Змістовий модуль 4. “Медицина середньовіччя”. Конкретні цілі:

• охарактеризувати особливості феодальної суспільно-економічної формації в період раннього і класичного середньовіччя; характерні риси культури епохи Відродження, особливо науки і медицини;

• виділити характерні риси медицини епохи феодалізму;

• зупинитись на особливостях розвитку медицини (V – ХV ст.) в країнах Сходу, Середньої Азії, Закавказзя, Західної Європи; України-Русі;

• показати діяльність і значення праць видатних медиків раннього і класичного середньовіччя в даних країнах як енциклопедистів, збирачів спадку вчених країн Сходу та Європи періоду античності;

• надати основні положення філософії Ф. Бекона і Р. Декарта: ідеї про формування нової науки, яка використовує дослідний метод, характеризується подальшою диференціацією;

• виділити особливості розвитку медицини епохи Відродження (ХVІ – ХVІІ ст.) в Європейських країнах, у т.ч. в Україні-Русі у порівнянні зі Сходом;

• охарактеризувати діяльність і творчий спадок вчених (природознавців і медиків) періоду Ренесансу; перших докторів медицини з числа природних русинів.

Тема 10. Медицина середньовіччя (V – хvіі ст.).

Загально-історична характеристика середньовіччя.

Християнська мораль і здоров'я.

Утвердження трьох світових релігій: буддизм, християнство, іслам.

Значення християнського морального кодексу для збереження і зміцнення здоров'я населення в цілому та його контингентів (дітей, матерів, батьків, людей похилого віку) і найважливіших груп (сімей тощо).

Основні характерні риси середньовічної медицини.

Медицина раннього і класичного середньовіччя в країнах Сходу: Візантія, Арабські Халіфати; країнах Закавказзя; Середньої Азії, Тибету.

Виникнення монастирів та шпиталів при них у Візантії. Значення наукових компіляцій візантійських вчених-енциклопедистів. Орибазій.

Представники арабської медицини: Аль Разі, Авіценна та інші. Середньовічний гуморалізм.

Медицина Західної Європи. Становлення монастирської медицини. Виникнення світських медичних шкіл: Салерно. Арнольд із Вілланови. Заснування університетів в Болоньї, Парижі, Падуї. Медична освіта. Схоластика.

Народна, монастирська і світська медицина України–Русі (ІХ – ХІІ ст.). Медичне законодавство.

Медицина пізнього середньовіччя — доби Відродження — в країнах Західної Європи. Розвиток анатомії: А. Везалій, Л. да Вінчі. Розвиток фізіології: Ф. Бекон, В. Гарвей. розвиток епідеміології: Дж. Фракасторо. Ятрофізика та ятрохімія. Експериментальний напрям в медицині. Фармація. Парацельс. Нова ера хірургії: А. Паре. Професійна гігієна: Б. Рамацціні. Громадська медицина: законодавство, шпиталі, міські лікарні. Дж. Граунт, В. Петті та основи поліцейської арифметики.

Медицина народів Американського континенту до і після конкісти. Культура майя. Держава ацтеків. Імперія інків.

Народна, монастирська, громадська медицина України-Русі (ХІІІ – ХVІІ ст.).Фармація. Зільники, травники. Зільник С. Сиренського. Переклади праць Гіппократа, Галена, Авіценни. Медична освіта. Г. Дрогобич, К Острозький, Є. Славинецький.

Державна медицина Московської держави. Аптекарський приказ — перший державний орган управління медико-санітарною справою. Перша лікарська школа (1654); перші лікарні та аптеки.

Перші дипломовані доктори медицини з числа природних русинів: Г. Дрогобич, Г. Скорина, П. Посніков.

Медична етика і деонтологія середньовіччя.

Писемні джерела середньовіччя про медичну етику і деонтологію: Орибазій (“Медичні зводи”); Авіценна (“Канон”); Парацельс.

Значення медицини епохи Відродження.