, вживаних на етапі безпосереднього небезпечного діяння (до здійснення дій, що кваліфікуються як приготування до злочину), коли у разі їх незастосування особа з максимальним ступенем вірогідності скоїть злочин.Найбільш перспективна рання профілактика, бо вона не тільки запобігає скоєнню конкретного злочину, але і сприяє переорієнтації особи, повністю усуває вірогідність скоєння злочину. Ситуативний підхід до профілактики намагається запобігти злочинам, змінюючи обставини, в яких вони вчиняються. Центральною є концепція сприятливих можливостей, визначення яких має кілька відтінків: вони можуть стосуватися матеріальних обставин, за яких особа може вчинити злочин; при вчиненні імпульсивних злочинів сприятливі можливості одночасно містяться і в обставинах, і у звабі вчинити злочин; у ширшому значенні сприятливі можливості існують не тільки там, де є спокусливі матеріальні обставини, а й там, де зиск можна отримати з мінімальним ризиком (Кларк, 1980). Отже, ситуативні заходи необхідно пристосовувати до того типу сприятливих можливостей для вчинення злочину, які вони мають усувати.Варто зробити кілька зауважень щодо місця ситуативізму у профілактиці злочинів. Існує три види попередження злочинів. Це заходи первинної профілактики, які розробляються, щоб здійснювати вплив до або, принаймні, під час вчинення злочину. Прикладами можуть слугувати замки, грати на вікнах, сигналізація в автомобілях. Заходи первинної профілактики здебільшого є фізичними перешкодами на шляху вчинення злочину або візуальним нагадуванням про можливість бути спійманим. Вторинна профілактика вступає в силу, коли потенційних злочинців уже ідентифіковано. Більшість її заходів спрямована на усунення соціальних умов, які провокують злочини. Це, скажімо, забезпечення корисного проведення вільного часу тими підлітками, які перебувають у криміногенному середовищі. І, нарешті, третинна профілактика зводиться до функціонування судів та пенітенціарної системи. Після того як злочинця затримано, ці установи мають на меті позбавити його бажання і здатності вчиняти повторні злочини. Первинна профілактика в основному спирається на припущення, що злочинвчиняється через наявність сприятливих можливостей: варто їх усунути і злочин не відбудеться. Звідси випливає, що більшість превентивних заходів спрямовані на зміну обставин, в яких можуть вчинятися злочини. Цей підхід сприяв створенню системи превентивних засобів під загальною Загальною назвою "ситуативна профілактика злочинів".

91 Об'єкти попередження злочинності. Методи попереджувальної діяльності,До об'єктів попередження злочинності належать процеси і явища різного порядку. По-перше, це економічні, політичні, психологічні та інші фактори, що зумовлюють стан і динаміку злочинності. Ступінь зв'язку цих факторів із злочинністю може бути різний. її пізнання за допомогою кримінологічного аналізу визначає масштаби профілактичної діяльності та її ефективність. По-друге, до об'єктів по­переджувальної діяльності можна зарахувати діяльність людей, що повинна відповідати нормам права й соціальної взаємодії. Характер діяльності при цьому може бути різноманітний: професійний, адміністративний, технологічний тощо. І, по-третє, це особа злочинця. За характером соціальної детермінації злочинності методи профілактичного впливу поділяють на загальні та спеціальні (кримінологічні) . Відмінність між ними полягає в тому, що загальні заходи спрямовані на позитивний розвиток соціаль­но-економічної системи загалом і цим сприяють зниженню рівня злочинності, а спеціальні (кримінологічні) безпосеред­ньо впливають на причини й умови наявного стану злочин­ності та її окремих видів з метою їх усунення, нейтралізації або обмеження.За конкретним змістом розрізняють такі заходи профілак­тики: економічні, соціальні, ідеологічні, технічні, організа­ційні, правові. Зазначимо, що за такої класифікації попере­джувальні заходи поділяються на загальні та спеціальні.Економічні заходи попередження злочинності спрямовані на нейтралізацію криміногенних наслідків функціонування еко­номічної сфери і мають велике значення як на макрорівні (на­приклад, оздоровлення економіки країни загалом, економіч­ний захист найменш забезпечених верств населення шляхом уведення науково обґрунтованого рівня прожиткового мініму­му), так і на мікрорівні (наприклад, пільги і допомога конкрет­ним особам, які перебувають у критичній ситуації).Соціальні заходи профілактики позитивно впливають на різ­ні соціальні інститути (сім'ю, колективи, громадські органі­зації та ін.). Наприклад, значний профілактичний потенціал містять заходи, що сприяють створенню культу сім'ї, розвитку громадських засад місцевого самоврядування.Ідеологічні заходи профілактики повинні формувати у членів суспільства моральну свідомість на основі суспільних цінностей; обмежувати негативний вплив на поведінку осіб стандартів ма­сової культури (обмеження часу показу фільмів з еротичним змістом і сценами насилля); виправляти моральні деформації у осіб з правопорушуючою поведінкою за допомогою індивідуально­-виховної роботи (психолого-педагогічні та правообмежувальні заходи).До технічних заходів профілактики належать різні техно­логії, правила, засоби і пристосування, що перешкоджають сус­пільно небезпечним наслідкам у процесі соціальної діяльності людей, а також вчиненню злочинів та інших правопорушень (наприклад, технології, що виключають аварійність на вироб­ництві; правила дорожнього руху; засоби охоронної та пожеж­ної сигналізації; запираючі пристрої).Організаційні заходи попередження злочинності повинні сприяти нейтралізації або мінімізації криміногенних наслідків від непрофесійної організаційно-управлінської діяльності (на­приклад, заходи удосконалення процесів керованої міграції на­селення; відпрацювання дієвого механізму забезпечення соці­альної адаптації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі; формування критеріїв ефективності діяльності правоохоронних органів).Правові заходи попередження злочинності за змістом поді­ляють на такі:• що сприяють нейтралізації умов, які полегшують вчинен­ня злочинів (норми різних галузей законодавства, що об­межують дієздатність алкоголіків, позбавляють батьківсь­ких прав, регламентують порядок придбання і зберігання вогнепальної зброї та ін.);• що стимулюють до дій, які перешкоджають або припи­няють вчинення злочинів (норми кримінального права про добровільну відмову від злочину, необхідну оборону, затримання злочинця);• що регламентують процес попередження злочинів. Правову основу профілактики злочинів становлять такі до­кументи:• окремі положення Конституції України;• закони України і підзаконні нормативні акти (наприклад, закони України "Про міліцію", "Про оперативно-розшуко-ву діяльність", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", "Про прокурату­ру", акти Кабінету Міністрів України щодо питань бороть­би зі злочинністю);• окремі норми галузевого законодавства України (напри­клад, ст. 23 КПК України, ст. 6 КАП України);• відомчі та міжвідомчі нормативні акти (накази МВС Укра­їни, Генерального прокурора України, Державного депар­таменту України з питань виконання покарань та ін.).А ще один критерій класифікації заходів попередження злочинності — масштаб їх здійснення:• серед населення країни;• у межах певного відомства або стосовно певних прошарків населення (наприклад, серед неповнолітніх, безробітних; силами працівників органів внутрішніх справ, прокура­тури, Державного департаменту України з питань вико­нання покарань);• у малих соціальних групах (на підприємствах, в устано­вах, організаціях, сім'ях, неформальних групах);• стосовно окремих осіб.

92. Суб'єкти попередження злочинності, їх система, загальна характеристика діяльності,профілактики злочинності (злочинів) є органи, установи, організації, підприємства, а також посадові особи (служ­бовці) й окремі громадяни, на яких законом покладено завдання та функції із виявленя, усуі іення, послаблення, нейтралізації причин і умов, які сприяють існуванню та поширенню злочинності за­галом, певних видів і конкретних злочинів, а також утримання від переходу на злочинний шлях та забезпечення ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів (рецидиву).Діяльність усіх суб'єктів профілактики злочинів повинна організовуватися на основі таких принципів:цілеспрямоване здійснення профілактики злочишвяк функції;зв'язок з елементами системи "по горизонталі" (взаємо­дія) і "по вертикалі" (підпорядкування);неухильне виконання команд нерівного механізму системи;вибір лінії поведінки відповідно до стану об'єкта профі­лактичного впливу.Види суб'єктів профілактики

1.За місцем у державній і суспільній системі суб'єкти профілактики можуть бути класифіковані на:державні;неурядові (недержавні), зокрема, комерційні чи неко-мерційні структури, громадські об'єднання та спеціалізовані формування;громадяни.2. За завданнями, компетенцією та змістом запобіжної діяльності розрізняють такі суб'єкти профілактики:- органи влади загальної компетенції (їх установи, організації, підприємства);неспеціалізовані; -частково спеціалізовані;спеціалізовані органи.Представницькі органи держави та її суб'єкти приймають закони й інші нормативно-правові акти, що становлять право­ву базу профілактики. У межах своєї компетенції органи місце­вого самоврядування приймають нормативні акти, пов'язані з профілактикою злочинів, вирішуючи питання місцевого значення щодо охорони громадського порядку.Президент України та Уряд видають, відповідно до своїх повноважень, нормативні акти (укази, постанови, розпо­рядження) щодо запобігання злочинам, згідно з Конституцією України й іншими законами України.Неспеціалізовані суб'єкти профілактики злочинності -це суб'єкти господарювання; установи культури та спорту; засоби масової інформації; органи, що регулюють природо­користування, міграцію, котрі здійснюють працевлаштування, пенсійне забезпечення; житлово-комунальні органи; установи, що надають послуги з проведення дозвілля, й інші органи, які беруть участь у різних сферах життєдіяльності суспільства.До частково спеціалізованих (напівспеціальних) органів належать установи соціального обслуговування, освіти, охорони здоров'я, а також природоохоронні, контрольно-ревізійні й аудиторські організації.

Спеціалізованими суб'єктами запобігання злочинам є правоохоронні органи, для яких завдання та функції профі­лактики належать до основних, пріоритетних завдань. Це органи суду, прокуратури, внутрішніх справ, податкової міліції, держав­ної безпеки, юстиції, митна та прикордонна служби, внутрішні війська, наукові й навчальні спеціалізовані юридичні установи.

93. Законодавство України по попередженню злочинності: загальна характеристика,Правову основу попередження злочинів становлять норми різних галузей права. Правову основу профілактики злочинів становлять такі документи:- окремі положення Конституції України (Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. «У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи …»)- закони України і підзаконні нормативні акти (наприклад, закони України "Про міліцію", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", "Про прокуратуру", акти Кабінету Міністрів України щодо питань боротьби зі злочинністю); окремі норми галузевого законодавства України (наприклад, ст. 23 КПК України, ст. 6 КАП України); відомчі та міжвідомчі нормативні акти (накази МВС України, Генерального прокурора України, Державного департаменту України з питань виконання покарань та ін.).Зазначимо, що до цього часу процес попередження злочинності в Україні не має самостійної правової бази. Ще в 1995 р. було розроблено проект Закону України "Про профілактику злочинів", у преамбулі якого закріплювалось: "Українська держава забезпечує своїм громадянам захист від посягання на їх життя, здоров'я, волю, гідність, майнові та інші права". Проте, на жаль, цей закон ще не прийнятий. Існуючі правові норми з цього питання, як правило, містяться в різних галузях права, часто є фрагментарними і не узгоджуються між собою, що не сприяє ефективності профілактичної діяльності.Відповідні положення, що стосуються попереджувальної діяльності, містяться в ряді міжнародних правових актів: Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про цивільні і політичні права, Кодексі поводження посадових осіб з підтримання правопорядку, Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою та ін. Правові основи криміналістичної профілактики злочинів містяться у відповідних нормах КПК, законах України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про судову експертизу» та інших нормативно-правових актах.боротьби з організованою злочинністю», «Про судову експертизу» та інших нормативно-правових актах. Встановлення причин злочину й умов, що сприяли його вчиненню, є однією з обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі. Так, відповідно до ст. 23 КПК при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов’язані виявити причини й умови, які сприяли вчиненню злочину. Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів щодо усунення цих причин і умов (ч. 1 ст. 231 КПК). Суд, за наявності на те підстав, виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і вимагають прийняття відповідних заходів (ч. 1 ст. 232 КПК). Одним із завдань оперативно-розшукової діяльності є припинення правопорушень (ст. 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»). Якщо при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення у справі і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі про них зазначити у своєму висновку (ст. 200 КПК, п. 2 ст. 13 Закону України «Про судову експертизу»). До таких фактів можуть належати обставини, що сприяли вчиненню злочину, встановлені під час проведення криміналістичної, судово-економічної, товарознавчої та інших видів експертиз. Важливе значення має положення ст. 97 КПК, яке встановлює, що одночасно з ухваленням рішення про порушення кримінальної справи або відмові в цьому приймаються всі можливі заходи щодо запобігання злочину або припиненню його.

94. Основні напрямки попередження злочинності в Україні на сучасному етапі,Як відомо, профілактика злочинності — це багаторівнева система державних та громадських заходів, спрямованих на усунення, послаблення чи нейтралізацію причин та умов злочинності. На сучасному етапі державотворення в Україні злочинність представляє значну загрозу національній безпеці країни. Поширення злочинності та масштаби злочинної діяльності кримінальних структур є такими, що проблема боротьби з нею зараз називається серед першочергових, тих, які потребують провадження цілого комплексу заходів державної та суспільної протидії. Незважаючи на стійку тенденцію щодо зменшення протягом 2002-2007 років кількості зареєстрованих злочинів в Україні (середній темп зниження у цей період становив 3,0 %) кримінальна ситуація в державі продовжує неухильно загострюватись, що супроводжується істотною трансформацією злочинності, а також якісних та кількісних показників її окремих видів (наприклад, стабільним зростанням питомої ваги рецидивної злочинності, яке становило у 2007 році 24,4 % у структурі загальної злочинності).Нагальною актуальною проблемою української кримінологічної науки у сучасний період є ініціювання та розроблення кримінологічної складової Державної політики у сфері запобігання та протидії злочинності.Перед кримінологами України одночасно стоять завдання щодо розроблення інших необхідних документів на виконання Державної політики запобігання та протидії злочинності (відповідних стратегій, концепцій, програм, координаційних планів тощо) з обґрунтуванням цілей, напрямків, форм, тактики та організації здійснення заходів запобігання та протидії окремим видам злочинів та іншим кримінальним правопорушенням, реагування на них.

95. Поняття та система віктимологічної профілактики злочинів,Віктимологічну профілактику визначають як систему взаємопов’язаних, організаційно забезпечених державних, громадських та індивідуальних заходів, спрямованих на виявлення і усунення або нейтралізацію чинників, які формують особисту чи масову можливість стати жертвою злочину.Існують три її рівня: загальносоціальний, спеціальний, індивідуальний.Загальносоціальний рівень - вирішення соціально-економічних і культурно-виховних завдань, направлених на усунення або нейтралізацію причин і умов, сприяючих кримінальною віктимизації суспільства, і на зниження ступеня віктимності громадян.Розкриваючи об'єкт віктимологічної профілактики на загальносоціальному рівні, слід мати на увазі, що будь-яка людина (незалежно від індивідуального ступеня його віктимності) може стати жертвою злочину. У цьому сенсі як об'єкт виступають всі жителі країни як потенційні жертви злочинів. Основним завданням віктимологічної профілактики на даному рівні є створення системи ефективного соціального захисту всіх громадян від можливої віктимізації, зміна поведінки, що склалася, з потерпілими і іншими жертвами злочинів. Для цього потрібна розробка і удосконалення законів, створення нових державних і недержавних структур, соціальних служб, фондів допомоги, реабілітаційних центрів і інших установ захисту жертв злочинів, підготовка спеціальних кадрів для такої роботи.Спеціальний рівень - здійснювані державними органами, суспільними об'єднаннями і окремими громадянами заходи, що мають спеціальною метою попередження злочинів шляхом недопущення реалізації віктимних властивостей і якостей окремих груп населення. Отже, віктимологічна профілактика на спеціальному рівні (на відміну від загальносоціального) має своїм об'єктом не все населення, а його окремі групи підвищеної віктиності, наприклад безробітних, осіб без певного місця проживання, наркоманів, повій, алкоголіків і так далі

Індивідуальний рівень - індивідуальна профілактична робота з особами, які, судячи по їх поведінці або сукупності особистих характеристик, можуть з великою вірогідністю стати жертвами злочинців, направлена на підвищення активності їх захисних реакцій, а також забезпечення їх особистої, майнової та іншої безпеки.

96. Міжнародно-правові-акти щодо захисту жертв злочинів: загальна характеристика.Права людини в сучасному суспільстві є одним з найважливіших інститутів, за допомогою якого регулюється правовий статус особи, визначаються способи і заходи впливу на неї, межі вторгнення в особисту сферу, можливості участі громадян у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства. Взаємозалежність і цілісність світового співтовариства виявляється в розширенні загальнолюдських стандартів прав і свобод особистості, що мають силу норм як міжнародної моралі, так і міжнародного права. Це означає, що права і свободи людини значною мірою вийшли за межі чисто внутрішньої компетенції держави, стали предметом міжнародної турботи.В основі цієї нової галузі міжнародного права лежать Статут ООН 1945 р., Загальна декларація прав людини 1948 р., Міжнародні пакти про права людини 1966 р. і прийнятий на їх основі комплекс конвенцій про права людини як універсального, так і регіонального характеру. Ця струнка і цілісна система міжнародної охорони прав людини захищає права всіх осіб без винятку, у тому числі й права жертв злочинів. Як було підкреслено на Всесвітній конференції з прав людини (Відень, 1993 р.), усі права людини є універсальними, нероздільними і взаємопов’язаними. Міжнародна співдружність повинна ставитися до прав людини глобально, на справедливій і рівній основі, з однаковим підходом і увагою. Враховуючи всю важливість і складність проблеми захисту прав жертв злочинів, світове співтовариство не задовольняється тим загальним захистом, що гарантується жертвам злочинів Статутом ООН та Міжнародною хартією прав людини й основних свобод. На основі цих документів воно усе частіше розробляє і приймає акти, що безпосередньо стосуються регулювання правового статусу жертв злочинів. Значний внесок у вирішення питань, пов'язаних із захистом прав жертв злочинів, внесли Конгреси ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками, результатом роботи яких стало прийняття Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживаня владою (резолюція Генеральної Асамблеї ООН 40/34 від 29 листопада 1985 р.). Цей документ, у якому вперше на міжнародному рівні було визначено правовий статус жертв злочинів, став потужним імпульсом розвитку системи захисту жертв злочинів на міжнародному і національному рівнях. Конгреси ООН перенесли акцент із пріоритетного захисту інтересів правопорушників на захист жертв злочинів, що дало змогу подолати традиційний підхід до проблеми захисту прав людини, при якому в центрі уваги незмінно виявлялися права й інтереси осіб, винних у скоєнні злочинів, а не права жертв. У підсумку проблема захисту жертв злочинів стала однією з пріоритетних у сфері кримінального судочинства, вийшла на міжнародний рівень і змістовно збагатилася. Діяльності ООН і її структурних підрозділів у галузі захисту прав жертв злочинів, характеристиці документів, прийнятих у результаті її діяльності, а також аналізу діяльності Ради Європи і прийнятих у її рамках документів присвячений перший розділ роботи.Враховуючи ту обставину, що значний внесок у справу захисту прав жертв злочинів було зроблено в рамках міжнародної регіональної організації Ради Європи, у розділі подана загальна характеристика Європейської конвенції “Про відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів” від 23 листопада 1983 р. Цей документ ще до прийняття Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою закріпив право жертв насильницьких злочинів на відшкодування заподіяної їм шкоди. Проведено аналіз основних положень цього документа і визначено його роль для захисту прав жертв злочинів. Подано характеристику рекомендацій, прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи, в яких запропоновано конкретні заходи, необхідні для впро-вадження на національному рівні з метою захисту цієї категорії осіб.З прийняттям Європейської конвенції 1983 р. “Про компенсацію шкоди жертвам насильницьких злочинів”, Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживаня владою 1985 р. закладено правовий фундамент для відповідного провадження судочинства щодо цієї категорії осіб. Саме з вирішенням проблем особи, потерпілої від злочину, встановлюється правова справедливість при регламентації кримінально-правових та кримінально-процесуальних відносин.

Зазначені правові документи є тими стандартами, яких повинні дотримуватися судові і правоохоронні органи на національному рівні.

97. Віктимологічне законодавство в Україні: загальна характеристика.Конституція України, яка є Основним Законом України, проголошує, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997. Кримінально-процесуальний Кодекс України, прийнятий Верховною Радою Української РСР Законом від 28 грудня 1960р., із змінами і доповненнями. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар. - К., 1995. Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", із змінами і доповненнями. Закон України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", із змінами і доповненнями.

98. Правовий статус^; потерпілого від злочину за законодавством України. Забезпечення безпеки. Відшкодування шкоди, завданої жертвам, допомога в соціально-психологічній реабілітації.У відповідності із чч. 1, 2 ст. 49 Кримінально-процесуального Кодексу України, потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.Визнання особи потерпілою не залежить від її віку, фізичного або психічного стану. Також для визнання особи потерпілою закон не потребує її заяви. Тобто, підставами для визнання особи (фізичної, так як у відповідності із чинним законодавством потерпілим може визнаватись лише фізична особа) потерпілою є шкода, заподіяна цій особі внаслідок вчинення певних дій які кримінальним законом визнаються злочинними, або відмови від вчинення таких дій (бездіяльності) іншою особою.У законі зазначено, що слідчий виносить постанову про визнання особи потерпілою, встановивши, що "злочином заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду" (ст. 49 КПК).

Правовою основою забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, є Конституція України, Закон України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" від 23.12.1993 р., Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси України, Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність", інші закони.Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, тобто у виявленні, попередженні, припиненні, розкритті або розслідуванні злочинів, а також у судовому розгляді кримінальних справ, - це здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров'я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя.Рішення про застосування заходів безпеки приймається органом дізнання, слідчим, прокурором, судом, у провадженні яких знаходяться кримінальні справи про злочини, у розслідуванні чи судовому розгляді яких брали або беруть участь особи, зазначені у статті 2 цього Закону, а також органом (підрозділом), що здійснює оперативно-розшукову діяльність, щодо осіб, які брали участь або сприяли у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів. Здійснення заходів безпеки покладається за підслідністю на органи служби безпеки або внутрішніх справ, у складі структур яких з цією метою створюються спеціальні підрозділи. Безпека осіб, яких беруть під захист, якщо кримінальні справи знаходяться у провадженні прокуратури або суду, здійснюється за їх рішенням відповідно органами служби безпеки, органами внутрішніх справ чи органами і установами виконання покарань та слідчими ізоляторами.Заходами забезпечення безпеки є:

а) особиста охорона, охорона житла і майна; б) видача спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку; в) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження; г) заміна документів та зміна зовнішності; д) зміна місця роботи або навчання;

е) переселення в інше місце проживання; є) поміщення до дошкільної виховної установи або установи органів соціального захисту населення; ж) забезпечення конфіденційності відомостей про особу;

з) закритий судовий розгляд.Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року.

99. Роль та функції спеціалізованих установ ООН щодо попередження злочинності. Інші, міжнародні організації в боротьбі зі злочинністю.Давно відомі злочини, які посягають не тільки на державний, а й на міжнародний правопорядок. Тому боротьба з ними вимагає спільних зусиль і особливих форм міжнародного співробітництва. Сфера співробітництва держав у боротьбі з міжнародною злочинністю залежить від того, якою мірою злочини зачіпають інтереси співтовариства держав. Загальновизнаним центром координації діяльності держав і міжнародних організацій у боротьбі зі злочинністю є ООН.Так, Генеральна Асамблея ООН за допомогою Комісії міжнародного права готує і приймає конвенції з боротьби з окремими злочинами, рекомендації з координації заходів попередження актів міжнародного тероризму. На засіданні Ради Безпеки ООН ці питання розглядаються у звязку зі скаргами держав на акт агресії, тероризму. Міжнародний Суд ООН розглядає конкретні справи, що стосуються питань боротьби зі злочинністю. У рамках Секретаріату ООН є Відділ з попередження злочинності та кримінального правосуддя (збирає інформацію про стан злочинності).

Спеціалізовані установи ООН (16 спеціалізованих установ) беруть участь у боротьбі зі злочинністю в рамках своїх статутних завдань. Так, МОП у своїх конвенціях рекомендує державам і профспілкам вести боротьбу з примусовою працею, злочинами проти трудових прав людини.На міжнародному рівні боротьбу зі злочинністю здійснює Міжнародна організація кримінальної поліції - Інтерпол.Це міжурядова організація, основним завданням якої є попередження кримінальних злочинів міжнародного характеру і боротьба зі злочинністю шляхом розвитку широкого співробітництва кримінальної поліції різних країн. У цій організації беруть участь практично всі країни. Росія бере участь в цій організації з 1990 р. Штаб-квартира знаходиться у Франції (м. Ліон). До числа головних органів Інтерполу відносяться Національні центральні бюро (НЦБ), які функціонують одночасно в двох системах: Інтерполу і окремих держав. НЦБ окремої країни одночасно є центром міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю, опорним пунктом Інтерполу в цій державі і виконує функції поліцейського органу цієї ж держави.Основними напрямками діяльності Інтерполу є: кримінальна реєстрація за допомогою спеціальних карток; міжнародний розшук злочинців, осіб, зниклих безвісти, та викрадених цінностей.На регіональному рівні міжнародна боротьба зі злочинністю здійснюється Радою Європи. У 1992 р. Маастрихтським договором Європейського союзу було створено Європейське поліцейське відомство (Європол) для спільної боротьби з міжнародним тероризмом та іншими злочинами міжнародного характеру.

У 1993 р. за рішенням Ради глав урядів країн СНД створено Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю на території СНД.

100. Структура кримінологічної характеристики злочинності. Класифікації злочинів. Структура - внутрішня, якісна властивість злочинності, яка визначається питомою вагою (часткою) окремих видів злочинів у загальній їх кількості, що виділяються залежно від певних кримі­нально-правових та кримінологічних ознак.Структура злочинності оцінюється:а) за об'єктами посягання,б) за об'єктивною стороною злочину

в) за озна­ками суб'єктивної сторони, г) за особою злочинця, д) за мірою покарання.

101 Стан і особливості злочинності неповнолітніх. Останнім часом у суспільстві відбулися і тривають глибокі зміни, які тим чи іншим чином впливають на криміногенну обстановку. Особливо це стосується причин і умов злочинності неповнолітніх. Так, кожен 8--9 злочин в Україні вчинюється неповнолітніми. Близько 11% серед осіб, які беруть участь у скоєнні злочинів, -- неповнолітні. Поширення злочинності серед них випереджає її загальне зростання, а кількість підлітків, що вчинили злочин повторно, за останні роки збільшилась більш як на 19%. Майже кожен другий злочин скоюється підлітками у групі; частіше з особливою жорстокістю і цинізмом. Відбувається процес «омолодження» злочинності, збільшення числа підлітків жіночої статі. Боротьба зі злочинністю неповнолітніх є необхідною ланкою у низці заходів з викорінення злочинності у цілому. Тому запобігання таким злочинам повинно посідати одне з головних місць у подоланні цього негативного явища. Динамізм соціальних процесів, зміни в багатьох сферах громадського життя приводять до збільшення девіації серед такої групи суспільства як підлітки. Аналіз даної проблеми говорить про різке збільшення і подальше зростання підліткового нігілізму, жорстокості, агресії, злочинності. Зокрема у 2004 році в Україні кожна десята викрита у злочині особа - неповнолітній, а загалом неповнолітніми у цей період скоєно 31 тис. злочинів, з яких 67% належать до тяжких і особливо тяжких злочинів.

Жіноча злочинність неповнолітніх співвідноситься із чоловічою у пропорції 1:15, міська до сільської — 3:1, молодшої вікової групи (14 — 15 років) до старшої (16 — 17 років) — 1:3. Групові злочини серед неповнолітніх становлять 60 — 70 %; 15 % усіх злочинів вчиняється у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння. 80 % злочинів неповнолітні вчинюють неподалік від свого місця проживання, навчання чи роботи.Для злочинності неповнолітніх властива підвищена латентність, оскільки багато їх діянь сприймаються як пустощі, викликані недостатньою соціальною зрілістю (крадіжки у сім'ї, сусідів, навчальному закладі; хуліганські бійки, відбирання грошей та речей у молодших тощо). Про такі вчинки, як правило, не повідомляють до органів внутрішніх справ. Тому реальнішим є облік тяжких насильницьких і насильницько-корисливих злочинів, які скоюють неповнолітні убивства, тяжкі тілесні ушкодження, звалтування, злісне хуліганство, грабежі та розбійні напади.Особи, які вчиняють протиправні дії у ранньому віці, пізніше важче піддаються виправленню і в результаті складають основний резерв для рецидивної злочинності. І, навпаки, як найраніше вжиття профілактичних заходів до підлітків, які вчиняють дрібні правопорушення, значною мірою дозволяє не допустити формування у них Кримінальної спрямованості.Ефективність запобігання даному негативному явищу залежить насамперед від своєчасного виявлення і усунення причин злочинності неповнолітніх та умов, що цьому сприяють, а також виявлення неповнолітніх, зважаючи на поведінку яких можна очікувати скоєння злочину і вжиття відповідних запобіжних заходів.

102. Особливості детермінації злочинності неповнолітніх. Детермінанти злочинів неповнолітніх загалом тотожні тим, що обумовлюють злочинність дорослих. Це ті ж самі кризові явища та процеси, що існують у нашому суспільстві на макро- і мікрорівні. Але у зв'язку з неповноліттям правопорушників вони мають свою специфіку.Типову соціальну ситуацію розвитку дитини розкрив ще Л. C. Виготський. Він довів, що до початку кожного вікового періоду створюються своєрідні для цього віку, виняткові, єдині й неповторні відносини між дитиною і оточуючою дійсністю.Тому суттєвим у визначенні детермінанти правопорушень вважають динамічний зв'язок і взаємозалежність умов життєдіяльності та соціальної ситуації розвитку підлітка, що впливають на його пристосування до умов середовища.У цьому разі йдеться про соціальну дезадаптацію підлітків, тобто таку їх соціалізацію, за якої вони набувають негативного досвіду, що спричинює їх подальші протиправні вчинки. Зазначимо, що девіант-на поведінка спостерігається у неповнолітніх частіше, ніж в інших вікових групах.Причинами цього є соціальна незрілість та фізіологічна несфор-мованість організму, що проявляються у прагненні пізнати нові відчуття, допитливості, недостатній здатності передбачати наслідки своїх дій тощо. Але головне — в яке русло будуть спрямовані їх бажання та інтереси. Слід вміти дати їм вихід у позитивному напрямку, а ті, що носять яскраво виражений негативний характер, — блокувати Це означає, що треба здійснювати послідовний процес виховання підлітка у сім'ї, школі, на виробництві. На жаль, це робиться далеко не завжди, і тоді психологічні особливості неповнолітнього дістають вихід в асоціальну сферу.Залежно від ступеня педагогічної занедбаності неповнолітнього, антисуспільна поведінка може спочатку набувати характеру дрібного хуліганства, дрібних крадіжок тощо. Однак у процесі подальшої десоціалізації "втрачаються" мотиви, властиві законослухняному підлітку. Залишаючись часто-густо безкарним, він швидко засвоює злочинний досвід. Тут вже повністю включаються такі мотиви, як бажання жити на широку ногу, пиячити, вживати наркотики, вести розпусний спосіб життя.Останнім часом набув поширення термін "саморуйнуюча поведінка". Під нею розуміється такий спосіб буття, коли молода людина не зацікавлена у своєму майбутньому, не замислюється над проблемою позитивної реалізації свого потенціалу, конфліктує із суспільством, кидає йому виклик.

Чинниками, які обумовлюють злочини неповнолітніх, традиційно вважаються:1). Негативний вплив у сім'ї. Дослідження показують, що у своїй переважній більшості неповнолітні злочинці мали неблагопо-лучний вплив. Часто це загальна атмосфера неповаги батьків до дітей, жорстокість стосовно них, демонстративна байдужість, пияцтво. Неблагополучною може бути сім'я, в якій панує як злиденність, так і забезпеченість. 40 % неповнолітніх злочинців — з неповних сімей, 5 % — взагалі не мали батьків. Між тим, кількість сімей, що розпадаються, постійно зростає. Це призводить до того, що діти почувають себе у своїй сім'ї непотрібними, чужими, починають шукати контактів поза родиною і на противагу їй, переносять негативний досвід і накопичену озлобленість на оточуючих.2). Недоліки у шкільному вихованні. За умов глибокої соціаль-но-економічної кризи загальноосвітні школи і профтехучилища далекі від того, що від них вимагається. Часгина вчителів має низький рівень культури і професійної підготовки, не користується авторитетом серед учнів. Кращі вчителі переходять до елітних шкіл — ліцеїв, гімназій тощо. Все це відчужує дітей від школи, вони втрачають до неї інтерес. Кумирами у підлітковому середовищі стають удачливі бізнесмени, які розбагатіли будь-якою ціною, і валютні повії.

3). Незайнятість суспільнокорисною працею. Щорічно багатьом випускникам середніх шкіл та профтехучилищ не вдається працевлаштуватися. Як наслідок, близько половини неповнолітніх злочинців ніде не вчилися й не працювали. А щодо працюючих неповнолітніх, то говорити про виховний вплив на них з боку трудових колективів сьогодні не доводиться. Для підприємств, що перебувають у скрутному економічному становищі, головне завдання — вижити будь-якими засобами. 4). Негативний вплив мікросередоеища. Підліткам властиве підвищене прагнення до спілкування, що полегшує їх соціалізацію. Знайшовши для себе референтну групу, підліток дуже дорожить своїм становищем у ній. Однак часто-густо він не може критично осмислити ситуацію. Груба сила, цинізм, нахабність, знущання над слабшими, що пропонує йому така група, сприймаються як еталон Поведінки. Авторитетами нерідко є особи з солідним кримінальним досвідом. І тут роль дорослих у втягненні підлітків до злочинної діяльності прослідковується досить чітко.5). Вади у діяльності правоохоронних органів щодо профілактики злочинів неповнолітніх. Зокрема, слабо працюють підрозділи кримінальної міліції у справах неповнолітніх, орієнтуючись головним чином на розкриття вже вчинених злочинів. Має місце небажання співробітників проявляти активність у виявленні підлітків, яких слід ставити на облік і проводити з ними індивідуальну профілактичну роботу. Відсутня взаємодія з громадськістю. Що ж до служби в справах неповнолітніх, то вона сьогодні не в змозі дієво займатися профілактикою злочинів: бракує кадрів та фінансування.

103. Попередження злочинності неповнолітніх та його правові основи.Попередження злочинів неповнолітніх має здійснюватися за участю усіх правоохоронних органів, їх спеціалізованих служб, а також закладів освіти і представників громадськості.Фінансування заходів щодо соціального становлення та розвитку молоді здійснюється за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, Фонду соціальної адаптації молоді, державних і благодійних фондів. Створені соціальні служби для молоді, що надають молодим людям інформаційну, правову, психолого-педагогічну, медичну й інші форми соціальної допомоги, реалізують необхідні заходи з метою запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі (правопорушенням, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, проституції тощо).Передбачається вжити комплекс заходів щодо забезпечення соціальної зайнятості неповнолітніх, надання їм соціальної підтримки, організації їх дозвілля. Розроблені науково обгрунтовані методики лікування від алкоголізму і наркоманії, створені в обласних центрах лікувально-реабілітаційні відділення для неповнолітніх.Соціальний захист і профілактика правопорушень серед неповнолітніх покладається на: Комітет у справах неповнолітніх Кабінету Міністрів України та служби у справах неповнолітніх на місцях, загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх органів охорони здоров'я, притулки для неповнолітніх.

Головним підрозділом, який займається профілактикою злочинів неповнолітніх в системі органів внутрішніх справ, є кримінальна міліція у справах неповнолітніх (KMCH) Вона проводить роботу, пов'язану із виявленням криміногенних факторів та їх усуненням; правовим вихованням неповнолітніх; веде профілактичний облік осіб, звільнених із місць позбавлення волі, засуджених з відстрочкою виконання вироку, умовно чи до виправних робіт; обвинувачуваних у вчиненні злочину і не взятих під варту в період попереднього слідства; неповнолітніх, які вчинили злочин, але звільнені від Кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням заходів громадського впливу.KMCH також виявляє дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво і жебрацтво; надсилає до відповідних служб у справах неповнолітніх відомості про неповнолітніх, які повернулися із загальноосвітніх шкіл чи професійних училищ соціальної реабілітації; вчинили правопорушення, за яке вжиті заходи громадського впливу або адміністративні стягнення; вживають спиртні напої або допускають немедичне вживання наркотичних та одурманюючих засобів; у віці до 16 років систематично залишають сім'ю, спеціальні навчально-виховні заклади. Перелічені особи беруться на облік для проведення з ними профілактичної роботи. Профілактичну роботу органи внутрішніх справ повинні проводити у тісній взаємодії з іншими суб'єктами, що мають відношення до підлітків: навчальними закладами, адміністраціями підприємств, військкоматами, засобами масової інформації тощо. Тісна співпраця проводиться з органами суду, прокуратури, виховно-трудовими установами. В індивідуальній профілактичній роботі використовуються методи переконання, примусу, надання допомоги у вирішенні складних життєвих проблем. Залежно від її об'єкта індивідуальну профілактику можна поділити на:

а) ранню профілактику, спрямовану на ліквідацію обставин, які негативно впливають на формування особи неповнолітніх, та запобігання їх становленню на злочинний шлях;6) усунення чинників, що вже викликали вчинення конкретних злочинів;в) попередження рецидивних злочинів з боку неповнолітніх.У боротьбі зі злочинністю неповнолітніх важливе значення має І саме рання профілактика, оскільки вона спрямована на усунення незначних антисуспільних змін особи підлітків, які ще не стали на шлях злочинів. Другий рівень індивідуальної профілактики полягає в усуненні факторів, що вже обумовили злочини неповнолітніх, з тим щоб виключити можливість їх вчинення у майбутньому як цими ж, так і іншими підлітками, які перебувають під впливом цих криміногенних чинників. Сюди входять: а) своєчасне припинення злочинної діяльності та створення неможливості її продовження; б) порушення кримінальної справи, вибір запобіжних заходів; в) забезпечення виховно-профілактичного впливу кримінально-процесуальними методами; г) застосування правових заходів до осіб, які залучили неповнолітніх до злочинної діяльності чи не виконують своїх обов'язків з виховання дітей; д) оздоровлення мікросередовища неповнолітніх злочинців.Третій рівень індивідуальної профілактики спрямований на боротьбу з рецидивною злочинністю. Він включає такі заходи: а) перевиховання і виправлення неповнолітніх злочинців; б) надання допомоги у працевлаштуванні осіб, звільнених з місць відбування покарання; в) усунення джерел криміногенного впливу на них у побутовому оточенні.

104. Поняття та істотні ознаки організованої злочинності. Рівень, структура, динаміка організованої злочинності в УкраїніДля з'ясування кримінально-психологічної сутності організованої злочинності необхідно встановити найсуттєвіші ознаки цього явища. Перелік таких ознак міститься у визначеннях організованої злочинності, вироблених у юриспруденції та меншою мірою — в юридичній психології.Під організованою злочинністю розуміється відносно масова розповсюдженість стійких керованих зграй злочинців, які створюють систему власної безпеки за допомоги корупційних зв'язків і вдаються до вчинення злочинів як до професії (бізнесу). Основною ознакою організованої злочинності, є корупція і намагання з її допомогою проникнути в економіку та політику.Організована злочинність — об'єднання злочинців, які мають стійку внутрішню структуру та ієрархічні зв'язки; створені для систематичного злочинного бізнесу, використовують корупцію представників влади, методи насильства та залякування або, в інших випадках, домовляються з іншими злочинними угрупуваннями, встановлюють свій контроль у різних сферах протиправної діяльності та здійснюють її на постійному ґрунті з метою отримання значного прибуткуІз наведених визначень можна вирізнити такі суттєві ознаки організованої злочинності як кримінально-психологічного явища:

— вчинення сукупності певних видів злочинів (за тяжкістю, формою вини, мотивацією), монополізація і патронування сфер передкримінальної та кримінальної діяльності;— вчинення злочинів на професійній основі, у вигляді діяльності (промислу, бізнесу);— активне уникнення та протидія соціальному контролеві, насамперед, за допомоги корупції;— характер і ступінь взаємовідносин, практичної взаємодії членів злочинних груп, злочинних груп між собою.Засади організованої злочинності як кримінально-психологічного явища сформувалися в Україні наприкінці 70-х — на початку 80-х років минулого століття та були загальними для колишнього СРСР.Періодом офіційного визнання організованої злочинності як явища можна вважати 1984—1989 рр. Саме в той час почалося стрімке зростання темпів і масштабів цього явища, а також його висвітлення у засобах масової інформації та широке наукове дослідження.За роки незалежності в Україні загальнокримінальна злочинність, за офіційною статистикою, зросла у чотири рази. Організована злочинність і пов'язана з нею корупція розповсюджуються випереджаючими темпами. Про це свідчить, зокрема, кількість виявлених по лінії МВС організованих злочинних груп і злочинів, скоєних ними до виявлення. Розповсюдженість організованої злочинності, її особливо небезпечні наслідки обумовили необхідність розроблення та реалізації низки загальнодержавних заходів.За час незалежності України у динаміці організованої злочинності можна виокремити такі основні тенденції та характеристики:— постійне збільшення кількості організованих злочинних груп і зростання їхньої кримінальної активності;— виникнення третього рівня організації та повний перехід на трьохрівневу структуру (первинні групи — угруповання — спільноти), завершений розподіл сфер впливу на рівні районів, областей, міст;— взяття під контроль тіньової економіки, пріоритетне проникнення у такі галузі офіційної економіки, як паливно-енергетичний комплекс, лікерно-горілчана, тютюнова промисловість; кредитно-банківська, приватизаційна сфери, зовнішня торгівля;

— легалізація і «прикриття» злочинних груп під виглядом охоронних організацій, спортивних клубів, розважально-оздоровчих закладів тощо і проникнення лідерів у громадсько-політичну і особливо депутатську діяльність;— активне «відмивання» злочинних коштів через придбання чи створення підприємств, закладів обслуговування, розваг і відпочинку (магазини, сауни, казино, нічні клуби, бари тощо);

— широке застосування вогнепальної зброї, вибухівки, технічних пристроїв для вчинення злочинів;— розповсюдженість убивств на замовлення за допомоги бандитських угруповань, професійних кілерів, спеціалізованих кілерських груп;— утворення груп за національно-етнічною ознакою із некорінного населення;— патронування підготовки спортсменів у певних видах (кульова стрільба, східні єдиноборства, боротьба, бокс) із подальшим їх залученням до виконання охоронних, рекетирських, «бойових» функцій;— встановлення стійких міжрегіональних і міжнародних зв'язків, патронування діяльності співвітчизників в інших країнах, злочинна спеціалізація на нелегальній міграції, торгівлі жінками та зброєю, контрабанді, незаконному обігу наркотиків, крадіжках і ввезенні автотранспорту.Організована злочинність в Україні є наслідком комплексного впливу різних чинників: економічних, політичних, правових, організаційно-управлінських, психологічних.