- •Закалюк а. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн.
- •Глава 1 • • '.-•• ,;.•,;,-.--...- • . Г •- '•'
- •Глава 1
- •Глава 1 ••••••«-і і V;
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ,
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 . ,іг.
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ;
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 і
- •Глава 3 ; «-і
- •Глава 3 •..,-, '
- •Глава 3 '
- •Глава 4 ; :.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ..-••••
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 : "
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 Теорія детермінації злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 ,; , ;
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 " ; "
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 3. Класифікація детермінантів злочинності
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 4. Основні детермінанти злочинності у сучасному українському суспільстві
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 •
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Теорія особи злочинця
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 .....
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •1. Ознаки формування, соціалізації особи.
- •2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей.
- •3. Безпосередні ознаки спрямованості особистості.
- •Глава 6
- •8. Індивідуальні психологічні риси
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7 •. ?
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •§ 3. Умови, ситуація та механізм прийняття рішення
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8 Теорія запобігання злочинності
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •3. Суб'єкти, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси.
- •Глава 8
- •§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне
- •Глава 8 , ;
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 : - '. • • • •.-.,..,.•• •.••• • . - ,--• .- , • . .. .-•;*
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9 • • .;••
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 1. Поняття, предмет і система кримінології 12
Глава 5
розв'язання суспільних протиріч. Можна стверджувати, що проявом соціального конфлікту є «кримінальний конфлікт»1, який знайшов вияв у вчиненні діяння, що передбачено кримінальним законом як злочин. Виникає питання: в якому зв'язку зі злочином знаходиться соціальний конфлікт, чи є останній причиною вчинення кримінальних дій? При цьому термін «причина» вживається у тому безпосередньо продукуючому та взагалі активно дійовому значенні, яке йому надає теорія причинності2. Окремі автори, що пишуть на кримінологічні теми, запропонували позицію, яка дає змогу припускати, що конфлікт є не лише підставою вчинення злочину (проти цього не варто заперечувати), а і його причиною. В обґрунтування цієї позиції вони наділяють окремих особистостей «конфліктною спрямованістю», часткою життя яких є суспільно небезпечна діяльність, що досягає кримінально-правової оцінки3. Для уточнення саме генетичного зв'язку між конфліктом і злочином наводиться твердження, що «можливо, конфлікт є батьком (виділено мною. — Авт.) усіх явищ»4.
Розглянемо наведені аргументи по черзі. Соціальна типологія спрямованості особистості на першому рівні типологізації, де підставою диференціації є соціальна сутність, виділяє тип суспільно-неприйнятної спрямованості. На наступному рівні, де остання диференціюється за її сутнісними різновидами, виокремлюються типи асоціальної, антисоціальної, суспільно небезпечної спрямованості. Суспільна неприйнятність, суспільна небезпечність спрямованості особистості названих типів суперечить суспільно прийнятній спрямованості. Формою прояву названої суперечності може бути соціальний конфлікт як між особою і суспільством, так і між особами різних типів спрямованості особистості. Таким чином, конфліктність є не типовою ознакою сутності спрямованості особистості, а наслідком суперечливості між суспільно прийнятною і суспільно неприйнятною спрямованістю різних осіб
1 Кудрявцев В. Н. Судсбное рассмотренис дсл // КопфликтьІ в соврсмсшюй России. Про блеми аііализа й рсгулирования. — М., 1999. — С. 187.
2 Ярмиш Н. Н. Зазнач, праця. — С. 76-77.
3 Мельник П., Кгвенко Н., Лаиовенко І. Методологічні проблеми розвитку кримінологічної науки в Україні // 36. наук, праць. Наук. вісн. Акад. дсрж. податк. служби України. — 2000. - № 2 (8). - С. 16-17.
^ДареидирфР. Злсмснтьітеории социального конфликта//Социс. — 1994. — №5. — С. 147.
204
Теорія детермінації злочинності
у суспільстві. До речі, диференціація за діянням, його ознаками, у тому числі за наявністю конфлікту як підстави або приводу до вчинення злочину, належить до наступного (третього) рівня соціальної типології особистості, де підставою типологізації є прояв сутності в окремих явищах, одним з яких є злочинне діяння. Типологізацію особистості злочинця та її спрямованості більш докладно описано у наступній главі.
Таким чином, соціальний, у тому числі кримінальний, конфлікт е не причиною, а підставою вчинення злочину. «Конфліктний» підхід не розкриває сутності суперечностей: конфлікт — лише зовнішня їх оболонка. За закономірностями та термінологією теорії детермінації цей конфлікт є не причиною, а умовою, що сприяє вчиненню злочину. Причиною останнього є той самий індивідуально-психологічний комплекс особи, одне з провідних місць в якому належить суспільно неприйнятній та суспільне небезпечній спрямованості особистості, що суперечить суспільно-прийнятній свідомості та психології. На ґрунті цієї суперечності виникає соціальний конфлікт, який за певних криміногенних умов може стати підставою або приводом до вчинення злочину. Якщо ж ставити питання щодо «батьківства» конфлікту стосовно злочину, то слід з'ясувати: а хто чи що є «батьком» конфлікту? Відповідь приведе нас знову до суспільно неприйнятної спрямованості особистості. Конфліктність може бути характерологічною рисою, особливо за наявності психічних відхилень, у тому числі в межах осудності. Але знову-таки ця та інші характерологічні риси не є причиною вчинення злочину, а лише умовою, яка йому сприяє. У разі набуття характерологічною рисою функції причини діяння, останнє, як відомо, втрачає можливість кваліфікуватися як злочин, як таке, що вчинено поза свідомістю особи.
Принагідне є потреба критично розглянути ще одне твердження названих авторів щодо запобігання та розв'язання соціальних конфліктів «з урахуванням головного феномену демократичного суспільства — свободи волі (вибору) щодо тієї чи іншої, позитивної чи негативної форми поведінки»1. Свобода вибору (розумій: від суспільства. — Авт.) не є феноменом демократичного
1 Мельник Я., Ківенко Н., Лаповенко І. Зазнач, праця. — С. 16-17.
205