15

Лекція 7.

Тема: ПОЛЕМІЧНО-ПУБЛІЦИСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

План

1.Передумови виникнення полемічної прози.

2.Розвиток полемічної прози на Україні.

3.”Ключ царства небесного” Герасима Смотрицького.

4.Трактати Василя Суразького.

5.Творчість З.Копистенського, Х. Філарета та ін. полемістів.

Література

1.Білецький О. Зібрання творів: У 5 т. Т.1. Давня українська і давня російська літератури. – К., 1965.

2.Возняк М. Історія української літератури: У 2 кн. Кн. 1,2. – Львів, 1992.

3.Давня українська література. Хрестоматія /Упор. М.Сулима. – К., 1992. – С. 241-255.

4.Микитась В. Українська література ХІУ-ХУІ ст. // Українська література ХІУ-ХУІ ст.: Апокрифи. Агіографія. Паломницькі твори. Історіографічні твори. Полемічні твори. Перекладні повісті. – К., 1988. – С.5-28.

5.Ушкалов Л. Феномен української полемічної літератури // Слово і час. – 2000. – №10. – С.16-22.

6.Франко І. Життя й літературна діяльність Іпатія Потія // Франко І. Зібрання творів: у 50 т. – К., 1983. – Т.39: Література і мистецтво.

7.Франко І. Іван Вишенський, його час і письменницька діяльність // Франко І. Твори: у 20 т. – К., 1955. – Т.16. – С.413-429.

8.Кралюк П. Духовні пошуки Мелетія Смотрицького. – К., 1977.

Генеза української полемічної літератури сягає у глибоку давнину. У середині XI ст. стався офіційний розкол християнства на західну латинську (католицьку) з центром у Римі (нині Ватикан) та східну грецьку (православну) церкви з центром у Константинополі (Візантія). З того часу й розпочалася непримиренна боротьба між апологетами двох напрямів християнської церкви – православними та католиками.

Безпосереднім поштовхом до розвитку полемічної літератури були політична Люблінська унія 1569 р. та Брестська церковна унія 1596 р. Люблінська унія закріпила угоду про об'єднання Польщі і Великого князівства Литовського в єдину державу – Річ Посполиту, феодально-шляхетський уряд якої разом із панівною католицькою церквою виношував ідею церковної унії – об'єднання української і білоруської православної церкви з католицькою. Це б повністю задовольнило Ватикан, бо означало підкорення всіх східнослов'янських народів.

У стильовому ключі твори полемічної літератури є зразком раннього українського бароко. Популярними були жанри: трактат, послання, монолог-інвектива (звинувачення).

У 1577 р. єзуїт польський Петро Скарга написав трактат „Про єдність божої церкви під одним пастирем і про грецьке відступлення від тої єдності". Обстоюючи законність Флорентійської Унії 1439 p., яку підписав київський православний митрополит Ісидор, Петро Скарга виклав досить повну програму оновлення Української церкви та об'єднання її із римо-католицькою під зверхністю папи римського.

Появу книжки Петра Скарги в Україні оцінили не як спробу релігійного примирення, а як посягання на свободу совісті, як засіб ополячення українського народу. Так виникла полемічна література, яку умовно поділяємо на два періоди: до проголошення Брестської церковної унії і після нього. Такий поділ ґрунтується на тому, що для першого періоду характерна дискусія навколо різних догматів обох церков, а для другого – суперечки навколо культурно-політичних наслідків унії.

На першому етапі полеміка між конфесіями поглиблюється суперечками з приводу календарної реформи. 21 лютого 1582 р. папа римський Григорій ХШ оголосив про введення нового календаря, що мав замінити старий – юліанський. Така заміна була науково обґрунтованою, бо різниця між двома календарями у ХVІ ст. становила 10 днів (у XX ст. – 14), тобто на стільки днів було відставання від справжнього часу. Так з'явився григоріанський календар (новий стиль, на відміну від юліанського – старого стилю), що по-різному був сприйнятий католиками, протестантами і православними. Ця подія викликала протест української православної, а потім – і греко-католицької церкви, а також заворушення серед українських селян. Українські письменники-полемісти виступили проти нового календаря, вбачали в ньому посягання на свої прадавні церковні звичаї й водночас додатковий засіб для експлуатації польським панством українського селянина.

На думку Г.Смотрицького, новий календар вніс не тільки додаткові труднощі у відносини між паном і його підданими, а й у родинні взаємини. Так поволі в Україні склалася парадоксальна ситуація – в державному житті використовувався григоріанський календар, а в церковному – юліанський. На Лівобережжі Петро І замінив візантійський календар на юліанський, а не на григоріанський, як це треба було б зробити. У 1918 р. Центральна рада ухвалила, що із 16 лютого „в Україні дні мають рахуватись по західноєвропейському так званому григоріанському календарю, чи стилю..".

Герасим смотрицький

Першим друкованим українським полемічним твором ще до проголошення унії став трактат Герасима Смотрицького „Ключ царства небесного", виданий в Острозькій друкарні 1587 p.. Ця невеличка за обсягом книжка складалася з присвяти князеві Олександру Острозькому, звернення „До народів руських короткая а пилная предмовка", двох трактатів „Ключ царства небесного" і „Календар римський новий”.

Український письменник-полеміст, поет, педагог, культурно-освітній діяч Герасим Данилович Смотрицький (? - 1594) походив із заможної родини села Смотрич, нині Хмельницька область. Освіту здобув у Кам'янець-Подільському. У 1576 р. його запросили до Острозької греко-слов'яно-латинської школи, в якій він з 1576 р. стає ректором. Там же він разом з Іваном Федоровим як редактор готував до друку „Буквар" та Острозьку біблію, до якої написав прозову і віршову передмови.

„Календар римський новий" – найцікавіший трактат Г.Смотрицького. Решту своїх праць присвятив історії папства, не завжди достовірним фактам. Полеміст також вважав, що целібат, тобто безшлюбність, католицького духівництва не є моральним, оскільки суперечить фізичним потребам людини, а отже, сприяє розпусті й проституції. Захисники ж католицизму стверджували, що дружина і діти відволікають православних попів від релігійних справ, уся увага яких звернута тільки на те, як щонайбільше заробити грошей, звичайно, за рахунок парафіян для утримання своєї родини. Ці та інші моменти про догмати тієї чи іншої релігії постійно повторювалися у творах наших полемістів.

Оцінюючи „Ключ царства небесного" Г.Смотрицького, І.Франко побачив у цій антикатолицькій книжці новий дух, новий спосіб мислення, бо календарна реформа трактувалася автором не стільки з догматичного погляду, скільки у зв'язку з усією складністю суспільно-політичного життя України: „...се не сухий теологічний трактат, а жива картина стану української суспільності в др. половині XVI в. ". Вчений досить високо оцінював цей твір як художній за його влучність, легкий і делікатний гумор. Полеміст використав у творі елементи фольклору, зокрема прислів'я та приказки: „Бодай здоров, поправлям...", „Так ся написало, як ся розуміло..." тощо. Мова наближена до розмовної, з діалектизмами, характерними для західного регіону. Все це дає підставу науковцям стверджувати, що „Ключ..." адресований широкому колу читачів.

ВАСИЛЬ СУРАЗЬКИЙ (ОСТРОЗЬКИЙ) (роки невідомі)

Серед українських письменників-полемістів відоме ім'я Василя Суразького (Острозького) як автора кількох полемічних творів. Прикметно те, що його книга „ О единой истинной православной вере и о святой соборной апостольской церкви, откуда начало приняла и како повсюду распростреся” була опублікована через рік після трактату Г.Смотрицького в Острозі у 1588 р. (Інша назва книги „Книжниця о шоста відділах...", „Книга о единой вере"). Основою для написання цієї книжки стали антиватіканські твори колишнього афонського ченця, російського письменника Максима Грека. Це, в свою чергу, сприяло тому, що „Книжниця..." Василя Суразького стала відомою і в Росії, особливо серед старообрядців.

Полемічний твір Василя Суразького важливий тим, що полеміст ґрунтовно опрацював тогочасну церковну полеміку про:

• походження святого Духа;

• так зване першенство римської церкви та про примат папи;

• опрісноки

• суботні пости;

• відправлення літургії у великий піст;

• одруження попів чи целібат;

• чистилище;

• заміну календаря;

• храми;

• ікони.

Це була основна частина тих питань, до яких згодом неодноразово зверталися представники обох таборів. Свого часу І.Франко, досліджуючи творчість В.Суразького, порівняв його твори з творами І.Вишенського: „ Суразький – писатель совісний, працьовитий, може, й по-свому й учений, але дуже тяжкий на мислення і майже цілковито позбавлений таланту літературного. Не знаю, чи є в нашій полемічній літературі того часу твір, котрого читання так би утомляло і мучило, як читання його „Книжки о вере". Дослідник мав на увазі не стільки „сухий стиль" Василя Суразького, скільки його надмірне і часом недоречне цитування „священного писання" – Старого й Нового завіту Біблії, праць істориків церкви, Максима Грека тощо.