Фінансове право України

Зміст

1. Фінансове право України: поняття і предмет правового регулювання……2

2. Система й джерела фінансового права…………………………………….3

3. Бюджет та бюджетна система……………………………………………...5

4. Система оподаткування та її значення…………………………………….

5. Поняття, функції та види податків………………………………………...

6. Платники податків і об’єкти оподаткування……………………………...

7. Відповідальність за порушення законодавства про податки…………….

Основи фінансового права України

Фінансове право України: поняття і предмет правового регулювання

Фінансове право - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері збирання, розподілу та використання органами державної влади та місцевого самоврядування грошових коштів із метою забезпечення виконання покладених на ці органи завдань і функцій. Фінансове право виникло на межі державного та адміністративного права. Воно регулює певну сферу державного управління, пов'язану з розподілом і перерозподілом національного доходу країни. У цих відносинах проявляється організаційна роль органів державної влади й місцевого самоврядування, тому за характером вони є владно-майнові. Це є головною ознакою, яка відрізняє фінансово-правові відносини від інших відносин грошового характеру. Наприклад, відносини державних ощадкас і громадян, які здають грошові вклади на зберігання, мають цивільно-правовий характер. Ще однією ознакою, яка відрізняє фінансове право від інших галузей, є метод правового регулювання. У фінансовому праві використовується владний метод впливу держави на суб'єктів фінансово-правових відносин. Причому, на відміну від державно-правових та адміністративно-правових відносин, суб'єкти яких мають певні рамки для вибору форми поведінки, у фінансово-правових відносинах вони мають діяти суворо в межах правових норм. Фінансово-правові відносини будуються на принципі нерівності сторін. Предмет регулювання фінансового права складають відносини, що виникають у процесі становлення бюджетної системи України, порядку розподілу доходів і видатків між її ланками; порядку підготовки прийняття й виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів; визначення системи оподаткування, видів і розмірів податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету. Предмет регулювання фінансового права становлять бюджетна система України, порядок розподілу доходів і видатків між її ланками; порядок підготовки, прийняття й виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів; система оподаткування, види, розміри і строки сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету; засади створення фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; порядок державного фінансування та кредитування, утворення й погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи. Фінансово-правові відносини можуть виникати між: державою в цілому та її адміністративно-територіальними утвореннями (Автономною Республікою Крим, областями, районами, містами, районами в містах, селищами і селами); центральними та місцевими органами виконавчої влади й місцевого самоврядування; державними фінансовими органами і підприємствами, установами та організаціями; державними фінансовими органами та населенням.

Система та джерела фінансового права

Фінансове право можна характеризувати з різних позицій. З одного боку, це самостійна галузь права із визначеним предметом та методами правового регулювання, з іншого - це галузь законодавства, що є сукупністю законів та інших нормативно-правових актів, у яких фінансово-правові норми мають своє зовнішнє вираження і становлять джерело фінансового права. Фінансове право - це також навчальна дисципліна у системі загальноправових курсів, що являє собою системне викладення теоретичного та прикладного матеріалу з метою підготовки кваліфікованих кадрів, які здатні аналізувати складні процеси у сфері фінансової діяльності держави. Систему курсу фінансового права як навчальної дисципліни побудовано відповідно до системи фінансового права. Навчальний матеріал зосереджений у Загальній та Особливій частинах. Загальна частина об'єднує норми фінансового права і правові інститути, що закріплюють: поняття фінансів та фінансової діяльності держави, її методи, принципи та правові форми; предмет та методи фінансово-правового регулювання; характеристику фінансових правовідносин та фінансово-правових норм; правовий статус уповноважених у сфері фінансової діяльності державних та муніципальних органів; поняття фінансового контролю, його види та методи, тобто такі норми й інститути, які є спільними для всіх інших фінансово-правових інститутів і становлять базу для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави. Особлива частина містить норми і правові інститути, що регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави та різні елементи фінансової системи. Провідне місце в Особливій частині фінансового права посідає бюджетне право, яке входить до неї як підгалузь і складається з двох великих правових інститутів - бюджетного устрою та бюджетного процесу. Особлива частина містить такі правові інститути: доходи бюджетної системи (податкові та неподаткові); видатки бюджетної системи та цільових фондів; державний кредит; державне обов'язкове страхування (майнове та особисте); грошово-кредитна система. Ці інститути мають свої особливості, складаються з правових норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин у межах галузі права, але об'єднуються в одну систему через єдиний предмет та методи фінансово-правового регулювання. Безперечно, ці правові інститути містять правові норми, що регулюють фінансову діяльність держави. Від системи фінансового права, як галузі права, слід відрізняти систему фінансового законодавства. Система законодавства складається в результаті видання правових норм, закріплення їх в офіційних актах та систематизації цих актів і має складну структуру. Частіше під системою законодавства мають на увазі сукупність нормативно-правових актів, в яких об'єктивуються внутрішні змістові та структурні характеристики права. Збіг між системою права і системою законодавства в межах від окремої норми до права в цілому не є абсолютним. В цих межах вони існують самостійно, оскільки мають свою специфіку та власні тенденції розвитку. Залежно від підстав (критеріїв) виділяють кілька видів систем законодавства: горизонтальну, вертикальну, федеративну, комплексну. Горизонтальна (галузева) побудова системи законодавства обумовлена предметом правового регулювання - фактичними суспільними відносинами. На основі цього критерію відокремлюються галузі законодавства, що відповідають галузям системи права (конституційне право - конституційне законодавство, трудове право - трудове законодавство, фінансове право - фінансове законодавство тощо). Вертикальна (ієрархічна) побудова відображає ієрархію органів державної влади та нормативно-правових актів за їх юридичною силою. Серед сучасних тенденцій розвитку системи права можна назвати процес поступового нагромадження нормативного матеріалу та розподіл його за структурними блоками (інститутами, галузями). Наявна тенденція до уніфікації зазначених блоків дає підстави для підвищення ефективності правового регулювання. При цьому зазначений процес тягне за собою утворення нових інститутів (банківське, податкове право). У свою чергу тенденції вдосконалення законодавства пов'язують зі створенням нових комплексних галузей законодавства (зокрема, банківського законодавства, приватизаційного, податкового тощо), що є значним чинником впливу на реальне розв'язання економічних та соціальних питань. У зв'язку з удосконаленням законодавства, яке тягне за собою зменшення розриву між чинним правом та зміненими суспільними відносинами, система законодавства наближається до власного ідеалу - системи права, від чого все чіткішою стає відповідність останньої системи системі суспільних відносин. Якщо система права - це внутрішня форма права, його будова за галузями та інститутами, то система законодавства його зовнішня форма; це система нормативно-правових актів, у яких галузі та інститути права знайшли свій вираз. Внутрішня та зовнішня форми права нерозривно пов'язані і не можуть існувати одна без одної. Система права і система законодавства діалектичне пов'язані, їх не можна ні протиставляти, ні ототожнювати. Для системи права первинним елементом є правова норма, структуру якої створюють гіпотеза, диспозиція та санкція. Для системи законодавства первинним елементом є стаття нормативно-правового акта, яка не обов'язково має містити всі три структурні елементи правової норми. Характерною рисою нормативно-правових актів є і те, що в них, як правило, є норми різних галузей права і тому вони регулюють різні за змістом види суспільних відносин. Отже, можна стверджувати, що даний нормативно-правовий акт не може мати єдиного предмета та методу правового регулювання. Доцільно , підтримати професора П. С. Пацурківського, який вважає, що предметний підхід і структурний аналіз змісту права та законодавства є головним для пізнання об'єктивної структури права, створення на основі цього її ідеального образу (побудови структури права) та вираження її у законодавстві. До джерел фінансового права належать: Конституція - Основний Закон України; загальні та спеціальні закони; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови та декрети Кабінету Міністрів України; відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління НБУ; накази Міністра фінансів; розпорядження Державного казначейства України тощо); міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіковані парламентом та входять до національного законодавства. Фінансове законодавство характеризується системністю, яку, поряд із іншими характеристиками, йому надають правила ієрархії норм, що містяться у правових актах. Використання цих правил дає можливість у разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами віддати перевагу одному нормативно-правовому акту над іншим. Різні правила ієрархії нормативних правових актів зводяться до правил вертикальної та горизонтальної ієрархії. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно, всі акти суб'єктів фінансового права повинні відповідати Основному Закону. Акти або їх положення, що суперечать букві або духу Конституції, не є чинними. Конституція - акт безпосередньої дії (ч. 3 ст. 8): принципи та норми Основного Закону можуть регулювати конкретні суспільні відносини, у тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регулювання. Будь-яке обмеження регулятивної дії норм Конституції є протизаконним, а винні у цьому органи та посадові особи державної влади й місцевого самоврядування, інші суб'єкти несуть юридичну відповідальність. Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює компетенцію Рахункової палати України (ст. 98), Національного банку України (статті 99,100). У Конституції України визначено компетенцію уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності (статті 116, 117), компетенцію місцевих державних адміністрацій (статті 118, 119). В Основному Законі (статті 142, 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження й виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо. Ряд інших статей Конституції безпосередньо або опосередковано пов'язаний зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що впливає на якість фінансового законодавства. Зрозуміло, що конституційні норми-принципи визначають у відповідних галузях права чіткішу деталізацію положень, в яких існує інтерес держави. Важливе місце серед джерел банківського права посідають закони, що мають загальне значення для здійснення господарської діяльності, встановлення загальних засад права власності, визначення правових підстав та порядку здійснення цивільно-правових угод тощо. До загальних можна віднести закони України "Про господарські товариства", "Про підприємництво", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про власність" тощо. Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється значенням бюджету як центральної ланки фінансової системи. У 2001 р. в Україні був прийнятий Бюджетний кодекс України - перше кодифіковане джерело підгалузі фінансового права. Опрацьовується проект Податкового кодексу України. Низка спеціальних законів у сфері бюджетних, податкових, грошово-кредитних відносин закріплюють високий рівень нормативно-правового регулювання у сфері фінансової діяльності. Це, в першу чергу, стосується законів України "Про Державний бюджет України", "Про систему оподаткування", "Про банки і банківську Діяльність". У сфері фінансів прийнято ряд статусних законів, що визначають правовий статус органів спеціальної фінансової компетенції, у тому числі закони України "Про Рахункову палату України", "Про Державну податкову службу України", "Про Національний банк України" тощо. Норми фінансового права містяться і в указах Президента України, в актах органів виконавчої влади - постановах та декретах Кабінету Міністрів України (останні видавалися протягом 1992- 1993 років). Окреме місце належить актам органів місцевого самоврядування та місцевої влади, що стосуються сфери фінансової діяльності. Велику групу джерел фінансового права становлять акти фінансово-кредитних установ - Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної податкової служби, Національного банку України (накази, інструкції та ін.). Деякі нормативно-правові акти видаються такими органами спільно з іншими державними або економічними органами (наприклад, спільні постанови КМУ і НБУ) залежно від змісту відносин, що регулюються. Фінансово-правові норми містяться і в актах органів державної виконавчої влади - міністерств, відомств тощо, які регулюють питання фінансів у межах відповідної галузі або сфери управління, а також у локальних актах, що приймаються адміністрацією підприємств, установ, організацій (положення про розподіл прибутку, про створення резервного фонду). Норми підзаконних нормативно-правових актів конкретизують зміст більш загальних фінансового-правових норм, що містяться у законах. Специфічною рисою фінансового законодавства є його постійний динамічний розвиток, який дає змогу державі своєчасно реагувати на швидкі економічні зміни.

Бюджет і бюджетна система

Питання бюджету регулюються статтями 95-98 Конституції України та Законом України "Про бюджетну систему України" від 5 грудня 1990 р. (в редакції від 29 червня 1995 р.). Бюджет являє собою план утворення й використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування в Україні. Бюджетна система складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів. Зведений бюджет України складається з сукупності всіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України. Він використовується для аналізу й визначення засад державного регулювання соціально-економічного розвитку України. До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет і бюджети районів і міст республіканського підпорядкування, бюджет області - обласний бюджет і бюджети районів і міст обласного підпорядкування, бюджет району - районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет і бюджети районів, що входять до його складу. Бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою та адміністративно-територіального поділу. Бюджетний устрій базується на принципах: - єдності, існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи, єдиної правової бази, бюджетної класифікації, єдності форм бюджетної документації, принципів бюджетного процесу, грошової системи, соціально-економічної політики, надання необхідної статистичної та бюджетної інформації з одного рівня бюджету іншому; - повноти, відображення в бюджеті всіх доходів і видатків; - достовірності, формування бюджету на основі реальних показників, науково обґрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків; - гласності, висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання; - наочності, відображення показників бюджетів у взаємозв'язку з загальноекономічними показниками в Україні та за її межами через використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку; - самостійність бюджетів усіх рівнів, що забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України; - врахування загальнодержавних інтересів за складання бюджетів всіх рівнів. Бюджетний процес - регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контроль за виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи України. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період із 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про виконання Державного бюджету України поточного року. Регулярні звіти про доходи й видатки Державного бюджету України оприлюднюються в засобах масової інформації. Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата. Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними місцевими радами народних депутатів. Бюджетний рік розпочинається 1 січня і закінчується 31 грудня. Бюджетна класифікація - єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних. Структура бюджетної класифікації розробляється Кабінетом Міністрів України і затверджується Верховною Радою України. Правила складання і виконання бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Доходи й видатки бюджетів повинні повністю в них відображатися. Їх взаємозалік і компенсація забороняються, крім винятків, установлених у законах України. Передача бюджетних коштів з одного бюджету до іншого того самого рівня забороняється. Доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, установлених законодавством України. Доходи бюджетів України поділяються на доходи Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів. Кошти Державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених законом про Державний бюджет України. Кошти республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів. До Державного бюджету України не включаються видатки, не передбачені законами України. Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку. Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій та органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. У складі поточних видатків вирізняються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів із зазначенням всіх чинників, що вплинули на обсяг видатків. Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, як-от: фінансування капітальних вкладень виробничого й невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Система оподаткування та її значення

Система оподаткування - сукупність податків, що сплачуються до бюджетів і державних цільових фондів у встановленому законами України порядку, а також права, обов'язки й відповідальність платників. Кожна держава встановлює власну систему оподаткування, тобто визначає платників податків, об'єкти оподаткування, види податків і порядок їх сплати. Тип системи оподаткування визначається співвідношенням чотирьох секторів формування податків: 1) державний; 2) комерційний; 3) фінансовий; 4) населення. Ці питання регулюються Законом України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997р. Згідно з цим Законом установлення і скасування податків до бюджетів та до державних цільових фондів здійснюється Верховною Радою України, а також - у межах, установлених даним Законом, іншими законами України про оподаткування - Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні, міські ради мають право встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їхніх бюджетів. Ставки, механізм справляння податків і пільги Щодо оподаткування визначаються тільки законами України про оподаткування. Зміни й доповнення до вищевказаного Закону, інших законів України про оподаткування стосовно пільг, ставок податків, механізму їх сплати вносяться не пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року. Податкова система України базується на принципах: стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності; обов'язковості; рівнозначності й пропорційності; рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; соціальної справедливості; стабільності; економічної обгрунтованості; рівномірності сплати; компетенції; єдиного підходу й доступності.

Поняття, функції та види податків

Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в певному розмірі, у чітко визначені строки і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Податкам характерні такі риси: а) примусовість і обов'язковість, тобто відсутність у платника вибору щодо сплати податку (платити чи не платити) і встановлення юридичної відповідальності за ухилення від його сплати; б) безоплатність, тобто спрямованість коштів від платника до держави за відсутності зустрічних зобов'язань із боку держави; в) безумовність, тобто сплата податку без виконання будь-яких дій із боку держави; г) нецільовий характер, а саме відсутність чітких вказівок щодо напрямів використання надходжень від певного податку; ґ) розподіл коштів від конкретних податків між бюджетами різних рівнів і державними цільовими фондами; д) безповоротність, тобто кошти, сплачені у вигляді податків, не повертаються до платників; е) регулярність стягнення, що полягає в безперервності бюджетного процесу та необхідності наповнення фондів коштів. Функції податків: а) фіскальна (лат. fiscus - державна казна) - наповнення доходної частини бюджетів усіх рівнів для задоволення потреб суспільства; б) регулююча — як через регулювання галузей суспільного виробництва, так і через регулювання споживання; в) контрольна - шляхом регламентування державою фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва, отримання доходів громадянами, використання ними належного їм майна та дотримання фінансової дисципліни; г)розподільча - є продовженням фіскальної: наповнення доходної частини бюджету, з наступним розподілом отриманих коштів для фінансування функцій та завдань держави та органів місцевого самоврядування; ґ) стимулююча — шляхом запровадження окремим платникам податків пільг щодо їх сплати, що стимулює розвиток окремих галузей народногосподарського комплексу або здійснює підтримку незахищених верств населення країни. Податки, збори та мито складають обов'язкові платежі, які визначають як обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством. Законодавство України про оподаткування не визначає різниці між податком, збором (обов'язковим платежем) і митом, при цьому воно засноване на єдності їхніх основних ознак (обов'язковість сплати, примусовий характер^ здійснення контролю за їх надходженням із боку єдиного органу державної податкової служби). Проте, поряд зі спільними ознаками між ними існують і певні відмінності: а) податок —це узаконена форма відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (у розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності; б) збори - це платежі, які стягуються з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти. Наприклад, право на припаркування автотранспорту, використання місцевої символіки тощо; в) мито стягується з юридичних та фізичних осіб за здійснення спеціально уповноваженими органами дії і видачу документів, що мають юридичне значення. Так, митними органами стягується платіж за ввезення та вивезення товарів (перевезення через митний кордон держави), судами — за подання возову тощо. Податки, на відміну від зборів та інших обов'язкових платежів, мають головне значення для формування бюджету, оскільки вони забезпечують близько 80% надходжень до його дохідної частини. Мета податків - задоволення потреб держави, тоді як збори і мито спрямовані на задоволення потреб або видатків окремих установ. Податки являють собою безумовні платежі, тоді як збори чи мито сплачуються у зв'язку з наданням платникові послуги з боку державної установи, що виковує свої владні повноваження. Збори та мито здебільшого мають разовий характер, тоді як податки сплачуються з певною періодичністю. Залежно від ознак, які покладені в основу порівняння, усі податки класифікують на загальнодержавні та місцеві - залежно від органу державної влади та місцевого самоврядування, який приймає рішення про введення податкового платежу на відповідній території: До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів ) належать: - податок на додану вартість; - акцизний збір; - податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами; - податок на доходи фізичних осіб; - мито; - державне мито; - податок на нерухоме майно (нерухомість); - плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності); - рентні платежі; - податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; - податок на промисел; - збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; - збір за спеціальне використання природних ресурсів; - збір за забруднення навколишнього природного середовища; - збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; - збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; - збір до Державного інноваційного фонду;- плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; - фіксований сільськогосподарський податок; - збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; - єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України; - збір за використання радіочастотного ресурсу України; - збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний); - збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; - збір за проведення гастрольних заходів; - судовий збір; - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності. Вищезазначені податки встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України, а порядок їх зарахування до Державного бюджету України, бюджету АРК, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно із законами України. До місцевих податків належать: - податок з реклами; - комунальний податок. До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать: - збір за припаркування автотранспорту; - ринковий збір; - збір за видачу ордера на квартиру; - курортний збір; - збір за участь у бігах на іподромі; - збір за виграш на бігах на іподромі; - збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; - збір за право використання місцевої символіки; - збір за право проведення кіно- і телезйомок; - збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу! лотерей; - збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; - збір з власників собак. Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати вводяться в дію сільськими, селищними, міськими радами відповідно до наведеного переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. Суми місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів) зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами, якщо інше не встановлено законами України, Пропорційні - податки, які розподіляються між державним і місцевими бюджетами у відповідному співвідношенні, зокрема: збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього природного середовища тощо. За формою обкладення податки поділяють на прямі та непрямі. До прямих, або прибутково майнових, належать податки, що сплачуються в процесі придбання та накопичення матеріальних ресурсів. Вони визначаються розміром об'єкта оподаткування, включаються до ціни товару і сплачуються виробником або власником. Прямі податки, у свою чергу, поділяються на: особисті податки, що сплачуються платником за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) та з урахуванням його платоспроможності і реальні (англ. real estate - нерухомість), що сплачуються з окремих видів майна (землі, будівлі) з розрахунку, в основі якого лежить не дійсний, а передбачуваний прибуток. До особистих податків належать податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності тощо. Реальними податками є: податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. До непрямих податків (податки на споживання) належать податки, що стягуються в процесі реалізації товарів чи послуг, включаються у вигляді надбавки до їхньої ціни та сплачуються споживачем, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Непрямі податки зручні в застосуванні. Для них характерна простота вилучення, вони забезпечують регулярність надходжень до бюджету, їх стягнення не потребує досконалого, розвинутого податкового апарату. При стягненні непрямих податків виникають правовідносини, в яких беруть участь три суб'єкти: суб'єкт податку, носій податку і податковий орган, тоді як при сплаті прямих податків - носій податку і податковий орган. Суб'єкт податку - це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару чи надання послуг. Носій податку - це юридична чи фізична особа, споживач товару, у ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари" споживач фактично стає платником податку, а відтак відбувається перекладення податків із суб'єкта на носія податку. До непрямих податків належать: податок на додану вартість, акцизний збір, мито, державне мито тощо. Залежно від характеру платника розрізняють: а) податки з юридичних осіб, зокрема податок на прибуток, податок на додану вартість тощо; б) податки з фізичних осіб, зокрема прибутковий податок, податок на промисел тощо; в) податки змішаного типу, зокрема ті, що сплачуються як юридичними так і фізичними особами, у тому числі громадянами-підприємцями (податок на додану вартість, податок із власників транспортних засобів, митний збір, земельний податок тощо). Залежно від характеру використання податки поділяються на податки загального призначення та спеціальні (цільові) податки. Податки загального призначення використовуються на загальнодержавні потреби без конкретизації заходів чи видатків. Спеціальні податки зараховуються до державних цільових фондів і використовуються виключно на фінансування конкретних видатків (збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збір на обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, збір до Державного інноваційного фонду). За періодичністю стягнення податки бувають разові, тобто такі, що сплачуються один раз протягом певного відрізку часу (найчастіше податкового періоду) за здійснення певних дій (податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок із майна, що успадковується або дарується тощо) та систематичні (регулярні), тобто такі, що сплачуються періодично (щомісячно, щоквартально). Як бачимо, в Україні створено податкову систему, яка дає змогу в цілому мобілізувати кошти в розпорядження держави, здійснювати їхній розподіл і перерозподіл на цілі економічного й соціального розвитку, однак визнати її досконалою неможливо. Разом з тим, аналіз соціального та економічного стану держави свідчить, що без реформування податкової системи України все ж не обійтись, а тому реальним кроком до цього повинно стати прийняття систематизованого галузевого закону - Податкового кодексу України.