- •Економіка праці та соціально-трудові відносини Лекція 1. Праця як сфера життєдіяльності.
- •Лекція 2. Трудові ресурси та трудовий потенціал суспільства.
- •Лекція 3. Соціально-трудові відносини як система.
- •Лекція 4. Механізм функціонування системи ств: організаційні аспекти.
- •1. Фактори формування і розвитку ств в суспільстві
- •3. Методи регулювання ств
- •4. Механізм соціального захисту працівників
- •Лекція 5. Соціальне партнерство: сутність та принципи організації
- •1. Поняття і сутність соціального партнерства
- •2. Принципи соціального партнерства.
- •3. Суб’єкти соціального партнерства, ролі і функції соціальних партнерів
- •Лекція 6-7. Ринок праці та його регулювання
- •Лекція 8-9. Соціально-трудові відносини зайнятості
- •Епств Лекція 10-11. Організація та нормування праці
- •Час роботи (Тр)
- •Лекція 11. Продуктивність та ефективність праці
- •Тема 15-16. Аналіз та планування трудових показників
- •Тема 17. Аналіз, Звітність і аудит у сфері праці
- •Тема 18. Міжнародна організація праці і її вплив на розвиток соціально-трудових відносин
- •Особливості та напрямки діяльності Міжнародної організації праці.
Лекція 3. Соціально-трудові відносини як система.
Сутність і види соціально-трудових відносин, елементи системи.
Суб’єкти і рівні СТВ, взаємозв’язок між суб’єктами СТВ, предмети СТВ.
Типи й принципи СТВ.
Трансформація СТВ, їх стадії.
Сутність і види соціально-трудових відносин, елементи системи.
В процесі праці люди вступають в деякі соціально-трудові відносини, взаємодіючи один з одним. Соціальна взаємодія у сфері праці – це форма соціальних зв’язків, яка реалізується обміном діяльності та взаємними діями. Соціальні відносини – відносини між соціальними групами та окремими індивідами з приводу їх суспільного положення, умов розвитку та формування особистості. Ці відносини нерозривно пов’язані та обумовлені трудовими відносинами.
СТВ дозволяють визначити соціальну значущість, роль, місце, положення індивіда та групи. Вони є єднаючою ланкою між робітником та бригадиром, керівником та підлеглими, окремими групами робітників та їх членами.
Соціально-трудові відносини — це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями (суб'єктами і органами, що їх представляють) за участі держави (органів законодавчої і виконавчої влади), які пов'язані з наймом працівників, використанням та оплатою їхньої праці, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення соціальної злагоди, високого рівня та якості життя працівників, високої ефективності роботи підприємств.
Ці відносини охоплюють широке коло питань — від соціально-економічних аспектів майнових відносин до системи організаційно-економічних і правових інститутів, пов'язаних з колективними та індивідуальними переговорами, укладанням договорів і угод, визначенням умов праці, розмірів її оплати, вирішенням трудових конфліктів, участю працівників в управлінні виробництвом тощо.
Соціально-трудові відносини мають об'єктивний характер, оскільки вони не залежать від волі й бажання окремої людини, тобто це об'єктивна взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин. Разом з тим, соціально-трудові відносини, безумовно, суб'єктивовані, оскільки вони відображають суб'єктивно визначені наміри і дії учасників цих відносин, сформовані з усвідомленням взаємної залежності.
Види СТВ в сфері праці:
За змістом діяльності: виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, соціально-психологічні, громадсько-організаційні
За суб’єктом: між організаційні (організація-організація), внутрішньо організаційні, внутрішньовиробничі (організація-особистість, особистість-особистість)
За обсягом власних повноважень: відносини по горизонталі та по вертикалі
За засобами спілкування: неуособлені, міжособистісні
За ступенем регламентування: формальні та неформальні
За характером розподілу доходів: в залежності від трудового вкладу та незалежно від трудового вкладу.
Соціально-трудові відносини як система виявляються у двох формах: 1) фактичні соціально-трудові відносини, які функціонують на об'єктивному і суб'єктивному рівнях і 2) соціально-трудові правовідносини, що відображають фактичні соціально-трудові відносини на інституціональному, законодавчому, нормотворчому рівнях.
Суб’єкти і рівні СТВ, взаємозв’язок між суб’єктами СТВ.
В структурі СТВ виділяють: суб’єкти, предмети, типи, принципи, рівні.
Суб’єкти СТВ: найманий працівник, роботодавець та держава. Суб’єкти СТВ можуть бути індивідуальні та колективні.
Розглянемо основні характеристики суб’єктів СТВ.
Найманий працівник – громадянин, який заключив трудовий договір із роботодавцем, керівником підприємства або окремими індивідами. Договір найму може бути письмовим або в усній формі.
Роботодавець - людина, що працює самостійно та постійно для здійснення трудового процесу одного або більше людей.
Держава як суб’єкт СТВ виконує наступні ролі: законодавчу, захищає права, регулює діяльність, надає роботу (роботодавець).
Взаємодія між суб’єктами СТВ здійснюється на кількох рівнях: робітник-робітник, робітник-роботодавець, профсоюз – роботодавець, роботодавець – держава, робітник – держава та інші.
Предмети СТВ на рівні робітників – це окремі частини трудової діяльності людини, які залежать від умов життєдіяльності робітника, його цілей та задач.
В якості предметів СТВ на рівні працівників виступають питання трудового життя людини, зміст яких залежить від життєвих етапів. На кожному етапі людина в СТВ буде віддавати перевагу тим чи іншим цілям – тобто предметам.
На першому етапі предметами СТВ можуть бути: трудове самовизначення, профорієнтація, профосвіта та ін. На другому – це може бути: наймання – звільнення, соціально-професійний розвиток, професійна підготовка і перепідготовка, оцінка праці, її винагорода. На наступному етапі предметами СТВ можуть бути: трудова активність, кар'єра, отримання соціальних пільг і гарантій та ін.
В якості предмета колективних СТВ (наприклад, між працівниками і роботодавцями) може бути кадрова політика, зокрема: атестація кадрів, оцінка ефективності праці, організація та нормування праці, трудові конфлікти та їх вирішення та ін.
Всю багатогранність СТВ, що виступають в якості їх предметів, можна узагальнити в три основні групи: СТВ зайнятості; СТВ, пов'язані з організацією і ефективністю праці; СТВ, що виникають у зв'язку з винагородою за працю.
Типи й принципи СТВ.
СТВ в залежності від способу їх регулювання, методів розв’язання проблем класифікують за типами. Тип СТВ визначається їх характером, тим яким чином приймаються рішення у соціально-трудовій сфері. Важлива роль при формуванні типів СТВ належить принципам рівності та нерівності прав та можливостей суб’єктів СТВ.
Основний принцип системи СТВ – законодавче забезпечення прав у соціально-трудовій сфері, визначення об’єктів, суб’єктів, порядку їх взаємодії, сферу взаємодії суб’єктів, а також контроль за виконанням даних правил.
Існують також наступні принципи:
принцип солідарності – сумісна відповідальність людей, яка заснована на особисті відповідальності та злагоді, спільності інтересів
принцип субсидіарності заснований на особистій відповідальності, передбачає недопущення відповідальності на суспільство, це особиста відповідальність та самореалізація
принцип партнерства – захист інтересів суєтами СТВ та їх самореалізація у політиці узгодження взаємних пріоритетів
принцип адресності необхідний для реалізації функції соціального захисту
принцип все суспільності викликає нерівності
принцип інтегрованості включає взаємодію всіх форм, елементів та методів соціального захисту, організацію їх в єдину систему на всіх рівнях суспільного життя.
В розвинених країнах найпоширенішим типом СТВ є соціальне партнерство. Конфлікт – протилежність напрямів цілей та інтересів, позицій та поглядів суб’єктів взаємодії.
Трудовий конфлікт – різновид соціального конфлікту. Сьогодні конфлікт вважається необхідною умовою соціального розвитку, що надає можливості впровадження інновацій, новому рівню взаємовідносин співробітників.
Дискримінація – необґрунтоване обмеження прав та можливостей будь-кого.
Перелічені типи СТВ не існують в чистому вигляді, найчастіше вони виступають як комбінація.
Трансформація СТВ, їх стадії.
Слід розрізняти СТВ за умов планової та ринкової економіки. В першому випадку СТВ характеризується терміном «державний патерналізм», в якій пересічний працівник виступає переважно як об’єкт, а не суб’єкт СТВ. В ринковій економіці здійснюється роздержавлення СТВ.
Соціально-трудові відносини пройшли у своєму розвитку чотири стадії.
· Ранньокапіталістична, що характеризується повною незахищеністю працівника від свавілля роботодавця.
· Конфронтаційна, однією з основних ознак якої є організований страйковий рух.
· Стадія змагального співробітництва, для якої характерні динамічний паритет сторін, розуміння їх взаємозалежності.
· Стадія соціального партнерства, що характеризується орієнтацією на забезпечення оптимального балансу в реалізації інтересів сторін.
Розвиток СТВ відбувається відповідно до етапів розвитку суспільного виробництва: до індустріального, індустріального. Постіндустріального.
Досвід розвинених країн свідчить про необхідність співпраці найманих працівників та роботодавців через розвиток системи найманої роботи з соціальним страхуванням, охороною здоров’я, гарантіями зайнятості.
Створення в Україні нової системи соціально-трудових відносин, адекватних соціально орієнтованій ринковій економіці, має передбачати на забезпечення свободи і прав людини (як найманого працівника, так і роботодавця); людський розвиток; розширене відтворення робочої сили; інтелектуалізацію праці; стабільність і ефективність зайнятості; захист національного ринку праці; гідну працю; належний соціальний захист і соціальне забезпечення. Сьогодні в Україні діє неадекватна ринковій економіці модель регулювання СТВ, якій притаманна стихійність, безсистемність, поспішна відмова від централізованих регуляторів, недостатні ефективність та обсяги робіт щодо оптимізації інтересів сторін соціального діалогу.