Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з курсу

"Українська мова за професійним спрямуванням"

Одеса: ОНПУ, 2012

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з курсу

"Українська мова за професійним спрямуванням"

Затверджено на засіданні кафедри документознавства та інформаційної діяльності Протокол № 11від 06.06. 2012

Одеса: ОНПУ, 2012

2

Конспект лекцій з курсу"Українська мова за професійним спрямуванням" для студентів всіх спеціальностей. / Укл.: Брайченко С. Л., Колесова О. П., Кубко В. П., Лугова Т. А., Масі Н. І., Пейчева О. М., Спрінсян В. Г., Якубовська М. Г. - Одеса: ОНПУ, 2012. - 79 с.

Укладачі:

Брайченко Світлана Леонідівна, канд.філол.наук, доц., Колесова Олена Петрівна, канд.пед.наук, доц., Кубко Валентина Петрівна, старш. викл.,

Лугова Тетяна Анатолівна, канд.мистецтвознавства, доц., Масі Наталя Іванівна, старш. викл., Пейчева Ольга Миколаївна, кад.філол. наук, доц.,

Спрінсян Василь Георгійович, канд. мистецтвознавства, доц., Якубовська Марія Георгіївна, канд.філол.наук, доц.

3

	ЗМІСТ
СЕМЕСТРОВИЙ МОДУЛЬ 1. ЗАКОНОДАВЧІ ТА НОРМАТИВНО-СТИЛЬОВІ ОСНОВИ
ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ................................................................................................		5
ЛЕКЦІЯ 1. ДЕРЖАВНА МОВА – МОВА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ....................		5
ЛЕКЦІЯ 2. ОСНОВИ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ......................................................		8
ЛЕКЦІЯ 3. СТИЛІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ.............................		17
У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ .....................................................................................		17
СЕМЕСТРОВИЙ МОДУЛЬ 2. ПРОФЕСІЙНА КОМУНІКАЦІЯ. ..........................................		22
ЛЕКЦІЯ 1. ДОКУМЕНТ ЯК ЗАСІБ ПИСЕМНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ .............		22
ЛЕКЦІЯ 2. ДОКУМЕНТАЦІЯ З КАДРОВО-КОНТРАКТНИХ ПИТАНЬ. ............................		27
ЛЕКЦІЯ 3.	ДОВІДКОВО-ІНФОРМАЦІЙНІ ДОКУМЕНТИ. ЕТИКЕТ СЛУЖБОВОГО
ЛИСТУВАННЯ. ........................................................................................................................		35
ЛЕКЦІЯ 4.	СПІЛКУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ..................	58
СЕМЕСТРОВИЙ МОДУЛЬ 3. НАУКОВА КОМУНІКАЦІЯ ЯК СКЛАДОВА ФАХОВОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ.............................................................................................................................		63
ЛЕКЦІЯ 1.	УКРАЇНСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ ...........	63
ЛЕКЦІЯ 2.	НАУКОВИЙ СТИЛЬ І ЙОГО ЗАСОБИ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ 70

4

СЕМЕСТРОВИЙ МОДУЛЬ 1. ЗАКОНОДАВЧІ ТА НОРМАТИВНО-СТИЛЬОВІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ

ЛЕКЦІЯ 1. ДЕРЖАВНА МОВА – МОВА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

План

1.1.Предмет і завдання курсу, його наукові основи.

1.2 Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної

мови.

1.3.Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Професійна мовнокомунікативна компетенція.

1.4.Мовні норми.

1.5.Мовне законодавство та мовна політика в Україні.

Мова професійного спілкування: визначення, основні компоненти, функції.

В умовах подальшої демократизації, духовно-інтелектуального відродження українського народу, гуманізації та гуманітаризації реформованої освіти активується проблема екології духу людини, зокрема української мови. Курс „Мова професійного

спілкування” охоплює	питання	формування		комунікативних	навичок	майбутні
спеціалістів. Оволодіння основами будь-якої професії розпочинається із засвоєння певної
системи загальних і	професійних	знань,	також	оволодіння основними способами

розв’язання професійних завдань, тобто опанування фахівцем наукового дискурсу професії, основою якої є сучасна українська літературна мова.

Мова професійного спілкування - це форма сучасної української літературної мова (СУЛМ), специфіку якої зумовлюють особливості спілкування у виробничо-професійній сфері. Володіння мовою професійного спілкуванняце, по-перше, знання власне мови професійного спілкування (крім норм СУЛМ, це і спеціальна термінологія, і особливості побудови синтаксичних конструкцій, тексту тощо), тобто сформованість мовної компетенції, по-друге - уміння використовувати ці знання на практиці, доцільно вибирати те чи інше слово з синонімічного ряду, доречно поєднувати вербальні, паравербальні і

невербальні	засоби	спілкування	відповідно	до , ситуаціїмети	мовлення, тобто
сформованість комунікативних навичок. Отже, мова професійного спілкування - це засіб
ефективного, мовного професійного спілкування, це наука і мистецтво усної переконуючої
комунікації,	що становить елемент		фундаменту	професіоналізму	в умовах сучасної

ринкової економіки, оскільки очевидно, що мало мати професійні знання, добре знати свій фах. Імідж і кар’єрний ріст прямо пропорційно залежать від вміння реалізувати свої знання, довести свій професіоналізм, зокрема через слово, мову, мовну культуру.

Завдання курсу МПСсформувати мовну компетентність, майбутніх фахівців, створити мовно-мовленнєву базу, оперуючи якою можна реалізувати будь-яку ситуацію мовного спілкування.

Мета професійного спілкуванняурегулювання ділових стосунків у державноправовій та виробничо-професійній сферах життя через організацію, стимул, контроль, реакцію, розв’язання професійних завдань та виробничий ситуацій.

Сучасна українська літературна мова як засіб мовного професійного спілкування. Мова - найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та координації

всіх видів суспільної діяльності: галузі виробництва, побуту, обслуговування, культури, освіти.

Українська мова - єдина національна мова українського народу. Вона належить до східної групи слов’янських мов, нею розмовляють близько 45 млн. людей, які мешкають в Україні, а також ті, які проживають за її межами. У статті 10 Конституції України, яку було прийнято 28 Червня 1996 р., проголошено, що українська мова є державною мовою в Україні, і держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

5

Державна мова - це „закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики” (там же, с 126).

Воднонаціональних державах немає потреби юридичного закріплення статусу мови.

ВУкраїні (як і в інших країнах) державною є мова більшості населення. Українська мова мала статус державної уже у XIV - першої половини XVI століття.

Поняття літературної мови. Мовна норма.

Українська мова є єдиною національною мовою українського народу. Вона існує у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові та у нижчих формах - її територіальних діалектах.

Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, театр, науку і освіту та побут людей.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя. Основоположником по праву вважають Т. Г. Шевченка. Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов’язкових для всіх літературних норм.

Норма літературної мови– це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм:

-орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень)

-графічні (передача звуків на письмі)

-орфографічні (написання слів)

-лексичні (слововживання)

-морфологічні (правильне вживання морфем)

-синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень)

-стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування)

-пунктуаційні (вживання розділових знаків)

-мовленнєвий етикет - це правила мовленнєвої поведінки, прийняті національним колективом мовців, це стійкі формули спілкування(вітання, прощання, побажання, запрошення та ін.)

Мовні норми фіксуються в правописі , словниках, довідниках, підручниках з української мови.

Культура	писемного й усного мовлення , всіххто користується українською
мовою як засобом	спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й

послідовно дотримуватися їх.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Риси усного мовлення:

1.Первинне.

2.Діалогічне (полілогічне).

3.Розраховане на певне коло слухачів, що виступають співрозмовниками.

4.Непідготовлене заздалегідь.

5.Живе спілкування.

6.Додаткові зоро-слухові засоби: інтонація, міміка, жести.

7.Імпровізоване мовлення.

8.Чітко індивідуалізованемовлення.

9.Емоційне й експресивне мовлення.

10.Повтори, зіставлення, різні тропи, фразеологізми.

Писемне мовлення характеризується такими ознаками:

1.Вторинне.

2.Монологічне.

6

3.Графічно оформлене.

4.Пов’язане з попереднім обдумуванням.

5.Старанний відбір фактів та їх мовне оформлення.

6.Відбір мовних засобів, чітко підпорядкування стилю і типу мовлення.

7.Повній і ґрунтовний виклад думки.

8.Поглиблена робота над словом і текстом.

9.Редагування думки і форми її вираження.

10.Самоаналіз написаного.

Запитання для самоконтролю:

1.Назвіть основні причини актуальності проблеми культури мовлення. 2.Доведіть, що оволодіння основами професії розпочинається з мови і мовлення. 3.Дайте визначення мови професійного спілкування.

4.Яка мета мови професійного спілкування?

5.У чому ви вбачаєте основні чинники удосконалення МПС?

6.Охарактеризуйте усну та писемну форму спілкування.

7.Дайте визначення літературної мови та назвіть основні її норми.

7

ЛЕКЦІЯ 2. ОСНОВИ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
План
2.1.Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора.
2.2.Комунікативні ознаки культури мови. Комунікативна професіограма фахівця.
2.3.Словники у професійному мовленні. Типи	словників.	Роль словників у
підвищенні мовленнєвої культури.
2.4. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет.	Стандартні	етикетні ситуації.
Парадигма мовних формул.

І. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мовлення. Комунікативна професіограма фахівця.

Від найдавніших часів мова супроводжує людину на всіх етапах її життя. Власне без мови не існувало б людини як розумної істоти, адже всі проблеми свого життя від найпростіших побутових до складних наукових, соціальних і політичних вона вирішує, користуючись мовою.

Мова - це і засіб спілкування, накопичення та передачі набутих людством знань, і найважливіший інструмент навчання. Без мови не існує навіть сама людська думка, яку кожна людина оформлює не тільки для оточуючих, а й сама для себе за допомогою мовних засобів.

Культура мови - це вміння сказати необхідне слово в потрібний час, доцільно, із дотриманням правил мовного етикету, щоб не образити людину і водночас не втратити власної гідності.

Мовна культура є основною ознакою загальної культури людини і разом із тим її складовою. Чим вищий рівень мовної культури людини, тим вищий її творчий потенціал, професійний рівень.

Низький рівень мовної культури навпаки є ознакою обмеженості. Скоріш за все

людина яка виявляє низький рівень мовної культури не здатна до творчого, нестандартного
мислення, вирішення професійних і організаційних проблем, що обов'язково позначається
на її успіхах у трудовій діяльності.
Мова - явище соціальне. Одна з її основних функцій – комунікативна, - тобто
спілкування людей. Але як універсальний засіб спілкування		мова	є	явищем	майже
безкінечним адже таким може бути і припустимий перелік можливих варіантів спілкування
людей, де важливо враховувати умови і форми спілкування(де? і як?) змісту і мети (що? і
для чого?), адресата (кому?) тощо. При цьому варто врахувати й індивідуальні властивості
кожного, хто використовує мову: його вік, освітній рівень, соціальний та життєвий досвід,
безліч інших особливостей, що роблять людей не схожими один на одного, яскраво
індивідуальними. Відповідно	до цього варіюється і мова яку використовує			особа, адже
«стиль - це людина». Мовний запас кожної конкретної особи відносно невеликий, від
декількох сотень до декількох тисяч слів . При цьому мовний запас лексичних засобів
окремого народу налічує понад сотні тисяч слів і їхня кількість постійно поповнюється.
Отже кожен з нас, свідомо чи несвідомо, з великої кількості слів і мовних засобів
обирає для користування ті, що йому вважаються найдоцільнішими, або ті, що підказують
оточення, звичка, традиції.	Так виникає варіювання мови, або	її диференціація, яка
залежить від часу, простору суспільства (соціальний тип варіювання) функцій, які
покладено на мову. Окрім	літературної мови, існують діалекти,	говори, говірки, які
пов'язані з певними місцевостями. Залежно від соціального		стану	людина		може
користуватися грубими, ненормованими мовними засобами.

В обмеженому соціальному середовищі виникає жаргон: професійний, молодіжний, учнівський, студентський тощо.

Віддаючи перевагу вжитку літературної мови, ми не будемо заперечувати і того, що в певних випадках, залежно від ситуації спілкування, може вважатися доцільним вживання

8

елементів інших варіантів мови. Адже кожен з людей намагається, щоб його слово було зрозумілим, дієвим, ефективним, красномовним.

Все це вимагає дотримання критеріїв оптимального вибору потрібних засобів мови та способів їх поєднання в конкретній ситуації спілкування. Залежно від функцій, які має виконувати мова в таких ситуаціях, ній постійно формуються функціональні стилі, існування яких є свідченням високого розвитку мовної культури суспільства , що, у свою чергу, пов'язано із загальним рівнем культурного життя суспільства.

Предметом культури мови як галузі лінгвістичного знання є сукупність і система комунікативних якостей мови, до яких належать правильність, точність, логічність, чистота, виразність, багатство, доречність. Розглянемо ці якості докладніше.

ПРАВИЛЬНІСТЬ мовлення - це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями як «ідеал» чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов’язковим є дотримання лексичних, граматичних та стилістичних норм. Для усного висловлювання актуальним є дотримання орфоепічних норм, для писемного - орфографічних і пунктуаційних.

ТОЧНІСТЬ - це відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації(змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата і т. ін. мовленнєвого акту).

Можна назвати кілька умов, які забезпечують точність мовлення. Це 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови, її системи, можливостей, володіння стилістичними ресурсами; 3) уміння узгодити знання предмета зі знанням мовної системи в конкретному акті комунікації.

Зазначимо також лінгвістичні засоби, що сприяють точності мовлення. По-перше, це правильне слововживання, вміння вибрати найбільш точний мовний варіант, зокрема

потрібне слово	із синонімічного .рядуПо-друге, це чітке розмежування значень
багатозначного слова. Точне слововживання передбачає також розмежування паронімії,
тобто слів із близьким звучанням, але різним значенням, а також слів-омонімів, у тому
числі міжмовних.

Вимоги до точності мовлення зростають за умови відсутності безпосереднього контакту з адресатом мовлення, а також при спілкуванні з великою аудиторією. Точність

мовлення	є	важливою	умовою	результативності	наукового	й	офіційно-ділов
спілкування.

ЛОГІЧНІСТЬ як якість мовлення тісно пов’язана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові зв’язки між словами і реченнями в тексті. Якщо точність мовлення пов’язана з лексичним рівнем, то логічність мовлення виявляється на синтаксичному рівні.

Основними умовами логічності є: 1) несуперечливість поєднання слів; 2) правильний порядок слів; 3) правильний зв’язок окремих висловлювань у тексті; 4) позначення переходів від однієї думки до іншої та ін.

ЧИСТОТА мовлення - це вживання елементів, які відповідають літературній мові. У чистому мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, просторічні слова, жаргонізми, будь-які вульгарні та лайливі слова. До елементів, що засмічують мовлення, належить також так звані слова-паразити(ну, значить, ось, так би мовити, власне кажучи, взагалі, розумієш). Порушує чистоту мовлення надмірне вживання запозичених . слів Яскравим прикладом засміченого мовлення є суржик.

ВИРАЗНІСТЬ мовлення - це такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні. Лексичними засобами виразності є емоційно забарвлені слова і вирази, епітети, метафори, порівняння тощо. Емоційний вплив підсилюють фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови. Виразності сприяють і синтаксичні засоби, наприклад, повтори, антитеза (протиставлення) та ін.

Виразність мови забезпечують: 1) самостійність мислення мовця; 2) небайдужість, інтерес автора до написаного і сказаного, а також до адресата висловлювання; 3) добре

9

знання мови та її виражальних засобів; 4) знання особливостей функціональних стилів; 5) систематичне тренування мовних навичок, вироблення мовного чуття; 6) наявність у мові виражальних засобів.

БАГАТСТВО мовлення - це використання мовцями великої кількості мовних одиниць - слів, словосполучень, речень. Існує прямий зв’язок між поняттями багатства і різноманітності мовлення, адже чим різноманітніше мовлення, тим воно багатше. Джерелами багатства мови можуть бути будь-які мовні елементи. Насамперед прийнято говорити про лексичне багатство мовлення, яке виявляється у тому, що мовець здатний уникати повторення слів, користуватися синонімічними ресурсами.

На граматичному рівні багатство мовлення створюється використанням варіантів форм і конструкцій(батькові - батьку, на вечірньому - на вечірнім, п’яти – п’ятьох, квартира професора - професорова квартира, обрати суддею - обирати на суддю, починатися прес-конференцією - починатися з прес-конференції, згідно з рішеннямвідповідно до рішення). Можна говорити також і про інтонаційне багатство мовленнявикористання найрізноманітніших інтонацій (розповідної, питальної, окличної).

ДОРЕЧНІСТЬ мовлення - це добір мовних засобів відповідно до мети спілкування. Так, слова, що створюють специфіку офіційно-ділового стилю(канцеляризми), не повинні фігурувати в публіцистичній чи розмовній мові, звичайна сфера використання термінів- науково-технічний, спеціальний текст, усна мова спеціаліста, неприпустимим є вживання емоційно-експресивної лексики у документі чи підручнику тощо. Висловлюючи думку, необхідно дбати про обґрунтоване використання мовного матеріалу.

Отже, поняття “культура мови” містить чимало вимог: багатство словника, уміння говорити точно, уживаючи слова у властивому їм значенні, здатність говорити просто, доступно, логічно, не порушуючи змістових зв’язків між частинами висловлювання, вміле використання виражальних і зображувальних засобів, емоційність, вміння впливати на почуття, доречність, добирання засобів залежно від мети і сфери спілкування. Але, зрештою, усі ці комунікативні якості мовлення визначаються відповідністю до нормлексичних, граматичних, стилістичних та ін.

Основним концептом теорії мовної діяльності є уявлення про людину як про активного мовця або слухача повідомлення, які перебувають у стадії породження або сприймання та розуміння висловлювання. Процес комунікації відбувається у формі породження висловлювання, повідомлення, твору, тексту і в формі сприймання та розуміння висловлювання, повідомлення, твору, тексту.

Професійним комунікатором є той, який усвідомлює власні процеси передачі або сприйняття інформації, керує ними, удосконалює свої уміння й навички, професіонально (тобто майстерно) організовує процес передачі або переробки інформації.

Професійні уміння й покладені в їх основу професійні навички називаютьс професіограмою. У професіограмі відбиваються професійні вимоги, сформульовані на основі аналізу професійної діяльності найбільш успішно працюючих спеціалістів.

Отже комунікативна професіограма фахівця висуває наступні вимоги:

володіти риторикою, прийомами і методами публічного виступу(знати і

використовувати		мовні норми, правила мовного етикету		і ведення	діалогу, закони
композиції	та	стилю, прийоми	переконання), володіти	навичками	літературного
редагування, умінням створити власний публічний виступ чи доповідь;
	знати	основні теорії і концепції, що відносяться до сфери інформації,
комунікації та формування громадської думки;

бути здатним до самонавчання по завершенні навчальної програми, до розширення своїх знань на основі інформаційних та освітніх технологій;

уміти на науковій основі організувати свою працю, володіти прийомами і методами збору, зберігання і обробки інформації, у тому числі з використанням електронно-обчислювальної техніки;

10

володіти культурою мислення і публічного виступу, бути здатним з правильно і логічно оформити свої думки в усній та письмовій формі , брати участь у дискусіях з професійних проблем.

Таким чином, професіональний мовець діє в реальних соціально-економічних умовах і впливає на масову свідомість словом та візуальними засобами. Тут важливими є й питання особистості комунікатора, і його здатності та уміння самоусвідомити себе мовцем, що творить текст, співбесідником, який свідомо впливає на аудиторію, спираючись на інтереси і потреби аудиторії. Комунікатор через розмови впливає на поведінку людини, її емоційно-вольову сферу, її мислення і свідомість.

ІІ. Словники у професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури

Для ясного і чіткого вираження думок дуже важливо мати достатній запас слів . Сьогоднішня доросла освічена людина застосовує6-9 тис. слів, словниковий запас справжніх майстрів слова, як правило, значно багатший. Відомо, наприклад, що В. Шекспір використовував близько 15 тис. слів, М. Сервантес - близько 17 тис. слів, М.Гоголь — близько 10 тис. слів, Т. Шевченко, І. Франко - понад 20 тис. слів. До речі, одинадцятитомний словник української мови(1971-1980) нараховує понад 130 тис. слів, “Великий тлумачний словник сучасної української мови”, виданий 2001 р., містить понад 170 тис. слів, що свідчить про надзвичайно високий потенціал української лексики.

Словник – зібрання слів або словосполучень, розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому, тематичному та ін.), в якому з’ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову чи подаються відомості про предмети, що визначаються словами.

Від інших книг словник відрізняється і специфічною будовою. Тому знайомство зі словником треба починати з передмови. Там можна знайти опис будови словника, методику користування словником, зразки словникових статей, список скорочень та джерел, алфавіт.

Основний зміст словника складають статті, розміщені за алфавітом першої літери і всіх наступних. Словникова стаття у різних типах словників має дещо відмінну будову, але спільним у ній є наявність за алфавітом першого (основного) слова, його називають реєстровим. Коли говорять про кількість слів у словнику, то мають на увазі саме реєстрові слова.

Лексикографія (від грецьких слів лексикос — той, що відноситься до слова і графо

— пишу) — це розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання

словників.

Словники

виконують

функції: інформативну (несуть

певну

інформацію

про

об’єктивний світ) та нормативну (допомагають оволодіти мовними нормами).

Залежно від призначення, лексичного

матеріалу,

способів

його

опрацювання

розрізняють словники енциклопедичні та лінгвістичні, або філологічні.

В

енциклопедичних

словниках

містяться відомості

про

предмети

чи

явищ

об’єктивної дійсності, тут можна знайти інформацію про різні країни, видатних людей,

визначні події тощо. Наприклад: «Верба – рід рослин родини вербових. Дерева й кущі.

Понад 300 видів, поширених

по всій земній кулі, крім Нової

Гвінеї,

Австралії

та

Антарктиди. В Європі – 173 види, з них в Україні – 30. Використовуються для закріплення

пісків та озеленення. З гілок плетуть різні вироби; листя йде на корм козам,

нього

добувають також жовту фарбу».

Слово «енциклопедія»

у перекладі з грецької мови

означає«безперервне,

систематичне навчання». Енциклопедіями називають і ґрунтовні

довідкові

видання

з

окремих

галузей

знань, систематизовані

за

алфавітом

чи в

тематичному порядку—

енциклопедія медична, енциклопедія технічна тощо.

У лінгвістичних, або філологічних словниках предметом пояснення є слово. Залежно від того, з якої точки зору воно розглядається, лінгвістичні словники бувають різних типів:

11

1.Тлумачні словники, в яких дається пояснення значень слів з точки зору їх вживання в сучасній мові. В цих словниках фіксуються лексичні норми укр. літературної мови. Вони є найважливішими серед одномовних словників.

2.Перекладні словники, в яких подається переклад слів з однієї мови на .іншу Вони є найпопулярнішими серед різних типів словників. Перекладні словники бувають двомовні, чотиримовні та ін.

3.Термінологічні, або номенклатурні словники, в яких пояснюються терміни з тієї

чи іншої галузі науки. Вони бувають одно- і двомовні, перекладні.

4.Етимологічні словники, в яких пояснюється походження, розвиток і первинне значення слова.

5.Орфографічний словник подає правильний правопис, правильний наголос і правильні граматичні форми вміщених у ньому слів.

6.Орфоепічні словники дають одночасно і властиву слову правильну вимову, і

наголос.

7.Словники іншомовних слів, які пояснюють слова і терміни, засвоєні з інших

мов.

8.Історичні словники, в яких подаються і пояснюються слова, що вживалися

раніше.

9.Синонімічні словники, в яких подаються синонімічні ,рядиабо гнізда, повнозначних слів даної мови.

10.Діалектологічні словники, в яких дається лексика, вживана в певній місцевості, на певній території, незалежно від того, поширена вона в літературній мові чи ні.

11.Фразеологічні словники, в яких дається пояснення значень фразеологічних зворотів (тлумачні фразеологічні словники) або подається їх переклад з1-єї мови на ін. чи вказується відповідник в ін. мові.

12.Частотні словники, в яких фіксується частота вживання слів і словоформ на підставі обстеження текстів або записаних уривків усного мовлення.

13.Словники власних імен, в яких фіксуються вживані в даній мові власні імена.

14.Обернені, або зворотні словники, в яких слова розміщуються за алфавітом у зворотному порядку літер: не з початку слова, а з кінця, тобто за “оберненим алфавітом”.

15.Топонімічні словники , в яких описуються назви географічних об’єктів

(топоніміка – це розділ мовознавства, що вивчає географічні назви).

16. Словники мови окремих письменників, в яких подаються й пояснюються всі вживані в творах того чи іншого письменника слова.

Словники відіграють велику роль у сучасній культурі, у них відбиваються знання, накопичені суспільством протягом століть. Особливо важливе місце посідають словники у житті сучасної людини. Чим далі рухається людство у різних галузях науки, тим більше з’являється нових термінів. Для прикладу достатньо тільки згадати такі слова як«сервер», «трафік», «хости» тощо. Без використання сучасного словника важко з’ясувати про що йдеться.

Особливо важливе місце посідають словники у тих професіях , де є багато іншомовних запозичень. Для прикладу: медицина, юриспруденція, точні науки. Без знання термінології просто не обійтися.

Для професій, де слово є основним знаряддям праці(філологія, журналістика, письменницька та літературна діяльність, радіо і телебачення), правильне використовування слів та словосполучень, зворотів є вкрай необхідним завданням, оскільки представники цих професій мають бути носіями мовної культури.

ІІІ. Мовний, мовленнєвий, спілку вальний етикет. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул

Мовний етикет відзначається стійкістю і консервативністю, і в цьому стає подібним до офіційно-ділового стилю, який теж в ідеалі має лишатися сталим і непорушним. Мовний

12

етикет запрограмований на найрізноманітніші типові ситуації, в яких використовують сталі

мовні структури,

кліше

– мовні

формули, закріплені

національними

культурними

традиціями. Щоразу, в певних ситуаціях, ми повторюємо стереотипи поведінки, у тому

числі мовної, які поза нашою свідомістю автоматично використовують у разі потреби.

Використання правил мовного етикету великою мірою залежить від конкретної

ситуації спілкування місця й обставини розмови, цільової настанови (повідомити, вплинути

вразити

здивувати,

шокувати

тощо).

Але найбільшої ваги набувають міжособистісні

стосунки. Залежно від цього може йтися про5 тональностей

спілкування: високу,

нейтральну, звичайну, фамільярну, вульгарну.

Висока тональність відповідає спілкуванню у сфері суто формальних суспільних

структур (урочисті заходи, дипломатичні прийоми тощо).

Нейтральна - функціонує у сфері офіційних установ.

Звичайна тональність характерна для спілкування на побутовому рівні.

Фамільярна забезпечує спілкування в колі сім'ї, дружньому товаристві.

Вульгарна

спостерігається

у

соціально

неконтрольованих

ситуаціях, занадто

емоційна.

При звертанні до незнайомих людей використовують нейтральні структури етикету.

До близьких навпаки - емоційні, фамільярні, дуже рідко нейтральні.

Мовленнєвий етикет справедливо вважають культурним обличчям нації. Він втілює

найтиповіші риси мовної поведінки людини в найрізноманітніших життєвих ситуаціях.

Під мовленнєвим

етикетом

розуміють

мікросистему

національно

специфічних

стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення

контакту

співбесідників,

підтримання

спілкування

у

певній

тональності. Такі

стійкі

формули

спілкування, або

стереотипи

спілкування

є

типовими, повторюваними

конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях. Тобто, набір

типізованих частотних ситуацій призводить до появи набору мовленнєвих засобів, що

обслуговують такі ситуації.

Систему мовленнєвого етикету нації складає сукупність усіх можливих етикетних

формул. Структуру ж його визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій:

звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство,

поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент,

присяга, похвала тощо. З поміж них вирізняються , тіщо вживаються при з'ясуванні

контакту між мовцями — формули звертань і вітань; при підтриманні контакту —формули

вибачення, прохання, подяки

та ін.;

при

припиненні

контакту— формули

прощання,

побажання.

Вважається, що мовленнєвий етикет є однією з важливих характеристик поведінки

людини. Бо без знання прийнятих у суспільстві форм етикету, без вербальних форм

вираження ввічливих стосунків між людьми, індивід не може ефективно, з користю для

себе і оточуючих здійснювати процес спілкування.

Мовленнєвий

етикет,

як

соціально-лінгвістичне

явище

детермінований

з

функціонального боку, тобто в основі його виділення лежать спеціалізовані функції.

Нараховують їх близько шести.

Перша з

них

контактна

функція(фатична) — встановлення, збереження

чи

закріплення, підтримуваних зв'язків і стосунків, індивідуальних чи соціально-масових.

Поняття

"контактна

функція"

однаково

стосується

усіх

тематичних

груп

одиниць

мовленнєвого етикету, бо навіть прощаючись, ми встановлюємо можливість подальшого

контакту.

Функція ввічливості (конотативна) — пов'язана з проявами ввічливого поводження членів колективу один з одним.

Регулююча функція (регулятивна) — теж стосується усіх проявів мовленнєвого етикету, бо вибір певної форми при встановленні контакту регулює характер стосунків адресата і адресанта.

13

Функція впливу (імперативна, волюнтативна) - передбачає реакцію співбесідника — вербальну, невербальну (міміку, жести).

Функція звертальна (апелятивна) — тісно пов'язана з імперативною, бо привернути увагу означає здійснити вплив на співбесідника.

Емоційно-експресивна (емотивна) функція — є факультативною функцією, оскільки вона властива не усім одиницям мовленнєвого етикету.

Усі функції мовленнєвого етикету існують на основі комунікативної функції мови. Існування вказаних функцій доводить, що мовленнєвий етикет не є якимось

випадковим чи несуттєвим явищем, а навпаки є своєрідним механізмом, лише з допомогою якого може відбуватися ефективна комунікація.

Взагалі ж, за походженням одиниці мовленнєвого етикету в деякій мі наближаються до умовних сигналів. Але набагато більше у них властивостей, що характеризують їх, як одиниці мови. Вони не довільні, позаяк з'явились не у результаті штучної домовленості, а виникли і розвивались(і розвиваються) природно і поступово, на базі існуючої мови, як вторинні утворення.

Існує чимало типових комунікативних ситуацій, котрі називаються етикетними, в них взаємини між тими, хто спілкується, стоять на передньому плані, а не є тлом, на якому сприймається зміст мовлення, чи етикетною «приправою» до змісту. У суспільному житті людини такі ситуації трапляються безліч разів. І було б нелегко, та й недоцільно, щоразу придумувати вислови, фрази для їх мовного оформлення.

Позаяк ці ситуації мають стандартний, типізований характер, то їхнє мовне «забезпечення» є стереотипним, тобто узвичаєним, усталеним. Немає потреби доводити, що такі стереотипи полегшують мовленнєве життя людини. Навіщо видумувати, як і що казати, коли існують «комплекти» готових фраз - мовних формул - для кожної із типових ситуацій, і потрібно тільки зробити вдалий вибір із цього набору. Однак і ці комплекти, й особливості їх застосування необхідно добре знати.

Перед тим як розпочати спілкування , людина має включитись в нього , тобто звернути на себе увагу іншої людини. Етикет мовного спілкування дає змогу визначитися відносно іншої людини і передати їй соціальну інформацію типу: — Ми з тобою належимо до однієї спільноти, я буду щирий, мені хочеться контактувати з тобою і т.п.

В українській мові багато вітальних формул: Доброго ранку! - Добрий ранок! — Доброго дня! — Добрий Доброго вечора! — Добрий вечір! — це стилістично нейтральні вислови. Ці вітання у відповідну пору доби можна вживати до всіх людей.

Вітаю (тебе; Вас)! — Радий (тебе; вас) вітати! — Моє шанування! - Дозвольте Вас привітати! вітаються переважно інтелігенти старшого покоління. У ширших соціальних сферах використовується вислів Доброго здоров'я!

УГаличині місцеві жителі, здебільшого чоловіки старшого віку вітаються також фразами: Дай, Боже, щастя!, на які чують відповідь: Дай, Боже, здоров'я!

Подекуди у народному мовленні збереглися вітання-побажання: З неділею святою будьте здорові! — Зі святом будьте здорові! — Будьте здорові з Новим роком!

Вітаючись із друзями, знайомими, молоді люди здебільшого кажуть: Привіт! — Здоров! Вираз «Привіт!» уживають як хлопці, так і дівчата, а також чоловіки середнього покоління. Словом «Здоров!» вітаються особи чоловічої, зрідка жіночої статі.

Увідповідь на привітання на неофіційній зустрічі сьогодні можна почути«Салют!» Інколи можна зустріти жаргонні вітання типу «Чао!»

Загальноприйняті формули, наприклад: Христос воскрес! - Воістину воскрес! — Слава Україні! — Героям слава! - Здрастуйте (товариші)! - Здоров'я бажаємо (пане полковнику)!

Мовлення часто після вітання може продовжуватись фатичними фразами(це латинське слово, крім іншого означає говорити нісенітниці; провадити пустопорожні балачки). Ці фрази мають призначення не повідомляти інформацію, а надавати природності

14

спільному перебуванню з іншою людиною, привернути до себе її увагу, підготувати до сприйняття певної інформації тощо.

Фатичні фрази називають контактовстановлювальними, потрібними для «обміну словами». Це, наприклад, фрази: Як ся маєте? — Як поживаєте? — Як живеться? — Що нового? — Що у тебе (Вас) доброго? — Як справи? - Як успіхи?

У відповідь на фатичні запитання було б смішно й нудно почути від співрозмовника докладну розповідь, як йому живеться, в якому стані сьогодні його здоров'я. Ці запитання у переважній більшості ставляться тому, що «так заведено». Достатньо подякувати й обмежитися короткою фразою: Спасибі, прекрасно! — Добре! — Задовільно. — найкраще.

—Не скаржусь. — Нічого. — Усе по-старому. — Як тобі (Вам) сказати? — Погані справи.

—Гірше нікуди. — Краще не питай.

Репліки з негативною семантикою доречні тільки в тому разі, коли співрозмовник — людина співчутлива, близька, якщо від неї можна очікувати доброї поради чи допомоги.

Після позитивної, нейтральної чи негативної відповіді на тактичне запитання належить запитати: А ти (Ви) як ся маєш (єте)? — А у тебе(Вас) як (ідуть) справи? —А тобі (Вам) як ведеться? — У тебе (Вас) що нового?

Інколи фатичні запитання можуть використовуватися і без формул вітання. В українській мові це насамперед вислів Як ся маєш(-єте)?, то став своєрідним запитаннямвітанням. Цим висловом здебільшого супроводжується вітальний потиск руки. У разі неочікуваної зустрічі, візиту гостей застосовуються такі вирази: Давненько ми в Вами (тобою) не бачились. — Яка приємна зустріч! — Кого я бачу! — Не гадав тебе тут побачити! — Як ти сюди потрапив? — Де Ви пропадали? — Кого-кого, а тебе не чекав побачити!

Одиниці звертання та привертання уваги: будьте добрі скажіть, будь ласка, будьте ласкаві, чоловіче добрий, вельможний пане, вельмишановний добродію…

Одиниці представлення під час знайомства: (в ділових стосунках використовують такі компоненти: посада, професія звання ім'я та по батькові, адже це важливо для здійснення функціональних обов'язків): дозвольте відрекомендуватися, дозвольте представити, знайомтеся…

Запрошення: приходьте, ласкаво просимо, зайдіть… Побажання, поздоровлення: дай Боже, хай щастить, на добраніч, хай Бог милує…

Згода і незгода: так, я не заперечую ви маєте рацію, авжеж… Прохання: дозвольте, просимо, якщо вам не важко, будь ласка не відмовте, благаю… Подяка: спасибі, дякую, дуже вдячний, вік не забуду… Вибачення: пробачте, перепрошую, даруйте, вибачте…

Комплімент: може стосуватися зовнішності схвалення вчинків, виконаної роботи.

Мовленнєвий етикет досліджується різними лінгвістичними дисциплінами. На нього звертають свою увагу культура мови(перша за все, з погляду нормативності/ ненормативності використовуваних одиниць щодо норм літературної мови), стилістика, соціолінгвістика. Дослідження явищ мовленнєвого етикету здійснюється у двох основних аспектах: соціолінгвістичному і стилістичному.

Соціолінгвістика цікавиться соціальною стороною мовленнєвого етикету. За допомогою мовленнєвого етикету відбувається соціальний вплив комунікантів один на одного, що характерно для спілкування взагалі, а в мовленнєвому етикеті виявляється особливо яскраво. Соціальна диференціація носіїв мови, їх постійний соціальний статус і змінні соціальні ролі диктують добір одиниць і, як наслідок, закріпленість за групами носіїв стилістично маркованих формул тощо.

З точки зору ж стилістики мовленнєвий етикетявище надстильове, не прикріплене до жодного стилю. Можна говорити лише про більшу чи меншу міру його вияву у тому чи

іншому стилі. Наприклад, найтиповішою формою вияву мовленнєвого етикету є усне

15

контактне спонтанне діалогічне мовлення, і ці ознаки наближають мовленнєвий етикет до розмовного мовлення. Але мовленнєвий етикет не належить до розмовного мовлення, а тим більше до розмовного стилю (хоча найбільш повно мовленнєвий етикет виражається саме в усному розмовному мовленні).

Письмова чи усна форма мовлення накладає певні обмеження на використання мовленнєвого етикету. Наприклад, епістолярний жанр (як представник письмового мовлення) розробив специфічні для письма одиниці.

Підсумовуючи сказане, зауважимо, що мовленнєвий етикет є однією із важливих сторін людського спілкування, — це сукупність значною мірою стандартизованих висловів, що складають собою стереотипи мовлення, готові формули з певною синтаксичною структурою і лексичним наповненням.

Вибір стандарту мовленнєвої поведінки, етикетних формул залежить від соціальних якостей (статусу, віку, освіти) адресата мовлення у їх стосунку із якостями автора висловлювання, і від характеру взаємин між комунікантами, ступеня їх знайомства і близькості та інших конкретних ситуацій мовлення.

Довідкова література

1.Бабич Н. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990. – 232 с.

2.Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови: Навчальний посібник. - Львів: Світ, 2003. - 21, 40 с.

3.Волкотруб Г. Й. Стилістика ділової мови: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002. – 208 с.

4.Гринчишин Д., Капелюшний А., Сербенська О., Терлак З. Словник-довідник з культури української мови. - Львів, 1996 - 367 с.

5.Ильяш М.И. Основы культуры речи. Киев - Одесса „Вища школа”, 1984. - 178 с.

6.Коваль А.П. Культура ділового мовлення. Вид.3-тє. - К., 1982. - 287с.

7.Кошачевський С. Техніка мови. - К., 1963. - 22 с.

8.Пентилюк М. І. Культура мови і стилістика. – К.: Вежа, 1994. – 240 с.

9.Шевчук С. В. Українське ділове мовлення. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 480 с.

16

ЛЕКЦІЯ 3. СТИЛІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ

План

3.1.Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. 3.2.Основні ознаки функціональних стилів.

3.3.Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного

стилів.

3.4.Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності.

Поняття стилю та жанру української літературної мови. Найважливіші риси, які визначають офіційно-діловий стиль.

Користуючись мовою в своєму повсякденному житті, люди залежно від потреби вдаються до різних мовних засобів. Залежно від змісту й мети висловлювання у процесі мовлення відбуваються певний добір і комбінування найбільш потрібних саме для цієї мовної ситуації варіантів форм, слів, словосполучень, речень. Отже, художній твір, наукова стаття, наказ керівника установи написані однією мовою, але відрізняються набором мовних засобів та специфічними особливостями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови.

Стилістична система української мови відповідає потребам спілкування, охоплюючи всі сфери її функціонування. Це мова державного урядування й громадських та інших організацій; нею користуються працівники промисловості й сільського господарства, науки

йкультури, освіти; нею користуються в засобах масової інформації, видавничій діяльності, буденному житті. Отже, сучасна українська літературна мова багатофункціональна. Це зумовлює її функціонально-стильове розмежування, тобто поділ на функціональні стилі. Слово «стиль» — багатозначне, воно походить від латинського stilus — «паличка для письма». У літературі й у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також сукупність способів, прийомів, методів певної діяльності.

Функціональний мовний стиль— це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору

йвикористання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів. Традиційно виділяють п’ять функціональних стилів:

-розмовний

-художній

-публіцистичний

-науковий

-офіційно-діловий

Кожен із стилів має характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах. Характеристика основних функціональних стилів Розмовний стиль. Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побуті, у

сім’ї, на виробництві.

Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків.

Основні ознаки:

-безпосередня участь у спілкування;

-усна форма спілкування;

-неофіційність стосунків між мовцями (неформальне);

-невимушеність спілкування;

-непідготовленість до спілкування (неформальне);

-використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

-використання позамовних чинників (поза, жести, міміка);

17

-емоційні реакції;

-потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне. Основні мовні засоби:

-емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.);

-суфікси суб’єктивної оцінки;

-прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);

-часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами(поп-, пона-, поза-);

-фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т.д.);

-заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога

–бетонка.

Типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги.

Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.

Жанри реалізації – бесіда, лист. Художній стиль.

Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій.

Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві – художній літературі) це стиль покликаний крім інформаційної функції найсуттєвішу– естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні ознаки:

-найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності – образність;

-поетичний живопис словом навіть у прозових і драматичних творах;

-естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного;

-експресія як інтенсивність вираження(урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);

-зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури);

-відсутня певна регламентація використання мовних засобів;

-визначальним є суб’єктивізм розуміння та відображе(іннядивідуальне світобачення, світовідчуття , і відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача).

Основні мовні засоби:

-наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретночуттєвої (назви осіб, рече, дій, явищ, ознак);

-використання емоційно-експресивної лексики та синонімів, антонімів, анонімів, фразеологізмів;

-запровадження авторських новаторів(слів, значень, виразів, формування індивідуального стилю митця);

-уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів., навіть жаргонізмів;

-поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному

способі;

18

-широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування та ритмомелодики;

-повною мірою представлені всі синтаксичні конструкції та стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

Науковий стиль.

Сфера використання – наукова діяльність, освіта.

Основне призначення – викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки:

-ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

-логічна послідовність і доказовість викладу;

-узагальненість понять і явищ;

-об’єктивний аналіз;

-точність і лаконічність висловлювань;

-аргументація та переконливість тверджень;

-однозначне пояснення причино-наслідкових відношень;

-докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

-великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса й т. ін.);

-наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;

-оперування абстрактними, переважно іншомовними словами (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін.);

-використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;

-залучення цитат і посилань на першоджерела;

-	як	правило, відсутністю		авторської	індивідуальної	манери	та	емоційно-
експресивної лексики;
- наявністю чіткої композиційної структури тексту(послідовний поділ на розділи,
частини,	пункти,		підпункти, параграфи, абзаци із		застосування	цифрової	або	літерної
нумерації);
-	окрім		переважного вживання іменників т відносних прикметників наявні

дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища;

-монологічним характером текстів;

-переважанням різнотипних складних речень стандартних виразів (кліше). Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких

підстилів:

а) власне науковий (з жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези) який, у свою чергу, поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

б) науково-популярний – застосовується для доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

19

в) науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й н включає використання елементів емоційності.

Публіцистичний стиль.

Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурноосвітня діяльність, навчання.

Основне призначення: інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми; активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові; пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.

Основні ознаки:

-доступність мови й формування (орієнтація на широкий загал);

-поєднання логічності доказів і полемічності викладу;

-сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників;

-висловлення наукових положень і фактів емоційно-експресивною образністю;

-наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер;

-широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол і

т. ін.).

Основні мовні засоби:

-синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;

-лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами;

- використовується			багатозначна		образна		лексика, емоційно-оцінні			слова
(політична	еліта,	епохальний		вибір	та .),	інекспресивні		сталі	словосполучення
(інтелектуальний		потенціал,	одностайний		вибір,	рекордний		рубіж), перифрази		(чорне

золото – вугілля, нафта, легені планети – ліси та ін.);

-уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт і под.);

-із морфологічних засобів часто використовується іншомовні суфікси і ст.(ист), - атор, - акція та ін. (полеміст, реваншист, провокатор); префікси псевдо; - нео-, сурес-, ін трета ін. (псевдотеорія, неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний);

-синтаксисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками ті ні.);

- ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючи заголовки;

Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями т способом подачі інформації поділяється на підстилі.

Офіційно-діловий стиль (ОДС) – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.

Мовленню у сфері управління притаманна наука специфічних особливостей: учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління–організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники. Характер і зміст інформаційних зв’язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежить від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами.

20

Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.

Суттєвим фактором ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність – це завжди – “гра за правилами”. Як наслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використовування весь час однакових мовних засобів.

Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функції. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування: офіційний характер; адресність; повторність; тематична обмеженість.

Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильових рисах(ознаках), а

саме:

-нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;точність та ясність повинні поєднуватись з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

-документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

-наявність усталених одноманітних мов6них зворотів, исока стандартизація

вислову;

-сувора регламентація тексту для чіткої організації текст поділяє на параграфи, підпункти.

Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в те5стах ділових (управлінських) документів.

Мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

- широке використовування суспільно-політичної та адміністратканцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій);

-наявна фразеологія повинна мати специфічний характер(ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);обов’язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності та емоційно-експресивної лексики;

-синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання;наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням позачерговості, постійності дії;

-чітко регламентоване розміщення та будова тексту, обсяг основних частин, наявність обов’язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);

-до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв’язком, натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).

Жанри – це різновиди текстів певного стилю, що різняться метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.

Питання до самоперевірки:

1. Що таке функціональний стиль?

2. Назвіть основні функціональні стилі української мови.

3. Назвіть основні мовні засоби, що застосовуються у кожному стилі. 4. У чому полягає специфіка офіційно-ділового стилю?

21