15.Характеристика злочинності в срср (1917-1991 p.P.).

У період з жовтня 1917 р. по 1961 р., до корінної реформи карного законодавства (1958-1961 р.) злочинність у країні перетерплювала істотні зміни. На злочинність першого десятиліття найбільший вплив робили причини й умови, пов'язані з обстановкою й наслідками першої світової війни, революції й громадянської війни. В одну мить звалилися багатовікові суспільні, державні, правові, релігійні підвалини суспільства. Практично всі жителі країни були утягнені в кримінальний вир або як злочинці (співучасники), або жертви злочинів. Прямими й непрямими його жертвами (потерпілими) стали від третини до половини населення. У роки громадянської війни велике поширення одержали бандитизм, масові безладдя, значно зросло число тяжких злочинів проти особистості, розбоїв, грабежів, крадіжок. Широкі масштаби прийняла економічна злочинність - спекуляція, контрабанда, шахрайство.

Із закінченням громадянської війни й переходом до нової економічної політики в динаміку злочинності виявляється припинення темпів її росту, були наявні тенденції до зниження. Скоротилася майнова злочинність. Основною передумовою зниження злочинності була нормалізація, що почалася, економічного життя, так само як і всій обстановці в країні.

У період непу значно зросло число економічних злочинів власників і службовців приватних контор, магазинів, ресторанів і т.д. Серед інших злочинів найбільше поширення одержали хуліганства, крадіжки, самогоноваріння.

Частка злочинності неповнолітніх значно знизилася й, за даними карної статистики, була щодо невеликої (3-5%).

В 1926-1929 р. продовжує проявлятися тенденція до зниження рівня злочинності, хоча й нерівномірно.

З початку 30-х років у житті суспільства стали усе більше проявлятися закономірності й тенденції, властиві тоталітарним режимам з їхнім всеосяжним контролем за поводженням людей, повною економічною залежністю громадян від держави, ідеологічною однодумністю, приматом держави над особистістю. До того ж численні злочини правлячої верхівки залишалися невиявленими й безкарними. Цими й деякими іншими причинами порозумівався порівняно невисокий рівень злочинності в 30-х роках.

У роки війни з гітлерівською Німеччиною (1941-1945 р.) злочинність здобуває виражений характер "воєнізації". Ростуть дезертирство, інші типові військові злочини в умовах бойової обстановки й тилу. Економічні нещастя пожвавили корисливу-насильницьку злочинність (розбої, грабежі), а також крадіжки, спекуляцію.

Післявоєнна розруха, безхатність, безпритульність привели до росту як майнових і господарських, так і насильницьких злочинів. Соціальна дезадаптація частини демобілізованих, осіла в руках населення вогнепальна зброя сприяли сплеску корисливої-насильницької злочинності, у тому числі бандитизму.

У наступні роки тенденція економічної й соціальної стабілізації обумовила певне зниження злочинності. Однак із другої половини 50-х років знову починають переважати негативні характеристики динаміки злочинності.

Протягом трьох десятиліть (з 1961 року) існування в СРСР системи реєстрації фактів злочинів і трьох десятиліть (з 1966 р.) - осіб, їх що зробили, визначальною тенденцією був ріст статистичного числа фактів й осіб.

Якщо судити за даними статистики й кримінологічних досліджень, у динаміку злочинності відзначалися чотири тенденції, що відповідають чотирьом тепер уже різним історичним періодам.

1. Із середини 60-х і до першої половини 80-х років (1966-1985 рр.) ішло наростання злочинності, причому кожні п'ять років приріст середніх коефіцієнтів злочинності майже подвоювався. На різкий зліт числа зареєстрованих злочинів в 1983 році вплинуло підвищення вимогливості до реєстраційної дисципліни. У цілому ж цифри злочинності свідчили про те, що криза суспільства наростала, злочинність збільшувалася й ставала усе більш суспільно небезпечною.

2. Період перебудови характеризувався суперечливими процесами: в 1986-1987 роках - зниженням ситуативної, залежної від пияцтва частини злочинності з одночасним ростом навмисної, корисливої її частини, з 1988 року - інтенсивним наростанням злочинності. Значний річний приріст злочинності в 1989 році почасти порозумівався більше повною, чим раніше, реєстрацією наприкінці 1988-1989 року нерозкритих злочинів. Однак й в 1990 році при колишній реєстраційній політиці річний темп приросту числа зареєстрованих злочинів був дуже високим. Процеси криміналізації суспільства стали виходити з-під контролю держави.

Якщо на 100 000 особи у віці 14 років і більше в 1966 році доводилося 626 зареєстрованих злочинів й 667 виявлених злочинців, то через двадцять років розвитку кризи існуючої в СРСР соціалістичної системи, в 1985 році, фіксувалося вдвічі більше зареєстрованих злочинів на ту ж чисельність населення й у півтора разу більше виявлених злочинців, а ще через десять років перебудови й реформ коефіцієнт по фактах злочинів збільшився вдвічі, і знову більше скромним на цьому тлі був приріст розміру коефіцієнта по виявлених злочинцях. Усе більше збільшувався розрив між коефіцієнтами по фактах й особам.