48. Реформи 1860-70-х рр. В Російській імперії та соціально-економічний розвиток українських земель другої половини XIX ст.

Логічним продовженням реформи 1861 р. були перетворення адміністративно-політичного управління, які мали на меті пристосувати країну до нових умов соціально-економічного розвитку після скасування кріпацтва.

Судова реформа (1864 р.) До реформи суди були становими, тобто окремий суд для дворян, окремий – для міщан, окремий – для селян. Судові засідання проводились таємно (не допускалась звинувачена сторона, а також сторона, яка подала судовий позов). Це створювало умови, щоб судді займалися хабарництвом, а їхні нерідко свавільні вироки виносилися з урахуванням класових відмінностей – нижчі верстви діставали суворіші покарання, а легші вироки – дворянам. Права людини не мали ніякого значення (більше дивилися на те, хто перед судом – дворянин чи селянин і т. д.). Державні чиновники мали змогу активно втручатися і впливати на судові рішення. Реформа 1864 р. виправила ці недоліки у судочинстві.

Був введений загальний суд для усіх станів і загальний порядок судочинства (крім духовенства і військових). Вводилась рівна відповідальність усіх станів перед судом і незалежність суду від держ. адміністрації. Були створені мирові суди, що розглядали справи, сума збитку від яких не перевищувала 500 крб. і загальні суди – більш серйозні справи. Судові засідання стали відкритими. Зявились адвокати.

Земська реформа (1864 р.) В усіх українських губерніях, окрім Правобережжя (де уряд не бажав посилення впливу польського дворянства), запроваджувалося земське самоуправління. Замість призначення „згори” урядових чиновників, жителі губерній і повітів тепер самі обирали земську владу. До складу „земської управи” входили представники поміщиків, міщан і селян. Той, хто не мав майна, не міг увійти до складу Земської управи. Той, хто не мав майна, не міг увійти до складу Земської управи. Місця у Земській управі розподілялися пропорційно до того, скільки майна мають представники кожного стану. Тому виходило в середньому:

Поміщики – 70 % майна, значить поміщиків у Земській управі 70%;

Відповідно міщани – 25%, селяни – 5%.

Земства з моменту їх утворення займалися розвитком медичного обслуговування (безкоштовного), освітою, вдосконаленням сільського господарства, культурою тощо. З 1870 до 1910 кількість лікарень зросла у 7,5 разів. Вони прихильно ставилися до укр. мови у навч. і держ. закладах і намагалися не виконувати накази Ол. ІІ і Ол. ІІІ, щодо заборони укр. мови.

Міська реформа (1870) – запровадження самоврядування у містах (міські думи, міські управи). Виконували ті ж самі функції, що і земства, але у межах міста.

Реформа освіти (1864) Була створена система початкових шкіл усіх форм власності (грамотність, 4 арифметичні дії, географія, малювання, закон Божий). Платні і безкоштовні.

• Середня освіта: класичні (гуманітарні науки) та реальні (природничі науки) гімназії. Термін навчання – 7 років. Приймали усіх бажаючих, але плата за навчання була високою. Окремо чоловічі і жіночі гімназії.

• Після класичної гімназії можна вступити в університет, а після реальної – до вищої технічної школи.

• Право вступати у вищі навчальні заклади мали лише хлопці. Навчання – рос. мовою.

Військова реформа (1863-83) Загальна військова повинність з 21 року.

• Строк служби зменш. з 25 до 6 років і 7 років на флоті і ще 9 років солдати вважались в запасі. Термін служби значно скоротився для тих, хто мав освіту. Середня освіта – 3 – 4 роки; вища – 6 місяців.

• Створили юнкерські училища та військові гімназії.

• Армія в Рос. імперії зменш. з 1 млн. До 742 тис. чол.

• Технічне переозброєння і поява залізничних військ.

• Створені військ. округи, зокрема на Україні: Київський, Одеський, Харківський.

Реформа цензури (1865) Цензурні установи підпорядковувались тепер міністерству внутр. справ (а до реформи – мін. освіти).

Фінансова реформа (1860-64) Створено єдиний державний банк і впорядкована податкова система. Це сприяло розвитку промисловості і торгівлі.

Під впливом реформ в Україні почався бурхливий розвиток та модернізація капіталістичної економіки. В результаті цих процесів в кінці XIX ст. Україна перетворилася на один з найбільш розвинутих районів Російської імперії.

Галузева структура промислового виробництва тепер визначалася не тільки необхідністю переробки сільськогосподарської продукції й потребами казни, але й більшими можливостями освоєння природних копалин, а також потребами забезпечення ринкових відносин, зростаючим товаропотоком. Без надійних шляхів сполучення вирішити ці завдання було неможливо. Тому у другій половині XIX ст. в Україні, як і в Росії в цілому, розгорталося будівництво залізниць, довжина яких 1890 р. становила 6800 км.

Розвиток залізничного транспорту вимагав великої кількості паровозів, вагонів, залізничних рейок, станційного обладнання. І це дало сильний поштовх розвиткові в Україні металургійної, вугільної і машинобудівної промисловості. В період між 1870 і 1900 р. Донецький і Криворізький басейни стали найбільш розвинутими регіонами Російської імперії. Вони давали 70 % вугілля і більше половини металу, який вироблявся в Росії.

Водночас з піднесенням важкої індустрії швидкими темпами розвивалися харчова та інші галузі промисловості.

Значну роль у розвитку української промисловості відігравав іноземний капітал, завдяки чому промислові підприємства України були оснащені новітнім устаткуванням і технологією.

Завдяки цим змінам в Україні утворились великі промислові райони загальноросійського значення, до яких належали Донецький вугільно-металургійний, залізорудний Криворізький, Придніпровський металургійний і Нікопольський марганцевий.

Промисловий переворот в Україні супроводжувався формуванням нових соціальних верств: буржуазії і пролетаріату. Зростали міста, особливо старі промислові центри - Київ, Одеса, Харків. З'явилося багато нових міст. Серед них Кривий Ріг, Юзівка, Нижньодніпровськ та ін. Однак формування нових верств майже не торкнулося української нації. Серед підприємців і робітників українців було небагато. Вони залишалися переважно селянською нацією. Міське ж населення переважно було російськомовним і зрусифікованим.

Становище робітників було надзвичайно важким. їхня заробітна платня складала всього 22 % середньої зарплатні робітників Західної Європи. Робочі зміни тривали часто 14—15 годин. Значна частина зароблених грошей витрачалася на продукти харчування та виплату штрафів за найдрібніші порушення. Відсутньою була охорона праці, що спричиняло масовий травматизм.

Капіталізм поширювався не тільки в промисловості, айв сільському господарстві. В цей період сталися істотні зміни в землеволодінні і землекористуванні. Але продовжували зберігатися феодальні пережитки: поміщицьке землеволодіння, общинне землекористування, яке заважало селянам вільно розпоряджатися наділом, відробіткова система за користування поміщицькою землею. Під впливом капіталістичного виробництва в сільському господарстві зростає застосування машин, удосконалюється агротехніка, особливо в поміщицьких маєтках та господарствах заможних селян. Це сприяло значному розширенню посівних площ, завдяки чому зросло виробництво сільськогосподарської продукції, значна частина якої йшла тепер не тільки на внутрішній ринок.