4. Філософські концепції конфуціанства

Великий китайський вчений, філософ і релігійний реформатор Конфуцій народився в 551 р. до н.е. в місті Цюй-фу князівства Лоо (Лу). Він походив із знатної, але збіднілої родини. Легенди розповідають про чудесні обставини його народження: дракони пророкували його матері Чінг Цай, що на неї чекає велика честь народити великого сина.

Конфуцій мав понад три тисячі учнів, з них 72 стали видатними людьми Китаю, а 12 весь час були біля Конфуція.

У систему анімістичних і фетишистських уявлень з дуже бідною міфологією, але з розвиненою магією він вніс ідеї, що їх конче потребувало суспільство, яке постійно відчувало соціальне напруження і гостроту соціальних протиріч. Його вчення не стільки філософське й релігійне, скільки етико-політичне.

Конфуцій нічого не змінив в обрядах тієї релігії, яка існувала до нього. Навпаки, він дбайливо збирав усі обрядові правила і норми докупи, поважно поставився до найменших дрібниць традиції, вважався знавцем культу, ревно виконував усі обряди сам і навчав цього інших.

У цій релігії застиглі, дуже стародавні вірування, немає ніякої організації і духовенства, немає священного писання і богослов'я. Головне - зовнішні дії, які визначаються звичаєм і переказом. Очевидно, її розвиток колись зупинився, вона застигла і в такому вигляді існувала в часи Конфуція. Але Конфуцій не вважав за потрібне вдосконалювати її. Віддаючи належне культу Неба, він нічого конкретного не сказав про духів, уникав проявів своєї релігійності. Він пунктуально виконував релігійні церемонії та обряди, підкреслював свою відданість традиції і дивився на це, як на суворе дотримання порядку. Історик А.Мензіс зауважує, що наприкінці життя він заявив, що не молився вже багато років. Можливо, це так. Але це зовсім не було запереченням релігії.

5. Даосизм

Провідна ідея даосизму полягає в тому, що природа і суспільство, кожна людина окремо - усі вони підлягають не Небу, а загальному закону, дао, який вносить порядок у хаос речей. Дао має об'єктивний характер. Порушення дао викликає ненормальний стан, особливо це видно в житті суспільства, коли нерозумний правитель забуває про дао.

Дао - це не божество, а щось близьке до розуму, природи, шляху чи закону. Воно не має особистого характеру, але передувало всім особам. Дао - першопочаток всього, в тому числі і Неба, з нього все почалося, ним усе закінчиться, воно регулює все існуюче.

Отже, дао - не загальний закон природи, джерело матеріального і духовного буття, а разом з тим і їх мета.

Дао не сприймається безпосередньо, воно поза відчуттями людини. Тому можна сказати, що все, що ми відчуємо - це не дао, а лише його вияв. Пізнання дао може бути дано тільки самим дао.

Для людини надзвичайно важливо зрозуміти сутність дао. Оскільки воно спочатку існувало абсолютно, але невиразно, а тепер його сутність розкрита мислителями для людей, люди мусять пізнати дао і жити відповідно до його вимог. Це буде добро і для людей, і для держави.

6. Синтоїзм – національна релігія японців

Китай здійснив сильний вплив, в тому числі і релігійний, на всі країни Азії, що його оточують.

Перехід японців від первіснообщинного ладу до цивілізації відбувся в другій половині І тис. до н.е. На межі IV-ІII ст. до н.е. в Японії з'являються культові предмети з бронзи, а трохи згодом - заліза, з якого виробляють знаряддя праці. У III ст. н.е. утворився великий племінний союз Ямато, який і став основою формування стародавньояпонської держави. Правителі в Ямато згодом стали називатися "тенно" - імператор.

У стародавніх японців з виникненням племінного союзу утворилась релігія синто - вчення богів, в основі якого лежало одухотворення природи і культ предків. Численні духи, а серед них найбільш впливові, які вважалися богами - Камі, відігравали роль керівників світу, а тому і потребували уваги до себе і поклоніння. Камі уособлювалися тваринами, рослинами, камінним, явищами природи і душ предків. Усі вони були об'єктами поклоніння, що привело до виникнення специфічного культу - синтоїзму. Релігійні церемонії цього культу складалися з очищення - сараї, жертвоприношення - сінсей, молитви - норіто і вливань рідин - наораї.

З того часу, як імператор став верховним жерцем, виробляється жрецька ієрархія. Відправлення культу, яке раніше здійснювали старійшини родів і вожді племен, стає професіональною справою каннусі - хазяїв камі, жерців, які встановили спадковість на своє суспільне становище. У VIII ст. каннусі стають чиновниками департаменту в справах сінто. Тоді ж було проведено "облік" богів, яких виявилось 3132.

Поступово в синтоїзмі божества вишикувалися в ієрархічну систему на чолі з богинею Сонця Аматерасу. Вона була оголошена предком нації і особливо імператорської родини. Культ Аматерасу виявився досить стійким і зберігся до нашого часу.

В початковому синтоїзмі не було Священного Письма, як не було й ідеї одкровення. Віровчення передавалося і відточувалося в усній традиції. З V-VI ст. синтоїзм став державною релігією, імператор набрав ролі верховного жерця.

Трохи пізніше, в VII-VIII ст., усна традиція була піддана письмовому оформленню, а разом з тим - відбору і редагуванню. Так утворилися міфологічно-літописні зводи "Кодзікі" та "Ніхоисекі" - пам'ятки ранньояпонської писемності, які дійшли до нашого часу.

За первісною японською міфологією, спочатку існували Небо і Земля, потім з'явилися три божества, до них додалися ще два, а потім - ще п'ять парних божеств. Отже, відразу - цілі сонми богів, які уособлювали різні сили природи. З останньої пари богів Ізанагі (він) та Ізанамі (вона) за допомогою списа з наконечником з коштовного каменю, який символізував фалос, створили в океані великий острів Оногоро, а потім ряд дрібних. Так виникла Японська країна. Створивши це, Ізанамі від осквернення померла і потрапила в пекло. Ізанагі, відвідуючи її, створює з лівого ока Аматерасу - богиню сонця, а з правого - Сузано, бога дощу і бурі. Сузано спустошує країну, від чого Аматерасу зникає в небесній печері і світ поринає в морок. Так тривало доти, доки з допомогою магічних прийомів боги не виманюють її з печери, а Сузано вбиває богиню їжі Цзюнь, з якої виростають хлібні злаки. Так починається життя на землі. Аматерасу, одна з численних богів, керуючи Сонцем, стає головним богом.

Релігійне вчення синтоїзму містить досить оригінальну анімістичну концепцію. Це - безумовний, послідовний політеїзм, це - цілий світ камі. Камі - це верховні божества, керівники стихій і світів, камі - це локальні божества, компетенція яких знижується навіть до окремих предметів: струмка, каменя, дерева, квітки тощо. Нарешті, камі - це душі предків, поклоніння їм - це поклоніння предкам. У синтоїзмі сплетено в єдине поклоніння космосу і предкам. Мета життя - злиття з космосом і служіння предкам. Такі анімістичні уявлення в синтоїзмі роблять всю природу богом. Звідси і своєрідність синтоїстського фетишизму - для синтоїста вся природа, увесь світ - суцільний фетиш, найбільший об'єкт поклоніння. Звідси і своєрідність синтоїстського містицизму: камі живуть тут же, разом з нами, в нашому світі, потойбічний світ втрачає свою актуальність, взагалі синтоїстові легко "забути" про нього, він не поспішає туди, нічого не чекає від нього, його турбує лише те, як його потомки дбатимуть про його дух після його смерті, а що дух його залишиться тут, серед своїх, у нього сумніву немає.

Дослідники зауважують, що синтоїзм як релігія не набрала стрункої системи певних поглядів, остаточно опрацьованої системи ритуалів. Вона немовби розраховує на доповнення збоку інших релігій, зокрема буддизму. Цей розрахунок на релігійний синкретизм доповнюється і тією обставиною, що синто компенсує відсутність національного колориту у того ж таки буддизму. Синтоїзм - підкреслено національна релігія японців, в неї вірують лише японці, японець не може не бути синтоїстом. Камі - це тільки японські боги, до неяпонців їм немає ніякого діла, Синтоїзм як вийшов з найстародавніших племінних культів, культів родини, так і залишився культом нації, культом загальної японської родини.

Такі специфічні особливості синтоїзму зробили його послідовно терпимим і готовим до взаємодії з будь-якою іншою релігією, щоб цим компенсувати свою релігійну незавершеність.

Література

1. Академічне релігієзнавство. - К., 2000.

2. Аринин Е.И. Философия религии. Принципы сущностного анализа. Архангельск, 1998.

3. Радугин А.А. Введение в религиеведение: теория, история и современные религии. - М., 1996.

4. Релігієзнавство: предмет, структура, методологія. - К., 1996.

5. Яблоков М.Н. Социология религии. - М., 1990.

6. Авеста. Избранные гимны / Пер. с авест. - Душанбе: Адиб, 1990.

7. Дорошенко Е.Л. Зороастрийцы в Иране. - М.: Наука, 1982.

8. Хрестоматія з історії стародавнього світу. Т. 1. Стародавній Схід / Пер. з рос. - К.: Рад. школа, 1953. С. 234-259.

9. Штрайнзальц А. Роза о тринадцати лепестках. - М.: Терра, 1990.

10. Бхагавад-Гіта як вона є. - К., 1990.

11. Васильев Л.С. История Востока. В 2-х т. - М., 1998.

12. Гусева Н.Р. Индуизм. - М., 1977.

13. Иллюстрированная история религии: В 2-х т. - М., 1996.

14. Индуизм. Джайнизм. Сикхизм. Словарь. - М., 1996.

Игнатович А.Н. Буддизм в Японии. Очерк ранней истории. - М: Наука, 1988.