П Р А К Т И Ч Н И Й Б Л ОК

Слово і діло поруч ідуть.

Народна творчість

Вправа 16. Від поданих слів утворіть стандартні словосполучення з прийменниками.

Мати, мета; відповідно, закон; мати, увага; взяти, увага; згідно, інструкція; заслуговувати, увага; ставити, мета.

Мати на меті;відповідно до закону;мати на увазі;взяти до уваги;згідно з інструкцією,заслуговувати на увагу;ставити за мету.

Б Л ОК І Н Д И В І Д У А Л Ь Н И Х

П Р О Б Л Е М Н И Х З А В Д А Н Ь

Добра літературна вимова –

то ознака правдивої

інтелігентності людини.

Іван Огієнко

Завдання 16. Запишіть слова іншомовного походження за алфавітом ставлячи наголос.

Металургія, компроміс, дефіс, генезис, феномен, факсиміле, бюлетень, ортопедія, псевдонім, симетрія,кулінарія, партер.

Бюлетень, генезис, дефіс, компроміс, кулінарія ,металургія, ортопедія , партер, псевдонім, симетрія, факсиміле, феномен.

БЛОК САМОКОНТРОЛЮ

16.Назвіть лексичні норми.

Лексичний склад української мови

Лексичні норми – це загальноприйняті правила слововживання, які вивчає

розділ мовознавства – лексикологія.

Лексику української літературної мови класифікують за різними ознаками:

сферами вживання, активністю і пасивністю, походженням, стилістичними

особливостями тощо.

З погляду вживання слова поділяють на загальновживані і спеціальні.

Загальновживані використовуються постійно всіма носіями мови в різних

сферах життя і діяльності, а спеціальні – окремими групами людей у

різних галузях науки, культури, мистецтва тощо. Загальновживані слова

належать до активної лексики української мови, а спеціальні – до

пасивної.

Активну лексику представляють слова, які часто функціонують у мовленні у

зв’язку з найістотнішими для суспільства реаліями, поняттями і

ситуаціями. До пасивної входять слова, які рідко вживаються через

особливості позначуваних ними явищ (діалектизми, жаргонізми, архаїзми,

евфемізми тощо).

За походженням виділяють питомо українську лексику та іншомовну. Питомо

українськими є праслов’янські, східнослов’янські та власне українські

слова. Найбільшу частину питомої лексики становлять власне українські

слова, яких немає в інших мовах (взагалі, окремий, очолити тощо) і

спільнокореневі новоутворення (пор. спільнослов’янське жінка й

українське жіноцтво, грецьке грамота та українське грамотій). У різні

періоди в українську мову входили слова з інших мов, підпорядковуючись

законам її фонетики й граматики, пристосовуючись до правил українського

словотворення й семантичної системи. Це росіянізми (завод, указ,

законопроект тощо), полонізми (урядник, міщанин, достаток тощо),

грецизми (архів, монографія, демагог тощо), латинізми (агітація,

нотаріус, статут тощо), тюркізми (казна, базар, ярлик тощо) та інші

запозичення.

За стилістичними особливостями лексика поділяється на стилістично

нейтральну і стилістично марковану. Стилістично нейтральну становлять

слова, які вживаються в усіх функціональних стилях сучасної української

мови, а стилістично марковану – слова, які функціонують у певних стилях.

Стилістично маркована поділяється на лексику високого стилю (книжну) і

зниженого (розмовну).

З лексичних засобів у діловому мовленні використовуються загальновживані

та частина спеціальних слів, активні і пасивні, питомо українські та

іншомовні, нейтральні і книжні слова. Особливо характерні для нього

терміни, професіоналізми, канцеляризми, неологізми, книжні слова,

пароніми, рідше синоніми, антоніми.

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ

ТА НАУКОВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ

16.Синонімічний вибір слова.

Синонімічний вибір слова Лексика - це сукупність уживаних у мові слів, з якими пов’язані певні значення, закріплені у суспільному вжитку. Це найменш консервативний елемент мовної системи. Одні слова виходять з ужитку(назавжди або згодом повертаються, набувши нового значення), інші з’являються як питомі або запозичені. Мовознавство - це комплексна наука, оскільки вивчає мову з різних поглядів, на різних рівнях. Одним з розділів мовознавства є лексикологія - вивчення словникового складу мови. Лексикологія досліджує словниковий склад мови у певному з’вязку з іншими словами. Лексикологія досліджує слова з погляду походження( слово питоме, тобто створене на різному грунті, чи іншомовне), з історичної точки зору( слово сучасне чи застаріле), у плані вживання( слово активного чи пасивного запасу). Отже, одиницею лексики є слово- звук або комплекс звуків, що має певне значення і вживається у мовленні як самостійне ціле, яке має подвійну природу. Зовнішній бік слова - його звукова оболонка, внутрішній - значення слова. Без зовнішньої оболонки слово не може бути почуте, без внутрішнього наповнення воно буде незрозумілим. Звукова оболонка- форма слова, значення слова- його зміст. Тож слово існує завдяки єдності форми і змісту. “Літак – Стрибак” “Велий - Великий”, “велий”- зникло, але залишилися слова- похідні: велич, величина, великий, велелюдний, велемовний, велемудрий. Частини слова теж мають певне значення, приміром - ові- є показником Д.в іменника однини чоловічого роду, але самостійно в мовленні не вживається, тому не може бути словом . Основна функція слова - називна, номінативна. Одна з найважливіших рис модельного мислення - здатність до узагальнення, абстрагування, тобто виділення найістотніших ознак, властивостей предметів і явищ в навколишній дійсності: завдяки абстрагуванню в людському мисленні з’явилися поняття . Поняття – відображення в свідомості людини істотних ознак явищ, предметів дійсності. Слово здатне називати не лише даний, конкретний предмет чи явище, а й поняття. Так, називаючи слово “півострів” ми здатні уявити не тільки Крим, а й узагальнене поняття – “частина суходолу, з трьох сторін оточена водою”. На основі значення відбувається поділ слів на самостійні(повнозначні) і несамостійні(службові). Реальний зміст слова становить його лексичне значення. Значення формальної належності, виражене не цілим словом, а його елементами(-ові, -ем, -ами в іменниках; -ить, -е, -є, в дієсловах), є граматичним значенням слова. Повнозначні слова мають і лексичне, і граматичне значення. Службові слова лексичних значень не мають, оскільки вони не позначають назв будь-яких понять або уявлень. Для них характерні граматичні значення. Лексичне значення хоч і стійке, проте не залишається абсолютно незмінним. Згодом слово може змінити значення, набути нового. Дружина – 1) Збройний загін давньоруського князя; 2) Добровільне об’еднання людей для виконання певних дій-санітарна дружина, добровільна народна дружина. В значенні слова узагальнюються поняття про однорідні предмети і явища. Ступінь узагальнення в різних словах не однаковий. В одних узагальнюються поняття про конкретні речі, властивості, діі. Ніж, ложка, виделка – однорідні предмети для споживання їжі, водночас кожне з них називає окремий предмет з одного ряду. Блакитний – конкретний колір багатьох речей, водночас однієї речі:(блакитна стрічка). Слова, що є назвами, співвідносними з конкретними речами, об’єктами, властивостями, діями, називаються словами з конкретним значенням(око, вухо, ніс, клен, каштан, яблуня, сидить, лежить, писав, читав, братиме, бігтиме, піде, візьме). Крім таких слів, у кожній мові є лексика, не співвідносна з конкретними ознаками, діями, предметами. Це слова, які використовують для називання понять, що мисляться поза зв’язком з конкретними предметами, та явищами. Сміх – радість, печаль(сум) – плач, завтрашній – майбутній, учора – в минулому, бігти – квапитися. У других складників кожної пари слів ступінь узагальнення набагато вищий, ніж у перших. Тому такі слова звуться словами з абстрактним значенням. Отже, абстрактне – узагальнене значення. ^ Багатозначність слова У мові є слова, зміст яких зводиться до називання якось одного поняття, ознаки чи явища дійсності. Лука – рівна місцевість, вкрита трав’янистою рослиною; Курча, каченя, теля – малі курки, качки, корови; Сипати:

1. горох;

2. землю, робити горб, вал;

3. борщ;

4. сипати іскрами;

5. сипав сніг;

6. ліхтар сипав світло – випромінювати.

Здатність слова мати кілька значень називається багатозначністю або полісемію(poli – багато, sema – знак). Скарбниця –

1. казна(рос.);

2. де зберігаються скарби;

3. поклад природних багатств, земля – скарбниця.

Гострий ніж – має колючий або гострий ріжучий край: основне, вихідне – пряме значення. Гостре питання – незріле, але складне для розв’язання завдання; болюче питання : решта значень – переносні значення. Суть полісеміі полягає в перенесенні назви на інший предмет – метафора(подібність за формою) : дзвоник – прилад і ботанічна назва; голка – стрижень для шиття і тверда колючка на тілі їжака. Метонімія – (перенесення на підставі суміжності) : випив кухоль(посудина і вміст); читаю Драча (автор і його твори); столове срібло(матеріал і виріб); гомоніла Україна(народ і країна); захист грав добре(гра і люди). Синекдоха – (заміна частини цілого, вживання однини замість множини) : троянда(кущ і квіти), риба(замість риби) не може жити без води. Омоніми – (від гр.homos – однаковий, onyme – ім’я)- це слова, різні за значенням, але однакові за звучанням і написанням. Кран – водогінний і баштовий; Метелиця – хуртовина і танець. Лексичні Повні: лимонка(груша і ручна граната); - омонімічні в усіх відмінках і в обох числах. Збігаються в звучанні у всій системі форм. Неповні: кадри – 1)Особовий склад – в однині не вживається; 2) Кадр – з фільму - однина збігаються в звучанні тільки в частині форм. Синтаксичні : Комплекс – слово зв.комплекс – словосполучення Потри – дієслово по три – числівник з прийменником Добою – ім. у О.в до бою – іменник з прийменником Сонце – іменник сон це – іменник з вказ. Займенником Цеглина – іменник це глина – вказ. Займенник з імен.

Словотворчі : Кормовий – (від “корма”) кормовий – (від “корм”) Засипати – спати засипати – сипати Звукові комплекси, що виникають при творенні похідних від різних за звучанням слів. Морфологічні : Звукові комплекси, що утворюються при відмінюванні та при дієвідмінюванні Молодій – наказна форма слова “молодіти” Молодій – дієвідміна прикметника”молодий” у жіночому роді. Або: Антропоїд, колоїд, ромбоїд – друга частина від гр. eidos – вид. Буквоїд, короїд – другий елемент пов’язаний зі словом “їсти”. Зовні омонімія подібна до полісеміі. Багатозначність – це тотожність слова при наявності в нього двох або більшої кількості виразно відмінних значень. Омонімія – зовнішній збіг за звуковою оболонкою різних слів. Омоджени : Греби-гриби, кленок – клинок, Ромон – роман. Однакові за звучанням, але різні за написанням(граф. Зображенням) і значенням. Омоформи : Поле (полоти) поле(поля, полем) Мати(мамо) мати(дієслово) Діти(малеча) діти(дієслово) Ніс(іменник) ніс(дієслово) Омографи – збігаються в написанні; але різняться за вимовою(наголосом): Гори –гори, обід – обід, радій – радій, стріла – стріла, мала – мала, насип – насип. Пароніми(гр. para – біле, onyma – ім’я) – слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значенням : Кампанія – компанія розбещений – розпещений Гідрат – гідрант афект – ефект Вести – везти дебатувати – дебютувати Негода – незгода приходити – проходити До паронімів належать ті лексеми, які мають незначну відміність у вимові, іноді пароніми мають спільну морфему : віра – вірність, ціна – цінність. Семантичні зв’язки між паронімами бувають: а) Синонімічні: б) Антонімічни: Повінь – повідь кепський-лепський Тяжкий – важкий експорт - імпорт Хитрий – хисткий еміграція – іміграція в) Можуть бути пов’язані певною семантичною близькістю: дефективний(зіпсований, ушкоджений) – дефективний(ненормальний); ефектний(справляючий враження) – ефективний(дієвий); г) Можуть належати до одної тематичної групи: калина – малина, суниці – полуниці, кіш – ківш.

Звукова відмінність між паронімами можлива:

1. На початку слова: гамувати – тамувати, линути – ринути;

2. В кінці слова: адресат – адресант, гриб-грип.

3. Може створюватись відсутність одного чи кількох звуків у одного з членів групи:

Талан – талант, вовна – бавовна, роман – романс. В паронімічні групи вступають і лексеми, відмінні за значенням: воля – доля, вода – біда, додолу – додому. Паронімію поділяють на: Мінімальну( сплеск – блиск) і максимальну(калина – малина). Парономазія – стилістична фігура, побудована на комічному або образному зближенні паронімів та взагалі співзвучних слів і словосполучень: Ти йому про Тараса, а він тобі півтораста. Ніколи, та не на Миколи. На основі паронімії створюються каламбури, антитези. Включить стр. 109-1103(Коваль). Синоніми – (гр.synonymos – одноіменний) – слова, близькі або тотожні за значенням, які по різному називають те саме поняття. Синоніми – повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів; подібність слів, морфем, фразеологічних одиниць за значенням при відмінності їхньої звукової форми. Синоніміка – сукупність синонімів певної мови, розділ лексикології, що вивчає синоніми. Синоніми відрізняються відтінками значень або стилістичними забарвленнями чи обома цими ознаками: Хуртовина, завірюха, буран, заметіль, хуга, віхола, метелиця, сніговій, сніговійниця, сніговиця, хурделиця. Сукупність одиниць мови, співвідносних між собою при позначенні тих самих явищ, предметів, ознак, дій називається синонімічним рядом, у складі якого виділяється одне слово, семантично наймісткіше і таке, що не має додаткових стилістичних характеристик. Воно зветься основним(стрижневим, опорним). Це семантична домінанта – представник головного значення, який підпорядковує додаткові значення. Високий – довготелесий, чугуївська верста.

Існують: Лексичні синоніми(подібні чи тотожні слова за значенням): обличчя – пика, синець – фінгал. Морфологічні синоніми(варіанти форм слів на позначення того й самого поняття): Гуляє(нейтр.) – гуля(обмежений діапазон уживання), питає(нейтр.) – пита(обм.д.уж.). Синтаксичні( різні синтаксичні конструкції, вживані для вираження тієї самої думки): Для створення (нейтр. з відтінком книжності) – щоб створити(нейтр.) – з метою створення (книжно – офіційний варіант). Уміле й доречне використання синонімів – один з найважливіших показників майстерності мовця. На основі синонімії будуються такі стилістичні явища, як Перифраза – описовий зворот мови, за допомогою якого передається зміст іншого слова не прямо, а через характерні ознаки: хитрюща згубниця курей – лисиця;

Евфемізм – пом’якшує або завуальовує зміст сказаного: ви помиляєтеся, ваші слова не відповідають істині – ви брешете, заснути навіки – померти, міні – зачіска – лисина. Синонімія якнайкраще репрезентує лексичне багатство мови і є невичерпним джерелом стилістики.

П Р А К Т И Ч Н И Й Б Л О К

Звороти мови - це свого роду одяг,

у який одягнені думки.

Енгель

Вправа 16. Пригадайте і запишіть правила мовленнєвого етикету під час вітання.

В офіційному спілкуванні особливе значення мають ті види мов­леннєвого етикету, які представляють категорію ввічливості, а саме: звертання, вітання, прощання, подяка, вибачення, прохання. Звертання - найяскравіший і часто вживаний вид мовленнєвого етикету. Суть його полягає в тому, щоб назвати співрозмовника з ме­тою привернути його увагу, звернутись з проханням чи пропозицією. Система етикетних звертань української мови зазнала в своєму іс­торичному розвитку найбільше змін, що пояснюється особливою за­лежністю від соціальної організації суспільства. Сьогодні реєстр слів-звертань офіційного вжитку складають пане (пані, панове), добродію (добродійко, добродії), друзі, товариство, колеги, громадо, громадя­нине (громадянко, громадяни), товаришу (товаришко, товариші), які супроводжують етикетні означення вельмишановний, вельмиповажний, глибокоповажний, високодостойний, шановний, дорогий, напр.: висо­коповажний пане Президенте, глибокоповажні пані та панове, доро­гі друзі, високоповажна святочна громадо, шановні колеги.

Вітання виконує важливу функцію в комунікативному акті - з ньо­го починається спілкування, а часто ним же і обмежується як етикет­ним ритуалом. Цим пояснюється спеціалізований характер і певний автоматизм вітальних висловів. Перше враження про людину складається від того, наскільки щиро і привітно вона вітається. У вмінні вибрати доречну форму вітання виявляється загальна і мовна культура людини. Вибір залежить від того, в якому оточенні перебуває людина, від віку співрозмовника чи спів­розмовників, від характеру стосунків між людьми, що вітаються чи прощаються, від того, де й коли це відбувається тощо²'.

Набір українських народних вітань надзвичайно різноманітний і поліфункціональний, напр.: Доброго ранку! Добрий день! Добрий ве­чір! Здрастуйте! Привіт! Дай, Боже! Існує цілий ряд сакральних ві­тань, напр.: Христос воскрес! Христосрождається!

Прощання - це слова і вислови, які говорять, коли розлучаються. Мовленнєва частина прощання простіша, ніж вітання. Переважно це співвідносні формули, що мають інколи антонімічний характер, напр.: До побачення! Прощай! Будь здоров! або функціонують як самостійні вислови чи як репліки-відповіді на власне прощальні слова, напр.: На все добре! Бувайте здорові! Щасливо! Вибір етикетних висловів прощання залежить від часу, на який роз­лучаються особи, тональності спілкування.

Діловий, або службовий, мовленнєвий етикет допускає формули прощання, які лімітовані високою тональністю і є закритими для варі­антності, наприклад:

До побачення! - вислів стилістично нейтральний, найбільш вживаний у високій тональності. За походженням його вважають калькою з росій­ської До свидания!. Разом із висловами На все добре! До нових зустрічей! обслуговує також ситуацію розлуки в межах нейтральної тональності.

Прощайте! — це прощальний вислів, пов'язаний з ритуалом проси­ти пробачення перед розлукою за можливі провини. Подяка означає висловити вдячність, бути вдячним за щось. У ви­словах подяки виразніше виявляється функція ввічливості, тому їх ви­користання належить до обов'язкових етикетних настанов. Не раз ви­слови подяки вживають як знак ввічливої згоди або відмови на будь-яку пропозицію. Вибір репліки-відповіді на подяку залежить від того, за що дяку­ють. Наприклад, за їстівне кажуть На здоров 'я!; за річ, одяг - Носи на здоров 'я! і т. ін. Універсальна, найбільш поширена відповідь на подя­ку це Прошу! Будь ласка!

Вибираючи формули подяки, треба враховувати значущість послу­ги, ситуацію. За незначну послугу можна сказати Дякую! Спасибі! Вва­жають, що вислів Дякую! запозичено в українську мову з німецької че­рез посередництво польської, а вислів Спасибі! є східнослов'янським явищем, яке виникло після прийняття християнства. Первинно це дво­слівна мовна формула вдячності Сьпаси богь з вихідним значенням по­бажання спасіння богом того, кому дякували. Цікаво, що в західно­слов'янському аналогічному побажанні закладена ідея „Хай Бог запла­тить тому, кому дякували" (порівняймо в польській мові Bog zaplac)²².

Посилюють вдячність слова щиро, сердечно, уклінно, дуже, глибоко, вельми, напр.: Дуже вдячний за Вашу турботу! Щиро Вам дякую!

Вибачення означає усвідомлення своєї провину і намагання її споку­тувати за допомогою спеціальних висловів. Воно завжди супроводжується проханням вибачити, тобто виявити поблажливість, простити провину. У ситуації невеликої провини використовують у високій тональності конструкцію Прошу вибачення (пробачення, вибачити, пробачити) за... . Підкреслено ввічливим висловом є Вибачте ласкаво за... . У нейтральній тональності вживають вислови: Вибачте! - нейтральний вислів, який, вважають дослідники, запо­зичений з польської мови, де він означав „роздивлятися, побачити, розпізнати". Вислів Вибачаюсь! за формою не відповідає змістові ви­бачення - дія скерована на самого мовця. Дієслово вибачатися позна­чає дію, яка не може бути спрямована на предмет, є неперехідним і функціонує в українській мові в значенні „просити вибачення, усвідом­люючи свою провину" безвідносно до об'єкта дії, відповідно може вживатися в контексті ,иЧе живу, а вибачаюся".

Пробачте! - поширилось під впливом слова польської мовирпеЬасгус „недобачити, пропустити", однак розвинуло нове лексичне значення. Вживають в українській мові як вибачення, вияв перепрошення з XVII ст.

Прохання - спонукальна мовленнєва дія у ввічливій формі з ме­тою чогось домогтися від адресата. Мовні засоби прохання можуть використовувати як вислови привернення уваги, напр.: Будьте ласка­ві! Будь ласка! Ласкаво прошу!; формулами позитивних реплік-відпо-відей на прохання є, напр.: Прошу! Будь ласка!

Вживаючи стрижневе слово ласка, ми виявляємо привітність, добро­зичливість. Серед форм висловлення прохання в ситуаціях ділового спілкуван­ня використовують формули:

Будь ласка! - функціонує в українській мові з XVI ст. для вираження прохання, запрошення, вибачення. В ситуації чемного звертання до не­знайомих старших за віком осіб вживають вислови Будьте (такі) лас­каві! Якщо Ваша ласка! З Вашої ласки! в межах високої, нейтральної та фамільярної тональностей.

Прошу! - форма, яка, вживаючись з різною інтонацією, може обслуго­вувати кілька етикетних ситуацій: І) Прошу! - прохання; 2) Прошу! - до­звіл; 3) Прошу? - спонукання до повторення сказаного при недочуванні. На думку Ю. Шевельова, другий і третій варіанти ілюструють галицький внесок у збагачення лексики української мови та етикетних мовних засобів.

БЛОК ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПРОБЛЕМНИХ ЗАВДАНЬ

Етикетні формули, фрази – важлива

складова комунікативної компетенції;

знання їх - показник високого рівня во­лодіння мовою.

Ф. Бацевич

Завдання 16. Складіть речення із поданими словами (речення мають від­повідати певній спілкувальній ситуації).

На жаль, звичайно, зазвичай, по-моєму, безсумнівно.

1. На жаль, це лише комплімент.

2. Звичайно,я буду поруч з тобою.

3. Зазвичай,ми такого не практикуємо,але можемо зробити виключення.

4. По-моэму,ви переходите межу дозволеного.

5. Безсумнівно,цей конкурсант найкраще знає свою тему.