3. Методи регулювання ств

Розрізняють наступні методи регулювання СТВ:

1. Нормативно-правові, засновані на додержанні актів законодавства про працю.

2. Програмно-цільові, направлені на регулювання окремих питань соціально-трудової сфери, таких як, умови праці і відпочинку, соціальне забезпечення, зайнятість населення, питання міграційної та демографічної політики.

3. Адміністративно-розпорядні та організаційно-упорядковані методи, що застосовуються на рівні підприємства; до них відносять розробку і виконання наказів, розпоряджень, правил внутрішнього розпорядку, положень, інструкцій, схем та ін.

4. Договірні, обумовлені проведенням консультацій, переговорів між суб’єктами СТВ і складанням відповідних угод і договорів.

5. Методи погоджувально-арбітражні, посередницькі, що мають мету попередження трудових конфліктів, пом’якшення їх наслідків.

6. Партисипативні методи, пов’язані з використанням сучасних форм і способів участі працівників в управлінні підприємством, в реалізації нововведень.

7. Методи суспільного регулювання, тобто створення суспільних рухів, формування груп за інтересами (товариства споживачів та ін.).

4. Механізм соціального захисту працівників

Соціальний захист — це система правових, соціально-економічних та політичних гарантій, які створюють умови для забезпечення засобів існування працездатним громадянам через особистий трудовий внесок, економічну самостійність і підприємництво; — соціально уразливим верствам населення за рахунок держави, не нижче прожиткового мінімуму.

Соціальний захист здійснюється в двох формах: соціальне страхування і соціальна допомога.

Соціальне страхування включає обов’язкове державне страхування (пенсійне, на випадок тимчасової непрацездатності, на випадок безробіття тощо).

Соціальна допомога орієнтована переважно на підтримку найбільш уразливих груп населення (дітей, інвалідів, пенсіонерів).

Соціальний захист повинен включати наступні напрямки:

1. Забезпечення населенню прожиткового мінімуму та надання потребуючим матеріальної допомоги

2. Створення умов для безперешкодних можливостей заробітку громадянами (базуючись на нормах законодавства)

3. Створення умов забезпечення мінімуму потреб громадян у медичній, освітній та іншій допомога

4. Забезпечення сприятливих умов праці найманих робітників та захист від негативного впливу індустріального виробництва

5. Забезпечення екологічної безопасності членів суспільства

6. Захист громадян від преступників

7. Захист громадянських прав та свобод

8. Створення умов, які виключають озброєні соціальні та міжнаціональні конфлікти

9. Захист від політичного переслідування та адміністративного свавілля

10. Забезпечення свободи духовного життя

11. Створення сприятливого психологічного клімату в суспільстві

12. Забезпечення максимально можливої стабільності

В державах існує система соціальних інститутів, які здійснюють соціальний захист населення. Соціальний інститут – стала форма організації спільної діяльності людей у вигляді організаційної системи або нормативно урегульованої системи правил, в рамках якої відбувається розподіл соціальних ролей і статусів людей. Найбільш важливим соціальним інститутом є держава. Вагому роль відіграють: страхові компанії, різні спеціалізовані фонди, благодійні організації, громадські та політичні організації.

Інститути, які захищають робітників найманої праці – професійні союзи.

Основні принципи механізму соціального захисту:

1. Соціальних захист повинен бути вбудованим у систему економічних відносин, базуватись на ефективній праці робітників

2. Не може бути обмеженим соціальними гарантіями тільки в одній сфері життя

3. Повинен спиратися на національні та культурні традиції населення

4. Повинен базуватись на іншому принципі мислення (громадяни повинні намагатись захистити себе самі, а не чекати допомоги)

5. Активно розвиває та формує у людей елементи самозахисту. Робітник на рівні із державою повинен нести відповідальність за себе.