46 Правовое значение «Европейской политики соседства» и политики «Восточного партнерства».

Європейська Політика Сусідства являє собою новий підхід Європейського союзу до сусідніх країн з метою зміцнення відносин між Євросоюзом та його країнами-сусідами та співробітництва щодо створення зони безпеки і добробуту, «кільця дружніх країн» на кордонах Європейського союзу. ЄПС також покликана надати країнам-сусідам Євросоюзу можливість більш тісної співпраці з ЄС у галузі політики, безпеки, економіки та культури. . Крім України, в рамках ЄПС, Євросоюз такоже має отношения з 15 іншімі країнамі: Білорусь, Молдова, Грузія, Азербайджан, Ліван, Сирія, Йорданія, Ізраїль, палестинський автономія, Єгипет, Лівія, Туніс, Марокко та Алжир. Такі країни, як Хорватія, Туреччина та Західно-балканські країни НЕ є учасниками політики сусідства. Основу відносін з країнамі Західніх Балкан становіть Процес стабілізації та асоціації

Головна мета ЄПС - розділити блага відбувся в 2004 році розширення ЄС з сусідніми країнами в плані зміцнення стабільності, безпеки та підвищення добробуту всіх зацікавлених країн. Про зміцнення стабільності та належного правління в сусідніх з ЄС країнах, йдеться також у Європейської Стратегії Безпеки, схваленої Європейською Радою у грудні 2003 року.

Європейська Політика Сусідства не надає країнам-партнерам перспективу приєднання до Європейського союзу, але пропонує привілейовані відносини з ЄС та сприяння у досягненні цілей в різних галузях співробітництва.

У березні 2003 року Комісія представила своє Повідомлення «Велика Європа - сусіди: нова основа відносин зі східними та південними сусідами ЄС», в якому вперше були представлені принципи нової Європейської політики сусідства та відзначалася важливість ЄС у зміцненні відносин з країнами-сусідами.

У травні 2004 року Європейська комісія представила Повідомлення «Європейська політика сусідства. Стратегія і Доповіді з Країнам », в якому зазначаються чіткі кроки з впровадження Європейської політики сусідства та методи поширення благ розширення ЄС на сусідні країни.До основних сфер, де пропонувалося зміцнити співпрацю, належали:

1. Робота над Угодою про асоціацію, яка включатиме комплексне порозуміння про зону вільної торгівлі між ЄС та 6 країнами партнерами;

2. Фінансування комплексних програм, що мають покращити адміністративну структуру української влади;

3. Інтеграція з економіками країн ЄС, що передбачає зближення українського законодавства з законодавством ЄС;

4. Створення економічного союзу;

5.Співпраця в боротьбі проти корупції, організованої злочинності, нелегальної міграції;

6. Збільшення мобільності робочої сили та перспективи відкриття ринків праці ЄС для українців;

7. Посилення енергетичної безпеки України;

Східне партнерство, яке було започатковано 7 травня 2009 року протягом спеціального саміту в Празі, є специфічним східним виміром Європейської політики сусідства. Учасниками цієї програми є 27 країн-членів ЄС, а також Вірменія, Азербайджан, Білорусь (участь якої залежатиме від розвитку її відносин із ЄС), Грузія, Республіка Молдова й Україна.

Хоча східні партнери мають неідентичні цілі стосовно ЄС, усі вони намагаються зміцнити свої відносини з Європейським Союзом. Таким чином, Східне партнерство стало відповіддю ЄС на виклики і прагнення країн-партнерів.

ЄС пропонує своїм партнерам нові угоди асоціації, що можуть включати договори щодо зони вільної торгівлі для тих країн, які здатні й прагнуть до цього; поступову інтеграцію в економіку ЄС; полегшення подорожування до ЄС шляхом послідовної лібералізації візового режиму, що супроводжуватиметься заходами по боротьбі з нелегальною імміграцією.

Партнерство також сприятиме підтримці демократії та належного врядування, посиленню енергетичної безпеки, стимулюванню економічного і соціального розвитку, проведенню секторальних реформ, захисту навколишнього середовища і заохоченню міжкультурного діалогу. Крім цього, Східне партнерство запропонує додаткове фінансування для проектів, спрямованих на усунення соціо-економічних дисбалансів і підвищення стабільності в країнах-партнерах.

Східне партнерство надає як двосторонні, так і багатосторонні можливості посиленої кооперації. Країни-партнери будуть наближатися до ЄС з оглядом на їхні індивідуальні можливості, але разом із тим вони зможуть інтенсивніше співпрацювати над питаннями, пов’язаними з ЄС, матимуть змогу обмінюватися своїм досвідом і найкращими практиками.