Хід заняття

І. Вступна частина

1. Привітання зі слухачами та перевірка їх наявності.

2. Доведення теми заняття, мети заняття, навчальних питань.

3. Доведення порядку роботи на занятті.

ІІ. Основна частина.

1. Види промислових сильнодіючих отруйних речовин

У світі використовується у промисловості, с/г і для побутових цілей близько 6 млн. токсичних речовин, 60 тис. з яких виробляються у великих кількостях, в тому числі більше 500 речовин, які відносяться до сильно діючих отруйних речовин (СДОР) – найбільш токсичних і небезпечних для людей.

Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) - це хімічні сполуки, які в певних кількостях, що перевищують граничні концентрації, проявляють шкідливу дію на людей, тварин, рослини, викликаючи у них ураження певного ступеня важкості.

На території України розміщено більше 1,5 тис. промислових підприємств, що виробляють, зберігають і використовують більше 280 тис. тон різноманітних сильнодіючих отруйних речовин, а в зонах їх розміщення проживає понад 22,0 млн. чоловік.

Об’єкти, на яких використовують СДОР, є потенційними джерелами техногенної небезпеки – це хімічно небезпечні об’єкти (ХНО).

ХНО – об’єкти господарювання, при аваріях або зруйнуванні яких можуть відбутися масові ураження людей і навколишнього середовища СДОР.

На кожному ХНО знаходиться в середньому 3-15 денний запас СДОР, що може зберігатись в ємностях під великим тиском (до 100 атм.), в ізотермічних сховищах, або в закритих ємностях під атмосферним тиском і температурі навколишнього середовища.

До ХНО відносяться:

1. підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості;

2. підприємства, оснащені холодильними установками – м’ясокомбінати, рибокомбінати, молокозаводи, які використовують аміак;

3. водогінні, фільтрувальні станції, очисні споруди, що використовують хлор;

4. склади і бази з запасами для дезинфекції (засобами для боротьби зі збудниками інфекцій), дезинсекції (засобами для боротьби з комахами), дератизації (засобами для боротьби з гризунами);

5. склади і бази з запасами отрутохімікатів, що використовуються у сільському господарстві;

6. транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти.

Класифікація СДОР

1. За характером впливу на організм людини:

• загальнотоксичної дії;

• дратівливої дії (вражають шкіру, слизові оболонки очей, органи дихання);

• сенсибілізіруючої дії (викликають сильну алергію);

• канцерогенної дії (викликають розвиток злоякісних пухлин);

• мутагенної дії (викликають зміни на генетичному рівні);

• речовини, що впливають на репродуктивну функцію.

За фізіологічною дією на організм людини:

• нервово-паралітичні (вражають ЦНС – зарин, зоман, Ві-ікс);

• шкіряно-наривні (іприт);

• задушливі (уражають легеневі тканини – фосген);

• психохімічні (спричиняють розумові і психічні аномалії – Бі-зет);

• загальноотруйні (синильна кислота);

• подразнюючі (уражають чутливі нервові закінчення слизових оболонок очей та верхніх дихальних шляхів).

За ступенем токсичності (кількістю речовини, яка виявляє уражаючий ефект і яка характерезується гранично допустимою концентрацією (ГДК) в повітрі мг/м³):

• надзвичайно токсичні (ГДК=0,1);

• високо токсичні (ГДК=0,1 – 1);

• сильно токсичні (ГДК=1 – 10); мало токсичні (ГДК більше 10).

• мало токсичні (ГДК більше 10).

До найбільш небезпечних (надзвичайно і високо токсичних) хімічних речовин відносяться:

• деякі сполуки металів (органічні і неорганічні похідні миш’яку, ртуті, свинцю, цинку та інших);

• речовини, що мають ціанисту групу (синильна кислота та її солі);

• сполуки фосфору (фосфорорганічні сполуки, хлорид фосфору, фосфін, фосфідин);

• фторорганічні сполуки (фтороцтова кислота і її ефіри, фторетанол та інші);

• хлоргідрони (етиленхлоргідрон, епіхлоргідрон);

• галогени (хлор, бром);

• інші сполуки (етиленоксид, аліловий спирт, метил бромід, фосген, інші).

До сильно токсичних хімічних речовин відносяться:

• мінеральні і органічні кислоти (сірчана, азотна, фосфорна, оцтова, інші);

• луги (аміак, натронне вапно, їдкий калій та інші);

• сполуки сірки (діметилсульфат, розчинні сульфіди, сірковуглець, розчинні тіоціанати, хлорид і фторид сірки);

• хлор- і бромзаміщені похідні вуглеводню (хлористий і бромистий метил);

• деякі спирти і альдегіди кислот;

• органічні і неорганічні нітро- і аміносполуки (гідроксиламін, гідрозин, анілін, толуїдин, нітробензол, динітрофенол);

• феноли, крезоли та їх похідні; гетероциклічні сполуки.

До помірно токсичних, мало токсичних і практично не токсичних хімічних речовин, які не представляють собою хімічної небезпеки, відноситься вся основна маса хімічних сполук.

Необхідно відмітити, що особу групу хімічно небезпечних речовин складають гербіциди (препарати для знищення бур’янів), пестициди (добрива) та інсектициди (препарати, які призначені для боротьби з шкідниками-комахами). Більшість з них дуже токсична для людини.

Правила зберігання СДОР

На виробничих площадках або на транспорті СДОР, як правило, знаходиться в стандартних ємностях. Це можуть бути оболонки з алюмінію, заліза або залізо-бетону, в яких підтримуються умови, що відповідають заданим режимам зберігання. Форма і тип ємностей вибираються виходячи із масштабів виробництва або використання, умов транспортування. Найбільш широке застосування сьогодні отримали ємності циліндричної форми та шароподібні резервуари.

Місткість резервуарів буває різною. Хлор, наприклад, зберігають в ємностях місткістю від 1 до 1000 т., аміак – від 5 до 30000 т., синильна кислота – від 1 до 200 т., окисел етилену – в шароподібних резервуарах об’ємом 800 м³ і більше, окисел вуглецю, двоокис сірки, сірковуглець – в ємностях місткістю від 1 до 100 т.

Наземні резервуари, як правило, розміщуються групами. В кожній групі передбачається резервна ємність для перекачування СДОР на випадок їх виливу із якогось резервуару. Для кожної групи наземних резервуарів по периметру робиться замкнуте обвалування або загороджувальна стінка з негорючих і стійких до корозії матеріалів висотою не менше 1 м.

Внутрішній об’єм обвалування розраховується на повний об’єм групи резервуарів.

Відстань від складів СДОР, об’ємом більше 8000 м^з до населених пунктів повинна бути не менше 1000 м., а до місць масового скупчення людей (стадіонів, базарів, парків і т. д.) – не менше 2000 м.

У випадку руйнування оболонки ємності, що зберігала СДОР під тиском, і наступного розливу великої кількості речовини в піддон (обвалування) його попадання в повітря може здійснюватися на протязі тривалого часу. Процес випаровування в даному випадку можна умовно розділити на три періоди.

Перший період – бурне, майже моментальне випаровування за рахунок різниці пружності насиченого пару СДОР в ємності і парціального тиску в повітрі. Даний процес забезпечує головну кількість пару СДОР, що потрапляє в повітря за цей період часу. Крім того, частина СДОР переходить в пар за рахунок теплоутримання рідини, температури навколишнього повітря і сонцевої радіації. В результаті температура рідини знижується до температури кипіння. Враховуючи, що за даний період часу випаровується значна кількість СДОР, то може виникнути хмара з концентраціями СДОР, значно перевищуючи смертельні.

Другий період – нестійке випаровування СДОР за рахунок тепла піддону (обвалування), зміни теплоутримання рідини і притоку тепла від навколишнього повітря. Цей період характеризується, як правило, різким спадом інтенсивності випаровування в перші хвилини після розливу з одночасним пониженням температури рідкого шару нижче температури кипіння.

Третій період – стаціонарне випаровування СДОР за рахунок тепла навколишнього повітря. Випаровування в цьому випадку буде залежати від швидкості вітру, температури навколишнього повітря і рідкого шару. Підвід тепла від піддону (обвалування) практично буде дорівнювати нулю. Тривалість стаціонарного періоду в залежності від типу СДОР, його кількості і зовнішніх умов може складати години, добу і більше.

Організаційно-методичні вказівки:

• навчальне питання розглядається методом усного викладення матеріалу та заслуховування доповідей по рефератам;

• основні положення навчального питання виділені напівжирним шрифтом та курсивом;

• слухачі записують основні положення навчального питання в конспекти;

• після доведення матеріалу та заслуховування доповідей по рефератам, викладач підводить підсумки і дає відповіді на можливі запитання слухачів щодо змісту навчального питання.