2.1 Поняття та ознаки сукупності злочинів

Відповідно до ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу звільнено від кримінальної відповідальності. Така сукупність злочинів виникає двох видів:

а) коли однією статтею кримінального закону передбачається відповідальність за різні злочини;

б) або коли Пленум Верховного Суду України визнає доцільним і необхідним кваліфікувати діяння, передбачені різними частинами однієї і тієї самої статті кримінального закону, як сукупність злочинів.

Отже можна сказати, що сукупність злочинів — це така форма множинності, при якій поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами відповідає двом або більше різним юридичним складам злочинів і за жоден із цих злочинів на час вчинення останнього особа не була засуджена.

Як у теоретичному, так і в практичному плані сукупність злочинів необхідно відрізняти від конкуренції кримінально-правових норм. Подібність їх полягає в тому, що і при сукупності злочинів, і при конкуренції кримінально-правових норм поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами відповідає двом або більше різним юридичним складам злочинів. Відмінність їх полягає в тому, що при сукупності злочинів поведінка особи в поєднанні з іншими фактичними обставинами лише частково охоплюється кожним із юридичних складів злочинів, тому кваліфікацію необхідно здійснювати, принаймні, за двома юридичними складами; при конкуренції кримінально-правових норм поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами, як правило, повністю охоплюється кожним із юридичних складів злочинів, але кваліфікацію необхідно здійснювати лише за одним із цих складів. У КК УСРР 1922 р. сукупність злочинів знайшла своє відображення у двох статтях (ст. 29 та ст. 30). Ст. 29 було визначено, що коли у вчиненому обвинуваченим діянні містяться ознаки злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, суд визначає покарання за статтею, яка встановлює найбільшу караність. У ст. 30 зазначалось, що у випадку вчинення підсудним до проголошення вироку двох чи більше злочинів, суд, визначивши покарання за кожний злочин окремо, засуджує винного до найтяжчого із всіх призначених йому покарань, причому останнє можу бути підвищено до вищої межі покарання, встановленого статтею, за якою покарання було визначено.

У КК Української РСР (а згодом й України) 1960 р. сукупність злочинів передбачалась, хоч і не в повному обсязі, ст. 42. У радянський період дослідження зазначеної проблеми здійснювалось шляхом визначення змісту та обсягу поняття «сукупність злочинів», співвідношення сукупності злочинів з іншими формами (проявами) множинності злочинів, визначення критеріїв їх розмежування, а також видів сукупності злочинів між собою; відмежування сукупності злочинів від одиничного злочину; розробки правил кваліфікації злочинів при ідеальній та реальній сукупності; визначення порядку призначення покарання при сукупності злочинів тощо. Довгий час сукупність злочинів розглядалась у зв'язку з вирішенням питань призначення покарання. Зокрема, М.А. Стручков головний зміст поняття «сукупність злочинів» визначав з позиції забезпечення правильного підходу до призначення особі "сукупного покарання [10, с. 132-133]. Схожої думки дотримувався й Я.М. Брайнін, за словами якого сукупність злочинів існує не сама по собі, а виключно у зв'язку з призначенням покарання [6, с. 204].

Отже, сукупність злочинів досліджувалась у розділі вчення про покарання, а у кримінальному законі про неї йшлося без вживання цього терміну – лише в главі про призначення покарання. Думається, дослідження сукупності злочинів у такому напрямку призвело до неповного (скороченого, усіченого) її тлумачення, що й відобразилось, зокрема, у прокурорській та судовій практиці у формі численних помилок щодо кваліфікації вчиненого.

Правда, пізніше В.П. Малков висловив ще одну, вельми спірну, на наш погляд, думку, а саме: що "повторність та сукупність – поняття співвідносні, а тому тут необхідно ставити питання лише про їх співвідношення, а не про розмежування. Не можна ж відмежовувати загальне від окремого [15, с. 114-115].

У цій статті був передбачений порядок призначення покарання при вчиненні кількох злочинів. Зокрема, згідно з цією статтею, сукупність злочинів має місце там, де підсудний визнається винним у вчиненні двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, за умови, що за жодний з них він ще не був засуджений. Відповідно до абз. 1 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 22 «Про практику призначення судами кримінального покарання» передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами або пунктами однієї статті кримінального закону, яким передбачена відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. В такому ж порядку призначається покарання і в разі вчинення особою дій, одні з яких кваліфікуються як закінчений злочин, а інші як готування, замах або співучасть у злочині .

Як бачимо, у зазначених законодавчих актах поняття сукупності злочинів не визначалось, а лише регулювався порядок призначення покарання при вчиненні декількох (двох або більше) злочинів, у той час як в судовій практиці сукупність злочинів зустрічалась досить часто, а вітчизняні суди змушені були вирішувати поряд з питаннями призначення покарання ще й питання кваліфікації двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК України 1960 р., відмежування сукупності злочинів від одиничних злочинів, а також від інших форм (проявів) множинності злочинів.

Не утворюють сукупності злочинів різні стадії вчинення одного і того ж злочину. Кожна послідовна стадія вчинення злочину переходить в наступну, а тому, по-перше, кожна наступна стадія містить у собі попередню, а, по-друге, діяння належить кваліфікувати за тією останньою стадією, на якій злочин було завершено чи зупинено. При цьому попередня стадія не повинна враховуватися і отримувати окрему, додаткову кваліфікацію навіть і у тих випадках, коли будуть встановлені чіткі межі стадій вчинення цього злочину — готування до нього та замах на вчинення цього злочину. Крім того, при кваліфікації сукупності злочинів треба враховувати, що сукупність утворюють різні злочини, передбачені різними кримінально-правовими нормами, які мають власні санкції. Немає сукупності злочинів у тих випадках, якщо вчинені діяння передбачені різними пунктами однієї статті і якщо ці пункти не мають власних санкцій. Таке діяння кваліфікується як один злочин, але за вину ставляться всі ті пункти які охоплюють дії винної особи. Злочини кваліфікуються за сукупністю, якщо вони були вчинені до засудження, до винесення вироку хоч би за один з них. Сукупність може бути створена кількома злочинами як тоді, коли особа взагалі ще не була засуджена, так і тоді, коли після винесення їй вироку з'ясується, що вона винна ще й в іншому злочині, який вчинила до суду.

Сукупність можуть утворювати лише ті злочини, які згідно з законом тягнуть за собою кримінальну відповідальність, тобто злочини, щодо яких:

1) не закінчилися строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності (ст. 48 КК);

2) немає акта амністії (ст. 86 КК);

3) немає інших обставин, що виключають кримінальну відповідальність, передбачених статтями 36-43 КК;

4) особа не звільнена від кримінальної відповідальності на підставі статей 45 - 49КК.

На практиці існує ряд складних питань кваліфікації злочинів і способів вчинення їх. Розкрадання державного чи колективного майна в деяких випадках не може бути вчинене інакше як тільки з допомогою підроблених документів (отримання чужих грошей в Ощадбанку чи виграшу за підробленим білетом грошово-речової лотереї, чужого поштового переказу і т. ін.), Використання при цьому підробленого документа охоплюється складом злочину розкрадання і не повинно додатково кваліфікуватися за іншими статтями КК. Таке розв'язання цього практичного питання ґрунтується на тому, що використання підробленого документа при шахрайстві є одним із способів обману, тобто способом вчинення цього злочину. Іншим способом викрадення з Ощадбанку, з пошти і в деяких інших випадках неможливе. Таким чином , кваліфікація злочину і способу його вчинення підкоряється загальному правилу: діяння, при якому певні дії є способом, складовою частиною об'єктивної сторони іншого, більш тяжкого злочину, кваліфікується як один злочин. Крім того, використання підробленого документа в цих випадках має вузьке цільове призначення — забезпечити перехід майна (грошей) у власність злодія, надати цій передачі майна (грошей) правомірний вигляд. Винна особа має намір і, як правило, може використати підроблений документ для вчинення злочину проти власності лише один раз. При цьому інші суспільні відносини не зазнають значної шкоди.

Не утворюють сукупності злочинів стадії вчинення злочину, які є окремими складовими частинами об'єктивної сторони цього злочину. Не виникає сукупності злочинів і при вчиненні бандитизму (ст. 257 КК), що поєднаний з незаконним володінням, придбанням і використанням винною особою вогнепальної зброї, оскільки незаконне володіння вогнепальною зброєю є невід'ємною складовою частиною об'єктивної сторони бандитизму і без володіння вогнепальною зброєю злочинна група не може бути визнана бандою. Також не утворюється сукупності і у випадках приховування злочинцями вчинених ними злочинів (ст. 396 КК). Кримінальний закон не покладає відповідальності за приховування злочинів на осіб, які вчинювали ці злочини. Виконавці, організатори, підмовники і пособники, тобто всі співучасники вчиненого злочину не підлягають кримінальній відповідальності за приховування вчиненого злочину. Не покладає кримінальний закон юридичного обов'язку на всіх співучасників і донести про вчинений злочин і за таке недонесення не карає їх (ст. 383 КК).

Можна виділити такі ознаки сукупності злочинів:

Перша ознака сукупності злочинів проявляється у вчиненні особою двох або більше злочинів, причому кожен з них має характер окремого, самостійного, одиничного злочину. Такий одиничний злочин, як було сказано раніше, може бути простим, триваючим, продовжуваним або таким, що кваліфікується за наслідками, але він завжди містить в собі ознаки одного складу злочину.

Вчинення двох або більше одиничних злочинів і утворює сукупність злочинів. Причому можливі різноманітні їх сполучення. Так, винний може вчинити два або більше простих одиничних злочини, або один простий, а другий триваючий або продовжуваний. Організована група, наприклад, може вчинити два складених злочини або простий і складений злочин тощо. Слід мати на увазі, що під одиничним злочином розуміють не тільки закінчений злочин, але й готування або замах на злочині Так, сукупність злочинів має місце, коли особа вчиняє крадіжку, а потім замах на вбивство, або вчинила хуліганство, а потім почала готуватися до крадіжки, і на цій стадії її діяльність була припинена. Не виключається сукупність злочинів і тоді, коли особа вчинила один з злочинів самостійно, а потім була співучасником у вчиненні іншого злочину. Наприклад, особа вчинила вбивство, а потім як співучасник вчинювала замах на крадіжку.

Другою ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб кожен із злочинів, які утворюють сукупність, був передбачений самостійною статтею КК, тобто кваліфікувався за однією, окремою статтею кримінального закону або за різними частинами однієї і тієї ж статті КК. Так, якщо винний при вчиненні хуліганства завдав ножем потерпілому тяжке тілесне ушкодження, то має місце сукупність злочинів і вчинене слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 296 і за ч. 1 ст. 121. Якщо злочинна група вчинила розбій, а потім викрадення наркотичних засобів, вчинене охоплюється ч. 2 ст. 187 і ч. 4 ст. 308.

Таким чином, можна зробити категоричний висновок: кожен із злочинів, які входять у сукупність, підлягає самостійній кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті КК. Саме ця вимога сформульована в ч. 2 ст. 33. Здебільшого різні злочини передбачаються окремими статтями Особливої частини КК. Проте в ряді випадків (хоча і нечасто) відповідальність за різні злочини передбачена різними частинами однієї і тієї ж статті КК. Наприклад, у ч.1 ст.371 встановлена відповідальність за завідомо незаконне затримання, а в ч. 2 — за завідомо незаконний арешт; у ч. 1 ст. 357 — за викрадення офіційних і приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях, а в ч.3 — за незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом. Тут частина статті цілком описує ознаки відповідного одиничного злочину і супроводжується самостійною санкцією. Тому, якщо винний вчинив крадіжку документів із державної установи, а потім крадіжку паспорта у свого сусіди, то має місце сукупність злочинів і вчинене повинно бути кваліфіковано за частинами 1 і 3 ст. 357 КК. Те саме має місце і тоді, коли особа вчинила, наприклад, крадіжку, а потім вчиняє замах на крадіжку з проникненням у житло. Вчинене утворить сукупність злочинів — закінченої крадіжки (ч. 1 ст. 185) і замаху на кваліфіковану крадіжку (ч. 1 ст. 15 і ч. З ст. 185). Іноді вказівку закону на те, що сукупність злочинів має місце, коли кожен із злочинів передбачений самостійною статтею (частиною статті) КК, підмінюють іншими вимогами. Так, вказують, що сукупність має місце лише тоді, коли особа вчинила різнорідні злочини.

Отже, якщо особа спочатку вчинила крадіжку, а потім грабіж, то сукупність злочинів відсутня, тому що ці діяння однорідні. Проте в таких ситуаціях кожне з них підпадає під ознаки самостійної статті КК і тому повинне отримати відповідну кваліфікацію саме за правилами сукупності злочинів. Тому в сукупність можуть входити як однорідні, так і неоднорідні злочини. Сукупність не утворюється лише при вчиненні двох або більше тотожних злочинів, коли йдеться про повторність.

Третьою невід'ємною ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб за жоден із деліктів, які входять до неї, особа не була ще засуджена. Це означає, що всі злочини винні вчинили до винесення вироку хоча б за один з них: Якщо ж новий злочин вчинений особою після винесення вироку, має місце рецидив. У більшості випадків всі злочини, які вчинені особою або учасниками організованої групи, розглядаються судом одночасно в одній справі. Але можливі й інші ситуації, коли справа про один із злочинів розглядається одним судом, а про інший — в іншому суді. Так, наприклад, обвинувачення в одному злочині може розглядатися у. військовому суді, якщо один з учасників групи військовий, а по відношенню до інших справа слухається в суді загальної юстиції. Можливі ситуації, коли про вчинений раніше злочин стає відомо вже після засудження підсудного за інший злочин. Можна уявити собі й інші подібні випадки. У всіх цих випадках важливе одне — всі злочини вчинені до його засудження тобто до винесення вироку хоча б за один з них. Тобто перед нами та ж сукупність злочинів, але ускладнена процесуальними обставинами, що позбавляють можливості одночасного розгляду всієї сукупності злочинів. Юридична природа вчиненого від цього не змінюється — оскільки всі злочини вчинені до осудження хоча б за один з них. Стаття 33 вимагає, щоб при сукупності не були погашені юридичні наслідки раніше вчиненого злочину. У законі вказується, що при сукупності не враховуються злочини, за які особа була звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом (закінчились строки давності, злочин підпадав під амністію тощо).

Кримінально-правове значення сукупності злочинів полягає у тому, що:

1) вона відображає реальний стан злочинності, в структурі якої досить велику кількість посідають випадки вчинення однією особою декількох передбачених різними статтями КК злочинів, за жоден з яких вона ще не була засуджена;

2)КК вимагає самостійної кваліфікації за окремою статтею (в окремих випадках — різними частинами однієї й тієї самої статті) Особливої частини КК кожного злочину, який входить до сукупності;

3)КК передбачає спеціальні правила призначення покарання особі, яка визнається винною у вчиненні сукупності злочинів (статті 70 і 72 КК) [7, ст. 272].

Сукупність злочинів необхідно відмежовувати від: складного (складеного) злочину. Як було зазначено, складний злочину — це такий одиничний злочин, який складається з двох чи більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх ізольовано, являють собою самостійні одиничні злочини, але об'єднані законодавцем в окремий одиничний злочин, передбачений однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК.

Питання це має значення не тільки для точного визначення сукупності злочинів, але й для правильної кваліфікації вчиненого особою (або групою осіб) діяння. Уявимо собі достатньо типовий випадок, коли група осіб, будучи в нетверезому стані, вчинила хуліганські дії, пов'язані з опором представникові влади. Як кваліфікувати такі дії? Якщо визнати тут сукупність злочинів, то ми повинні кваліфікувати вчинене за ч. 3 ст. 296 (хуліганство) і за ч. 2 ст. 342 (опір працівникові правоохоронного органу). Якщо ж визнати в цій ситуації єдиний складений злочин, то все вчинене охоплюється ч. 3 ст. 296. Потрібно сказати, що складеним злочином ми називаємо такий злочин, що складається з двох або більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх ізольовано (окремо), являє собою самостійний злочин, але які внаслідок їх органічної єдності, утворюють одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статті КК.

Так складеним злочином вважають розбій, що складається ніби з двох самостійних дій - насильства над особою і заволодіння майном. Через органічну єдність цих діянь вони розглядаються законом як єдиний злочин, що кваліфікується за однією статтею КК, в цьому випадку за ст.187. Складеним злочином є і перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством (ч. 2 ст. 365), втеча з місця позбавлення волі, пов'язана із застосуванням насильства (ч. 2 ст. 393), і багато інших. Якби законодавець не об'єднав ці злочини в один єдиний злочин, ми змушені були б кваліфікувати вчинене за сукупністю злочинів, наприклад, як перевищення влади і насильство над особою. Звідси випливає важливий висновок: складений злочин являє собою враховану законодавцем, тобто прямо передбачену законом як одиничний злочин реальну або ідеальну сукупність. Законодавець враховує органічну єдність діянь, які входять до складених злочинів і утворюють склад одиничного злочину, тобто передбачає в законі сукупність злочинів як одиничний злочин. Віднесення діяння до складеного злочину або, навпаки до сукупності злочинів, залежить, таким чином, від конструкції складів злочинів у кримінальному законі. Це положення можна підтвердити, наприклад, такими випадками. Так, в КК України 1927 р. не було встановлено такого єдиного складеного злочину як хуліганство, пов'язаного з опором представникові влади, тому такі дії утворювали сукупність двох злочинів - хуліганства й опору - і кваліфікувалися за ст. 70 (хуліганство) і ст. 69 (опір) КК 1927 р. За чинним КК через органічну єдність цих деліктів вони об'єднані в один єдиний злочин - злісне хуліганство і кваліфікуються за однією статтею - ч. 3 ст. 296. Навпаки в КК 1927 р. передбачалася відповідальність за такий складений злочин як хуліганство, поєднане із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 3 ст. 70). У даний час такого складеного злочину в законі не має, а тому хуліганство, поєднане із заподіянням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, кваліфікується за сукупністю злочинів, тобто за ст. 296 і ст. 121.

Як наслідок хотілось би зазначити, що в усіх випадках складеного злочину вчинене кваліфікується за однією статтею КК, при ідеальній або реальній сукупності застосовуються дві або більше статей КК - залежно від того, скільки злочинів входить до даної сукупності. Така кваліфікація обумовлена тим, що складений злочин розглядається самим законом як єдиний, один злочин. При сукупності ж злочинів у. діях особи є два або більше злочинів, кожен з яких передбачений певною статтею КК.

Сказане, проте, не означає, що складений злочин не може утворити сукупності з іншими одиничними злочинами. Це випадки кваліфікації за сукупністю злочинів розбою, поєднаного з вбивством, або хуліганства, поєднаного з опором представникові влади і тяжким тілесним ушкодженням. Тут розбій і, відповідно, хуліганство - складові злочини, які утворюють сукупність з іншим одиничним злочином - вбивством або тяжким тілесним ушкодженням.