5. Педагогічна реабілітація
Педагогіка– це соціальна наука, яка об’єднує, інтегрує, синтезує дані всіх природничих і соціальних наук, пов’язаних з формуванням людини. Педагогіку можна поділити на дві складові дидактику (навчання) та виховання.
Педагогічна реабілітація – система педагогічних заходів, спрямованих на відновлення частково втрачених або ослаблених властивостей і функцій організму дитини (людини), щодо оволодіння знаннями, уміннями і навичками з метою максимально повного розвитку її індивідуальних можливостей і адаптації до навколишнього світу.
Метою педагогічної реабілітації є рання профілактика відхилень в розвитку, поведінці, діяльності та спілкуванні неповнолітніх та різностороння допомога дітям групи ризику, тобто це робота з педагогічно занедбаними дітьми.
З різновидів педагогіки можна відмітити ті, що безпосередньо пов’язані з педагогічною реабілітацією:
Пенітенціарнапедагогіка — галузь педагогічної науки, яка вивчає діяльність з виправлення осіб, які вчинили злочин і засуджені до різних видів покарань.
Соціальнапедагогіка досліджує теоретичні і прикладні проблеми в галузі позашкільної освіти й виховання дітей і дорослих. Останнім часом усе ширше вживається поняття «друга освіта», яку дають багато-профільні освітньо-виховні установи.
Корекційнапедагогіка опрацьовує теоретичні основи, принципи, методи, форми й засоби виховання та освіти дітей і дорослих, які мають відхилення у фізичному і психічному розвитку (тифлопедагогіка, сурдопедагогіка, логопедія).
Педагогіка «третього віку» опрацьовує систему освіти, розвитку літніх людей. Світова практика роботи з тими, хто припинив активну професійну діяльність на виробництві, показує різноманітність варіантів способу життя пенсіонерів. Заданими соціально-психологічних і демографічних досліджень, завдяки впровадженню педагогічних розробок стосовно третього віку, суспільство запобігає втраті величезного інтелектуального потенціалу і знімає страх людей перед неминучістю втрати активної ролі в житті суспільства.
Завдання педагогічної реабілітації:
– створити середовище (умови) для відновлення потенціалу природного розвитку сил дитини: пізнавальних, емоційних, когнітивних, духовно-моральних, – її гармонійної цілісності,
виявити причини деформації в розвитку дітей і підлітків,
пошук засобів і способів їх усунення,
оптимізація умов життя, виховання та навчання,
побудова адекватного педагогічного процесу, що сприятиме розвитку нормальної особистості,
своєчасний вияв дітей та підлітків груп ризику,
оздоровлення їх внутрішнього світу, подолання психологічної кризи.
Основні принципи педагогічної реабілітації:
облік регіональних особливостей, соціокультурної і економічної ситуацій в регіоні;
партнерство;
різносторонність реабілітаційних заходів,
єдність біологічних, психосоціальних і педагогічних методів;
ступінчастість;
індивідуально-особовий, гуманістичний підхід.
Принцип обліку регіональних особливостей, соціокультурної і економічної ситуацій передбачає знання характеристики дитячих контингентів, структури установ, кадрової ситуації з метою організації єдиного реабілітаційного простору.
Принцип партнерства (соціальний педагог, лікарка, психолог — дитя) полягає в опосередковані всіх педагогічних, психолого-педагогічних і лікувально-реабілітаційних заходів через особу дитини.
Принцип різносторонності передбачає комплекс всіляких заходів щодо реалізації реабілітаційної програми. Розрізняють наступні сфери реабілітації: родинну, суспільну, освітню і ін. У зв'язку з цим стає очевидною роль взаємодії в реабілітаційній програмі таких фахівців, як психологи, педагоги, лікарки, соціологи і ін.
Принцип єдності психосоціальних, біологічних і педагогічних методів дії підкреслює необхідність різнопланового розуміння особи дитяти з врахуванням її психологічних, фізіологічних і патофізіологічних властивостей.
Принцип ступінчастості передбачає поступовий перехід від одного реабілітаційного заходу до іншого у зв'язку з основними потребами на даний момент, відповідно до віку, станом організму й психосоціальними особливостями особи.
Принцип індивідуально-особового, гуманістичного підходу визначає адресний і щадний характер допомоги і передбачає облік не лише зони актуального, але і зони найближчого розвитку дитяти, орієнтацію в роботі з ним на загальнолюдські цінності.
Об’єкти педагогічної реабілітації:
соціально та педагогічно запущені діти та молодь (діти з неблагополучних сімей,)
діти з відставанням у навчанні (невстигаючі),
неповнолітні правопорушники (діти-вулиці),
дезадаптовані підлітки з відхиленою поведінкою (діти-девіанти),
діти з порушенням психосоматичного та нервово-психічного здоров’я і функціональними відхиленнями (діти із затримкою у розвитку, діти з інвалідністю, діти, які перенесли важку хворобу, діти та молоді із захворюванням наркотичної та алкогольної залежності).
молоді сім’ї (студенти з дитиною),
діти, які мають батьків-інвалідів,
сім’ї біженців,
дитина іншої національності,
обдаровані діти.
Ті, хто проводять педагогічну реабілітацію:
соціальний педагог,
вчитель,
викладач,
вихователь,
соціальний психолог,
соціальний педагог,
вчитель-вихователь,
педагог-дефектолог,
логопед,
класний керівник,
куратор групи,
інспектор у справах неповнолітніх,
батьки,
методист.
Методи педагогічної реабілітації:
переконання,
власний приклад,
метод інклюзії,
тестування,
бесіда,
консультування,
організація походів,
екскурсії,
соціотерапія,
дидактичні ігри, задачі
Засоби педагогічної реабілітації – це будь-які засоби, прилади та устаткування, які застосовуються в процесі реабілітації:
відео-матеріали,
дидактичні засоби,
аудіо-відео засоби,
комп’ютерна техніка,
іграшки,
навчальні ігри,
тести,
мультимедійні засоби,
диктофони (для дітей з вадами зору).
збільшувальні лупи,
екрани.
Установи, для проведення педагогічної реабілітації:
Міністерство освіти та науки України, Міністерство у справах сім’ї та молоді, Обласні та міські будики освіти.
Заклади вищої освіти: Інститут педагогіки АПН України, Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України, Інститут проблем виховання АПН України.
Навчальні заклади всіх типів: дошкільні заклади, загальноосвітні школи, спеціалізовані школи, інститути, інтернати, дитячі будинки, класи педагогічної підтримки, класи педагогічної корекції, школи індивідуального навчання.
Спеціальні навчально-виховні установи для дітей і підлітків з девіантною поведінкою, будинки для обдарованих дітей, гуртки, коледжі, училища, бібліотеки.
Заклади відпочинку: табори відпочинку, дитячі клуби, осередки дитячих організацій, будинки дитячої творчості, освітньо-оздоровчі центри, освітні молодіжні центри, молодіжні об’єднання.
Установи виправного напрямку: дитячі колонії, кімната міліції, дитячі розпридільники.
Установи реабілітаційного напряму: навчально-реабілітаційні центри, соціально-педагогічні центри, центри для людей з особливими потребами.
Причинами шкільної дезадаптації є: педагогічна занедбаність та девіантна поведінка.
Педагогічна занедбаність – наслідки дезінтегруючого впливу на розвиток особи в сукупності всіх чинників при домінуванні психолого-педагогічних. Вони виявляються перш за все в слабкому опануванні провідних видів діяльності (рольова гра, навчання); що забезпечують повноцінний індівідуально-псхологічний і особистісний розвиток дитини. Наслідком цього порушення є недоліки, пробіли, відхилення в діяльності, поведінці, спілкуванні, що сформувалися в особливий емоційний образ «Я» дитини, який не має успіху, авторитету психологічної підтримки що оточують, який не сприяє його розвитку і саморозвитку. При цьому порушуються процеси персоналізації і розвитку самосвідомості дитини.
Девіантна (відхиляюча) поведінка– система дій і вчинків людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам або визнаним у суспільстві установленим правилам і стандартам поведінки.
Кожне суспільство має свою певну систему норм (цінностей), які містять вимоги до поведінки та обов'язків членів цього суспільства. Норма - це явище групової свідомості у вигляді уявлень, які схвалює група, та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки людей з урахуванням їх соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють, та відображаючи, формують його.
Інклюзія та інтеграція, як складова педагогічної реабілітації дітей з особливими потребами.
Інклюзія – це особлива система навчання, яка передбачає індивідуальний підхід до студентів (учнів) всіх нозологій, відповідно до їх освітніх потреб. Інклюзія вимагає змін на всіх рівнях освіти і, в першу чергу, формування безбар’єрного освітнього середовища. В процесі впровадження інклюзивного навчання можуть виникнути не лише труднощі організації так званого безбар’єрного середовища (пандуси, дизайн одноповерхової школи, введення в штат сурдоперекладачів, переобладнання місць загального користування), але й труднощі соціального характеру. Останні полягають в поширених стереотипах, уявленнях про готовність чи відмову викладачів, учнів і їх батьків прийняти інклюзію.
Інтеграція– це поєднання складових частин соціуму, передусім індивідів і груп, в єдину соціальну цілісність як систему: 1) процес і стан поєднання різних за якістю соціальних елементів у функціонально єдиний організм, цілісне утворення; 2) процес входження до певної системи, яка утворилася; 3) характеристика співпадання цілей, різних соціальних груп, індивідів.
Інтеграція – це універсальне поняття, що охоплює багато інших понять, пов'язаних із розвитком, об'єднанням, відновленням певної цілісності, її ядром є впорядкування неоднорідних складових в окрему цілісність, систему, що має потенціал розвитку. Інтеграція спостерігається на різних рівнях життя суспільства, в різних соціумах. Так, на рівні малих груп поняття «інтеграція» є синонімом понять «згуртованість», «консолідація» і однією з характеристик групової динаміки; на рівні великих систем — ототожнюється з «соціальною єдністю соціальних систем».
Інтеграція в освітнє середовище, а втім і в суспільство, допомагає молоді з інвалідністю отримати професію, самореалізуватися, досягти успіху в житті і кар'єрі, відчути себе особистістю, невід'ємною частиною суспільства.
6. Професійна реабілітація – система заходів, спрямованих на підготовку особи до професійної діяльності, відновлення чи здобуття професійної працездатності шляхом адаптації, реадаптації, навчання, перенавчання чи перекваліфікації з можливими подальшим працевлаштуванням та необхідним соціальним супроводженням з урахуванням особистих схильностей та побажань особи.
Основна мета реабілітації – підготовка пацієнта до праці. Реалізація реабілітації залежить від характеру та перебігу хвороби, функціонального стану і фізичної спроможності хворого, його професії, кваліфікації, стажу роботи, посади, умов праці та бажання стати до роботи.
Професійна орієнтація – науково обґрунтована система форм, методів, засобів впливу на особу для сприяння її професійному самовизначенню на основі врахування стану здоров'я, освітнього і професійно-кваліфікаційного рівнів, інтересів, здібностей, індивідуальних, психофізіологічних особливостей та потреб галузей економіки.
Професійний відбір – науково обґрунтована система визначення ступеня придатності особи до конкретної професії, спеціальності (робочого місця, посади) відповідно до встановлених законодавством нормативних вимог.
Професійна адаптація–система заходів, спрямованих на забезпечення успішного професійного становлення працюючої особи, формування в неї професійних якостей, установок, потреби активно і творчо працювати.
Професійна перепідготовка– форма післядипломної освіти спрямована на здобуття іншої спеціальності при збереження попереднього освітньо-кваліфікаційного рівня.
Професійний інтерес– виявляється у спрямованості особистості на оволодіння обраною професією в процесі усвідомлення її суспільної та особистої значущості і привабливості. Виражається у намірі глибше пізнати свою професію.
Об’єктипрофесійної реабілітації:
люди із втратою здоров’я в результаті захворювання, професійної чи побутової травми,
люди з особливими потребами.
Фахівці, що проводять професійну реабілітацію: реабілітолог, фахівці з працетерапії, психолог, педагог, соціолог, юрист.
Установи:
Навчальні заклади, які здійснюють професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації, загальноосвітні школи, школи-інтернати, загальноосвітні санаторні школи, реабілітаційні установи, Заклади охорони здоров’я, служба зайнятості, реабілітаційні установи, підприємства та установи УТОГ і УТОС, Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів.
Центри професійної реабілітації:
1) для професійного навчання;
2) для перекваліфікації з набуттям нової професії, яка більш конкурентоспроможна на ринку праці та вища за кваліфікацією.
До центрів професійної реабілітації також направляються інваліди для отримання освіти та професійного навчання, котрі не мали можливості отримати професію раніше, або ж ті, хто бажає змінити кваліфікацію.
Заходи по організації професійної реабілітації людей з особливими потребами:
Розпочинати професійну реабілітацію на ранніх етапах.
створення центрів поширення інформації про можливості професійної реабілітації.
Створити єдиний банк даних щодо працевлаштування інвалідів, які потребують професійної та соціально-трудової реабілітації.
Заходи з професійної реабілітації поширювати на всі категорії інвалідів.
Вивчати попит ринку.
Підвищувати конкурентоспроможність інвалідів на ринку праці, їх професійного та кваліфікаційного рівня.
Проводити експертизу професійних потенційних здібностей.
Проводити професійну підготовку, перепідготовку та професійну реабілітацію інвалідів.
Проводити психологічну підтримку та психологічне супроводження процесу професійної реабілітації інвалідів.
Організувати роботу кадрової агенції.
Надавати консультацій з приводу вибору професії, профорієнтації.
Проводити працевлаштування інвалідів.
Впроваджувати дистанційне навчання інвалідів.
Професійна працетерапія направлена на відновлення втрачених або ослаблених внаслідок травм чи захворювань професійних навичок або ж навчання новій професії при втраті здатності виконувати попередню роботу. Це досягається наполегливими цілеспрямованими тренуваннями, які вимагають значної допомоги медичної сестри кабінету працетерапії.
7. Трудова реабілітація – система заходів, розроблених з урахуванням схильностей, фізичних, розумових і психічних, можливостей особи і спрямованих на оволодіння трудовими навичками забезпечення трудової діяльності та адаптацію у виробничих умовах, у тому числі шляхом створення спеціальних чи спеціально пристосованих робочих місць. Пристосування та створення робочого місця з урахуванням безпеки та фізичних можливостей особи (інваліда), а також раціональне працевлаштування (поновлення трудової діяльності особи за колишньою або за новою професією).
Робоче місце – місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях;
Спеціальне робоче місце (інваліда) – окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.
Установи: підприємства, установи, організації незалежно від відомчого підпорядкування, служба зайнятості, Фонд соціального захисту інвалідів, підприємства та установи УТОГ і УТОС.
Заходи організації трудової реабілітації для людей з особливими потребами:
Навчання інвалідів виробництву художніх та декоративних виробів.
Підготовка спеціалістів з робітничих професій з метою подальшого працевлаштування інвалідів.
Організація додаткових робочих місць для інвалідів, в тому числі з надомною працею.
Дотримання принципу рівності по відношенню інваліда та здорового працівника безпосередньо на робочому місці.
Сприяння забезпеченню транспортних засобів для безперешкодного пересування до місця роботи.
Проведення обладнання виробничих майстерень, які б відповідали встановленим нормам.
Підтримка діяльності комп'ютерної школи для інвалідів з вадами зору.
Впровадження новітніх комп'ютерних технологій та складання програм для інвалідів по зору.
8. Побутова реабілітація – це комплекс заходів спрямованих на відновлення чи набуття повсякденних побутових навиків, пристосування побутових умов (житлового приміщення) відповідно до потреб особи, працетерапія. Якщо реабілітація проводиться після хвороби, то необхідно поступово навчати побутовим навикам і пристосувати до повсякденного життя зважаючи на хворобу.
Побутова реабілітація охоплює таку сферу діяльності, як самообслуговування, набуття умінь і навиків, необхідних в повсякденному житті: користування краном, миття посуду, прання і прасування білизни, приготування їжі, правильне користування побутовою технікою, прикрашення житла з побутового і природного матеріалу і багато іншого.