4.Типологія конфліктів та форми протікання

Величезне розмаїття конфліктів, що повсякчас виникають у нашому житті, надзвичайно актуалізує проблему їх класифікації, згрупування їх за певними ознаками для вибору адекватних методів управлінського впливу. Серед соціологів немає однозначності щодо класифікації конфліктів, однак більшість з них виділяє такі види конфліктів:

• за способом розв’язання – насильницькі або ненасильницькі;

• за сферою розгортання – політичні, соціальні, економічні, організаційні, юридичні, сімейно-побутові, ідеологічні, соціально-культурні тощо;

• за напрямком впливу – вертикальні та горизонтальні, залежно від характеру соціальних зв’язків між суб’єктами конфлікту;

• за ступенем виявлення – відкриті та приховані;

• за суб’єктами – внутріособистісні, міжособистісні, міжгрупові, між малими та великими соціальними спільнотами, міжетнічні та міждержавні;

• за наслідками – конструктивні та деструктивні;

• за мотивацією – конфлікти з приводу розподілу владних повноважень і позицій, з приводу розподілу ресурсів, з приводу цінностей та життєвих установок;

• за масштабами – глобальні, соцієтальні, регіональні, локальні;

• за формою – прості (бойкот, саботаж, переслідування, агресія) та складні (суспільний протест, бунт, соціальна революція, війна);

5.Попередження та розв’язання конфліктів

Прогнозування та попередження конфліктів належать до головних завдань управлінської діяльності щодо регулювання соціальних протиріч.

Прогнозування конфліктів – доказове припущення можливості їх виникнення та розвитку. Здійснюється на наукових засадах з урахуванням практичного досвіду. Попередження конфліктів – це організація життєдіяльності суспільства, соціальної спільноти, яка мінімізує вірогідність протиріч між його суб’єктами. Зрозуміло, що конфлікт набагато легше попередити, аніж розв’язати, тому профілактика конфлікту є не менш важливою, аніж пошук шляхів його подолання. Діяльність із профілактики конфлікту охоплює такі головні напрями:

• створення необхідних умов для мінімізації їх кількості та розв’язування неконфліктними засобами;

• оптимізація організаційно-управлінських умов створення та функціонування організацій;

• ліквідація соціально-психологічних причин конфліктів;

• блокування особистісних чинників виникання конфліктів;

Але якщо конфлікт виник, необхідно зробити все для його швидкого розв’язання. Найпоширенішими методами вирішення конфлікту є:

• усунення причин конфлікту, подолання образу „ворога”, що склався у конфліктуючих сторін;

• зміна вимог однієї із сторін, коли опонент іде на певні поступки. Інколи обидві сторони погоджуються на компроміс у зв’язку з виснаженням ресурсів, втручанням третьої сторони;

• боротьба, яка передбачає перемогу однієї зі сторін;

• консенсус, який є згодою значної більшості учасників конфлікту щодо головних питань;

• використання посередництва. Практика доводить, що вдало підібраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без його участі згода була б неможливою;

• метод третейського розгляду передбачає, що аналіз конфлікту здійснюється відповідно до норм закону, зокрема й міжнародного права;

Використання зазначених методів або їх поєднання допомагає учасникам конфлікту успішно реалізувати ту чи іншу стратегію виходу з конфлікту – головну лінію їхньої поведінки на завершальному етапі конфліктної взаємодії.

Стратегія виходу з конфлікту:

• суперництво – у нав’язуванні іншій стороні кращого для себе рішення;

• компроміс – часткові поступки конфліктантів, відмова від окремих вимог, що висувалися раніше, готовністю визнати претензії іншої сторони;

• пристосування – є вимушеною або добровільною відмовою від боротьби;

• уникнення вирішення проблеми – є спробою вийти з конфлікту за мінімальних втрат;

• співробітництво – передбачає спрямованість конфлікантів на конструктивне обговорення проблеми, ставлення до іншої сторони не як до противника, а як до союзника в її вирішенні.

Отже, конфлікт є складним соціальним феноменом, який постійно супроводжує життєдіяльність суспільства та потребує теоретичного і практичного вивчення з метою управління ним на всіх стадіях його функціонування, особливо у періоди кризи суспільства, трансформації його системи.