72. Плюси та мінуси іноземних соціальних систем.

Соціальне страхування є найважливішим елементом системи соціального захисту, практично її організаційною основою в більшості розвинутих країн світу. Доцільність диверсифікації фінансових ресурсів соціального страхування виправдана практикою зарубіжних країн. Так, система соціального страхування в Німеччині включає декілька автономних фондів, які охоплюють окремі види страхування: Фонд пенсійного страхування робітників та службовців, Фонд страхування через хворобу, Фонд страхування по безробіттю. У Великобританії функціонують два основні соціальні фонди: Фонд національного страхування і пенсійні фонди державних підприємств; у Японії чотири великих фонди: Фонд страхування здоров'я, Фонд національних пенсій, Фонд страхування від виробничого травматизму та Фонд страхування від безробіття; у Франції найбільш значними соціальними фондами є Фонд страхування через хворобу, інвалідність, материнство, Пенсійний фонд, Фонд допомоги родинам та Національний фонд допомоги безробітним. Дані фонди посідають важливе місце у фінансовій системі країн, про що свідчить обсяг сконцентрованих у них коштів: у Франції спеціальні фонди за розміром наближаються до державного бюджету країни; в Японії зі спеціальних фондів фінансується більше половини державних витрат, у Великобританії – близько третини [138,64].

Соціальне страхування країн ЄС спрямоване па забезпечення основних життєвих потреб та недопущення суттєвого зниження доходів внаслідок дії факторів соціального ризику.

І. За механізмами фінансування соціальних видатків можна визначити декілька варіантів:

1) північно-європейський варіант (Ірландія, Великобританія та скандинавські країни), де за рахунок соціального страхування покривається до половини соціальних видатків: загальна сума відрахувань до фондів встановлена в межах 15 % ВВП. При цьому може значно коливатись як співвідношення між страховими та бюджетними виплатами, так і загальна частка соціальних виплат у ВВП. Так, у Данії та Швеції загальна частка соціальних видатків становить майже 40 % ВВП, водночас соціальне страхування покриває лише чверть цих витрат у Данії та близько половини — у Швеції. В Ірландії ж ці показники становлять відповідно 20 та 33 %;

2) континентальний варіант представлений у Німеччині, Бельгії та Нідерландах, де частка соціальних видатків у ВВП становить приблизно 30 %, дві третини з них покриваються за рахунок систем соціального страхування.

Соціальне страхування отримало найбільш ранній розвиток і набуло своєрідних «класичних» форм у континентальних країнах (Німеччина та Франція). Для цього типу можна виділити чотири основні види соціального страхування: пенсійне, медичне, на випадок безробіття та від нещасних випадків на виробництві чи професійних захворювань. В окремих країнах існують інші види: сімейне (Франція), на випадок піклування та догляду (Німеччина, Австрія).

Система соціального страхування Нідерландів, на відміну від «класичних» зразків, характеризується постійними змінами і має значний адаптаційний потенціал. Вона є найбільш розвиненою в Європі за масштабами виплат і має багато спеціальних характеристик. У Нідерландах соціальне страхування здійснюється за двома організаційно-фінансовими формами:

- системою державного або національного страхування;

- системою страхування найманих працівників.

Система соціального забезпечення в США складна й різноманітна. Єдиної загальнонаціональної централізованої системи соціального забезпечення в США не існує. Вона утворюється з різного роду програм, регламентованих або федеральним законодавством, або законодавством штату, або спільно федеральними органами та органами влади штатів.

Окремі програми приймаються також місцевими властями.

Державна система соціального забезпечення в США чітко поділяється на два напрямки: соціальне страхування та соціальну допомогу. Вони різняться між собою за джерелами фінансування. Виплати по соціальному страхуванню провадяться із страхових фондів, утворених за рахунок податку на соціальне страхування, що стягується з трудящих (в частці з підприємцями).

Фінансова база видатків на соціальне забезпечення в Японії складається зі страхових внесків найманих працівників і підприємців (понад 60%), державних коштів (близько 20%), доходів від активних фінансових операцій (понад 12%) та інше. Ця структура за останні десятиліття не зазнала будь-яких істотних змін за винятком зростання доходів від активних фінансових операцій (за рахунок збільшення пенсійного фонду) та зниження частки коштів державного бюджету (при постійному підвищенні питомої ваги витрат на соціальне забезпечення в видаткової його частини). Найбільші суми в структурі соціального забезпечення йдуть на соціальні виплати: 1 / 3 забезпечується коштами державного бюджету, 2 / 3 - різними страховими пенсійними фондами (є, наприклад, фонд базової пенсії по старості або фонд втратили годувальника). Кожен робить в той чи інший фонд приблизно 100 доларів на місяць. На створення пенсійних фондів працює практично все населення Японії у віці від 20 до 60 років.

Країни Західної Європи є одними з найбільш передових у галузі розвитку соціальної захищеності людей. Незважаючи на ряд відмінностей, система державного страхування в цих країнах має досить багато спільних рис.

США і Японія також має розвинуті системи державного соціального страхування, характер яких залежить від національних особливостей і найбільш підходить для конкретної країни. Досвід Швеції та інших скандинавських країн у сфері соціального страхування доводить, що надмірне захоплення соціальними проектами може призвести до зниження розвитку економіки, що негативно може позначитися на всіх сферах життя суспільства і держави, в тому числі і на державному соціальному страхуванні, що може зажадати негайних реформ.