2.Фізична реабілітація. Мета та завдання фізичної реабілітації.

Фізична реабілітація– система заходів, спрямованих на вироблення і застосування комплексів фізичних вправ на різних етапах лікування і реабілітації, що забезпечують функціональне відновлення особи, виявляють і розвивають резервні і компенсаторні можливості організму шляхом вироблення нових рухів, компенсаторних навичок, користування технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення.

Мета фізичної реабілітації – відновлення працездатності чи пристосування до повноцінного виконання хворою людиною професійних та соціальних функцій.

Завданняфізичної реабілітації:

- мобілізація резервних сил організму;

- активізація захисних і пристосувальних механізмів;

- попередження ускладнень та рецидивів захворювання;

- прискорення відновлення функції різних органів та систем;

- скорочення термінів клінічного та функціонального відновлення;

- тренування та загартування організму;

- відновлення працездатності.

Фізична реабілітація включає: лікувальну фізичну культуру, лікувальний масаж, фізіотерапію, механотерапію, працетерапію, кінезотерапію, егротерапію, консультування, мануальну терапію, рефлексотерапію, фітотерапію, гомеопатичну терапію, ароматерапію, природні фізичні чинники, загартування.

Лікувальна фізична культура – метод лікування, що використовує засоби і принципи фізичної культури для лікування захворювань і ушкоджень, попередження їх загострень і ускладнень, відновлення здоров'я і працездатності хворих і інвалідів. Головним засобом лікувальної фізичної культури (ЛФК) є фізичні вправи.

ЛФК застосовують у таких формах – ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна гімнастика, самостійні заняття, лікувальна ходьба, теренкур, спортивні вправи та ігри, гідрокінезитерапія, ерготерапія, кінезіотерапія.

Ерготерапія – (лат. ergon – праця, заняття, греч. therapeia – лікування). Трудова терапія. Максимально можливе відновлення (або набуття) втраченої після хвороби чи інвалідності здатності до самообслуговування.

Кінезіотерапія – відновлення хворої частини тіла лікувальними рухами. При захворюваннях опорно-рухового апарату.

Гідрокінезитерапія – це лікування рухами у воді. Застосовується у вигляді гімнастичних вправ, витягнення у воді, корекції положенням, підводного масажу, плавання, купання, механотерапії та ігор у воді.

Лікувальний масаж, застосовують для лікування різних захворювань і ушкоджень. Він є ефективним засобом функціональної терапії і тому використовується на всіх етапах медичної реабілітації хворих. Масаж призначають дорослим і дітям у комплексному відновному лікуванні захворювань серцево-судинної, дихальної і нервової систем, опорно-рухового апарату, внутрішніх органів, шкіри. Його застосовують після травм, у хірургії, гінекології, а також з метою профілактики.

Фізіотерапія, що у перекладі з грецької означає лікування природними чинниками, широко застосовується у комплексі засобів фізичної реабілітації при лікуванні різних захворювань та з метою профілактики. Розрізняють природні фізичні лікувальні чинники — сонце, повітря, клімат, вода (прісна, морська, мінеральна), лікувальні грязі (пелоїди) та преформовані (штучні), які одержують за допомогою спеціальних апаратів шляхом трансформування переважно електричної енергії у різні види і форми.

Механотерапія – лікування фізичними вправами, виконуваними за допомогою спеціальних апаратів. Точно спрямовані та суворо дозовані рухи, метою яких є відновлення рухливості у суглобах і зміцнення сили м'язів, діють локально на тканини, підсилюють лімфо- і кровообіг, збільшують еластичність м'язів і зв'язок, повертають суглобам властиву функцію. Використовують різні типи механотерапевтичних апаратів, принцип дії яких базується на біомеханічних особливостях рухів у суглобах.

Працетерапія – це лікування працею з метою відновлення порушених функцій і працездатності хворих. Працетерапія концентрує у собі досягнення медичної і соціальної реабілітації, у тому числі ЛФК, масажу, фізіотерапії і механотерапії.

Установи, що реалізують реабілітаційні програми

Основними виконавцями реабілітаційних програм, в першу чергу, є:

- реабілітаційно-лікувальні (лікувально-профілактичні),

- реабілітаційно-оздоровчі,

- реабілітаційно-протезні установи.

Реабілітаційно-лікувальні (лікувально-профілактичні) установи

У державі функціонують лікувально-профілактичні установи (відновного лікування), що забезпечують проведення наступних етапів реабілітації: стаціонарного; напівполіклінічного (денний стаціонар); поліклінічного.

Реабілітаційно-оздоровчі установи:

Після закінчення реабілітації в лікувально-профілактичних установах хворий чи інвалід переводиться на реабілітацію в реабілітаційно-оздоровчі установи, які здійснюють санаторний етап реабілітації. До них належать:

- санаторії (профспілкові, відомчі, регіонального підпорядкування);

- санаторії-профілакторії.

Санаторне лікування базується на використанні природних цілющих фізичних факторів. Вони забезпечують високу ефективність відновної терапії, реабілітації, профілактики, дають можливість зменшити кількість медикаментозних засобів у лікуванні хворих.

Курорт – місцевість з наявністю лікувальних природних факторів (мінеральні джерела, лікувальні грязі, сприятливі кліматичні умови), а також бальнеологічних, гідротехнічних та лікувально-профілактичних закладів.

Залежно від переваги того чи іншого цілющого природного фізичного фактора, виділяють курорти: кліматичні, бальнеологічні, грязьові, змішані. Використовують клімат пустинь, степу, лісостепу, гірський, приморський, клімат сольових шахт.

Санаторій – спеціалізований стаціонарний заклад у системі санаторно-курортного лікування, в якому використовуються лікувальні комплекси кліматотерапії, бальнеотерапії, грязелікування. Санаторії забезпечують комфортне розміщення хворих для проведення лікування: лікувальні корпуси, пляжі, солярії, бювети мінеральних вод, інгаляторії, сауни, кабінети фізіотерапії, водо-, болотолікування, спортивні споруди, кабінети лікувальної фізкультури, масажу, рефлексотерапії, психотерапії.

3. Соціальна реабілітація (лат. rehabilitation — відновлення)

1) система заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для повернення особи до активної участі у житті, відновлення її соціального статусу та здатності до самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності шляхом соціально-середовищної орієнтації та соціально-побутової адаптації, соціального обслуговування задоволення потреби у забезпеченні технічними та іншими засобами реабілітації (З А К О Н У К Р А Ї Н И Про реабілітацію інвалідів в Україні (ст.1) м. Київ, 6 жовтня 2005 року N 2961-ІV).

робота, спрямована на відновлення морального, психічного та фізичного стану дітей та молоді, їх соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільними правилами і нормами (ЗАКОН УКРАЇНИ Про соціальну роботу з дітьми та молоддю (ст.1) м.Київ, 21 червня 2001 року N 2558-ІІІ).

3) комплекс програм та дій спрямованих на відновлення соціальних функцій людини, його соціального та психологічного статусу в суспільстві. (Є. Холостова);

Соціальний супровід— вид соціального обслуговування, який передбачає надання комплексу соціальних послуг, спрямованих на подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення соціального статусу.

Соціалізація – це процес «входження» особистості у суспільство. Це процес набуття знань та звичок, притаманних культурі (цивілізації тощо) певного суспільства, процес пристосування (адаптації) дорослої людини, яка з причини певних обставин (перебування в певній "антисоціальній" групі, довготермінове перебування у в'язниці тощо) довгий час була поза суспільством, або перемістилася з одного суспільства в інше (зміна громадянства тощо).

Соціальна адаптація– процес активного пристосування людини до середовища, що змінилося, за допомогою різних соціальних засобів.

Соціальна адаптація цих категорій дітей може здійснюватись у формі:

• акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без критичного аналізу);

• конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища);

асиміляції (свідомого і добровільного прийняття норм і цінностей середовища на основі особистісного погодження з ними).

Соціальна депривація– це втрата через які-небудь обставини спілкування, знаходження в соціумі, перейняття форм і правил поведінки і т. д (наприклад в результаті виходу на пенсію, втрати близьких людей, втрати фізичного здоров’я).

Метоюсоціальної реабілітації відновлення порушених чи втрачених індивідом суспільних зв'язків та відносин, розширення адаптивних можливостей суб'єкта соціалізації, здатності бути адекватним до нових умов, управляти своїм життям.

Основні принципи соціальної роботи: етапність, диференційованість, комплексність, послідовність у проведенні реабілітаційних заходів, доступність і переважно безоплатність для найбільш нужденних.

Завданнясоціальної реабілітації: набути навики самообслуговування, розширити коло інтересів, відновити комунікативні здібності, сформувати досвід стосунків у соціумі, привити навички спілкування та адаптації до соціального середовища, сформувати активність в проведенні дозвілля, участь в житті оточуючого середовища (інтернат, пансіонат).

Методисоціальної реабілітації:

• бесіди;

• тренінги;

• акції;

• навіювання;

• інтерв’ювання;

• анкетування;

• опитування;

• переконання;

• демонстрація вправ (дій);

• навчання навичкам (самообслуговування);

• терапії (працетерапія, рухова терапія, терапія середовищем);

• залучення до суспільно-корисної діяльності;

• консультування.

Формиреабілітації (індивідуальна чи групова):

• амбулаторна;

• стаціонарна;

• пансіонат;

• відділення денного перебування;

• клубна.

Основними правиламисоціальної реабілітації є:

• здійснення реабілітаційних заходів на початку появи проблеми в особистості;

• неперервність та постійність їх проведення;

• комплексний характер реабілітаційних програм;

• індивідуальний підхід до визначення обсягу, характеру та змісту реабілітаційних заходів.

Ефективність соціальної реабілітації визначається рівнем соціалізації клієнта, його здатністю адаптуватися в суспільстві.

Суб'єктисоціальної реабілітації – громадські організації, фонди, органи місцевого самоуправління, професіонали соціальної роботи, соціальні служби, волонтери, соціальні педагоги, члени сім’ї.

Об'єктисоціальної реабілітації:

• Діти з проблемами (ДЦП, вроджені аномалії, відхилення в розвитку, складності в навчанні, шкільне відставання, поведінкові проблеми, емоційні розлади, аутизм, фобії, діти-вулиці, соціальні сироти);

• підлітки та молодь з проблемами (сімейна та соціальна адаптація, алкогольна чи наркотична залежність, соціо-патології поведінки, ортопедичні обмеження внаслідок хвороби чи нещасного випадку, нервово-психічні розлади та складності в навчанні);

• дорослі з проблемами (професійні травми, включаючи ампутації чи пошкодження кінцівок, опіки, серцево-судинні захворювання, психічні захворювання, загроза психічному здоров’ю, алкогольна чи наркотична залежність, депресії та шизофренії, склероз);

• люди похилого віку з проблемами (втрата фізичних функцій в результаті артриту, серцевих захворювань, раку, хвороби Паркінсона, ослаблення когнітивного функціонування по причині хвороби Альцгеймера, артеріального склерозу чи депресії).

Мета соціальної реабілітації вищезазначених об’єктів:

Рання реабілітація дітей з зазначеними проблемами дозволить:

• полегшити нормальний розвиток та стимулювати раннє навчання;

• розвинути рухові навички, розуміння себе, емоційну зрілість, когнітивну сферу, комунікацію;

• досягти самостійності в життєвих навичках, включаючи самообслуговування, мобільність та соціальну адаптацію.

Соціальна реабілітація підлітків та молоді з проблемами допоможе:

• покращити сенсорику та моторику;

• покращити мобільність, силу та витривалість;

• полегшить звикання до протезів та перевірить їх функціонування;

• стимулює здоров’я, продуктивні взаємовідношення;

• отримати передпрофесійні та професійні навички.

Соціальна реабілітація дорослих з проблемами дозволить:

• збільшити можливість для самостійного функціонування в щоденних заняттях, що потребують застосування фізичних, соціальних та когнітивних навичок;

• розширити функції, використовуючи терапевтичну діяльність чи реабілітаційні технології, включаючи протезування;

• допомогти в підтримці та розвитку витривалості, застосовуючи техніки консервації енергії та спрощення роботи;

• забезпечити засоби та технології, компенсуючі недостатність функцій;

• розвинути прийнятні навички вирішення проблем та управління життєвими ситуаціями.

Соціальна реабілітація людей похилого віку дозволить:

• притормозити чи попередити дегенеративні ефекти старіння чи функціональних ускладнень;

• збільшити самостійність в повсякденній діяльності та пов’язаних з нею навиків самообслуговування;

• надати об’єктивну оцінку когнітивного функціонування в зв’язку з важливими життєвими навичками, такими, як заощадження коштів, плануванні харчування та приготуванні їжі;

• забезпечить адаптуючі пристрої, щоб підтримати чи посилити функціональну незалежність;

• оцінити життєве середовище в аспекті архітектурних бар’єрів;

• змиритися із змінами чи втратами, що супроводжують людей похилого віку;

• відшукати ресурси в соціальному оточенні;

• розпізнати та запобігти депресії.

Установи, що займаються соціальною реабілітацією:

• міністерства (Міністерство освіти і науки України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту);

• органи праці та соціального захисту населення;

• установи соціального обслуговування;

• навчальні заклади всіх типів;

• центри соціально-психологічної реабілітації для дітей та молоді з функціональними обмеженнями;

• реабілітаційні установи УТОГ (для людей з вадами слуху);

• реабілітаційні установи УТОС (для людей з вадами зору);

• будинки-інтернати.

• засоби масових комунікацій і масової інформації;

• організації і установи психологічної підтримки, допомоги і корекції;

• громадські і недержавні організації, що працюють у сфері вирішення специфічних соціальних і особових проблем (працевлаштування інвалідів або неповнолітніх, допомога жертвам сексуального або сімейного насильства і т. п.).

Соціальна реабілітація включає рядетапів:

• підготовчий етап,який полягає у вивченні інтелектуальних характеристик і оточення, психодіагностиці, визначенні, обґрунтуванні плану, методів і засобів діяльності, визначенні критеріїв оцінки ефективності втручань;

• етап безпосередньої реалізації методів і засобів втручання, оцінки їх ефективності, внесення при необхідності тих чи інших коректив. Передбачає послідовне включення циклів виконання соціальних заходів, оцінки їх ефективності та коригування в процесі виконання. Основними завданнями другого етапу є відновлення втрачених соціальних зв’язків чи, принаймні компенсація цієї нестачі установленням нових зв’язків.

• підсумковий етап з аналізом і оцінкою ефективності здійснення втручань і поступовим припиненням активного втручання і здійснення при необхідності додаткового кураторства для профілактики рецидивів небажаних ситуацій і закріплення позитивних змін. Включає оцінку змін, які відбувались, виявлення нових потреб, підготовку особи до згортання заходів соціальної допомоги і проведення додаткового кураторства, якщо це необхідно. Особливістю цього етапу є поступова підготовка особи до припинення активного втручання.

Фактори соціальної реабілітації

Перша група факторів – це макрофактори, до яких належать космос, планета, країна, суспільство, держава. Вони впливають на всіх жителів планети, на великі групи людей різних країн.

Друга група – мезофактори – це умови, що виділяються за національними ознаками, місцем і типом розселення (регіон, місто, селище, село), за належністю до аудиторії тих чи інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення, кіно тощо).

Третю групу складають мікрофактори, до яких включають сім’ю, ровесників, організації, в яких відбувається соціальне виховання. Вплив мікрофакторів на розвиток людини з особливими потребами здійснюється через осіб, у взаємодії з якими перебігає все її життя (рідні, родичі, ровесники, сусіди, вчителі та ін.).

4. Психологічна реабілітація – система заходів, спрямованих на відновлення, корекцію психологічних функцій, якостей, властивостей особи, створення сприятливих умов для розвитку та утвердження особистості (З А К О Н У К Р А Ї Н И Про реабілітацію інвалідів в Україні (ст.1) м. Київ, 6 жовтня 2005 року N 2961-ІV ). Це відновлення втрачених психічних утворень або психічних операцій. Психічні функції можуть бути порушені як в результаті травми, фізичної або психічної, так і в результаті спотворень в процесі розвитку (наприклад, гіперопіка батьків, неповна сім'я, неадекватна референтна група і так далі).

Мета психологічної реабілітації полягає проведенні заходів щодо своєчасної профілактики і лікування психічних порушень, по формуванню у пацієнта свідомої і активної участі в реабілітаційному процесі.

Психокорекція– це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психологічного розвитку чи поведінки людини з допомогою спеціальних заходів психологічного впливу.

Психологічна підтримка– система соціально-психологічних, психолого-педагогічних способів і методів допомоги особі з метою оптимізації її психоемоційного стану в процесі формування здібностей і самосвідомості, сприяння соціально-професійному самовизначенню, підвищенню конкурентоспроможності на ринку праці та спрямуванню зусиль особи на реалізацію власної професійної кар'єри.

Психолого-педагогічний супровід – системна діяльність практичного психолога та корекційного педагога, спрямована на створення комплексної системи клініко-психологічних, психолого-педагогічних і психотерапевтичних умов, що сприяють засвоєнню знань, умінь і навичок, успішній адаптації, реабілітації, особистісному становленню особи, нормалізації сімейних стосунків, її інтеграції в соціум. Психологічна адаптація – система заходів, спрямованих на формування в особи здатності пристосовуватися до існуючих у суспільстві вимог та критеріїв за рахунок присвоєння їй норм і цінностей даного суспільства.

Психологічна реабілітація проводиться із врахуванням результатів діагностики психологічних якостей, здібностей та інтересів молоді з особливими потребами.

Психологічна реабілітація полягає в тактовному втручанні в процеси психічного й особистісного розвитку людини з метою усунення відхилень у цих процесах, що має вплив не лише на особистість, але й на організацію життєдіяльності його оточення.

Вона включає психодіагностичні обстеження, психокорекційні заходи, консультативну підтримку задля формування у студентів установки на подолання всіх можливих проблем щодо негативних наслідків хвороби.

Класифікація (надзвичайних) ситуацій, які пов’язані зі зміною життя і впливають на фізичний та психічний стан постраждалого (жертви):

1. Природні катастрофи: землетруси, цунамі, повені, селеві потоки, схід льодовика, тайфуни і ін. Сюди ж можна зарахувати і інші перешкоди непереборної сили і їх наслідку (масштабні епідемії, наприклад).

2. Техногенні катастрофи: аварії на атомних станціях, вибухи газу, авіа- і автокатастрофи і ін.

3. Соціальні катастрофи: військові дії, міжетнічні конфлікти, теракти, бандитські напади, захоплення заручників і ін.

Всі види надзвичайних ситуацій надають на людину таку дію, яка відбивається на фізичному і психічному стані, приводячи до тяжких наслідків.

Об’єкти психологічної реабілітації:

• ті, що постраждали внаслідок:

• травми (з втратою частини тіла/органу чи набуття інвалідності),

• конфліктних дій,

• фізичного, сексуального, психологічного насильства,

• сімейного насильства,

• тероризму,

• екологічної катастрофи,

• ДТП,

• надзвичайної ситуації,

• авіакатастрофи,

• пожежі,

• військових дій,

• економічної кризи,

• епідемії,

• азартних ігор.

• сім’ї, в яких проживає інвалід (дитина-інвалід);

• ті, хто втратив житло, роботу, близьку людину, сім’ю,

• діти, які постраждали внаслідок шкільної ситуації,

• кинуті діти, діти-вулиці, соціальні сироти, діти розведених батьків,

• люди похилого віку, які залишились без опіки дітей,

• люди іншої віри, національності,

• люди з невиліковними хворобами.

Психологічну реабілітацію проводять:

• психолог,

• соціальний психолог,

• психотерапевт,

• лікар-психотерапевт,

• медичний психолог,

• психіатр,

• волонтери.

Методи психологічної реабілітації: консультація, діагностика, патронаж, корекція, анкетування, інтерв’ю, моделювання, переконування, навіювання, наслідування, тестування, бесіда, експеримент, спостереження, тренінги, психологічні ігри, психологічні програми, психомасаж (м’язове тестування, мануальне обстеження та вербальне діагностування соматичного і психічного стану клієнта), терапії (психотерапія, арттерапія, ескапотерапія, книготерапія, казкотерапія, ігротерапія, танцетерапія, бібліотерапія, музикотерапія, психофармакологічна (антидепресанти, транквілізатори, снодійні)).

Психотерапія – Психотерапія (від грецького psyche - душа і therapeia – лікування) - це сфера практичного застосування психологічних методів і засобів для вирішення різних форм психологічних проблем, лікування психічних відхилень і психосоматичних захворювань. Психотерапія – це, в першу чергу, лікування словом. В процесі словесної взаємодії між психотерапевтом і клієнтом здійснюється пошук і виявлення внутрішніх прихованих значень, лежачих в основі тих або інших психологічних проблем.

Арт-терапія представляє собою процес динамічної комунікації, що здійснюється через символічну “мову” образів. Прийомами арттерапії є малювання, моделювання з папером, фарбами, деревом, образні розмови, написання розповідей, спів, музика, виразні рухи тіла та ін.

Ескапотерапія (эскапізм – (от англ. escape - бігти - рятуватись), читання спеціальної літератури, прагнення особистості відійти від реальності в світ ілюзій, фантастики в кризових ситуаціях, безсилля, відчуження.

Ігротерапія – метод психотерапевтичного впливу на дітей і дорослих з використанням гри.

Танцетерапіяспрямована на розвиток усвідомлення власного тіла, створення позитивного образу тіла, розвиток навичок спілкування, дослідження почуттів і набуття групового досвіду. Тіло і розум розглядаються як єдине ціле.

 Музикотерапія представляє метод, що використовує музику в якості засобів корекції емоційних відхилень, страхів, рухових і мовних порушень, психосоматичних захворювань, відхилень у поведінці. Існують “лікувальні” каталоги музики.

Бібліотерапія – спеціальний корекційний вплив на клієнта з допомогою читання спеціально підібраної літератури з метою нормалізації і оптимізації його психічного стану.

Засоби психологічної реабілітації:

• стимульні іграшки (м’які іграшки, ляльки, м’ячі, машини, настільні ігри, конструктор),

• книги (казки для дітей, ескаполітература),

• матеріали для продуктивної діяльності – канцелярські товари (ручки, олівці, фломастери, пластилін, фарба, папір, ножиці, голка, нитка і т.п.),

• спеціальні картинки,

• психофармакологічні засоби (ліки, пігулки),

• комп’ютерні програми (тести, анкетування).

Установи психологічної реабілітації:

• психологічні консультації,

• центри практичної психології,

• центри соціально-психологічної реабілітації для дітей та молоді з особливими потребами,

• навчальні заклади всіх типів,

• навчальні заклади УТОГ,

• навчальні заклади УТОС,

• служби екстреної психологічної допомоги (телефон довіри, мобільна допомога),

• науково-дослідницькі інститути,

• поліклініки, лікарні з психотерапевтичним відділенням,

• центри психологічної реабілітації.