konf_mat_tez_2015
.pdf171
про розвиток дезадаптаційних тенденцій моторних компонентів в наслідок їх переходу від функціональних порушень ЦНС (1 група) в органічні (2 група).
СОСТОЯНИЕ ВЕГЕТАТИВНОЙ НЕРВНОЙ СИСТЕМЫ У ЖЕНЩИН РЕПРОДУКТИВНОГО ВОЗРАСТА В ЗАВИСИМОСТИ ОТ КОЛИЧЕСТВА
ДЕТЕЙ Столяренко Н. Н., Столяренко К. Н.
Одесский национальный медицинский университет, Одесса, Украина
Цель исследования: Изучить состояние вегетативной нервной системы у женщин репродуктивного возраста в зависимости от количества детей.
Материалы и методы. Было обследовано 115 женщин (20 до 45 лет) репродуктивного возраста. Все женщины в зависимости от наличия и количества детей были поделены на 5 групп,. 1-я группа включает женщин, которые не имеют детей, вторая — женщины, которые имеют одного ребёнка, 3-я - 2-3 ребёнка, 4-я - 4-5 детей, 5-я - женщины, у которых 5 и более детей соответственно. Критерии включения: женский пол, возраст от 20 до 45 лет. Критерии исключения: неврологические заболевания, беременность на момент исследования, наличие выкидышей, замираний плода и внематочных беременностей, исходом которых была смерть плода – по данным анамнеза. Программа исследования: шкала Вассермана, таблица «24 стигмы для экспресс-диагностики вегетативного тонуса», опросник по Яхину-Менделевичу, шкала вегетативних нарушений.
Результаты: нами определено, что 68 женщин имеют вегетативные нарушения
(в 1-й группе-22 (95%) женщины, во 2-й-15 (48,4%), в 3-й -16 (33,3%), 4-й – 2 (18,2%), 5-й -4 (80%)), в исследуемой группе выявлено 46 (68%) женщин с преобладанием симпатического тонуса, 22 (32%) женщины с преобладанием парасимпатического тонуса. Опросник по Яхину-Менделевичу показал склонность к депрессии у 19 (82,6%) женщин 1-й группы, 9 (29,0%) – 2-й, 9 (18,7%) – 3-й, 4 (80%)
– 5-й группе, в 4-й группе соматические невротические расстройства отсутствовали. Наибольший уровень соматической невротизации у женщин 1-й (7 (30,5%)) и 5-й (2 (40%)) групп, в то время как у в 4-й – этот уровень наименьший.
Выводы. Выявлены специфические изменения и вегетативные расстройства у женщин репродуктивного возраста в зависимости от количества детей. Следует думать, что для профилактики развития вегетативных нарушений и соматических невротических расстройств у женщин репродуктивного возраста оптимальным является 2-5 детей.
ОБҐРУНТУВАННЯ БЕЗПЕЧНОСТІ ВИСОКОІНТЕНСИВНОЇ НИЗЬКОЧАСТОТНОЇ ТРАНСКРАНІАЛЬНОЇ МАГНІТНОЇ СТИМУЛЯЦІЇ У
ХВОРИХ ХРОНІЧНОЮ ІШЕМІЄЮ МОЗКУ Ісайкова О. І., Бєляєв А. О.
Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна
Цереброваскулярні захворювання є однією з важливих медико-соціальних проблем сучасності, найбільш поширеним цереброваскулярними захворюваннями є
**
172
хронічна ішемія мозку (ХІМ). Останнім часом увагу неврологів все більше привертає метод транскраніальної магнітної стимуляції (ТМС), що відрізняється неінвазивністю, простотою застосування та відсутністю зафіксованих даних про значущі побічні ефекти. Проте, в доступній літературі ми не знайшли даних про безпечність ТМС у хворих з ХІМ.
Мета роботи: обґрунтувати безпечність застосування високоінтенсивної низькочастотної ТМС у хворих з ХІМ.
Методи дослідження: клініко-неврологічний, радіологічний (КТ/МРТ головного мозку), лабораторний (загальний аналіз крові і сечі), ЕКГ.
Результати. Досліджено 30 хворих з ХІМ, чоловіків було 14, жінок – 16, віком 46-72 років. Діагноз підтверджували скарги, дані неврологічного обстеження, КТ і/або МРТ головного мозку. Хворим проведено 10 сеансів по 10 хвилин високоінтенсивної низькочастотної (1,6 Тл, 1 Гц) ТМС. Вплив на нервову систему оцінювали за шкалою Ренкін перед початком і після курсу ТМС, у жодного з пацієнтів не було погіршення функцій нервової системи. З метою обґрунтування відсутності негативного впливу ТМС на інші органи і системи всім хворим виконано ЕКГ та загальний аналіз крові і сечі перед початком курсу ТМС і після його закінчення. У жодного з хворих не було відмічене погіршення ЕКГ. У однієї пацієнтки з загостренням хронічного пієлонефріту було погіршення показників аналізів крові та сечі запального характеру.
Висновок: застосування високоінтенсивної низькочастотної (1,6 Тл, 1 Гц) ТМС у хворих ХІМ в стадії субкомпенсації не погіршує функціонального стану нервової системи та міокарду і не впливає на показники стану крові і сечі.
ПАЛІАТИВНЕ ЛІКУВАННЯ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО СТРЕСОВОГО РОЗЛАДУ У БІЙЦІВ АТО ПІСЛЯ АМПУТАЦІЇ КІНЦІВОК ТА СПІНАЛЬНОЇ
ТРАВМИ Ярош Є. Я.
Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна
Протягом останнього року у популяції неухильно накопичується кількість хворих на посттравматичний стресовий розлад серед поранених у антитерористичній операції. Особливу проблему для психіатра становлять інваліди внаслідок бойової травми після ампутації однієї або більше кінцівок, а також – після спінальної травми з наступною неможливістю пересуватися самостійно, без допомоги інвалідної коляски. Як показує практика, жоден з стандартних методів психотерапії не може бути застосованим у даного контингенту, оскільки традиційний підхід до спілкування з цими хворими у форматі «психіатр (психотерапевт, психолог) – пацієнт» ними категорично відкидається, вони не йдуть на контакт. Дослідження проводилось у військовому госпіталі №411 м. Одеси, де поранені із зони АТО проходять лікування, а також у санаторії «Одеса» Служби безпеки України, у якому вони знаходяться тривалий час з метою реабілітації. Усього нами досліджено 11 хворих на посттравматичний стресовий розлад з різними порушеннями рухових функцій внаслідок ампутації кінцівки або спінальної травми. Виходячи з неможливості стандартної психодіагностичної процедури, на
**
173
яку ці хворі не погоджувались, ми обмежились виключно клінічним спостереженням. Всім дослідженим притаманне було наступне: сильний рішучий характер, своєрідне відчуття провини перед суспільством внаслідок того, що всі вони себе вважали вбивцями, часте заглиблення у власні переживання з перериванням психотерапевтичного контакту і в той же час вкрай опозиційне ставлення до вимог з боку психотерапевта розкрити свої переживання. Характерним було те, вважаючи себе вбивцями, гоміцидну поведінку вони пов’язували не з героїзмом, а з потребою вижити («Якщо я не вб’ю, то вб’ють мене»). Як показало дослідження, паліативна психотерапевтична допомога хворим на посттравматичний стресовий розлад у поєднанні з важкою фізичною вадою, є можливою тільки при створенні специфічної, схожої на дружню атмосфери довіри з ігноруванням стандартних ролей та передбаченням неочікуваних та часто агресивних дій з боку хворих.
ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У КОМПЛЕКСНОМУ ПАЛІАТИВНОМУ ЛІКУВАННІ ДЕФЕКТНИХ СТАНІВ ПРИ ПСИХІЧНИХ
РОЗЛАДАХ Фінгерова І. Л., Григорян Г. Е.
Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна
Робота виконана згідно з тематикою кафедри: «Паліативна допомога хворим на психічні розлади». Актуальність роботи полягає у тому, що когнітивні порушення є суттєвою ланкою в механізмі дезадаптації особистості в конкретних мікросоціальних умовах. Мета роботи: поліпшення когнітивних функцій у хворих на хронічні психічні захворювання шляхом залучення їх до вивчення іноземної мови (англійської). Взаємодія викладача іноземної та хворого відбувалася в малокомплектних групах, в яких було можливо простежити і використати групову динаміку. Заняття, що тривали 40 хвилин, проходили двічі на тиждень протягом 3- х місяців. Було досліджено 12 хворих з різними психічними розладами, але при умові, що у них розвинувся дефектний стан. Контрольна група складалася з 12 хворих, що перебували на лікуванні в тому ж відділенні, але відмовилися від занять іноземною мовою. Були використані наступні методики: шкала MMSE, тест з годинником. Результати на початок дослідження в групі хворих, що погодилися займатись іноземною мовою: 60% хворих - 27 балів, 20% хворих - 26 балів, 10% хворих - 19 балів, 10% -23 бали. Результати після закінчення дослідження в групі хворих, що займалися іноземною мовою: 70% хворих - 27 балів, 10% хворих - 26 балів, 10% хворих - 19 балів, 10% -23 бали. Висновок: результати повторного дослідження в першій групі демонструють позитивну динаміку, отже вивчення іноземної мови серед таких хворих підвищує здатність до навчання та адаптації, покращує когнітивні функції.
**
174
ПАЛІАТИВНЕ КОМПЛЕКСНЕ ЛІКУВАННЯ ДЕМЕНТНИХ СТАНІВ У ГЕРОНТОЛОГІЇ
Бабенко Н. В.
Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна
Актуальність виконаної роботи полягає у тому, що більшість пацієнтів геріатричного відділення мають в анамнезі перенесені тяжкі супутні захворювання (ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарду), що ускладнює процес лікування та перешкоджає зворотному розвиткові психоорганічного синдрому. Тому найчастіше при лікуванні хворих геронтологічного відділення йдеться виключно про паліативний його аспект. В рамках дослідження проводилися заняття малюванням акварельними фарбами. Заняття проходили у групі з 15 жінок віком від 60 до 70 років, у яких було діагностовано дементний стан судинного (атеросклеротичного) походження. Контрольну групу склали 12 хворих, відібраних за відповідними критеріями. Заняття проходили 3 рази на тиждень по 60 хвилин протягом двох місяців. Результати дослідження оцінювалися за когнітивним тестом «Проходження прихованого шляху». Після проведення дослідження показники учасників групи, з якою проводилися заняття, покращилися на 10% у порівнянні із контрольною групою. Отже, малювання акварельними фарбами не тільки підвищує якість життя хворих з проявами деменції завдяки стимулюванню когнітивних функцій, але і покращує навички орієнтації у просторі. Порушення останніх найчастіше є однією з перших та найдраматичніших ознак грубого когнітивного дефіциту та джерелом фрустрації у хворих, особливо при збереженому ядрі особистості.
НОВИЙ ПІДХІД ДО ЛІКУВАННЯ ТРИВОЖНИХ І ДЕПРЕСИВНИХ РОЗЛАДІВ ПРИ ПСОРІАТИЧНІЙ ХВОРОБІ
Шевченко-Бітенський К. В.
Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна
Проблема псоріатичної хвороби неймовірно актуальна. На псоріаз страждають від 1,5 до 3% усіх мешканців планети. В залежності від важкості і локалізації псоріатичних уражень, хворі з псоріазом можуть відчувати фізичний та/або психологічний дискомфорт, труднощі у соціальній та професійній адаптації. Псоріаз нерідко призводить до інвалідності. Всі пацієнти у нашому дослідженні були розподілені на 2 групи залежно від вибору терапії псоріазу. Досліджувані були рандомізовані за віком, типом основного захворювання, характером супутньої патології та тяжкістю стану. У групі 1 (30 пацієнтів) хворі не отримували специфічну терапію псоріазу. У групі 2 (30 пацієнтів) пацієнти отримували антиконвульсант вальпроєва кислота у дозі 500 – 1500 мл внутрішньовенно на фоні фізіовпливу електростимуляцією соскоподібних відростків та вушних раковин біполярними імпульсами частотою 60-200 Гц, тривалістю 0,5 х 10-3 с, при імпульсній потужності струму 18-40 мА, на протязі 90-120 хв., після чого вони продовжували підтримуючу терапію з застосуванням вальпроєвої кислоти у дозі 500 мг 2 рази на добу щоденно. Стан пацієнтів до, після, і протягом 2 тижнів після початку лікування контролювався особистим оглядом та бесідою, експериментально-психологічними методиками та інструментальним обстеженням
**
175
за допомогою апарату для ЕЕГ. Стан хворих розрізнявся по групах: у групі що отримала терапію антиконвульсантом на фоні фізіовпливу було відзначено достовірне поліпшення як самопочуття, так і зовнішнього виду хворого, набагато раніше ніж у контрольній групі. Зменшився прояв афективних розладів у структурі перебігу псоріатичної хвороби, що викликано анксіолітичною та нормотимічною дією вальпроєвої кислоти на фоні фізіовпливу. Зникла роздратованість, значно знизився рівень тривоги та з’явилася жага до активного життя, покращився сон. Поряд із зменшенням афективного спектру розладів, зникав і соматичний: центральна редукція бляшок, зникання лущення, початок просвітлення почервоніння, зменшення інфільтрації, відсутність свербіння та нових елементів висипань. Наприкінці другого тижня вогнища трансформувались у псоріатичну лейкодерму. Такий спосіб лікування дозволив значно подовжити період ремісії за рахунок антиконвульсивного впливу на мозок хворого та проводити у подальшому своєчасну профілактику у період загострення псоріазу.
ПАЛІАТИВНА ДОПОМОГА ПРИ ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДАХ, ВИКЛИКАНИХ ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ
Давидюк П. П.
Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна
Цукровий (ЦД 2) діабет є одним з важливих хронічних соматичних захворювань, поширеність якого з кожним роком збільшується повсюдно. Встановлено на підставі досліджень останніх років, що становленню і прогресуванню ЦД 2 сприяє взаємодія генетичних і екзогенних факторів. Виділяють етіопатогенетичну значимість емоційного стресу, як чинника формування домінанти в ЦНС. Хронічний стрес може привести до утворення патологічного вогнища в ЦНС, що лежить в основі становленні цукрового діабету, за допомогою підвищення функціональної активності гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової осі. Паліативна терапія коморбідних тривожно-депресивних розладів, що виникають при впливі психотравмуючих ситуацій під час перебігу цукрового діабету, дає можливість поліпшити не тільки психічний стан і якість життя, але й може посприяти поліпшенню пребігу основного захворювання. У нашому дослідженні препарат вибору - нормотимічний засіб на основі вальпроєвої кислоти – Конвулекс в дозуванні 500 мг, який вводили в / в крапельно №40 щоденно 2 рази на день, потім по 500 мг 3 рази на добу в таблетках. Даний препарат застосовувався у 40 пацієнтів з корморбідной тривожно-депресивною симптоматикою, виявленою на основі шкал і опитувальників. Дозування становила від 1000 до 1500 мг конвулексу на день. Препарат призначався в комплексі з основною терапією цукрового діабету 2 типу. Під час терапії стан пацієнтів значно покращився, показники вираженості тривоги і депресії статистично достовірно зменшилися. Грунтуючись на даному дослідженні, можна зробити висновок про доцільність комбінованої терапії цукрового діабету і включення нормотимічних засобів з метою купірування коморбідних тривожнодепресивних розладів як паліативної терапії.
**
176
ПАЛІАТИВНЕ ЛІКУВАННЯ ШИЗОФРЕНІЇ, УСКЛАДНЕНОЇ РЕЗИСТЕНТНИМ ТУБЕРКУЛЬОЗОМ ТА АЛКОГОЛЬНОЮ ЗАЛЕЖНІСТЮ
Пахмурна В. С.
Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна
Хворі на шизофренію, ускладнену туберкульозом легенів та супутньою алкогольною залежністю, становлять дуже серйозну медико-соціальну проблему, оскільки найчастіше виявляють у себе швидкопрогредієнтний перебіг усіх трьох захворювань з наступною швидкою соціальною дезадаптацією і, як слідство, різким погіршенням якості життя. Ситуація ускладнюється через подальшу руйнацію родинних зв’язків хворих, унеможливлення реалізації низки лікувальнореабілітаційних заходів на рівні сім’ї. Актуальність виконаної роботи полягає у тому, що паліативна складова є невід’ємною частиною лікування хворих спеціалізованого фтизіатричного відділення КУ «Одеський обласний медичний цент психічного здоров’я». Метою роботи стало дослідження динаміки покращення якості життя хворих на шизофренію, ускладнену резистентним туберкульозом та алкогольною залежністю, при застосуванні комплексного підходу, що включає в себе, окрім стандартних протитуберкульозних та антипсихотичних засобів, нормотиміки – похідні вальпроатів у дозі 500 мг на добу – та широке коло психотерапевтичних заходів. Роль антиконвульсантів полягає у зменшенні проявів афективних розладів у структурі перебігу алкогольної залежності, що зумовлено анксиолітичною та нормотимічною дією вальпроєвої кислоти. Психотерапевтичний блок включав у себе сугестивні методи, спрямовані на дезактуалізацію потягу до алкоголю, та культтерапевтичні підходи, зокрема, малювання, яке чинить позитивний вплив на психічний стан людини. Основну групу склали 17 хворих фтизіатричного відділення, до контрольної увійшло 13 хворих, які не погодились на запропоноване лікування нашим методом. Покращення якості життя за даними стандартного опитувальника спостерігалось у 11 хворих основної групи та 6 – контрольної. Хворі, які одержували лікування вальпроатами, відмічали у себе значну редукцію первинного потягу до алкоголю, у них вдвічі рідше, ніж у контрольній групі, відмічено порушення режиму відділення.
ПАЛІАТИВНА КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА В ПСИХІАТРІЇ Опря Є. В.
Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна
У лікуванні психічних розладів в більшості випадків наголос робиться на психофармакотерапію. Проте, підсумком багаторічного широкого застосування психотропних засобів стала зміна клінічної картини і самого перебігу психічних захворювань. Метою дослідження було дослідження ефективності допомоги хворим із безремісійним перебігом психічного захворювання. Методи дослідження - клініко-психопатологічний та катанамнестичний. Проведено дослідження 62 пацієнтів віком від 28 до 46 років, які знаходились тривалий час на стаціонарному лікуванні в КУ «Одеський обласний центр психічного здоров’я» із безремісійним перебігом шизофренії. Під час клініко-психопатологічного та катамнестичного обстеження хворих було виявлено, що усі обстежені хворі є інвалідами 2 групи за
**
177
психічним захворюванням. 65% обстежених хворих (40 чол.) знаходяться на стаціонарному лікування більше 1 року, хоча тільки 37,5% (15 чол.) серед них дійсно втратили усі родинні зв’язки, та не можуть бути виписаними за соціальними показниками. Усі інші, якби із ними була би проведена комплексна реабілітаційна програма, мали би можливість бути виписаними із лікарні і перебувати вдома, так як в них не присутня активна продуктивна симптоматика, та вони є безпечними як для себе, так і оточуючих. Враховуючи наведені дані, слід зазначити, що терапевтичні заходи в психіатрії мають певні недолікі. Психофармакотерапія сама по собі, як правило, є недостатньою для терапевтичної допомоги при резистентних станах. На основі комплексної оцінки клінічного стану пацієнта, зокрема стану психічного розладу та різних інтеркурентних соматичних станів, повинна бути розроблена індивідуальна диференційована програма лікувально-реабілітаційних заходів, яка сприятиме всебічній допомоги хворим і їх родичам та сприятиме хоча б частковій соціальній реабілітації. В ході лікування резистентних станів в психіатрії треба використовувати проблемно-вирішуємі і когнітивно-біхевіоральні методи, когнітивна, інтерперсональна, поведінкова, короткострокова динамічна і сімейна психотерапія.
ПАЛІАТИВНЕ ЛІКУВАННЯ РЕЗИСТЕНТНИХ ФОРМ ПАНІЧНОГО РОЗЛАДУ З АГОРАФОБІЄЮ
Сулаберідзе Кхатія
Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна
Метою дослідження було покращення якості життя у хворих на важкий невротичний розлад, який складається з симптомів агорафобії та панічного розладу, не піддається стандартній терапії відповідно протоколу і призводить до глибокої десоціалізації хворого через неможливість професійної діяльності, брак соціальної активності та постійне очікування нового нападу. Дослідження проводилось на базі клініки Одеського національного медичного університету. З загального числа хворих на тривожній та тривожно-фобічний розлади відібрано 14 пацієнтів, яких визнано інвалідами, вони тривалий час лікувались без успіху у лікаряневропатолога, психіатра, а також звертались по допомогу до приватно практикуючих психологів. Незважаючи на це, ступінь їхньої дезадаптації у суспільстві постійно зростав. Найчастіше спостерігались такі симптоми: виражене серцебиття («серце немов вискакує з грудей»), пітливість, тремтіння, відчуття задухи або нестачі повітря, відчуття нереальності навколишніх об'єктів або відокремленості від себе самого ("руки стали нібито чужі"), страх втратити самоконтроль або позбутися глузду, який поступово переростав у страх смерті. Розвивалася тривога передчуття, коли тільки очікування нової атаки перешкоджало нормальному життю, повсякденним зайняттям. В ході проведеного лікування ми вимагали від пацієнта відмовитись від антидепресантів типу СІОЗ (вони на той час вже не забезпечували йому полегшення, інколи погіршуючи стан через побічні дії), а бета-блокатори та анксіолітики вживати тільки на висоті нападу. Натомість, з хворими у малих групах (2-3 особи) проводились заняття з метою оволодіння техніками імаготерапії за Вольпертом. Разом з пацієнтами ми намагались
**
178
сформувати нові поведінкові патерни через створення образу ідеалу і поступового наближення до цього образу, навчаючи його основам акторської гри. Медикаментозним тлом, на якому проводилася психотерапія, був нормотимік Вальпроком, який нівелював емоційні коливання та сприяв успішному засвоєнню програми. 9 з 14 пацієнтів довели до кінця запропоноване лікування, навчилися грати у житті роль спокійних людей, позбавлених зайвої тривоги, і таким чином досягли кращої якості життя за самооцінкою.
ПАЛІАТИВНА ДОПОМОГА ЖІНКАМ ЗІ СТІЙКИМИ НЕВРОТИЧНИМИ РОЗЛАДАМИ, УСКЛАДНЕНИМИ ГІНЕКОЛОГІЧНОЮ
ПАТОЛОГІЄЮ, В УМОВАХ ДЕПРИВАЦІЇ ВОЛІ Березницька А.О.
Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна
Проблема психосоматичних розладів є вкрай актуальною у закритих соціальних групах, де вплив фруструючих факторів часто є провідною ланкою у патогенезі різних захворювань. Зокрема, йдеться про жіночу виправну колонію. Серед 108 засуджених жінок, хворих на невротичний розлад, які знаходились у виправній колонії, найбільше було таких, що страждали на розлад адаптації (F43.2) - 62 хворі; друге місце за кількістю займали хворі на різні варіанти дисоціативного (конверсійного) розладу (F44) – 37 хворих; у 5 хворих діагностовано неврастенію (F48.0); у 2 – соматоформні розлади (F45); ще по 1 хворому у нашому дослідженні страждали на тривожний та тривожно-фобічний розлади (F40, F41) та жодної хворої на обсесивно-компульсивний розлад. Таким чином, розподіл невротичних розладів по нозологічних одиницях у нашому дослідженні виглядав так: тривожні розлади – 0,93 ± 3,1%; тривожно-фобічні розлади – 0,93 ± 2,4%; обсесивно-компульсивні розлади - 0%; дисоциативні (конверсійні) розлади – 34,3 ± 3,1%; розлад адаптації – 57,4 ± 2,7%; неврастенія – 4,63%; соматоформні розлади – 1,85 ± 2,9% обстежених. Відповідно, різну гінекологічну патологію виявлено у 73 хворих на невротичний розлад (67,6 ± 3,0%). Найчастіше це були різновиди мастопатії. Останні погіршували перебіг психічної патології, вона згодом приймала прогредієнтний, часто рецидивуючий характер, що унеможливлювало застосування до хворих стандартних терапевтичних підходів. У свою чергу, значно порушувалась якість життя хворих у колонії з її жорсткими вимогами до дотримання засудженими вимог внутрішнього розпорядку. Отже, лікувальні заходи до цієї когорти носили скоріше паліативний характер та включали в себе, окрім психотерапії, застосування «м’яких» транквілізаторів типу мебікар та лікування гінекологічної патології, а також призначення карбамазепіну у дозі 100 мг на добу (він зменшував загальну напругу фруструючих переживань). Доцільним було звільнення час від часу від цих жінок виконання виробничих завдань (у основній групі загальна кількість звільнень порівняно з контрольною була на 23,5 % вище, що викликало нарікання з боку керівництва установи, але було виправданим з огляду на покращення якості життя).
**
179
СЕКЦІЯ ХІРУРГІІ І (ЗАГАЛЬНА ХІРУРГІЯ) Секция хирургии I (общая хирургия)
Section of SurgeryI (General Surgery)
________________________________________________________
КАЧЕСТВО ЖИЗНИ ПАЦИЕНТОВ ПОСЛЕ РАЗЛИЧНЫХ МЕТОДИК ПРОВЕДЕНИЯ ПАНКРЕАТОДУОДЕНАЛЬНОЙ РЕЗЕКЦИИ
Грубник В. В.
Одесский национальный медицинский университет, Одесса, Украина
Панкреатодуоденальная резекция (ПДР) – самое сложное оперативное вмешательство на органах брюшной полости. Результаты этих операций зависят от методики их выполнения.
Цель исследования: сравнить результаты стандартных ПДР с пилоросохраняющими операциями.
Материалы: За 4-летний период выполнено 16 ПДР по поводу опухолей головки поджелудочной железы и желчных протоков. Среди оперированных было 7 мужчин и 9 женщин в возрасте от 48 до 78 лет. У 7 больных была выполнена стандартная ПДР с резекцией антрального отдела желудка, у 9 пациентов проведены пилоросохраняющие ПДР. Обе группы больных по клиническим параметрам были сопоставимы. Отдаленные результаты изучались по опросникам SF-36 в сроки от 6 до 18 месяцев.
Результаты. В послеоперационном периоде осложнения наблюдались у 3 больных: у 2 из I группы и у 1 больного из II. Прогрессирование опухолевого процесса отмечено у 3 пациентов в течении 6 месяцев после операции. Качество жизни изучено в сроки 12-18 месяцев у 6 больных I группы и 7 больных II группы.
Качество жизни было лучше у больных II группы.
Выводы: Пилоросохраняющие методы ПДР позволяют получить лучшие результаты у оперированных больных.
ПРИМЕНЕНИЕ АУТОЛОГИЧНОЙ СЫВОРОТКИ В ЛЕЧЕНИИ СИНДРОМА ДИАБЕТИЧЕСКОЙ СТОПЫ
Пирогов В. В.
Одесский национальный медицинский университет, Одесса, Украина
Хронической считается рана, существующая более 4 недель без признаков активного заживления. Синдром диабетической стопы – одна из основных причин образования трофических язв нижих конечностей. Даноеосложнениеразвивается у 4-
**
180
10% больных сахарным диабетом, которых в Украине по данным МОЗ примерно 1,3 млн человек.
Рутинные хирургические методики местного лечения трофических язв часто оказываются малоэффективными, поэтому актуальным остается поиск новых средств. Одним из таких является применение факторов роста (PDGF, bFGF, EGF, KGF-2). В частности, в практике лечения трофических язв используются препараты тромбоцитарного фактора роста: рекомбинантный ТРФ (бекаплермин - концентрация ТРФ: 100000 нг/мл), обогащенная тромбоцитами плазма (ТРФ: 100150 нг/мл). Одним из недостатков этих средств является их дороговизна, необходимость в специальном техническом оснащении.
В работе представлен опыт применения предложенного нами доступного аналога уже существующих препаратов ТРФ – аутологичной сыворотки (ТРФ: 50100 нг/мл), - у больных сахарным диабетом, осложненного образованием трофических язв нижних конечностей.
ЛАПАРОСКОПИЯ В ЛЕЧЕНИИ ОСЛОЖНЕННОЙ ДИВЕРТИКУЛЯРНОЙ БОЛЕЗНИ ТОЛСТОЙ КИШКИ
Артемчук Д. Ю.
Одесский национальный медицинский университет, Одесса, Украина
ВСТУПЛЕНИЕ. В связи с двухкратным ростом заболеваемости дивертикулярной болезнью толстой кишки (ДБТК) в индустриально развитых странах за последние 5 лет и большим количеством её осложнений вопрос о тактике лечения данной патологии становится актуальным.
МЕТОДЫ. За период 2005-2014 гг. проведен анализ лечения 86 пациентов, которым было выполнено 94 операции по поводу дивертикулярной болезни и её осложнений в ВМКЦ ЮР. Осложненные формы ДБТК диагностированы у 74 (86,0%) больных.
РЕЗУЛЬТАТЫ.Острый дивертикулит с воспалительными изменениями в стенке толстой кишки диагностирован у 24 (32,4 %) человек, перфорация дивертикула – 38 (51,4 %) пациентов, кишечное кровотечение как причина госпитализации отмечено у 8 (10,8%) пациентов, кишечные свищи - у 4 (5,4%) больных. 40,0% экстренных и 37,5% плановых операций по поводу осложнений ДБТК выполнены с применением видеоэндоскопической аппаратуры.
ВЫВОДЫ. 1. Оперативное лечение больных с осложненной ДБТК лучше проводить с использованием видеоэндоскопической аппаратуры, о чем свидетельствует меньшая длительность операции 75,5 + 7,2 мин по сравнению с открытыми операциями – 102,4 + 8,6 мин и меньший койко-день – 5,7 + 0,8 дн (открытые операции -10,3 + 1,2 дн).
2. Повторные плановые радикальные операции по поводу ДБТК предпочтительнее выполнять лапароскопически, о чем свидетельствует меньшее число осложнений (5,7% по сравнению с открытыми операциями – 9,7%) и меньший койко-день (6,4 + 1,8 дн по сравнению с открытыми операциями – 8,7 + 1,6 дн).
**